Олександр Довженко - основоположник українського кіномистецтва

На основі фільму Довженко 1952 року написав кіноповість, яка  дає авторське ліричне трактування подіям і проблемам «Землі». Це повість. Не сценарій, не публіцистичний твір, а саме повість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Земля

Відомо, що картина «Земля»  нікого не залишила байдужим. Навколо  неї розгорілися дискусії з загостренням уваги на недоліках справжніх, а більше— уявних та вигаданих. На цій картині немало бізнесменів від кон'юнктури намагалися нажити політичний капітал, та з часом усе це відійшло, як і все чорне та лихе, відтворене в самій картині. Залишилося тільки чисте золото Довженкової правди.

Коли сьогодні, майже  через шістдесят років тріумфального  ходу «Землі» екранами світу, звертаєшся поглядом до дискусій 1930 року, навіч бачиш, що в основі виступів Довженкових критиків, було неприйняття його ідей, інтерпретації тодішніх подій автором у картині.

 «Земля» остаточно утвердила місце Довженка в світовій кінематографії. Ю. Юр'єв так підсумовує творчість митця у німому кіно: «У «Звенигорі», картині дуже складній, багатоплановій, визначилися риси творчої манери Довженка — прагнення до поетичного узагальнення, вміння бачити в окремому факті великий історичний зміст, широке використання кінометафор, алегорій. Тут намітилася його тема, його «сфера життя», так блискуче виявлена в наступних фільмах «Арсенал» і «Земля».

Цією сферою життя  були земля та її люди. В кіно він зробив те, що Шолохов у літературі»

«Земля» була його останнім німим фільмом. Носії ідей, поглядів тут уже ставали характерами й типами. У подальших картинах звук мав сприяти окресленню особистостей. Проте наступна стрічка «Іван», хоч і мала низку окреслених характерів і типів, ще грунтувалася на засадах публіцистики німого кіно.

 

 

 

 

 

Нариси, оповідання воєнних років

І їх понад десяток  — нарисів, оповідань, новел, написаних у роки Великої Вітчизняної війни. Одні з них негайно друкувалися й передруковувалися, інші, в тому числі, звичайно, і незакінчені, були опубліковані пізніше.

Насамперед привертають  увагу ті нариси, оповідання й новели, які народжувалися у самому вирі народної війни проти загарбників, тоді ж виходили у світ, допомагаючи боротися з ворогом.

Перший твір «Стій, смерть, зупинись!» — нарис про льотчика капітана В. Гусарова, надрукований 23 травня 1942 р. в газеті «Красная Армия» і потім багато разів передруковуваний у газетах, збірниках тощо. Напередодні останнього вильоту В. Гусарова Довженко розмовляв із ним, а за кілька днів уже розповів про хороброго капітана і його останню операцію. У тому ж номері, що й посмертний нарис про Гусарова, «Красная Армия» надрукувала статтю самого льотчика «Сильно до-станется немецким стервятникам!»

Хвилююча  розповідь про героїзм російського  юнака, що сто разів вилітав у бій, у жорстокому поєдинку бився з ворогом до останнього патрона,— розповідь про те, як смерть відступила перед Гуса-ровим, як уже смертельно поранений капітан дотяг свою машину до рідного аеродрому.

«Стій, смерть, зупинись!»  у всіх виданнях визначається як нарис. Справді, йдеться про відому людину — Віктора Гусарова, про його подвиги. Це одна з ознак нарису. Але .придивімось, до якої форми вдається письменник, і побачимо, що це вже знайоме нам з його статей воєнного часу безпосереднє звернення до читачів, до народу — так ніби він, Довженко, стоїть перед намий щиро, довірливо ділиться муками власної душі:

«Встаньте, бійці і  командири! Обнажіть голови!» І далі сам вказує, що говоритиме про прекрасного  юнака, про те, як він «переміг смерть на двадцять дев'ятому році життя».

З оповіді Довженка дізнаємося, що Гусаров літав у Монголії, літав над Халхин-Голом, з перших днів Великої   Вітчизняної   війни   весь час у боях,. у повітрі, Довженко насичує свою розловідь емоційними звертаннями, неприхованим захватом: «Сто бойових вильотів! Сто ураганів у груди! Сто вулканів ненависті!» Він захоплений умінням Гусарова приводити свою шістку літаків з перемогою і міркує над тим, хто ж він був, цей героїчний льотчик: щасливчик, удачник, стримано обережний чи наділений особливою інтуїцією. І сам собі відповідає: такі літаків ворога не збивають. Відповідь була одна: «Він був воїн. Він був безстрашний, сміливий і гаряче любив свою Батьківщину. Він був трудолюбивий, як робітник, і знав досконало своє важке бойове ремесло».

Його ворог уже знав «по почерку»!, близько не підходив, і тільки коли була у нього кількісна  перевага, відважувався вступати з ним у бій. Так загинув Гусаров, коли куля пробила йому горло. Та він змусив зупинити смерть на якусь мить і довів свій літак до аеродрому. Коли товариші підбігли до літака, Гусаров уже був мертвий. Це був великий чоловік, пише Довженка, — і з ним погоджуєшся. «Не плакати хочеться над Гусаровим. Хочеться говорити про життя... і з подякою схилити голови перед юнаком, що поніс труд бою і піднісся до без-смерття в смертному нерівному бою».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Якби здiйснилося все те, про що мрiяв О. Довженко, яким би щасливим стало людство! Олександр Петрович - унiкальна постать в iсторiї України.

Доля надiлила його щедрим талантом: вiн умiв любити - Україну, її народ, своїх батькiв, природу, своїх дружин, творчiсть, лiтературу, кiно, живопис, будь-яку цiкаву творчу справу. Це наш i письменник, i кiнорежисер, i художник, i державна людина. Усе йому було пiд силу, на все його вистачало. За що б не взявся - i все виходило талановито. Вiн завжди мрiяв, жив активним громадським життям, любив нове, змiни, любив майбутнє.

Перебуваючи в полонi фантазiй i надзвичайних iдей, прозорливо бачив i вiдчував недолiки суспiльного устрою. Глибоко це переживав, нiби вiдчуваючи i власну провину. Все це він показував у своїх фільмах. «Перший поет кіно» — так назвав його Левіс Джекоб у своїй «Історії американського фільму» (видання 1939 і 1947) Вiн був дитям своєї незвичайної епохи, дитям великого справжнього мистецтва.  

Довженка визнавав весь світ, окрім рідної країни. Та це не заважало йому працювати, творити. Олександр  Довженко – основоположник українського кіномистецтва. Безумовно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Олег Бабишкін 1989р. «Олександр Довженко – публіцист». Літературно-критичний нарис «Радянський письменник» 1989р
2. http://uk.wikipedia.org/wiki/Довженко_Олександр_Петрович
3. Корогодський Р.Довженко в полоні. Розвідки та есе про майстра. — К., 2000.
4. http://www.kino-teatr.ru/kino/director/sov/16235/bio/
5. http://www.osvita.org.ua/referat/art/3651/
6. О. Довженко. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповість, оповідання, фольклорні записи, листи, документи. – 1994.