Філософія та сентименталізм роману “Знедолені” В.Гюго

Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Марта 2013 в 17:40, реферат

Описание работы

Розглядаючи такого величного французького письменника, ми не можемо не звернути увагу на один з його видатних творів «Знедолені». Цей твір водночас є романом реалістичним, епічним, гімном любові й романом соціальним. Як реалістичний роман, він описує життя простих людей і дає доволі точну картину життя в Франції на початку 19 століття. Популярність роману завдячує в знічній мірі яскравим барвам, якими вималювані персонажі.

Содержание

Вступ……………………………………………………………………………3
1. Короткі відомості з біографії Віктора Гюго………………………………5
2. Особливості написання роману “Знедолені” В.Гюго…………………….9
3.Філософія та сентименталізм Основні мотиви роману “Знедолені”,
головні образи…………………………………………………………………10
Висновок……………………………………………………………………….18
Список літератури……………………………………………………………..19

Работа содержит 1 файл

Філософія та сентименталізм роману Знедолені.doc

— 143.50 Кб (Скачать)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНО НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

на тему:

 

« Філософія  та сентименталізм роману                       “Знедолені” В.Гюго »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………………3

1. Короткі відомості з біографії Віктора Гюго………………………………5

2. Особливості написання роману “Знедолені” В.Гюго…………………….9

3.Філософія та сентименталізм Основні мотиви роману “Знедолені”,

головні образи…………………………………………………………………10

Висновок……………………………………………………………………….18

Список літератури……………………………………………………………..19

 

 

 

 

                                            Вступ

Французьку літературу XIX століття неможливо уявити без  Віктора Гюго. Творчість Гюго, найвидатнішого французького романтика, вождя французького романтизму, його теоретика, вражаюче багатогранна й розмаїта: він великий поет, прозаїк, драматург, до того ж літературний критик і бойовий, темпераментний публіцист.

Розглядаючи такого величного французького письменника, ми не можемо не звернути увагу на один з його видатних творів «Знедолені». Цей твір водночас є романом реалістичним, епічним, гімном любові й романом соціальним. Як реалістичний роман, він описує життя простих людей і дає доволі точну картину життя в Франції на початку 19 століття. Популярність роману завдячує в знічній мірі яскравим барвам, якими вималювані персонажі.

Саме з появою «Знедолених» зв'язані  нескінченні суперечки про зміну  художнього методу Гюго другого періоду. Багато вчених наполягають на тому, що «Знедолені» - реалістичний роман. Дійсно, елементи реалізму в романі присутні. Вдумавшись у концепцію роману «Знедолені», що відповідає уявленню письменника про людське життя, як про безупинну зміну світла і пітьми, можна знайти, що, незважаючи на багато рис реалізму, Гюго все ж таки залишається романтиком і по своєму світогляді, і по методу.

Задача морального уроку для  нього важливіше реалістичного  аналізу. Так він і сам говорить наприкінці книги, що вона має набагато більш важливу мету, чим відображення реального життя. Розуміючи світ, як постійний рух від зла до добра, Гюго прагне продемонструвати цей рух, акцентуючи (найчастіше навіть усупереч логіці реальних подій) обов'язкову перемогу доброго і духовного початку над силами зла. Непримиренний контраст між злом і добром, пітьмою і світлом, що проявилося в характерах персонажів Гюго першого періоду його творчості, доповнюється тепер новим мотивом: визнанням можливості перетворення злого в добре. «Книга лежача перед очима читача, являє собою від початку і до кінця, у цілому й у подробицях... – шлях від зла в добру, від неправого в справедливому, від неправди до істини, від ночі до дня... Вихідна точка – матерія, кінцевий пункт – душу. На початку – чудовисько, наприкінці – ангел», – пише Гюго. Недарма його роман відкривається книгою «Праведник», у центрі якої стоїть романтичний образ християнського праведника – єпископа Міріеля.

Тому, давайте більш детальніше перейдемо до характеристики цього  твору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Короткі  відомості про біографію Віктора  Гюго

Проте, як ми можемо розглядати твір, не знаючи хоча б деяких деталей про біографію самого автора цього твору?

Віктор Гюго народився 26 лютого 1802 року в Безансоні. Батько Гюго, котрий народився в сім'ї майстра столярного цеху, за часів Наполеона став генералом. Мати письменника, навпаки, ненавиділа Наполеона й була роялісткою. Сім'я Гюго часто переїжджала, деякий час вони жили в Іспанії. Після падіння Наполеона, перебуваючи в Мадриді, де батько був губернатором, сім'я розпалася. Віктора виховувала мати. У Гюго рано пробуджується поетичний талант. Ще підлітком він починає писати, і вже в 1815-1816 роках його оди та поеми відзначаються на конкурсах Тулузької академії, а згодом і королівським урядом.

Свою першу поетичну збірку "Оди  й різні вірші" (1822) він написав  у стилі класицизму. Щодо класицизму Гюго, то він виявився дуже нестійким. Тільки-но молодий поет виходить із стадії шкільного наслідування, починається поступовий, спершу несміливий, а потім усе рішучіший перехід на романтичні позиції. Але в прозових жанрах Гюго завжди стояв на позиціях романтизму. Свідченням того є перший роман Гюго "Ган Ісландець" (1821- 1822). Свідченням подальшого утвердження Гюго на позиціях романтизму був його другий роман "Бюг Жаргаль" (1826). У цьому романі Гюго звернувся до змалювання повстання негрів-рабів. У галузі поетичного стилю реформа Гюго визначилась у намаганні замінити раціоналістичний вірш класицизму мовою людських почуттів. Він відмовляється від прикрас, запозичених з античної міфології. У цей же період Гюго звертається до балади, яка вважалася жанром романтичним і привертала тоді загальну увагу. У 1826 році виходить його збірка "Оди і балади", сама назва якої промовисто засвідчує її перехідний характер: тут оди, взірцевий жанр класичної поезії, об'єднані з баладами характерним представником романтичної поезії. Наприкінці 20-х років романтики надають особливої ваги завоюванню театру, який все ще лишався під владою класицизму. З цією метою 1827 року Гюго пише свою першу романтичну історичну драму "Кромвель", котра розповідає про англійську буржуазну революцію XVII століття. її вождь Кромвель був зображений як сильна особистість, але, на відміну від цільних героїв класицизму, він зазнає моральних протиріч: скинувши короля, він ладен зрадити революцію і стати монархом. Великого розголосу набула передмова до драми, в ній Гюго прагнув пов'язати розвиток літератури з розвитком історії людства, щоб показати історичну обумовленість торжества романтизму. Це була цілісна програма романтичного руху. Також небувалої інтенсивності досягає багатогранна творча діяльність Гюго. Особливо значним явищем стала його збірка "Орієнталії" (1829) - перша завершена романтична збірка поезій, яка й створює Гюго репутацію великого поета.

Для художньої творчості Гюго характерна рідкісна жанрова розмаїтість: з  однаковим успіхом виступав він у поезії, прозі й драматургії. Та передусім він був поетом. Ідейний зміст драм Гюго не сходить до самої проблематики, що пов'язана з ідеологічними битвами кінця 20-х років та Липневою революцією 1830 року. Романтичні драми Гюго перегукувалися з актуальними соціально-політичними проблемами сучасності, відстоювали її передові ідеали та устремління. В основу кожної із драм Гюго 1829-1839 років, за винятком "Лукреції Борджа" (1833), покладений конфлікт простолюдинів, представників третього стану з феодальною аристократією та монархією ("Маріон Делорм", "Король розважається", 1832, "Марія Тодор", 1833, "Рюі Блаз", 1838) та інші. В історії французької літератури друга половина 20-х років позначена розквітом жанру історичного роману. Одним із найвищих досягнень французького історичного роману доби романтизму є роман Гюго "Собор Паризької Богоматері" (1831). Цей роман відбиває національну історію, він пов'язаний з актуальною сучасною проблематикою. Кінець 20-х і 30-х років належить, поряд із двома десятиліттями вигнання (1851 -1870), до періодів творчої активності, незвичайної навіть для Гюго, У ці роки він зводив будову романтичної драматургії та театру, активно виступав у прозових жанрах, але разом з тим, не послаблялася й інтенсивність його поетичної творчості.

У 30-ті й на початку 40-х років  з'являються чотири його поетичні збірки - "Осіннє листя" (1836), "Пісні  сутінок" (1837), "Внутрішні голоси" та "Промені й тіні" (1841). Крім того, багато поезій ввійшли до "Споглядань" - величезної двотомної збірки, опублікованої вже в період вигнання (1856). Після Лютневої революції 1848 року та встановлення диктатури Луї Бонапартом Гюго залишає Францію і їде у вигнання. Він поселяється на острові в протоці Ла-Манш. З метою викрити і знеславити перед усім світом політичного авантюриста та його злочинний режим і тим самим сприяти їхньому скорому падінню в перший рік еміграції Гюго пише дві книги: "Наполеон Маленький" та "Історію одного злочину" - своєрідну викривальну хроніку перебігу подій під час державного перевороту 1851 року. Саме в період вигнання завершується формування світогляду письменника. У перші роки вигнання, на острівці Джерсі, Віктор Гюго створює збірку "Карт" (1853), яка справедливо вважається вершиною його політичної поезії. На перший погляд, збірка справляє враження калейдоскопа реальних сценок і гротескно-карикатурних портретів, але є в ній чітко прокреслені смислові лінії і поля незвичайно високої емоційної напруги, котрі всьому цьому різнорідному матеріалові надають певної впорядкованості й завершеності. Активно виступав Гюго під час вигнання також у прозових жанрах. У цей період з'явилося три романи: "Знедолені" (1862), "Трудівники моря" (1866) і "Людина, яка сміється" (1869). В усіх цих романах центральною виступає тема народу. В. Гюго був не тільки великим поетом, але й активним громадсько-політичним діячем, який прагнув впливати на хід подій. Збірка "Грізний рік" (1872) являє собою своєрідну поетичну хроніку драматичних подій, що їх переживала Франція підчас Франко-Прусської війни (1870-1871). Творча активність Віктора Гюго не згасала до останніх років його довгого життя. Але він лишається і активним громадським діячем, і пристрасним публіцистом, невтомно бореться проти політичної реакції, суспільного зла й несправедливості. В останній період творчості Гюго одна за одною з'являються його поеми та поетичні збірки: "Мистецтво бути дідусем" (1877), сатиричні поеми: "Папа" (1878), "Осел" (1880), "Всі струни ліри" (1888- 1893) та інші.

Помер Віктор Гюго 23 травня 1885 року. Його смерть була сприйнята французькою громадськістю як національна трагедія, а його похорон перетворився на грандіозну, справді всенародну маніфестацію, в якій взяли участь тисячі людей. Творчість Гюго міцно й назавжди увійшла до золотого фонду французької та міжнародної культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Особливості написання роману “Знедолені” В.Гюго

Гюго почав працювати над  романом у 1845 році. Спочатку він збирався назвати його «Злидні» (фр. Les Misères), а головного героя Жаном Трежаном. Робота перервалася у 1848 (лютнева революція), а в 1849 Гюго опублікував трактат «Дискурс про злидні» (фр. Discours sur la misère). Роман «Знедолені» («Les Miserables»), якому Віктор Гюго віддав понад двадцяти років життя, безсумнівно, стоїть на першому місці серед усіх його романів.

Думка про створення великого соціального роману, присвяченого знедоленим, виникла в Гюго ще до вигнання. Уже тоді – у першому варіанті – автором були задумані і створені центральні образи знедолених суспільством бідняків: каторжника, чий злочин полягав у тому, що він вкрав хліб, щоб нагодувати голодних дітей своєї сестри, і матері, змушеної продати свої зуби, волосся і тіло, щоб платити за утримання своєї дитини.

У вигнання Гюго взяв із собою незакінчений рукопис «Знедолених». Однак після  бурхливих подій політичного життя, якими письменник був захоплений протягом наступного десятиліття, коли він так гаряче протестував проти злочинів Луї Бонапарта, створюючи полум'яні памфлети і вірші «Відплати», перша редакція роману вже не могла задовольнити його.

Відновивши  роботу над «Знедоленими» у 1860 році, він прагнув втілити в романі філософські і моральні ідеї, що склалися в нього за останні роки. Тепер «Знедолені» стають не тільки викривальним твором, але і романом, що поставив найважливіший для Гюго того часу питання про значення добра і милосердя для соціального і морального відродження людства.

Разом з тим Гюго вводить у свій новий  роман великі історичні, публіцистичні  і філософські розділи, що додають  йому епічні масштаби.

 

 

2. Філософія та сентименталізм. Основні мотиви роману “Знедолені”, головні образи

1.                                                     2.

            

1 – Козетта. Ілюстрація з першого видання 1862 р                                                    2 – (Les Misérables Tome I (1890)

Так як основна рисою у творах сентименталістів зображується внутрішній духовний світ людини з розкриттям його почуттів (смуток, радість, гнів..тощо) з метою викликати належну реакцію, Гюго, як ми бачимо, притримувався також цієї риси у своєму творі.

Романтизм запозичив у сентименталізму зацікавленість до внутрішнього світу пересічної особи, відтінків почуттів, їх зміни, поглибивши індивідуалізм і бунтівне протистояння особи з суспільством. Сентименталізм був консервативною і охоронною реакцією митців на бурхливі політичні події зламу 18-19 століть з трагічними наслідками французької революції 1789-1793 рр., її терором та наполеонівськими авантюрами та війнами у Європі. Акцент був зроблений на особистому чи родинному житті особи, що відмовлялась від активної участі в суспільних подіях.

Сентименталізм виник як реакція проти просвітницького раціоналізму і літературних традицій класицизму. Письменники-сентименталісти надавали перевагу людським почуттям, захоплювалися природою і виводили, як героїв, простих людей. Так у романі ми бачимо як автор змальовує внутрішні якості персонажів твору. Неодноразово читаємо про внутрішній монолог героя про свої вчинки, думки, переживання…

«Знедолені» – дійсний поліфонічний роман з багатьма темами, мотивами, ідейними і естетичними планами, де дана велика картина народного на фоні найбільших політичний подій французької історії початку XIX століття: катастрофи при Ватерлоо, падіння режимів Реставрації і Липневої монархії, народно-революційних боїв 30-х і 40-х років. З реальної дійсності й історія головних героїв роману.

Образ Жана Вальжана виник у письменника в зв'язку з процесом деякого Пьєра Морена, котрий, також як і герой Гюго, був відправлений на каторжні роботи за крадіжку хліба. Вивчаючи цей процес, знайомлячи з існуючим кримінальним кодексом, відвідуючи паризькі в'язниці, Гюго відзначає два моменти в цьому, гостро цікавлячому його питанні: по-перше, склад злочину – крадіжку хліба, що підтвердила переконання письменника в тому, що причина злочинності корениться не в зіпсованості, а в убогості народу; по-друге, доля людини, що вернулись з каторги і яку женуть звідусіль, а отже, що не має можливості повернутися до чесного трудового життя. Усе це Гюго і вніс у біографію свого головного героя, додавши цим проблемам художньо-переконливу форму.

Прочитавши у творі, ми бачимо як круто змінилося життя Вальжана після зустрічі з єпископом Міріелем. Його душа нарешті починає відкривати свою світлу сторону. Напевно, як і обіцяв єпископ, він все ж таки викупив  його душу: « Не забувайте, ніколи не забувайте, що ви обіцяли мені використати це срібло на те, щоб стати чесною людиною. Жане Вальжане, брате мій, ви більше не належите злу, ви належите добру. Я купую вашу душу: я забираю її в духа тьми і передаю її Богові. »

Для Жана, це була неймовірна несподіванка, бо він знав, що його можуть заарештувати. По-перше, бо він каторжник, а по-друге – він вкрав у єпископа срібло. Вчинок Міріеля змінив не тільки душу, а й світогляд Вальжана. Він зрозумів, що може бути інше життя – чисте, справедливе, чесне!

Информация о работе Філософія та сентименталізм роману “Знедолені” В.Гюго