Образ жінки у творчості Стельмаха

Змальовуючи жіночі образи, М. Стельмах рівняється на ідеал жіночої вроди, запозичений з народної творчості. У зображенні своїх героїнь письменник дотримується принципу гармонії: зовнішній привабливості відповідає внутрішня глибина. Таким постає портрет Оксани у романі «Чотири броди» у сприйнятті Ярослава: “Змалюй оцю стриману гнучкість стану, оці чорні приламані брови, що тримають і ніжність, і рішучість, оцей довірливий, із скіфським смутком погляд..." [29, с. 72]. А про Ярину, сестру відчай духів Гримичів, Данило каже так: “Вона ж у вас гарна, як весна, а завзята, наче віхола" [29, с. 73]. Стельмахів ідеал жіночої вроди найповніше реалізується в образі Мирослави. Це про неї Бондаренко думає: “Звідки ж ти взялася? З якого поля? З якої пісні?” [29, с. 59] Те ж саме можна сказати і про інших жінок, змальованих у творі. Вони — ніби з пісні, вродливі, працьовиті, ніжні, вірні, втілення любові і материнства, самопожертви і сивої печалі віків, яка завжди огортала жіночі плечі, на які лягали турботи і переживання за дітей і чоловіків.

У романі «Чотири броди» образ Катерини Чайчихи – один із найвдаліших жіночих постатей романістики М.Стельмаха. У ньому  сконцентрована віковічна життєва  мудрість і моральний досвід народу. Спочатку узагальнений образ матері поступово конкретизується. Рядки, присвячені матері, сповнені теплом і ніжністю. "Мадонни" письменника постають "із серпом на плечі та болючою в очах югою" [29, с.10]. Піднімаючи ім'я матері на рівень божественного, М.Стельмах створює складний образ. З одного боку - це мадонна у католицтві, богородиця у православних, яка здавна посідала найпочесніші місця, була предметом покоління, культу. З іншого боку, зображаючи матір з серпом, автор наділяє її образ певним символічним смислом, основаним на тісному зв'язку з землею: "Вона ні разу в житті не проспала сонце", "пішла на той світ, мов стеблина сивого жита", "в спілому сріблі жита" та ін. "Книга землі, зерно у землі, сонце над землею, діти біля перс, і діти біля ніг" – це школа для неї [29, с. 10]. Так автор формує непрямий асоціативно-смисловий зв'язок до уособлення "мати - сира земля". Уже тут зароджується думка про матір як всеохоплююче начало всього сущого. Тому естетична значущість уривка подана опорною ланкою мати - мадонна - сонце. На цьому наголошує М.Стельмах, починаючи відкриття світу чотирьох бродів із знайомства із "жницею", подібно до "зірки".

Символом матері є  пісенний лейтмотив: "Був собі журавель та журавка, накосили сінця повні ясельця" [29, с. 12]. Кохання і вірність - ось що визначає життя матері, яка поетизується письменником не тільки як носій життя, але й як утілення любові, вірності та віри. Всі жіночі образи роману, таким чином, розглядаються й оцінюються крізь призму особистості матері, яка для М.Стельмаха є вищою мірою моральності.

Таким чином, людинознавчі, новаторські можливості М.Стельмаха, знання минулого й сучасного, суспільних процесів дозволили йому, попри те, що він творив у жорстких рамках соцреалізму, показати ряд яскравих постатей з неповторними рисами характерів, які проявляються у вчинках, роздумах, діях, спілкуванні, роботі.

ВИСНОВКИ

Отже, М.Стельмах прагнув  у всій реальності наочно передати екзотичні деталі життя і побуту змальованих ним людей, до яких він  ставиться серйозно і з повагою, розкриваючи своєрідність їхнього  світовідчуття. Для творів М.Стельмаха властива концентрація переживань у будь-якій внутрішній події, душевному русі.

Найчастіше в поезії М.Стельмаха змальовується концепт-образ  жінки-матері й матері-Вітчизни. Традиційним для поетичної картини світу М. Стельмаха є образ матері-Батьківщини, розкритий як у смислових зв’язках "Україна-мати", "Батьківщина-мати", так і в опозиції "мати (Батьківщина) – я (син)".

У поетичній картині  світу М. Стельмаха природа вербалізується в образі жінки-матері, також у  багатьох поезіях матір зображується крізь призму поняття війна.

Ліризм романістики  М.Стельмаха органічно зв'язаний з фольклором, з характерними для  усної народної ліричної і епічної  поезії принципами відчуття і відображення світу. З переконливою психологічною глибиною (через штрихи в портреті, інтер'єр, діалого-монологічне мовлення, пейзаж, невласне пряму мову) письменник відтворював триєдність образу жінки-матері, жінки-трудівниці, жінки-громадського діяча, яка була й залишається найвищою мірою естетичної, художньої та життєвої правди.

Задля увиразнення характерів персонажів, М. Стельмахом використовується експресія, образність народної мови, завдяки чому досягається виразність, емоційність у розвитку логічно зумовленого діалогу, показується зв’язок почуттів з подіями, що відбуваються навколо.

Зовні життєвий шлях незвичайно талановитого митця  сприймається як благополучний: великими накладами видавалися його книги, мав шану й урядові нагороди, був лауреатом різних премій, депутатом Верховної Ради СРСР, академіком. Але Стельмах жив в умовах поневоленої України й антигуманного режиму, який суворо карав будь-який прояв творчого національного духу, волелюбства, незалежної від офіційних приписів думки. Зрозуміло, що в таких невільницьких умовах талант письменника не міг розвиватися природно, був здеформований тісними рамками «соцреалізму». Тому в його творах є певна данина тодішній офіційній ідеології. Але найчастіше «правильні» постулати виголошувалися героями декларативно, штучно, що знижувало естетичну природу творів митця. Тоді порушувалася художня правда. Врешті, письменник надолужував дидактизм за допомогою романтично-піднесеної стилістики, багатої палітри, спертої на поетичне народне мислення, що спрямовувало його до глибокого осмислення буття народу.

Михайло Стельмах — один із найяскравіших знавців багатств української мови та її необмежених зображально-виражальних можливостей. Своїми поезіями, оповіданнями, повістями й романами він підніс рідне слово до високих вершин в українському письменстві XX ст. Завдяки цьому митець відбив глибинні площини народного життя, визначальні ознаки української ментальності, змалював типові народні характери. У його художньому світі земля і людина посідає центральне місце, де та вісь, за словами М.Рильського, навколо якої обертається цикл романів письменника. У цьому світі йде гостра боротьба правди й кривди, утверджується добро й заперечується зло. Стельмахівське осягнення етико-філософської системи народного буття, історії не може не знайти живого відгуку сьогодні в українській суспільній свідомості, для якої самоусвідомлення набуває першочергового значення.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агєєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму. – К.: Факт, 2003. - 320 с.
2. Гуцало Є. Передмова / Є. Гуцало // Стельмах М. П. Твори: в 7-и т. / М. Стельмах. – К. : Дніпро, 1982. – Т. 1. – С. 5–21.
3. Домницький М. Михайло Стельмах: Літ.-критичний нарис.-К.: Дніпро, 1973.-158 с.
4. Дузь І.М. В серці у моїм...: Худож.-докум. нариси.- Одеса: Маяк, 1988.- 192 с.
5. Загороднюк В. Витоки народного характеру в творчості М.П.Стельмаха (проблема психологізму) // Південний архів: Збірник наукових праць (філологічні науки). – Херсон, 2000. – Випуск VII. – С.62-67.
6. Загороднюк В. Деякі аспекти психології творчості М.П.Стельмаха //Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки (філологічні науки). – Луцьк. – 1997. – № 12. – С.112-114.
7. Історія української літератури ХХ ст. / /В. Г. Дончик. – К. : Либідь, 1998. – 456 с.
8. Килимник О.В. Світ правди і краси: Проза Михайла Стельмаха.-К.: Рад. письменник, 1983.- 219 с.
9. Костюченко В.А. Михайло Стельмах // Українська радянська література /  П.П.Кононенко, В.В.Фащенко.-К., 1979.- С. 599-611.
10. Костюченко В.А. Михайло Стельмах /1912-1983/ Українська радянська література для дітей: Літ.-критич. хроніка.-К.: 1984.— С. 78-81.
11. Крістева Ю. Слово. Знак. Дискурс. Антології світової літературно-критичної думки ХХ століття. – Львів: Літопис, 1996. - С. 457-477.
12. Кудрявцев М.Г. Історизм та міфотворчість: питання історії, теорії літератури та компаративістики: монографія / М.Г. Кудрявцев. – Вид. 2, доп. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2012. – 354 с.
13. Кудрявцев М.Г. Своє і чуже: історико-літературознавчі та компаративістичні студії / М.Г. Кудрявцев. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. – 368 с.
14. Маричевський М. Під кленом, біля джерела...: Про творчість М.Стельмаха // Вітчизна.-1985.- №3.- С. 200-202.
15. Моренець В. Сіяч: Поезія М.Стельмаха // Вітчизна.-1986.-№10.- С. 169-175.
16. Павличко C. Дискурс модернізму в українській літературі.- Київ: Либідь, 1999. - 444 с.
17. Пікалова А.О. До питання про психологічну складову поетичного тексту М.Стельмаха  // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. – Сімферополь, 2007. – № 101. – С. 205-208.
18. Руденко-Десняк А. Символ веры: М.Стельмах.-К.: 1987.-С. 6-42.
19. Светличная А.Л., Чупринова Н.Ю. Психологический портрет в художественной литературе // Мировая литература в школе и вузе: Сборник статей. – Харьков.-1996. - Вип.3. –С.51–60
20. Селіванова О. Сучасна лінгвістика : [термінологічна  енциклопедія] /  О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 259 с.
21. Семенчук І. Р. Михайло Стельмах : нарис творчості. – К. : Дніпро, 1982. – 225 с.
22. Семенчук І.Р. Романи Михайла Стельмаха: Літ.-критич. нарис.-К.: Рад. письменник, 1976.-214 с.
23. Слабинський М. Дві тополі: До 75-річчя з дня народж. М.П.Стельмаха. -Дніпро.-1987.-№5.-С. 107-11З.
24. Стельмах М. Вибрані твори. – К. : Дніпро, 1969. – 735 с.
25. Стельмах М.П. Дума про тебе: Роман /Михайло Стельмах.-К.: Дніпро, 1984. - 390 с.
26. Стельмах М. П. Твори: в 7 т. / М. П. Стельмах. – К. : Дніпро, 1984. – Т. 7. – 647 с.
27. Стельмах М.П. Твори: в шести томах / М.П.Стельмах. – К.: Дніпро, 1973. – Т. 5- 391 с.
28. Стельмах М.П. Твори: в шести томах / М.П.Стельмах.– К.: Дніпро, 1973. – Т. 6- 510 с.
29. Стельмах М. П. Чотири броди. –. К. : Укр. письм., 2003. – 594 с.
30. Ткаченко Н.С., Ходосов К.О. Вивчення творчості Михайла Стельмаха: Посібник для вчителів: 2-е вид. змін. й допов.-К.: Рад. шк., І98І.-224 с.
31. Українка Л. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1977 р.- Т. 8- с. 76 – 99.
32. Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народних // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 26. — К., 1980. — С 110—153.
33. Шаховський С.М. Епопея наших днів // Шаховський С.М. Уроки радянської класики.-К., 1989.-С.308-331.
34. Шумада Н. Фольклор у романі Михайла Стельмаха "Кров людська – не водиця" / Н. Шумада // Народна творчість та етнографія. – 2005. – № 5. – С. 32–39.
35. Штонь Г.М. Духовний простір української ліро-епічної прози / Г.М. Штонь. – К.: Ін-т літ.  ім. Т.Г. Шевченка, 1998. – 317 с.
36. Штонь Г.М. Романи Михайла Стельмаха/ Г.М. Штонь.- К.: Наукова думка, 1985.- 272 с.
37. Яковенко А.Є. Індивідуально-мовленнєвий аспект характеротворення у творах М.Шолохова і М. Стельмаха / Анастасія Євгенівна Яковенко // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. – Вип. 21. – Ч.2. : Питання менталітету в українській літературі. – К. : Акцент, 2005. – С. 659–673.