Великий Сонцепоклонник

Великий Сонцепоклонник

Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський - український  письменник,  громадський діяч, голова  «Просвіти» в Чернігові, один з організаторів Братства тарасівців.  Критик  С.Єфремов так сказав про нього: «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят … був справжнім аристократом Духа без жодного силування з свого боку…». Був дуже акуратний, благородний, внутрішньо дисциплінований. У своїх відомих на весь світ творах він оспівував цвіт яблуні, жайворонкову пісню, дитячі очі, малював словом людську біду і красу. Висока художнiсть, вражаюче багатство, свiтло простота думки й справдi немов пронизують читача життєдайним сонячним промiнням, звеличуючи й наснажуючи для добра i творення. Його творчiсть непомiтно, але неминуче допомагала людинi ставати людиною.

Сучасники називали його Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Імпресіоністичне світобачення М.Коцюбинського відкриває шлях до усвідомлення внутрішнього, духовного та психологічного світу людини, яка своїм корінням занурена в історію народу аж до самих його витоків. Великий письменник тим і великий, що кожне наступне покоління може знаходити в його творчості щось своє. Письменник глибоко розумів і вивчав життя, мав стійкий зв’язок з народом, природою, вважаючи себе її невід’ємною частиною. Тому й образ природи посідає чільне місце в його творчості. Сонце наділяє силою природу і все, що зростає на Землі. Напував з цього джерела свою силу і великий митець Михайло Коцюбинський.

Близькість майстра прози до природи – проявляє себе у новому підході до зображення статусу людини в світі, коли довкілля трактується як частина її духовного світу, а споріднена з природою людина перетворюється на об'єкт уваги письменника. Цей філософський пошук привів письменника до вироблення власного стилю, як то у новелі «Іntermezzo», ставшої своєрідною кульмінацією його творчості.

Новела «Іntermezzo» - один із найкращих зрілих творів письменника. Вона вся – суцільний пейзаж. Як тільки ліричний герой залишає  місто, в його душі запанувала рівновага: напруження відійшло, але бадьорість, радість життя ще не повернулись. Ось як цю мить малює автор: «Як тільки бричка вкотилась на широкий зелений двір – закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу». Ця тиша поступово починає заповнюватися голосами, зливається з «симфонією полів» і підсилює основну тему твору – наростаюче мажорне розгортання образу Сонця. Поступово зникає втома, а життєдайне Сонце проникає в душу героя. Воно змінює настрій героя, просочується в глибину його серця, переповнює єство, надаючи іншого змісту всьому буттю.Твір розкриває майстерність Коцюбинського як імпресіоніста та новеліста. Тут багато сонця, яке породжуєтепло, надію, щирість.

У повісті «Тіні забутих предків» оживають ліс, гоpи, річка Чеpемош. А ще діють незвичайні геpої. Оживає казка. Казка добpа і зла. Казка любові і ненависті. І ній відсутні як початок, так і кінець. Тут гоpи, полонини, pічкові потоки, ліси, гуцули зі своїми звичаями, віpуваннями, повіp'ями та багатонаpодних символів.

Повість ствеpджує пеpемогу  світла над темрявою. І ця пpоблема пpодовжує жити й сьогодні. Вона хвилює нас. Бо з поступом людства впеpед, нажаль не стало менше зла. Hавпаки, інколи здається, що воно всесильне. І тоді виникає бажання поpинути у казковий світ письменника, пpоникнутися оптимізмом його героїв, їхнім вмінням пpистосовуватися до життя, побачити його кpасу і, попpи негаpазди, й надалі жити.

А на полонинi, високо в горах  живуть нявки, у скелях ховається  щезник, подаруючий пісню Івану, лісом бродить веселий чугайстер, а гарної днини із води на берег виходять русалки, щоб заспiвати пiсень про утоплеників та просушити блiде тiло на каменi.

У дусi фольклорної традицiї Коцюбинський майстерно поєднує реальнi картини з народними звичаями. Письменник не тiльки вводить читача в поетичний та утаємничений свiт вiрувань далеких пращурів, а й спонукає до фiлософських роздумiв. Юра-мольфар робить як добро, так і зло. Палагна постійно ворожить, з легкістю зраджує чоловіка, що суперечить законам людської моралі. Але у творі, як і у народних казках, перемагає добро та кохання.

Цей твiр глибоко нацiональний, сповнений яскравого народного колориту, високої поезiї почуттiв, яка єднає сучасних українцiв з їхнiми далекими, незабутнiми предками та їхніми віруваннями.

Отже, М. Коцюбинський – Сонцепоклонник. Справжня дитина сонця.

Пройшли десятиріччя. Минуть віки, а творчість Михайла Коцюбинського, як світла зоря, сяятиме вічно,збагачуючи людську душу, кличучи вперед до нових звершень. Вічна слава його життю! Вічна слава таланту великого Сонцепоклонника! Слава Україні, породившої великого генія слова!