Історія створення історичних поем С. Руданського

     У творі змальовуються картини знущання російського можновладця над українським народом, зокрема козаками, яких він тисячами, як худобу, гонить на каторжні роботи до Колими та Сулани, а тих, що залишаються, звільняє зі служби, замінюючи їх московськими стрільцями. Але і цього Вельяміну замало. З метою остаточного закабалення й підкорення України він звільняє майже всіх українських полковників з відповідальних державних посад і заміняє їх своїми ставлениками, звичайно, росіянами:

                     У Полтаву - Чичеріна,

                     В Київ - Партенева,

                     В Переяслав - Якового,

                     В Стародуб - Пашкова,

                     У Чернігів - Богданова,

                     В Ніжин – Толбухіна [19, c. 154].

     Отаке дикунське правління Вельяміна  схвалював Петро І, а той у  свою чергу пишався заходами царя, якого всіляко вихваляв за перетворення України в покірну колонію Російської імперії.

     Політику  Петра І, спрямовану на остаточне  закабалення України й позбавлення  старшини будь-якої державної влади, продовжувала імператриця Катерина ІІ. Ту ж козацьку старшину і окремих її полковників, що намагалися протидія-ти, вона запроторювала до в'язниці, а покірливих і довірливих не лише наближала до себе, а й нагороджувала та вводила своїми указами в дворянське середовище.

     Після смерті Катерини ІІ російським імператором став її малолітній син Петро, владою якого користувалися прибічник покійної імператриці пан Міняйло і відомий уже Вельямін, які створюють в Україні справжнє пекло.

     Незважаючи, проте, на сумний сюжет поеми "Вельямін", фінал її все ж звучить оптимістично. Після усунення від влади цього ката, а разом з ним і Міняйла, українці знову обирають гетьмана, яким став миргородський полковник Данило Павлович Апостол (1654 - 1734). Ці події відображено у поемі "Павло Апостол". Автор надав інше ім'я гетьманові - Павло, замість справжнього - Данило. Цим він дещо відійшов від історичної достовірності. Чимало у поемі й домислених персонажів та епізодів, що нібито відбувалися в Україні і в Росії. Одначе, слід відзначити, що поет обробляє їх так вправно і майстерно, що читач вигадане сприймає за справжні історичні події.

     Початок поеми - мажорний. Україна з обранням гетьмана Павла Апостола стала ніби державою, хоча й не зовсім вільною, але не так залежною від Росії. Поет навіть дивується з цього  і радіє цьому. Він запитує, як це могло статися, що Московщина дозволила Україні обирати гетьмана? І віднаходить відповідь у тому, що царевич Петрик прихильно поставився до  неї тому, що вона врятувала його від батьківського гніву.

     За  це царевич подякував Україні, дозволивши обирати свого гетьмана й старшину на різні посади всім народом. І справді, за часів гетьманування Павла Апостола Україна ожила. Народові стало легше дихати, його так не оббирали, як раніше. Ця подія у творі передається лише двома вагомими рядками:

                     І підняв на ноги гетьман

                     Слабу Україну [19, c. 143].

     Та  не довго Україна була більш-менш вільною, не довго панували на її землі  радість і злагода. Молодий царевич  Петрик рано пішов з життя. Російським престолом оволоділа імператриця  Ганна, яка знову почала нехтувати Україною, її державністю, правами народу. Як і всі попередні російські імператори, так і Ганна тисячами відправляє українських козаків на каторж-ні роботи в "бусурманські степи", де їх змушують насипати вал від Донця до Дону та воювати з Польщею лише для того, щоб задовольнити примхи коханця Бірона, якому заманулося стати князем у Курах. Владу гетьмана України імператриця Ганна знову зводить нанівець. Після смерті Павла Апостола Москва знову забороняє обирати народом гетьмана України і призначає на цю посаду свою людину:

                     Лизогуба півгетьманом

                     Тілько обирають,

                     А другого півгетьмана

                     З Москви присилають [19, c. 145].

     Так Україна втратила хоча й ілюзорну, а все ж таки незалежність.

     Історичні постаті відтворено і в поемі "Мініх". У центрі цього твору перебувають відомі вельможі Російської імперії, а саме: генерал-фельдмаршал Бургардт-Хрістоф (1683 - 1767), який командував армією під час російсько-турецької війни 1735 - 1739 рр., імператриця Ганна, Бірон та інші.

     Намагаючись прославитись виключно в особистих цілях, Мініх, з дозволу імператриці, яка серйозно не вникає в керівництво державою, розв'язує криваві війни з Кримом, Туреччиною, лише для того, щоб його на "Вкраїні князем зробили". Саме тому в поемі багато майстерно виписаних батальних епізодів, в яких безглуздо гинуть воїни ворогуючих армій за зовсім чужі для них інтереси, в тому числі й українські козаки.

     Але, провівши багато років у військових походах, Мініх не здобув омріяної слави  й бажаних почестей. Він не сподобався новій імператриці Єлизаветі, яка й запроторила його до Сибіру на довгі роки.

     Супротивника  Мініха - Бірона, який певний час очолював російську державу, зображено у  поемі постаттю безжалісною, жорстокою, підступною. Інтереси народів Російської імперії для нього були чужими і незрозумілими. Особ-ливо ж він ненавидів і збиткувався над українським народом, обкладаючи його непомірними податками.

     І все ж і цього вельможу було заарештовано і відправлено на заслання до Сибіру. Цьому посприяв Мініх, з  допомогою якого княжна Єлизавета  оволоділа російським престолом. Імператриця була настільки невдячною, що, як відзначалося, не виявила прихильності і до Мініха, якого теж покарала засланням.

     Таким чином, у поемах на історичну тематику С. Руданський намагався не лише відтворити і оспівати історичне минуле українського народу, а й змалювати образи знаних в народі, в усьому світі історичних діячів, які самовіддано відстоювали суверенітет і незалежність України як держави. 

РОЗДІЛ  III

Особливості поетики поем-хронік С. Руданського 

     В історичних поемах С. Руданського простежується чітко окреслена авторська оцінка досліджуваних процесів минулого України. Вдумливий погляд майстра слова проникає в глибини причин конфлікту. Він розкриває характерні риси народного життя, подає крупним планом кращих його представників.

     Поема "Мазепа, гетьман український" має вельми відчутне романтичне забарвлення, та все ж її сюжет сприймається не віддаленим, а наближеним до справжніх історичних подій. Отже, образ Мазепи у С. Руданського, як, приміром, і у Байрона (поема "Мазепа" - 1818), поетично достовірний, реалістичний. Одначе С. Руданський в зображенні діяльності українського гетьмана саме як державного діяча більш схильний до його оцінки О. Пушкіним. Зазначимо, що Пушкін у своїй поемі не називає Мазепу зрадником свого народу. Він, власне, відтворює лише позицію Петра І, який інакше і не міг оцінювати українського гетьмана, що став на перешкоді зміцнення й розширення кордонів Російської імперії [9].

     Роздуми І. Мазепи С. Руданський відтворює засобами народнопісенної поетики:

                     Тепер би нам з  ворогами

                     Бійку розпочати;

                     Тепер би нам відплатити

                     За нашу недолю,

                     Тепер би нам підійнятись

                     З неволі на волю [19, c. 174].

     Державницькі  устремління гетьмана переплітаються з його особистим життям, зокрема  із взаєминами з дочкою генерального судді В. Кочубея Мотрею, що робить твір масштабним художнім полотном з вельми розгалуженим і загостреним сюжетом, в якому наявні історичні, політичні, соціальні, побутові, романтичні, романічні, криваві й трагічні ситуації, картини та епізоди.

     Особливо  майстерно виписані у творі картини жорстокого зруйнування російськими військами гетьманської столиці м. Батурина та бій під Полтавою, який передано засобами народної поетики і символіки, властивої для творів не лише сучасної авторові, а й древньої літератури, зокрема «Слова о полку Ігоревім». Наведемо уривки з відповідних епізодів твору:

                     Почув Петро, підійнявся,

                     Горить і лютує:

                     «Взяти, взяти, - викрикає. -

                     Батурин зубами!»

                     І кинулась Москва вража

                     Битись з козаками... [19, c. 174]

                     * * *

                     Що ходило, не стояло -

                     Під ножем пропало;

                     Що стояло, не ходило -

                     В огні запалало... [19, c. 176]

     Застосовуючи  прийом напластування фактів і епізодів у поемі «Іван Скоропада», автор створює оригінальну і сумну картину колоніального становища України за часів гетьманування Івана Скоропади [12, c. 38].

     Кожною  строфою поет майстерно відтворює  збиткування московського царя і  його воєвод над українським народом. Картини ці вражають читача не лише зухвалістю і жорстокістю колонізаторів, а й їх ненавистю до українського народу:

                     1. Чи й гетьмана наказного

                     Москва поважає,

                     Що козаків, куди хоче,

                     В него відіймає?

                     2. Сяка-така Москалина,

                     І той, як удома!

                     3. А московські  воєводи,

                     П'явки України,

                     Чи зсисають мало крови

                     Кожної години? [9]

     Поема «Павло Полуботок» - сюжетна, з чіткими  елементами, пов’язаними в основному з життям і державною діяльністю центрального персонажа, який, подібно гетьманові І. Мазепі, у запеклому двобої з намісником російського царя в Україні Вельяміном сміливо відстоює суверенітет своєї

     Батьківщини і волю для свого народу. Художніми засобами народно-пісенної поетики і символіки поет відтворює ці історичні події, які були суперечливими і кривавими:

                     То не ворон же то чорний

                     Із соколом б’ється:

                     То Вельямін з  Полуботком

                     За права дереться [19, c. 153].

     Всі правдиві, колоритні й емоційні епізоди поеми «Вельямін», пов'язані із закабаленням Росією України й знущанням з її народу як фізичним, так і моральним, не лише міцно переплетені між собою, а й один одного доповнюють. Ритміка поеми не ускладнена, мелодійна, легка, яка властива для коломийково-пісенного вірша. Уже перші рядки твору наснажені багатою народною символікою і тривожними порівняннями, які занепокоюють читача:

                     То не туман, то не сірий

                     В'ється по долині:

                     То Вельямін без  гетьмана

                     Радить на Вкраїні.

                     Радить-вадить, учить-мучить

                     Щодня і щоночі,

                     А старшина українська

                     Тілько жмурить  очі [9].

     Герої поеми «Вельямін» українець Міняйло  та сам росіянин Вельямін безжалісно збиткуються над народом, обдираючи  його до цурочки. Ці картини в поемі  змальовуються з застосуванням  народної тужливої лексики, від якої віддає трагізмом: