«Русалка Дністровая» — вісник національного пробудження українців

Автор: Пользователь скрыл имя, 24 Февраля 2013 в 15:23, курсовая работа

Описание работы

Мета роботи дослідити і системно викласти умови розвитку і характерні особливості національно-культурного відродження на західноукраїнських землях на початку ХХ століття, проаналізувати значення української інтелігенції в умовах експансії на українські землі, проаналізувати стан розвитку літератури у Західній Україні у тих історичних умовах та показати стан розвитку української журналістики.
Для досягнення цієї мети розв’язано такі завдання:
• Показати рівень культурного та національного життя українців на західноукраїнських землях наприкінці XVIII — початку XIX століття, тобто напередодні виходу у світ альманаху «Русалка Дністровая»;
• Висвітлити роль західноукраїнських культурних діячів того часу в збереженні та розвитку української культури, а особливо — роль та участь в цьому процесі членів «Руської трійці» — Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького;

Содержание

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Діяльність «Руської трійці» — початок національного та культурного відродження на західноукраїнських землях на початку ХІХ століття 7
1.1. Життя українського народу на західноукраїнських землях у кінці XVIII — початку XIX століття 7
1.2. Діяльність «Руської трійці» 11
Висновки до розділу 1 20
РОЗДІЛ 2. «Русалка Дністровая» — вісник національного пробудження українців 22
Висновки…………………………………………………………………………24
ДОДАТКИ 25

Работа содержит 1 файл

Курсова робота.doc

— 340.00 Кб (Скачать)

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут міжнародних відносин

Факультет міжнародної інформації і права

Кафедра журналістики

 

 

 

Костюк Ірина Анатоліївна

 

 

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

«ДІЯЛЬНІСТЬ “РУСЬКОЇ ТРІЙЦІ”

 ТА ЇХНІЙ АЛЬМАНАХ “РУСАЛКА ДНІСТРОВАЯ”»

 

 

 

 

 

 

Науковий керівник

кандидат філологічних наук, доцент

Рижко Олена Миколаївна


 

 

 

 

 

 

Київ–2011

 

 

ЗМІСТ 
ВСТУП

 

Актуальніст дослідження. Початок ХХ століття є періодом національно-культурного відродження на українських землях. Головним його моментом було формування і пробудження національної самосвідомості, активного політичного життя і модерної української культури. Розуміння цих загальнотеоретичних проблем, зокрема передумов, наслідків та значення національного відродження в західноукраїнських землях є одним з основних напрямків дослідження. Питання історії національного відродження має важливе значення для цілісного розуміння історичного розвитку України в ХІХ — початку ХХ ст., культурної свідомості та історії національних традицій. Сьогодні українські землі, які протягом багатьох століть знаходились в різних соціокультурних системах, об’єднані спільною державою і національними кордонами. Це ставить перед нами потребу більш ґрунтовного вивчення особливостей культурно-політичного розвитку кожного з регіонів, передусім для запобігання регіонального розколу України, культурного нігілізму, денаціоналізації та ігнорування національних традицій. Потрібно розуміти, що національне відродження ХІХ століття стало міцним імпульсом для державного відродження, сформувавши платформу українського руху. Пошук шляхів подолання кризових явищ в свідомості сучасного українства неминуче ставить питання про використання історичного досвіду національного пробудження. Не дивлячись на те, що тема національного відродження досить детально вивчена українською історіографією, потрібно ще раз звернутись до деяких аспектів духовного життя в Західній Україні — регіоні, з якого фактично починався український рух. Це, зокрема, діяльність галицького літературного угрупування «Руська трійця» та видання ними революційно спрямованого альманаху «Русалка Дністровая», який став яскравою сторінкою у розвитку української журналістики.

 Мета роботи  дослідити і системно викласти умови розвитку і характерні особливості національно-культурного відродження на західноукраїнських землях на початку ХХ століття, проаналізувати значення української інтелігенції в умовах експансії на українські землі, проаналізувати стан розвитку літератури у Західній Україні у тих історичних умовах та показати стан розвитку української журналістики.

Для досягнення цієї мети розв’язано такі завдання:

• Показати рівень культурного та національного життя українців на західноукраїнських землях наприкінці XVIII —  початку XIX століття, тобто напередодні виходу у світ альманаху «Русалка Дністровая»;

• Висвітлити роль західноукраїнських культурних діячів того часу в збереженні та розвитку української культури, а особливо — роль та участь в цьому процесі членів «Руської трійці» — Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького;

• Показати, яким чином твори збірника «Русалка Дністровая» могли сприяти розвитку національної свідомості української нації;

• Зробити висновок про значення збірника «Русалка Дністровая» в контексті збереження української мови від повного знищення в умовах жорстокої, імперської політики того часу, а також для розвитку сучасної української літературної мови.

Об’єкт  дослідження діяльність літературного угрупування «Руська трійця» та їхній альманах «Русалка Дністровая».

Предметом дослідження є передумови, джерела, хід, етапи і наслідки національно-культурного відродження в Західній Україні, його характерні риси і особливості, значення діяльності «галицької трійці» М. Шашкевича, І.Вагилевича та Я. Головацького і, власне, альманах «трійчан» та його роль у становленні нової західноукраїнської літератури.

Джерела фактичного матеріалу. Слід підкреслити, що українською історіографією та літературознавством проведений глибокий аналіз і значна наукова розробка дослідженої проблеми. Кожна праця має свої особливості, що визначалися умовами розвитку суспільства в цілому та історичної науки зокрема. Формування української нації, що є одним із ключових питань українського державотворення, на думку більшості дослідників, почалося кілька століть тому. Проте, одна з найяскравіших його фаз приходиться на кінець ХVІІІ — початок ХХ ст. Тему національного відродження в історичній літературі активно обговорювали історики І.Крип’якевич, Я.Грицак, Д.Дорошенко, Н.Полонська-Василенко. Слід відзначити і тих дослідників, які займались вивченням «Руської трійці» та альманаху «Русалка Дністровая». Серед них відомі праці С. Малець «За часів Маркіяна Шашкевича», В. Бєлінського «Літературно-критичні статті», М. Возняк «Маркіян Шашкевич як фольклорист», М. Гуменюк, Є. Кравченко «М.Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький», В. Астахова, М. Танов «Деражавні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети». Всі вони відзначали особливості відродження на Західній Україні, зокрема його порівняно ранній початок, ніж у Наддніпрянській Україні, більш широку соціальну базу, значну роль духовенства. Дослідження проблеми самоствердження української нації набуває особливої ваги саме сьогодні. І це, закономірно, адже держава існує, а національна ідея українського державотворення ще не крізь і не всіма сприймається належним чином. А саме утвердження національної ідеї серед українства і є моральним рушієм у справі формування нових структур суспільної свідомості, оновленні ментальності української нації в її духовно-культурній, суверенній і політичній єдності.

Наукова новизна виконаної роботи полягає у намаганні систематизувати історичні події і факти, досліджені й описані раніше з сучасних теоретико-методологічних позицій. Проаналізовані основні надбання української історіографії, що торкаються проблем західноукраїнського національного відродження та становлення нової літератури на західноукраїнських землях.

РОЗДІЛ 1. Діяльність «Руської трійці» — початок національного та культурного відродження на західноукраїнських землях на початку ХІХ століття

1.1. Життя українського народу на західноукраїнських землях у кінці XVIII — початку XIX століття

 

З кінця XVIII ст. українські землі Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття опинилися у складі Австрійської імперії. Влада Австрії, здійснюючи адміністративно-територіальний поділ, не зважала на етнічний склад населення. Так, східногалицькі землі (де більшість становили українці) і західногалицькі (де у більшості були поляки) потрапили в одну адміністративно-територіальну одиницю «Королівство Галіції і Лодомерії» з центром у Львові. У представницькому органі краю переважала польська шляхта, хоч вона і не була вирішальною силою місцевого управління. Повнота влади зосереджувалася в руках губернатора, що призначався австрійським імператором. «Королівство Галіції і Лодомерії» поділялось на 12 округів. Окремим округом до королівства до 1861 р. входила Буковина (також без етнічного поділу на Північну — українську і Південну — румунську); Закарпаття входило до складу Угорщини, що була частиною Австрійської імперії.

У багатонаціональній Австрійській імперії західноукраїнські землі, в свою чергу, самі були багатонаціональними. Разом із представниками корінної нації — українцями — тут жило багато поляків, євреїв, німців, румунів тощо. Але на соціальній драбині західноукраїнського суспільства українці знаходились на нижніх щаблях, оскільки здебільшого були представлені залежним селянством. Щодо них провадилась асиміляторська політика.

Народні маси західноукраїнських земель відчували феодальний гніт, який призводив до їх зубожіння. До чотирьох п'ятих свого прибутку селяни мусили віддавати поміщикам, духовенству, а також державі у вигляді різних повинностей. На практиці поміщики не дотримувались якоїсь певної норми панщини. У селян для обробітку власних наділів часто не вистачало часу. Поміщики розширяли продуктивне тваринництво, займались переробкою сільськогосподарської продукції (винокурінням, цукроварінням тощо), а також засновували підприємства гірничої промисловості. Окремі маєтки перетворилися на багатогалузеві господарства із застосуванням машинної техніки і найманої праці [14].

У 20—30-ті рр. XIX ст. поміщики і купці почали займатися підприємницькою діяльністю. Розвивалися соляна, лісопереробна, тютюнова промисловість. Але в цілому промисловий розвиток західноукраїнських земель відбувався дуже повільно. Австрійська влада розглядала ці землі як сировинний придаток до промислово розвинутих центральних і східних областей імперії.

Відповіддю на посилення  феодальної експлуатації в західноукраїнських землях Австрійської імперії були виступи  селян. Нового розмаху набув на Прикарпатті  традиційний опришківський рух. На Буковині понад десять років діяв загін, очолюваний Мироном Штолюком. Лише за допомогою значної військової сили владі вдалося розгромити повстанців. І у 1830 році Штолюка було страчено.

У 1844 році значного розмаху набуло повстання на Буковині, яке очолив Лук’ян Кобилиця. Під його керівництвом мешканці 22 буковинських сіл оголосили ліса і пасовиська своєю власністю, вигнали поміщиків і представників влади, встановивши самоуправління. Як і в багатьох випадках, уряд застосував військову силу для придушення повстання. Л. Кобилиця був заарештований.

У 1831 році на Закарпатті спалахнули холерні бунти, причинами яких стали обмеження пересування у зв'язку з епідемією холери в краї. Але при цьому селяни виступали взагалі проти всієї системи земельних відносин в краї. Хоча вони були розгромлені, але влада дійшла певних висновків і пішла на певні поступки. У 1836 році були скасовані деякі другорядні повинності. Селяни отримали право за згодою поміщика відкупитись від повинностей та переходити від одного поміщика до іншого за умови сплати всіх податків і боргів. Було дещо обмежено права поміщиків у справі переслідування селян через суди, скасовано тілесні покарання селян.

Піднесення у першій половині XIX ст. визвольних рухів у  Європі спричинило національно зорієнтовану хвилю поширення ідей просвітництва на західноукраїнських землях. Слід зауважити, що центром першої хвилі національного відродження спочатку був не Львів, де панували німецька і польська культури, а провінційний Перемишль. Саме тут, навколо місцевого греко-католицького владики — єпископа Івана Снігуровського, у 20-30-х роках ХІХ ст. згуртувалося невелике коло національно свідомої інтелігенції. Їхніми зусиллями були створені початкові школи, з’явилися перші граматики української мови Івана Могильницького (1822), Йосипа Лозинського (1833), Йосипа Левицького (1834). І. Снігуровський купив друкарню, де друкували релігійні книжки українською мовою. Особливу увагу єпископ звертав на підготовку дяків, які, разом із тим, повинні були виконувати вчительські обов’язки  в парафіяльних школах. Особливо помітною постаттю став перемишльський канонік Іван Могильницький. У праці «Відомість о рускім язиці» він аргументовано довів, що українська мова є окремою реально існуючою східнослов’янською мовою. Це був перший науковий трактат на захист української мови. Зусиллями Івана Могильницького та його сподвижників у Перемишлі було створено українські культурно-освітні установи: Дяко-вчительський інститут та Товариство галицьких священиків греко-католицького обряду (1816), які займалися освітньою діяльністю, видавали українською мовою релігійну літературу. Брак коштів на заснування сільських шкіл та нестача кваліфікованих учителів були основними причинами, які гальмували розвиток народного шкільництва. Прагнучи зарадити цьому, перемишльська консисторія у 1805 році заснувала інститут, де діставали початкову освіту та кваліфікацію дяка селянські діти та сини священиків. Наскільки важливою була ця справа для української культури, засвідчує факт, що саме із такого середовища вийшли студенти богослов’я Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький — осереддя «Руської трійці».

Засновником «Товариства галицьких священиків» став активний борець за українське шкільництво, митрополит Михайло Левицький (1816-1858). Це був перший гурток, який свідомо став на національний грунт і належав до духовного кола Перемишля. Митрополит протягом свого 42-літнього правління боровся за піднесення престижу Української Католицької Церкви. Велику увагу М. Левицький приділяв теологічній освіті. Зі значними зусиллями митрополит досяг того, щоб у Львівському університеті, який опинився в руках поляків, викладали українською мовою догматику, пастирське богослов’я та катехитику. Внаслідок його зусиль з 1856 року до шкіл катехитами почали призначати греко- католиків. З цього гуртка вийшла перша записка з вимогою рівноправності й ствердженням культурної вартості української мови. Звідси йшли різні заходи щодо українського шкільництва.

Митрополит Михайло  Левицький активно підтримував  український національний рух, хоч не все духовенство розуміло важливість його діяльності у цій справі. У 1816 році розгорнулася боротьба за письмо: австрійський уряд пропонував ввести латинку. Митрополит Левицький рішуче став на захист кирилиці і здобув перемогу.

Водночас, поза Перемишлем, виходять друком перші збірки народної творчості «Пісні польські і руські люду галицького» Вацлава Залеського (1833), які мали для Східної Галичини таке ж значення, як «Малоросійські пісні» Миколи Максимовича для Наддніпрянщини, а також збірка «Руське весілля» Йосипа Лозинського (1835) [15, 520 - 530].

На початку 30-х років  ХІХ ст. і у Львові піднімається нова хвиля національного руху. У  цей час починає функціонувати  нелегальний гурток студентської молоді на чолі з піонерами національного відродження у Галичині — «Руською трійцею» (1933 р.).

1.2. Діяльність  «Руської трійці»

На початку 30-х років ХІХ століття на арену національного життя виступає нове покоління інтелігенції. Угруповання прогресивної західноукраїнської інтелігенції цього періоду, яке від тріумвірату його засновників (М.Шашкевича, І Вагилевича та Я. Головацького) назване «Руською трійцею», за своїми зовнішніми ознаками належить до типологічного ряду особливо характерних для епохи романтизму різних літературних, літературно-мистецьких і наукових гуртків та товариств. Назвати хоча б гейдельберзький гурток німецьких романтиків, російський «Арзамас», до якого належав молодий О. С. Пушкін, польські товариства філоматів і філаретів з причетністю до них А. Міцкевича, харківський осередок романтиків кінця 20-х — початку 30-х років, Сербську (1826) та Чеську (1831) матиці тощо. Однак за змістом і обсягом поставлених завдань, напрямками та умовами діяльності «Руська трійця», мабуть, не має аналогів[5, 81].

Информация о работе «Русалка Дністровая» — вісник національного пробудження українців