Основные способы защиты в ЧС

Загальні  засади захисту населення в умовах НС

 

 

План

 

 

Вступ

1. Основні заходи і  засоби захисту населення і  територій

2. Інженерний  захист

3. Медичний  захист

4. Біологічний  захист

5. Радіаційний  та хімічний захист

6. Інформація  та оповіщення

7. Укриття  населення в захисних спорудах

8. Евакуаційні  заходи

Висновок

Список літератури

 

 

Вступ

 

Актуальність дослідження. Державна політика України у сфері захисту населення і територій базується на Конституції України, відповідних законах, актах Президента України і урядових рішеннях. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначається в Україні найвищою соціальною цінністю, — визначає стаття 3 Конституції України.

8 червня 2000 р. Президент  України підписав Закон України  "Про захист населення і  територій від надзвичайних ситуацій  техногенного та природного характеру". Цей Закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України та громадян інших держав, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру це — система організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів для запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків, що реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними силами та засобами підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності й господарювання, добровільними формуваннями і спрямовані на захист населення і територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля. Законодавство України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру базується на Конституції України, цьому Законі й Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану" та інших нормативно-правових актах.

Основними завданнями у сфері  захисту населення і територій  від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є: здійснення комплексу заходів для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру та реагування на них; забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дій і взаємодій органів управління у цій сфері, сил та засобів, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них.

Для забезпечення реалізації державної політики захисту населення  і територій від надзвичайних ситуацій створюється єдина державна система органів виконавчої влади  з питань запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них (далі єдина державна система), яка складається  з територіальних і функціональних підсистем. Завдання єдиної державної  системи, склад сил і засобів  визначені в Положенні Кабінету Міністрів України № 1198 (1998 р.) «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру в Україні», а також у розділі VIII Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру», № 1809-ІИ від 8 червня 2000 р.

Об’єктом дослідження  є суспільні відносини, що виникають  у процесі захисті населення  у надзвичайних ситуаціях.

Мета роботи полягають  у досліджені питань захисту населення  у надзвичайних ситуаціях.

Методологічною основою  дослідження є комплекс загальнонаукових методів діалектичного пізнання: аналіз та синтез, індукція та дедукція, абстрагування, узагальнення, моделювання.

 

 

1. Основні заходи і засоби захисту населення і територій

 

Основним завданням цивільного захисту при виникненні надзвичайних ситуацій є захист населення.

Захист населення — це створення  необхідних умов для збереження життя  і здоров'я людей у надзвичайних ситуаціях.

Головна мета захисних заходів —  уникнути або максимально знизити  ураження населення.

До системи захисту населення  і територій, що проводяться в  масштабах держави у разі загрози  та виникнення надзвичайних ситуацій належать: інформація та оповіщення, спостереження  і контроль, укриття в захисних спорудах, евакуація, інженерний, медичний, психологічний, біологічний, екологічний, радіаційний і хімічний захист, індивідуальні  засоби захисту, самодопомога, взаємодопомога в надзвичайних ситуаціях.

2. Інженерний захист

 

З метою запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру здійснюються заходи інженерного захисту під  час проектування й експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення і  довкілля.

Заходи інженерного захисту  населення і території мають  передбачати: під час розроблення  генеральних планів забудови населених  пунктів і ведення містобудування враховувати можливі прояви небезпечних  і катастрофічних явищ і раціональне  розміщення об'єктів підвищеної небезпеки  з урахуванням можливих наслідків  їхньої діяльності у разі виникнення аварії; спорудження будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями  безпеки та надійності; розроблення  і здійснення заходів безаварійного  функціонування об'єктів підвищеної небезпеки, створення комплексної схеми захисту населення пунктів та об'єктів господарювання від небезпечних природних процесів; розроблення і здійснення регіональних та місцевих планів запобігання надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків; організацію будівництва протизсувних, протиповіневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення; реалізацію заходів санітарної охорони території.

3. Медичний захист

 

Для запобігання ураженню людей  або зменшення його ступеня, своєчасного  надання медичної допомоги постраждалим, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру необхідно  проводити такі заходи: планування і використання наявних сил і  засобів закладів охорони здоров'я  незалежно від форм власності  й господарювання; розгортання в  умовах надзвичайної ситуації необхідної кількості лікувальних закладів; завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів, контроль якості харчових продуктів, продовольчої сировини, питної води і  джерел водопостачання, стану атмосферного повітря та опадів, стану довкілля, санітарно-гігієнічної та епідеміологічної ситуації; завчасне створення і підготовку медичних формувань, медичного персоналу  та загальне медико-санітарне навчання населення, накопичення медичних засобів  захисту, медичного та спеціального майна і техніки, навчання населення  способів надання першої медичної допомоги; недопущення впливу на здоров'я людей  шкідливих факторів навколишнього  середовища та наслідків надзвичайних ситуацій.

Заходи запобігання чи зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим і іх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах  надзвичайних ситуацій техногенного і  природного характеру повинні передбачати:

• планування і використання існуючих сил і засобів установ охорони здоров‘я незалежно від форм власності і господарювання;
• введення в дію національного плану соціально-психологічних заходів при виникненні і ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру;
• розгортання в умовах надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру необхідної кількості лікувальних установ;
• завчасне застосування профілактичних медичних препаратів і санітарно-епідеміологічних заходів;
• контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питною водою і джерелами водопостачання;
• контроль за станом атмосферного повітря й опадів;
• завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;
• нагромадження медичних засобів захисту, медичного і спеціального майна і техніки;
• контроль за станом навколишнього середовища, санітарно-гігієнічною й епідемічною ситуацією;
• підготовку медичного персоналу і загальне медико-санітарне навчання населення.

Для надання безкоштовної медичної допомоги потерпілим від надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру громадянам, рятувальникам  і особам, які беруть участь у  ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, діє Державна служба медицини катастроф як особливий  вид державних аварійно-рятувальних  служб. Державна служба медицини катастроф  складається з медичних сил і  засобів та лікувальних установ  центрального і територіального  рівнів незалежно від виду діяльності і галузевої приналежності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я за узгодженням зі спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесені  питання захисту населення і  території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Координацію діяльності Державної служби медицини катастроф на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об‘єктового) рівня, утворені згідно із Законом. Організаційно-методичне керівництво Державною службою медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я.

Положення про Державну службу медицини катастроф розробляється  центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я і спеціально уповноваженим центральним  органом виконавчої влади, до компетенції  якого віднесені питання захисту  населення і території від  надзвичайних ситуацій техногенного і  природного характеру і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постраждалому населенню, особливо дітям, а також людям, які залучені, до виконання аварійно-рятувальних  робі у випадку виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру за висновками Державної  Служби медицини катастроф чи лікарняно-трудової комісії, рятувальникам аварійно-рятувальних  служб лікарями підрозділів аварійно-рятувальних  служб надається гарантоване  забезпечення відповідним лікуванням і психологічним відновленням у  санітарно-курортних установах, при  яких створені центри медико-психологічної  реабілітації.

Центри медико-психологічної  реабілітації створюються при діючих санаторно – курортних установах. Перелік центрів медико-психологічної  реабілітації, положення про медико-психологічну реабілітацію, відповідність санітарно-курортних  установ вимогам медико-психологічної  реабілітації щорічно визначаються у відповідних положеннях, які  розробляються центральним органом  виконавчої влади з питань охорони  здоров‘я і затверджуваних спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесені питання захисту населення і території від надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру.

4. Біологічний захист

 

Біологічний захист передбачає своєчасне  виявлення біологічного зараження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних  протиепідемічних та медичних заходів.

Біологічний захист передбачає проведення колективних індивідуальних заходів  захисту; запровадження карантину  та обсервації; знезаражування осередку уражених людей, тварин, урожаю, своєчасну  локалізацію зони біологічного ураження; проведення екстреної та специфічної  профілактики; запровадження та додержання протиепідемічного режиму підприємствами, установами та організаціями незалежно  від форм власності й господарювання та населенням; прогнозування масштабів  розвитку наслідків біологічного зараження.

Захист від біологічних  засобів ураження включає своєчасне  виявлення факторів біологічного ураження в залежності від їх виду і ступеня  ураження, проведення комплексу адміністративно-господарських  режимно-обмежувальних і спеціальних  протиепідемічних і медичних заходів. Біологічний захист передбачає: своєчасне  використання колективних та індивідуальних засобів захисту; ведення режимів  карантину і обсервації; знезаражування вогнища ураження; необхідне знеражування людей, тварин і т.п.; своєчасну локалізацію зони біологічного ураження; проведення екстреної і специфічної профілактики; дотримання протиепідемічного режиму підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності й господарювання і населенням.

 

5. Радіаційний та хімічний захист

 

Радіаційний та хімічний захист передбачає виявлення та оцінювання радіаційної  та хімічної обстановки, організацію  та проведення дозиметричного і хімічного  контролю, розроблення типових режимів  радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, організацію і проведення знезаражування.

Заходи радіаційного і хімічного  методу забезпечуються: завчасним накопиченням і підтриманням у готовності засобів  індивідуального захисту, приладів дозиметричного і хімічного контролю, якими забезпечуються насамперед особовий склад формувань, які беруть участь в аварійно-рятувальних та інших  невідкладних роботах, а також персонал радіаційно і хімічно небезпечних  об'єктів і населення, яке проживає в зонах небезпечного зараження  та біля них; терміновим впровадженням  засобів, способів і методів виявлення  та оцінювання масштабів і наслідків  аварії на радіаційно та хімічно небезпечних  об'єктах; створенням засобів захисту  і приладів дозиметричного і хімічного  контролю; підготовкою об'єктів побутового обслуговування і транспортних підприємств  для проведення санітарної обробки  людей та спеціальної обробки  одягу, майна і транспорту; завчасним  створенням, пристосуванням та використанням  засобів колективного захисту населення  від радіаційного та хімічного ураження, організацією допомоги населенню в  придбанні в особисте використання засобів індивідуального захисту  і дозиметрів.