Дитячі інфекційні хвороби

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА  ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І ПРАВА 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДИТЯЧІ ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ (СКАРЛАТИНА, ДИФТЕРІЯ, КАШЛЮК, ЕПІДЕМІЧНИЙ ПАРОТИТ). ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ТА ПРОФІЛАКТИКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                           Виконала

                                                                            студентка 1-Т курсу

Рискаль Дарина Андріївна

                                                              Перевірила

                                                                  Свєтлова О.Д. 
 
 
 
 
 
 

Черкаси-2010

                                                          ЗМІСТ 
 
 

ВСТУП

1. Дитячі повітряно-крапельні інфекції. Характеристика

2. Скарлатина - ознаки, симптоми, лікування скарлатини у дітей

3. Дифтерія. 

4. Кашлюк у дітей: сучасні погляди на захворювання

5. Епідемічний паротит (свинка) - ознаки, симптоми,лікування

свинки у дітей

ВИСНОВКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                            Вступ

    Чому одні хвороби називаються інфекційними, а інші ні? Чим вони відрізняються одна від одної? Що спільного між різними за характером і проявом інфекційними захворюваннями? Наприклад, що спільного між правцем і дизентерією, кором і проказою, вітрянкою і вірусним гепатитом?

    А спільне є. Причина кожного інфекційного захворювання — збудник, непомітний для ока мікроорганізм: паличка або вірус, стрептокок або вібріон . Таких збудників, що здатні «атакувати» людину, є безліч.

    Наступна характерна ознака для всіх інфекцій—це так званий прихований, або інкубаційний період. Людина вже заражена, але зовні це ніяк не проявляється. Інфекція, як яйце в інкубаторі, поступово зріє. Іноді інкубаційний період буває невеликим—1—2 дні. Але іноді хвороба затаїлася і «сидить» у людині роками. Інкубаційний період закінчується тоді, коли хвороба починає проявлятися через які-небудь зовнішні ознаки: підвищення температури, висипку, зміну кольору шкіри, болі, розлади травлення.

    Епідеміологія — розділ медицини, що займається вивченням причин різних інфекцій, а також методів їхнього лікування і попередження. Епідеміологи намагаються розібратися з кожним захворюванням, знайти проти кожної інфекції діючі засоби. (Важко уявити, що ще на початку XX століття людина в дитинстві переносила по кілька інфекційних захворювань, деякі з яких були дуже серйозними.) Завдяки епідеміології виявилася ще одна спільна властивість інфекцій. Один раз перехворівши інфекційним захворюванням, людина стає, як правило, несприйнятливою до неї. Ця несприйнятливість до інфекції отримала назву імунітет. Саме завдяки здатності організму набувати імунітет, стало можливе попередження інфекцій за допомогою щеплень.

    Одні люди, зіштовхнувшись зі збудником хвороби, занедужують. Інші, що мають імунітет до цього захворювання, начебто і не помічають його. Але є ще і треті. Вони впускають збудника інфекції у свій організм, самі не хворіють, але щедро діляться інфекцією з оточенням. Таких людей називають носіями інфекції.

    Отже, наявність збудника, інкубаційного періоду, можливість вироблення імунітету, а також можливість перенесення — ось ті ознаки, що відрізняють інфекції від інших захворювань і роблять їх схожими між собою. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                 1. Дитячі повітряно-крапельні інфекції. Характеристика

    Дитячі інфекції – найбільш поширені інфекційні захворювання, які частіше або майже виключно виникають в дитячому віці і навіть переважно в ранньому, або дошкільному віці. Інфекційним захворюванням належало перше місце в структурі дитячої смертності. Та з роками проводились різносторонні дослідження імунологів, мікробіологів, вірусологів: була розроблена стійка система боротьби з дитячими інфекціями, в результаті використання якої досягнуто значних успіхів.

    В нашій країні різко знизилась захворюваність – аж до ліквідації окремих нозологічних форм, при всіх інфекціях зменшилась летальність; дитячі інфекції в смертності населення практично майже втратила значення.

    Шляхи передачі, механізм зараження, перш за все, залежить від локалізації інфекції в організмі, яка визначає спосіб виділення збудника в навколишнє середовище. При інфекціях з ураженням носа, дихальних шляхів передача проходить повітряно-крапельним шляхом (кір, коклюш, грип і інші).

    При повітряно-крапельних інфекціях збудники під час кашлю, чихання, розмов зі слиззю із зіва, дихальних шляхів потрапляють в навколишнє середовище: слизь розпилюється на дрібні частинки, які оточують хворого. Інфекція зберігається в повітрі, звідси вона потрапляє в зів і дихальні шляхи здорової дитини.

          2. Скарлатина - ознаки, симптоми, лікування скарлатини у дітей

    Скарлатина - гостре інфекційне захворювання, відмінною рисою якого є поєднання ангіни та висипки на шкірі.

Природа, розвиток і поширення інфекції. Скарлатина - захворювання бактеріальної природи, збудником якого є бета-гемолітичної стрептокок групи А. стрептокок проникає в організм через слизову оболонку ротової порожнини (рідше, переважно у дорослих, через пошкоджену шкіру), де викликає специфічні запальні зміни - ангіни. Звідти інфекція поширюється по всьому організму, надаючи негативний вплив на серце, нирки, центральну нервову систему. Стрептококова токсини викликають алергізацію організму, внаслідок чого можливі аутоімунні ураження власних тканин.

    Інфекція поширюється переважно повітряно-крапельним шляхом, при цьому джерелом є хвора людина або бактеріоносіями. Рідше відзначаються контактно-побутовий шлях передачі (як прямі, так і непрямі контакти - через іграшки, предмети догляду та ін.) та харчової - через інфіковані продукти. Найчастіше захворювання схильні діти дошкільного та раннього шкільного віку. Дитина зараз з 1-го по 22-й день захворювання. Найчастіше скарлатину хворіють в осінньо-зимовий період.

Ознаки  та перебіг захворювання. Прихований період скарлатини триває від 3 до 7 діб. Захворювання починається гостро з різкого порушення самопочуття дитини: він стає млявим, сонливість, скаржиться на виражену головний біль і озноб. Температура тіла швидко досягає високих цифр (38-40 ° С в залежності від ступеня тяжкості хвороби). Нерідко в початковому періоді захворювання відзначаються нудота і блювота.

    Через кілька годин на шкірі дитини виникає специфічна висипка у вигляді дрібних яскраво-рожевих точок на почервонілих шкірі. Висип більш виражена на обличчі, бічних поверхнях тулуба і в місцях природних шкірних складок. Характерною ознакою скарлатини є різкий контраст між яскраво-червоними «палахкотючий» щоками і блідим носогубним трикутником, на шкірі якого елементи висипки відсутні.

    Дитина скаржиться на болі в горлі при ковтанні, тому лікар при огляді зазвичай виявляє поразку, мигдаликів - ангіни. У процес втягуються і навколишні лімфатичні вузли, які стають щільними, збільшеними, злегка хворобливими при прощупуванні. Язик на початку захворювання сухий, покритий густим буруватим нальотом, але з 3-4-х діб починає очищатися, набуваючи яскраво-червоного забарвлення. Таким язик зберігається протягом 1-2 тижнів.

    Висип тримається на шкірі протягом 3-7 днів, після чого зникає, не залишаючи після себе пігментації. Через 1-2 тижні починається лущення, спочатку на більш ніжних ділянках шкіри (шия, пахвового складки тощо), а потім по всій поверхні тіла. Характерно для скарлатини лущення на долонях і підошва, яка починається від вільного краю нігтів і по пальцях поширюється безпосередньо на долоні і підошви, де шкіра сходить пластами.

    Захворювання може протікати в легкій, середньо важкій  і важкій формах, в залежності від чого терміни одужання значно (до 3 тижнів) варіюються. Зазвичай застосування антибіотиків дозволяє домогтися більш швидкого відновлення здоров'я дитини, і скарлатина вже не представляє небезпеки для його життя. Ускладнення захворювання в даний час обумовлені переважно аллергізаціей організму бета-гемолітичні стрептококів групи А, тому відзначаються на 2-му тижні захворювання у вигляді ураження нирок та серця. Зазвичай вони зустрічаються у дітей старшого віку.

Лікування скарлатини у дітей. Необхідність стаціонарного лікування визначає лікар. Обов'язкової госпіталізації підлягають діти з важким перебігом скарлатини, а також діти з закритих дитячих колективів (при неможливості їх ізоляції в домашніх умовах). При легкому і середньо тяжкому перебігу захворювання лікування можна проводити в домашніх умовах. З метою попередження розвитку ускладнень протягом усього періоду висипань і ще 3-5 днів опісля дитині необхідний строгий постільного режиму.

    Дієта повинна бути щадна - всі страви подаються у протертих і провареному вигляді, рідкими або напіврідкими, виключається термічне роздратування (не можна ні гарячого, ні холодної, вся їжа подається тільки теплою). Дитині необхідно більше пити, щоб виводити токсини з організму. Після стихання гострих явищ поступово здійснюється перехід до звичайного харчування.

    Антибіотики грають провідну роль в лікуванні скарлатини. До сих пір стрептококи залишаються чутливими до препаратів групи пеніциліну, які в домашніх умовах призначаються в таблетованих формах, а в стаціонарі - у вигляді ін'єкцій згідно з віковими дозування. Якщо у дитини є непереносимість антибіотиків пеніцилінового ряду, препаратом вибору є еритроміцин.

    Крім антибіотиків, призначають протиалергічною засоби (димедрол, фенкарол, тавегіл і тд.), препарати кальцію (глюканат), вітамін С у відповідних дозах. Місцево для лікування ангіни застосовують полоскання теплими розчинами фурациліну (1: 5000), ДІОКСИДИН (72%), настоями ромашки, календули, шавлії.

                                                 3. Дифтерія

    Дифтерія – це гостра інфекційна хвороба, що викликається токсичними корінебактеріями, з повітрянокрапельним механізмом передачі характеризується дифтеретичним або крупозним запаленням з утворенням на місці проникнення збудника фібринозних плівок,а при деяких формах – і токсичним ураженням органів кровообігу,нервової системи, надниркових залоз и нирок.

    Сьогодні відомо, що тривалість протидифтерійного імунітету не перевищує 10 років. Чому ж дорослі не хворіли зовсім? Тому, що в умовах, коли захворюваність на дифтерію зберігалась постійно, дорослі дуже часто повторно заражалися, що примушувало організм постійно підвищувати імунітет. Доросла людина хворіла на дифтерію як виняток, наприклад, коли заражалась масивною дозою збудника.

    Збудник дифтерії – Corynebakterium diphtheryae – грампозитивний, нерухливий, неспороутворюючий, паличковидний аероб; досить стійкий у зовнішньому середовищі; у молоці зберігається більше місяця, у воді до 12 днів; на дитячих іграшках, білизні –1–2 тижні. Добре переносить висушування,але висока температура і дизенфікуючі розчини швидко знищують.

    Цей мікроорганізм, який тривало паразитує на слизовій оболонці носоглотки сприйнятливих осіб. Струмінь повітря при кашлеві, чханні й диханні підхоплює його і разом з парою та краплинами слини виносить на зовні. Слід підкреслити, що у збудника дифтерії дуже результативний шлях передачі – повітряно – краплинний ( аерозольний ), що забезпечує масову і безперешкодну передачу його від інфікованої людини до осіб, які її оточують. Зараження відбуваються легко й непомітно, якщо опинитися в межах 2м. Від хворого або здорового бактеріоносія.

    У дітей проявляється ларингітом – сиплий, хриплий голос, “гавкаючий” кашель зі стенозом гортані з ознаками задухи. Можливі труднощі при диференціації із стенотичним ларенгітом вірусної природи (несправжній круп). Необхідна ларингоскопія. Виявлення плівки, щільно злученої із нижчерозміщеними тканинами на голосових зв’язках, є діагностичним.

    Лікування. Протидифтерійна сироватка продовжує залишатися класичним засобом лікування дифтерії. Вона надійно зв’язує циркулюючий у крові дифтерійний токсин. Антибіотики в терапії дифтерії не мають суттєвого значення.