Фентезі як явище світової літератури

десятки американських, англійських, канадських, а останнім часом і східноєвропейських письменників. Інших «основоположник» К.Е. Сміт написав не так багато – декілька десятків оповідань, присвячених Атлантиді, Зотіку, Аверону та іншим таємничим світам. За свідченням критиків, К.Е. Сміт бів найбільш талановитим із «батьків-засновників» американського фентезі за своїм літературним обдаруванням, його твори вирізнялися соковитістю метафоричністю, але він досить швидко відійшов від белетристики, кинувши писати. Лавкрафт спирався у своїй творчості на трохи похмурі фантазії  Е. По. Герої Лавкрафта вступають в нещасну боротьбу з жахливими породженнями мороку, і майстерність автора робить описувані їм неймовірні події достатньо реальними для читача. Найбільший твір Лавкрафта – «Світи Стульху» - стало наріжним каменем у підґрунті цілого субжанру – «horror» (просто «жахи»), надихнуло багато послідовників, що визначили письменника своїм вчителем.

У британський загін основоположників фентезі також входять троє письменників, тісно зв’язаних дружніми і духовними узами. Це Клайв Стейплз Люїс, Чарльз Уільямс і Джон Рональд Руел Толкін. Льюіс увійшов до історії перш за все як творець дитячого фентезі написавши знаменитий цикл «Хроніки Нарнії». Рухаючись у річищі традиційної англійського літературної казки, він створив чарівний світ, в яких потрапляють декілька дітей з сучасної Англії, переживаючи ряд неймовірних пригод. Романи Уільямся, сповнені численними філософськими і релігійними мотивами, присвячені як правило, боротьбі людей за володіння якими магічними предметами, здатними вирішити долю світу, будь то чаша Святого Грааля, корона царя Соломона або священні карти Таро. Але справжньою Біблією фентезі став роман професора англосакської літератури Оксфордського університету Джона Рональда Руела Толкіна (1892 - 1972) «Володар Кілець»

Найбільший творець і теоретик «фентезі», Джон Р.Р. Толкіен народився у місті Блумфонтейне (Південна Африка), де працював у той час його батько. З 1895 року з матір’ю і братом жив в Бірмінгемі(Англія). Читати він почав з 4-х років, і саме цей процес приводив його в захоплення.

Не дивно, що з дитинства лінгвістика стала захопленням: у звуках мови хлопчик чув магію. Латина, грецька, французька і німецький  були предметом його пристрасті. У шкільному літературному гуртку він захопився історією мов і порівняльною філологією. Джон ввів до своїх інтересів староанглійську, древньонімецьку, ісландську і готську мови.

Після школи Дж. Р.Р. Толкін продовжив свою освіту в Оксфордському університеті на факультеті англійської мови і літератури, спеціалізуючись з стародавньої і середньовічної англійської мови. У 1915 р. після закінчення університету добровольцем йде на фронт. Йому довелося побувати в найкривавішому місці першої світової війни -  битві при Сомме, де він дивом залишився живий. Але важко захворів окопним тифом. Демобілізуючись у листопаді 1916 року, він працював у Лідському університеті викладачем, а потім професором англійської мови. З 1925 року Толкін – професор Оксфорда. Він захоплено працює над тлумачним словником англійської мови, пише наукові роботи, перекладає, викладає.

У 1938 р. в університеті святого Ендрюса він прочитав лекцію «про чарівні казки», що лягла в основу однойменного есе. Особливістю чарівних казок (історій) він вважав створення вторинного світу за допомогою фантазії (уяви). Вторинний світ (чарівна країна) володіє при цьому упредметненою конкретністю – це абсолютна умова. Інакше власне казка («фентезі») може виявитися притчею або філософською алегорією, тобто просто належати до іншого жанру, Толкін відстоює жанрову самостійність  «фентезі» як явища літератури. Він виділяв три основні функції чарівної казки: відновлення душевної рівноваги, втеча від дійсності і щасливий кінець (утіха). Відновлення душевної рівноваги допомагає людині позбавитися від стереотипів суспільного мислення і побачити речі навколо себе такими, якими вони є.

Вершиною його творчості стала трилогія  «Володар кілець»: «Братерство Кільця», «Дві фортеці», «Повернення короля» (1954 -1955). Сага Толкіна – епічна, створена на основі кельтського і північноєвропейського фольклору розповідь про зіткнення сил Світла і Темряви, вирішальну роль в якій зіграв маленький, забавний людино-кролик названий ним хоббітом (від лат. Homo\ людина і англ. -  rabbit\ кролик), своєрідний символ «звичайної» людини, що несе на плечах своїх вантаж історії. Толкін, будучи автором чисельних наукових робіт, сподіваючись на додатковий заробіток, відправив до видавництва повість «Хоббіт», складену ним для своїх дітей. Книга вийшла в 1937р. і мала чималий успіх, причому не тільки у юнацтва. Намагаючись написати продовження, Толкін засів за роботу, яка розтягнулась більш ніж на 10 років. Після виходу в світ 1-го видання «Володаря кілець» (1954р.) з’ясувалося, що в світі достатньо цілком дорослих людей, яким просто необхідна подібна література, і все нові видання Толкіна, що розкуповуються як гарячі пиріжки, підтверджували це.

Толкін опублікував свій перший твір «Хоббіт, або туди й назад» у 1937р. тоді критики визначили жанр твору як «авторську казку». Проте першість йому не належить. Адже п’ятьма роками раніше молодий американський автор Роберт Е. Говард (1906 – 1936) випустив серію оповідань про Конана – варвара з кіммерії. Незабаром Р. Говард загинув. Після його смерті збірка оповідань про Конана вийшла окремою книгою під назвою «Конан - завойовник». У оповіданнях було новим і несподіваним все: головний герой, персонажі, місце і час дії. Впродовж оповіді вільний воїн Конан б’ється  із злом у будь-яких його втіленнях, звільняє народи й міста, визволяє з полону прекрасних принцес. Відбувається це приблизно 11 тисячоліть тому.

Американський письменник Лестер дель Рей дає наступне визначення fantasy: він вважає, що fantasy в деякому розумінні – мати фантастики, тобто від цього жанру пізніше виникли інші відгалуження, такі як наукова фантастика (science fiction), і чорна фантастика (macambre science fiction) та інші. Між fantasy і science fiction багато спільного. Але в той же час ці два літературні напрями мають багато відмінностей. Наукова фантастика (science fiction) заснована на можливостях науки і орієнтована в основному на майбутнє. На відміну від наукової фантастики fantasy  відкидає науку і «говорить лише про події минулого, згадку про які не можна знайти ні в одному з підручників історії і які відбулися на землі, не вказаній ні в одному атласі». Обидва напрями логічні в своїх припущеннях,  але  якщо фантастика претендує  на якийсь ступінь розумності, раціональності,  то fantasy повинне бути ірраціональне у своїй основі, сприйматися на віру.

2.2. Класифікація піджанрів фентезі

2.2.1. Класифікація Лестера дель Рей

Лестер дель Рей пропонує увазі читача докладну класифікацію fantasy. Він виділяє п’ять категорій цього жанру. (1) Перша – епічне(epic fantasy), яка оповідає про епічну боротьбу втіленого добра і зла (епопея «Володар кілець» Толкіна). Головне тут полягає в тому, щоб змусити читача прийняти його. Епічне «високе» фентезі, що живиться спадкоємцями Толкіна, відрізняється підкресленою увагою до психологічної достовірності подій, вчинків і характерів героїв, ретельністю в конструюванні подій, вчинків і характерів героїв , ретельністю в конструювання власних світів. Автори не тільки їх детально описують, але і часто малюють карти, складають словники, вигадують історію, зоологію, міфологію, мову і навіть алфавіт. Найбільшими представниками основного потоку епічного фентезі є: У. ле Гуїн,  що створила захоплюючу тетралогію «Земномор’я», сповнену філософсько-психологічними елементами; Т.Брукс – автор бестселеру «Меч Шаннари» і його численних продовжень «Хронік Заземелля»; Т.Уїльямс – трилогія «Пям’ять, горе і тернії»; Р.Фейст – багатотомні хроніки Мідкемії; Р. Джордан, чий  цикл  «Колесо Часу» - найпопулярніший фантастичний твір Америки 90-х років; Д. Еддінгс, кожен новий роман якого стає в США загальнонаціональним бестселером (цикли «Еленія», «Белгаріада», «Маллорея», «Тамулі») та ін.. До відгалужень епічного фентезі відноситься фольклорно-казковий жанр, герої якого діють у «псевдо реальному» світі оповідей і міфів народів Землі – наприклад, «Діти водяного» П. Андерсона, де використовуються мотиви легенд південних слов’ян; тетралогія «Король минувшини і прийдешнього» Т. Уайта, гарний переспів – легенди про короля Артура. Епічне фентезі експлуатує в основному ідею\символ долі і світу в руках однієї людини. Один з необхідних аспектів більшості фантастичних епосів, яких не має у Дж. Р.Р. Толкіна – пророцтво, яке повинне бути виконане. Тут заграли свою роль, як Біблія, так і пізні грецькі міфи, що говорять про невідворотність Долі. На пророцтвах побудовані такі твори, як «Белгаріада» і «Маллорея» Д. Еддінгса, величезна епопея Джордана «Колесо часу», дуже незвичайний роман Глена Кука «Чорний загін». Герої епічного фентезі мають тягарем над собою всю історію свого світу, так що так чи інакше впливає на їх вчинки.

Другою категорією фентезі  Лестер Дель Рей виділив героїчне. Героїчне фентезі відрізняється від епічного настроєм і створюваним ефектом, його часто називають «меч і чаклунство» (sword-and-sorcery). Такі твори – зазвичай про варварський час, наприклад, епопея Р.Говарда про Конана. Загалом, правило тут таке – створити варварський світ і кинути дикого воїна проти всіх лиходіїв та чарівників, потім дозволити йому перемагати силою переконання і кулаками та час від часу завойовувати любов однієї з красунь. Героїчне фентезі, на відміну від інших напрямів, дуже просте. Тут читач не знайде складних психологічних колізій, детального опрацювання характерів, і навіть часто елементарної логіки подій. Могутні чарівники, здатні єдиним помахом руки знищити цілі армії, поступаються перед героєм-одинаком, озброєним тільки мечем та безмежною вірою в свої сили. Окрім численних  історій про Конана-варвара, російською мовою опублікувалися твори про пригоди воїна-чаклуна Кейна, що вийшов з-під пера К.Е. Вагнера та ін.. Всі ці могутні бійці подібні між собою, оскільки є більш-менш точною копією свого кіммерійського прототипу. Цей тип дуже стійкий і присутній у всіх фентезі. Відштовхується він схоже, не стільки від Геракла, скільки від Тарзана.

З більш нестандартних авторів можна назвати Г. Кука і його цикл «Хроніки Чорного Загону». Це історія про групу найманих солдатів, які повстають проти своєї повелительки – могутньої чарівниці. Проза Г.Кука виділяється жорсткістю і виразністю, надовго заволодіваючи душею читача. М. Муркок – один з лідерів так званої «нової хвилі» англомовної фантастики (60-70 рр.), також залишив помітний слід у героїчному фентезі. Він автор гігантського циклу «Вічний переможець», що включає в себе декілька десятків романів і повістей, що оповідають про нескінченну битву сил порядку і Хаосу, що протікає в багатьох вимірах впродовж тисячоліть.

Наступна категорія, виділена Лестером дель Рей – розповіді жахів (weird stories або macabre stories). Це жахливі історії за участю темних сил або злих створінь: лякаючи привидів, злих відьом, демонів тощо (розповіді жахів Лавкрафта). Таємничі і жахливі історії про надприродне мають давню літературну традицію. У англомовній літературі для їх позначення використовується термін macabre science fiction, що в перекладі означає «чорна» фантастика. Щодо вітчизняного літературознавства, то в ньому проблема специфіки цього жанру ще не розроблена, хоча назріла необхідність вивчення. У ХХ ст., як і раніше, fantasy звертається до багатьох мотивів давніх міфів. Виникають і нові, авторські, і, що ще важливіше, відроджується сам дух міфотворчості, що шукає нових втілень.

Деякі літературознавці, зокрема: Ю. Кагарлицький і Р.Шмерль вважають що жанр «чорної» фантастики бере свій початок від готичного роману. Саме готичний роман сильніше за наукові аргументи переконував в існуванні надприродного. Цей жанр виник наприкінці XVII сторіччя, Століття Розуму. У романах А. Радкліффа, Г. Уолпола, Ч.Р. Метьюріна таємниче і чудове виявляються нерозривно повязані один з одним. Раптове втручання потойбічних сил, як правило, не розяснюється до кінця розвитком сюжету, і тим самим непізнаваність чудового ніби затверджується з незаперечністю наукового факту. Але і в цей кришталево-чистий світ Ідеалу втрутилися темні сторони потойбіччя. Зароджені в хаотично-смеркових глибинах художньої свідомості, вони одержали потворну зовнішність злих духів і чудовиськ. У творах перерахованих авторів  преромантизм XVIII ст. змішаний з містикою, жахом і проявом надприродних сил. Характерні риси готичного роману носять на собі відбиток особливостей архітектурного стилю, якому властиві сліди грубої, примітивної пишності. Атмосфера творів даного жанру була просочена похмурістю, безумством, наповнена примарами, забобонами і духом помсти. «Франкенштейн» М. Шеллі містить всі перераховані елементи готичного роману, які письменниця уміло використовувала для опису богопротивних експериментів, страшних криків і самого чудовиська. У США готичний роман знайшов віддзеркалення у творчості Е.По.

Лестер дель Рей виділяв ще «химерні» історії(whimsy) певний різновид гумористичного фентезі, які представляють нашій увазі досить забавний погляд на магію і все надприродне в цілому(оповідання Т.Сміта, Г.Тернера, Р.Хьюза). Тут зустрічається завжди щось не зовсім відповідне для фентезі: привид, який боїться людей, сучасний вампір, що успішно працює сторожем в банку крові або біс, що намагається обхідними шляхами прибудувати душу грішника в рай. Гумористичне фентезі останніми роками стало одним із популярних відгалужень жанру. Родоначальником був Л.Спрєг де Кампа, що написав на початку 40-хх років спільно з Ф.Преттом трилогію «Неди-пломований чародій», що іронічно оповідає  про пригоди чародія-самоучки Гарольда Ши і його невдалих друзів у різних міфологічних світах. Потім цей субжанр помітно повянув, і його друге народження відбулося тільки в кінці 70-х – початку 80-х рр., коли він зявився, завоювавши величезну популярність.

Пята категорія за Лестером дель Рей  - «Фантастична чудасія» (fantastic conceit). Це твори, в яких відсутній чистий елемент фентезі, проте є деяка фантастична істота чи подія – щось виходить за межі ординарного, але автор не залучає магію або надприродне: наприклад, герой бачить прекрасну дівчину тричі за своє життя, кожного разу у вирішальні моменти, і ніколи не дізнається, хто вона така і як з ним повязана. Вони мають тенденцію до філософських роздумів, зазвичай банальних.

До існуючої системи піджанрів фентезі, виділених Лестером дель Рей, нині додалось дитяче фентезі, яке вирізняється особливим казково-повчальним відтінком. Найвідомішим автором, безперечно є Е.М. Нортон, відома у всьому світі піл псевдонімом Андре Нортон. Її перші книги зявилися ще в кінці 50-х років і продовжують виходити до цього дня, не дивлячись на 80-ти річний вік «бабусі-фентезі». Найбільшою популярністю користується її цикл «Світ відьом». Також до цього під жанру належить досить відомий цикл творів  Джоан Роулінг – «Гаррі Поттер».

Виділяють також окремо філософське фентезі близьке до традицій літературної казки-притчі. Найбільш крупними авторами є М. Пік (трилогія «Горменгаст»), Р. Холдсток («Ліс Міфаго»), Дж. Краулі («Маленький, великий»), Джеймс Блейлок, Пітер Бігль («Останній одноріг»).

Дуже багатолике історичне фентезі. Тут є книжки, в яких на тлі реального історичного антуражу відбуваються неймовірні чарівні події( Т. Пауерс – «Брами Анубіса», Ч.К. Ярбо – цикл «Хроніки графа Сен-Жермена»), або дія відбувається в альтернативних світах, де історичний розвиток пішов іншим шляхом (О.С. Кард – цикл «Хроніки Ельвіна», Г.Гаррісон – трилогія «Меленик і Хрест»), або береться якась реальна подія, особа (наприклад, король Артур) і створюється те, що цілком підходить під визначення «історичного» роману, де магічне посідає вельми назначене місце (М. Стюарт – пенталогія «Хроніки Мерліна», М.З. Бредлі – «Тумани Авалона»), або пишеться ретельно стилізована псевдо історія, де все насправді, але водночас абсолютно вигадане (К. Кертц – епопея «Хроніки Деріні») та ін.