Рельєфно-грунтова характеристика території

Далі я коротко  прокоментую фізико-хімічну характеристику чорноземів – основних грунтів, які  розміщені в даному господарстві.

     Чорноземи — найродючіші ґрунти в Україні. Вони характеризуються диференціацією профілю (через відсутність розподілу колоїдів, як це спостерігається в підзолистих ґрунтах), сприятливою для розвитку рослин слабокислою або нейтральною реакцією ґрунтового розчину, добрими фізичними властивостями, високим вмістом поживних поживні речовини.

     За  вмістом гумусу чорноземні ґрунти бувають  поділяють на малогумусні (3-5%) і середньогумусні (понад 6%). У південній смузі переважають чорноземи типові. Чим важчий гранулометричний склад ґрунту, тим вищий вміст гумусу. Отже, характерною ознакою чорноземних ґрунтів є нагромадження великої кількості стійких гумусових сполук. У метровому шарі ґрунту їх міститься 400-600 т/га. Вміст валового азоту в чорноземах становить 0,2-0,5%, Р2О5 — 0,15-0,30 і К20 — близько 2,0-2,5%. Глибокий гумусовий горизонт із зернисто-грудкуватою структурою обумовлює сприятливі водно-повітряні властивості чорноземних ґрунтів — добру водопроникність, високі вологоємність і аерацію. Чорноземи мають також високу вбирну здатність (30-40 мг·екв/100 г ґрунту).

     Чорноземи типові добре насичені кальцієм і  магнієм, реакція ґрунтового розчину  близька до нейтральної (рН =6,0 .6,7), в  карбонатних рН=6,8 .7,0. У вилугованих відмінах кислотність водної витяжки дещо вища.

     За  гранулометричним складом чорноземи  поділяють на супіщані, легко-, середньо- і важкосуглинкові. Залежно від характеру ґрунтоутворюючих порід їх поділяють на чорноземи на лесах і на лесовидних суглинках. Гранулометричний склад чорноземів, що залягають у північному Лісостепу, є більш легким. За ступенем окультурення вони бувають слабко-, середньо і добреокультурені. Такий умовний поділ за окультуренням проведено згідно з агрохімічними аналізами, а також на основі обліку змін фізичних і фізико-хімічних властивостей.

     Чорноземи звичайні слабозмиті легкоглинисті. Ґрунти даної групи залягають на схилах крутістю 1-20 /65 л III-I, площа 382 га/, схили  крутістю 2-30/ 65 л ІХ, площа 191 га/, крутістю 2-30/ 65 л ІХ, площа 54 га/.

Ґрунти порівняно  високого рівня родючості. Поверхневий  стік, а відповідно,  і змивши ґрунтів  незначні. Придатні для механізованої  обробки, відходу за посівами і збирання врожаю.

Ґрунти універсального використання, придатні для використання в  сівозмінах при ухилах до 30. При  ухилах більш  30 доцільно використовувати  під посіви культури суцільної сівби. Ґрунти схилів крутіше  50 варто відвести під постійне залуження багаторічними  травами, виключивши їх зі сполуки орних  угідь. Зрошення  обмежене.

Намиті чорноземи  легкоглинисті. Поширені на  схилах крутістю  1-20/ 209 л VIII-I, площа 7 га/. Це дуже родючі ґрунти. Ґрунтові води прісні чи слабо мінералізовані, залягають  на глибині 6-8 м. Ґрунти з могутнім профілем і великим запасом гумусу живильних  речовин. Можуть використовуватися  в тих сівозмінах, у яких включені навколишні незмиті і слабозмиті ґрунти.  Доцільно розміщати овочеві  культури. Меліорації не вимагають.

     Чорноземи типові поділяють на мало- і середньогумусні. Кількість мулистих частинок збільшується. Ці ґрунти добре оструктурені, насичені гідроксидами кальцію і магнію. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабокисла. Гумусовий шар досягає близько 85-100 см. Чорноземи вилуговані є малоструктурними і за гранулометричним складом переважно крупнопилувато-легкосуглинковими. Вони залягають на знижених елементах рельєфу, де сильніше промиваються і вилуговуються. У зв'язку з цим погіршуються їхні фізичні та біологічні властивості, що перешкоджає нормальному розвитку рослин. У чорноземах вилугованих зменшується вміст гумусу, зростає кислотність ґрунтового розчину через вимивання карбонатів і заміну іонів Са2+ і Mg2+ на іони Н+.

     Сільськогосподарське  використання ґрунтів Степу. Застосування органічних добрив значно підвищує врожайність  сільськогосподарських культур  на всіх ґрунтах Степу. На чорноземах опідзолених і сірих лісових  ґрунтах з підвищеною кислотністю  внесення добрив слід поєднувати з  вапнуванням, а на содових солончаках, солонцях і солонцюватих ґрунтах  — із гіпсуванням.

     Важливим  завданням сільськогосподарського виробництва є максимальне використання запасів потенційної родючості  чорноземних ґрунтів. Основні шляхи його вирішення -раціональні способи обробітку, нагромадження і правильне використання вологи, внесення добрив, поліпшення структури, вирощування високоврожайних культур.

     Дефіцит рухомого азоту спостерігається  навесні, особливо на опідзолених та вилугуваних чорноземах, внаслідок  тривалого прогрівання і сповільнення процесу нітрифікації. Тому використання азотних добрив (навесні у вигляді підживлень) підвищує врожайність сільськогосподарських культур.

     Чорноземні  ґрунти містять малорухомі форми  фосфору (органічні сполуки з  кальцієм, оксидами заліза та алюмінію). Тому всі чорноземи реагують на добрива з водорозчинною формою фосфору. На опідзолених і вилугуваних чорноземах з високою гідролітичною кислотністю досить ефективним є використання фосфорних добрив, зокрема фосфоритного борошна.

     Ефективність  гною знижується від чорноземів Лісостепу  до південних чорноземів Степу внаслідок  погіршення умов зволоження. Тому в чорноземній зоні з чітко вираженим дефіцитом вологи (звичайні і південні чорноземи) для підвищення ефективності органічних добрив їх використовують у добре розкладеному стані, зволожують і глибоко заорюють.

     Мобілізація й раціональне використання потенційної  родючості чорноземних ґрунтів  потребує активізації мікробіологічних процесів, правильного обробітку  в поєднанні із заходами поліпшення водного режиму.

   Інтенсивність руйнування та деградації ґрунтів, стан яких визначає не тільки ефективність агропромислового комплексу, здоров'я  довкілля в цілому, а й рівень національної безпеки та економічної  незалежності країни, прискорено зростає. Як відмічає професор С.Ю. Булигін, вона обумовлена такими процесами:

1. Дегуміфікація (від 0,6 до 1,0 т/га щорічно; 0,4% в середньому втрачено за останні 35-40 років (3,5 і 3,1 — відповідно у 1960 і 1996 роках);
2. Еродованість (до 40% від загальної площі країни). Щорічно змивається більш як 500 млн. т ґрунту, з якими втрачається 24 млн. т гумусу, 1 млн. т азоту, 700 тис. т фосфору, 10 млн. т калію. Площа еродованих земель щорічно збільшується більш як на 80 тис. га. Повний збиток від ерозії вже перевищує 10 млрд. умовних одиниць за рік;
3. Від'ємний баланс елементів живлення (досягає 100 кг/га і більше);
4. Переущільнення (майже на всій площі ріллі);
5. Забруднення (до 20% земель, особливо міських, приміських та індустріальних районів мають вміст елементів, що перевищує чи дорівнює МДР;
6. Меліорація зрошуваних ґрунтів — підтоплено до 500 тис. га, осолонцьовано і засолено до 10 млн., осушені ґрунти — близько 800 тис. га покинутих земель (деградованих, кислих, зарослих чагарниками), кислі орні ґрунти — 4 451 тис. га, солонці й солонцеві землі — 3 986 тис. га.;
7. Відсутність стратегії землекористування і охорони земель, порушення законів землеробства, екологічної рівноваги, нехтування концепцією сталого землекористування;
8. Відсутність дієвих національної, галузевих і регіональних програм;
9. Фетишизація форм власності на землю і нехтування технологіями раціонального використання земель (ніяка, навіть найпрогресивніша приватна форма власності не замінить технологій вирощування культур і охорони ґрунтів);
10. Екстенсивність використання земель, засміченість полів, низька ефективність використання меліорованих земель (близько 6,0 млн. га), луків, пасовищ, заплавних земель.
11. Відсутність протягом останніх 8 років будь-яких конкретних кроків щодо:
• виведення частини земель з обробітку, адже площа ріллі надмірна і
• необґрунтована ні з економічної, ні з екологічної точки зору;
• консервація деградованих земель;
• впровадження агролісомеліоративних заходів, гідротехнічних
• меліорацій, реконструкції осушувальних і зрошувальних систем,
• хімічних меліорацій;
• рекультивації;
• розширення природно-заповідних територій (табл. 3.3).
12. Відсутність налагодженої постійно діючої інформаційної системи про стан і динаміку ґрунтів (моніторинг) навіть у зонах із кризовим станом;
13. Відсутність ефективних екологічних важелів у землекористуванні, недосконалість нормативно-правової бази;
14. Відсутність стабільного й ефективного механізму фінансування заходів із охорони земель;
15. Галузевий підхід до використання земель, розпорошеність землі за різними власниками, зниження рівня керованості в землекористуванні.

Першочергові заходи:

• зменшити площі в обробітку на 8-10 млн. га. Сьогодні триває процес безсистемного виведення орних земель, що є дуже негативним явищем;
• у найближчі роки досягти хоча б простого відтворення родючості ґрунтів, насамперед щодо гумусу, азоту, фосфору й калію;

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4.   Взаємовплив екологічних  компонентів території

     Користуючись  даними таблиць 1-1, 1-2, 1-3, визначають взаємодію  і взаємовплив одних екологічних  компонентів на інші, а також суть, степінь цього взаємовпливу, закономірності та їх розповсюдження по території.

     Отже  результатом роботи з картографічним матеріалом, поетапному створенню шарів  – створена комплексна екологічна карта. Дана карта утворена шляхом почергового  накладення всіх шарів: ареалів стрімкості схилів, ґрунтової карти, експозиції схилів, геоморфологічної карти (виділення  рівнини, балки, при вододільних, корінних та прируслових схилів). У розрізі  вище перелічених шарів здійснюється комплексна екологічна характеристика карти. Співвідношення всіх елементів  карти неохідне так як в дійсності  між ними відбувається безперервний взаємовплив один на одного. Мова йде  про різновиди грунтів, геоморфологію, стрімкість схилів та експозицію. В  залежності від взаємозв’язку утворюються різноманітні ландшафти.

     Отже  територія господарстваКомарашевської сільської ради має переважно рівнинний рельєф з незначно частиною схилів, сприятливі кліматичні ресурси для вирощування зернових та кормових культур.  
 
 
 
 
 
 
 

   
 

 Висновки

     Характеристика  екологічних умов дозволяє раціонально  і ефективно використовувати  природні ресурси території, найбільш доцільно розміщувати окремі галузі, особливо в сільськогосподарському виробництві.

Кадастр природних  властивостей землі дає відповідь  на ряд питань, а саме, які елементи рельєфу переважають на території, її абсолютні висоти, експозиції, фунтовий покров території, стрімкість схилів, еродованість, гранулометричний Склад, наявність засоленості, а також  взаємовідношення одних компонентів  природи до інших

Поняття "природні ресурси" і "природні умови" широко використовуються в науковій літературі. Суть цих термінів розкривається  при розгляді відповідних елементів  природи в певному відношенні до інтересів і потреб суспільства. Під природними ресурсами в сукупності з природними умовами розуміють  весь навколишній матеріальний світ, взятий по відношенню до людського  суспільства. Рекреаційні умови - це сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності. Особливості  ландшафту і клімату, наявність  джерел лікувальних мінеральних  вод, багатство і різноманіття рослинного і тваринного світу, природні можливості для занять спортом, мисливством, рибальством  і т.д. визначають ступінь сприятливості  розвитку тих чи інших форм рекреаційної діяльності.

 Природні рекреаційні  ресурси повинні використовуватись  бережно й економно, повинні охоронятися  і примножуватись. Для цього необхідно  проводити їх облік, кількісну  і якісну оцінку, визначити придатність  і альтернативність їх використання  в тій чи іншій галузі народного  господарства. Облік ста ну природних  ресурсів і визначення їх народногосподарського  значення повинні базуватися  на системі природно-ресурсних  кадастрів. Вони містять сукупність  відомостей про кількісний і  якісний стан природних ресурсів, їх економічну оцінку. Законодавством  України передбачається ведення  земельного, водного, лісового і  надрового кадастрів.

        Така характеристика дозволяє  найбільш об'єктивно підійти до  визначення спеціалізації господарства, розміщення по території угідь  і сівозмін, з метою вирощування  сільськогосподарських культур  в найбільш придатних до них екологічних нішах та формування на території еколого безпечних природно-антропогенних ландшафтів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Список  використаної літератури

1.              Землеустроительное    проектирование    //    Под     Ред.    С.Н. Волкова/ Москва - "Колос" - 1998. 559с.

2.              Инструкция      по     составлению      кадастра     виноградних насаждений. Кишинев  - 1994, 60с.

3.              Инструкция    по   составлению   кадастра    шюдово-ягодньїх  насаждений. Кишинев - 1995, 84с.

4.              Капуш Д.А. Кадастр природних  свойств земли // Сб. докл. межд. науч - прак. конф. Курск, 2002, с. 343-346

5.              Магазиншиков Т.П. Земельний кадастр.  Львів "Світ" - 1991, 452с.

6.              Теоретичні основи державного  земельного кадастру /Під ред.  М.Г. Ступеня Львів "Новий  світ - 2000" - 2003, 336с.

7.           І.М. Коротун. Прикладна геоморфологія. Рівне, 1996.

8.              І.М. Коротун. Практикум з прикладної геоморфології. Рівне, 1996.

9 .Конспект лекцій  з дисципліни «Кадастр природних  ресурсів» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДОДАТКИ