Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Марта 2013 в 10:31, реферат
Лірика – один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зображується через відтворення почуттів, переживань, роздумів ліричного героя чи автора.
Основні особливості лірики:
вираження почуттів і роздумів, викликаних зовнішніми обставинами;
елементи розповіді, описи;
висока образність і емоційність;
інтенсивне використання образотворчих засобів;
Л. Костенко
Пастораль ХХ сторіччя
Як їх зносили з поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
вже не виведе з горя отих матерів.
А степам
будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
те покиддя війни на грузьких слідах череди.
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,
голуб'ята, анциболи, хоч не роди!
Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить.
Під горю стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
– Хоч личко його покажіть!
Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю,
осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.
Гарні діти були. Козацького доброго крою.
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.
Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.
Попід руки держала отих матерів рідня.
А одна розродилась, і стала ушосте – мати.
А один був живий. Він умер наступного дня.
Сонет (італ. sonare — звучати) — канонічний жанр ліричного вірша, який складається з двох катренів і двох терцетів (терцин), написаних переважно п'ятистопним ямбом з таким римуванням: абба — абба — ввг — дгд (хоча допустимі й інші конфігурації рим). До східнослов'янської поезії сонет увів В. Тредіаковський. Український сонет з'явився в середині XIX століття, його перші спроби пов'язують із творчістю О. Шпигоцького і А. Метлинського.Вагомий внесок у розвиток українського сонета зробили також І Франко, Леся Українка, М. Рильський, М. Драй-Хмара М. Зеров, Л. Костенко, Д. Павличко.
Леся Українка
Fa
Фантазіє! ти, сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Що будиш мертвих з вічного їх сна,
Життя даєш холодній хвилі в морі!
Де ти, фантазіє, там радощі й весна.
Тебе вітаючи, фантазіє ясна,
Підводимо чоло, похиленеє в горі.
Фантазіє, богине легкокрила,
Ти світ злотистих мрій для нас одкрила
І землю з ним веселкою з'єднала.
Ти світове з'єднала з таємним,
Якби тебе людська душа не знала,
Було б життя, як темна ніч, сумним.
Романс (ісп. romance від пізньолат. romance — по-романськи, тобто по-іспанськи) — це сольна лірична пісня, здебільшого про кохання. Вона виконується з музичним супроводом.
Широковідомі романси на вірші російських поетів О. Пушкіна, Ф. Тютчева, А. Фета, Я. Полонсько-го, С. Єсеніна, М. Ісаковського. Розквіт цього жанру в Україні припадає на XIX — початок XX століття (Є. Гребінка, А. Кримський, Леся Українка).
С. Єсенін
Клен ты мой опавший
Клён ты мой опавший, клён заледенелый,
Что стоишь нагнувшись под метелью белой?
Или что увидел? Или что услышал?
Словно за деревню погулять ты вышел.
И, как пьяный сторож, выйдя на дорогу,
Утонул в сугробе, приморозил ногу.
Ах, и сам я нынче чтой-то стал нестойкий,
Не дойду до дома с дружеской попойки.
Там вон встретил вербу, там сосну приметил,
Распевал им песни под метель о лете.
Сам себе казался я таким же клёном,
Только не опавшим, а вовсю зелёным.
И, утратив скромность, одуревши в доску,
Как жену чужую, обнимал берёзку.