Мислення як предмет лоігки

Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Ноября 2012 в 00:40, реферат

Работа содержит 1 файл

Документ Microsoft Word.doc

— 77.00 Кб (Скачать)

2.Мислення — властивість матерії, воно не існує поза нею. Мислення е функція людського мозку. Мозок — орган мислення людини. Але мислення за своєю природою суспільне. Воно виникає і розвивається разом із появою людини й людського суспільства. Поза людиною й людством мислення не існує. Вирішальна роль у виникненні мислення належить праці. Праця виділила людину з царства тварин, є основою виникнення і розвитку свідомості, мислення і мови.

Мислення є  відбиття дійсності в думках людей  у формі понять, суджень та умовиводів. Мислення — це вища форма відображення, пізнання. Воно суттєво відрізняється від таких форм віддзеркалення, як відчуття, сприйняття й уявлення.

Як відомо, пізнання є відображення в голові людини об'єктивного  світу. Пізнання пов'язане з практикою, виникає з неї. Практика — мета пізнання і критерій істини. Пізнання — не окремий тимчасовий акт, а складний діалектичний процес проникнення людського розуму в суть речей, у їхні закономірні зв'язки і стосунки. Пізнання розпочинається із живого споглядання, з відчуття, сприйняття і приводить до абстрактного мислення.

У пізнанні виділяють  два ступені: чуттєвий і раціональний (абстрактне мислення).

Чуттєве пізнання відбувається у формі відчуттів, сприймань, уявлень.

Відчуття —  перша елементарна форма чуттєвого пізнання зовнішнього світу. Відчуття дають безпосереднє відображення дійсності. Предмети і явища навколишнього світу, діючи на органи чуття людини, викликають рівні відчуття — зорові, слухові, дотикові тощо. Відчуття відображають окремі ознаки, властивості, якості речей. На основі відчуттів виникає сприйняття.

Сприйняття  — це дещо складніша, ніж відчуття, форма пізнання дійсності. Сприйняття е віддзеркалення предметів і  явищ у їх наочній цілісності. Воно виникає з різних відчуттів, але  не е механічною сумою відчуттів. У сприйнятті різноманітні відчуття не ізольовані одне від одного, а органічно пов'язані, злиті в цілісний образ. Сприйняття, як і відчуття, є відбиття наочне і безпосереднє. Воно має місце лише тоді, коли предмет безпосередньо діє на наші органи чуття. На базі відчуттів і сприйняття виникають уявлення, в яких відтворюються відчуття і сприйняття.

Уявлення —  це чуттєвий образ тих предметів  і явищ, які людина сприймала раніше. Уявлення виникають із чуттєвих сприймань, але, на відміну від них, вони безпосередньо не пов'язані з предметами. Утворення уявлень не потребує безпосереднього впливу речей на органи чуттів у даний момент. Уявлення з'являються на основі минулого сприйняття предмета, образ якого зберігся у пам'яті людини. Уявлення може виникнути внаслідок опосередкованого сприймання предметів. Нарешті, ми можемо уявити собі й те, що ніколи не існувало й існувати не може, наприклад русалку, біса, лісовика і т. д., але елементи, з яких складаються такі уявлення, беруться нами з реальності, з предметів сприймання.

Уявлення завжди індивідуальне, воно залежить від відчуття, сприйняття, пам'яті, емоцій, життєвого  й професійного досвіду людини тощо. Так, уявлення про юридичну академію студента-випускника і студента-першокурсника  будуть різні. Вони будуть різними і в однокурсників.

Уявлення —  вища форма відображення дійсності  на ступені чуттєвого пізнання. Вони містять у собі елементи узагальнення. В уявленні ми відокремлюємося від  частини, менш суттєвих для нас ознак  предмета і виділяємо загальні його ознаки й риси. Уявлення посідає нібито проміжне положення між сприйняттям і мисленням, але в цілому воно, як і відчуття і сприйняття, є відображенням наочним і безпосереднім.

Мислення, на відміну  від чуттєвого пізнання, є відображенням  опосередкованим.

Якщо між відчуттям і предметом немає нічого проміжного (відчуття виникають унаслідок безпосереднього впливу предметів на органи чуття), то між предметом і мисленням знаходяться відчуття, сприйняття й уявлення. Мислення опосередковане чуттєвим пізнанням, воно виникає на основі відчуттів, є переробкою чуттєвого матеріалу. Тільки завдяки чуттєвому пізнанню мислення пов'язується із зовнішнім світом, відтворює його. Каналами, через які світ проникає до свідомості людини, є відчуття.

Мислення відображає не тільки властивості, безпосередньо дані у відчуттях і сприйняттях, а й такі ознаки, сторони, зв'язки предметів, котрі виявляються безпосередньо розумом.

Мислення —  відображення узагальнене.

Чуттєве пізнання відображає окремі елементи та явища, їхні зовнішні сторони і зв'язки. Глибокі зв'язки і відношення предметів, закони їхнього розвитку чуттєвому сприйманню не доступні.

Мислення бере у предметів і явищ загальне, суттєве  і відокремлюється (абстрагується) від другорядного, несуттєвого. Порівняно  зі сприйняттям і уявленням мислення дає змогу глибше й повніше пізнати об'єктивний світ, розкрити найважливіші, найістотніші сторони, зв'язки й закономірності дійсності. Чуттєве пізнання нездатне віддзеркалити сутність речей, процес розвитку руху. За допомогою мислення людина пізнає дійсність в усьому її розмаїтті, різноманітті зв'язків і опосередкованості.

Особливість мислення полягає також у тому, що воно є пізнанням активним і цілеспрямованим.

Відчуття і  сприйняття виникає у нас під  дією предметів і явищ на наші органи чуття незалежно від того, хочемо ми сприймати предмет або явище чи ні. Процес же мислення пов'язаний з постановкою певних пізнавальних завдань і проведенням різноманітних логічних дій і операцій. У процесі мислення ми висловлюємо судження, будуємо умовиводи, гіпотези, докази, створюємо поняття тощо

3.Мислення нерозривно  пов'язане з мовою. Мислення  і мова виникають і розвиваються  одночасно.

Мислення у  власному розумінні слова без  мови неможливе. Абстрактне мислення —  це мовне, словесне мислення.

Мова — необхідна умова виникнення думки і процесу мислення. За допомогою мови відбувається перехід від сприймання й уявлень до понять, здійснюється формування узагальненої думки.

Мова дає  змогу закріплювати й зберігати  набуті людьми знання, передавати їх із покоління в покоління, використовувати у практичній діяльності і в подальшому пізнанні дійсності всю суму знань, нагромаджених людством,

Перебуваючи в  єдності, мислення й мова нетотожні, це різні соціальні явища. Мова —  звукова матеріальна оболонка думки, мова — означає мислення — віддзеркалює об'єктивну реальність. Мова — засіб повсякденного спілкування людей, важлива складова культури будь-якого народу.

Мислення вивчається формальною логікою, а мова — предмет  мовознавства.

На базі природних  мов виникли штучні мови науки.

Природні, або  національні, мови — це звукові (мова), а пізніше і графічні (письмо) інформаційні знакові системи в  кожній нації, що історично склалися.

Штучні мови — це спеціально створені мови. На відміну  від природних ці мови конструюються  цілеспрямовано для міжнародного спілкування (напр., інтерлінг, есперанто), автоматичної обробки інформації за допомогою ЕОМ (мови програмування, машинні мови), запису інформації (інформаційні мови), для вирішення інших завдань у галузі науки і техніки.

4.Логіка, вивчаючи структуру форм мислення (понять, суджень, умовиводів), використовує символи (знаки) для позначення структурних елементів думки. Уже Аристотель увів символи (S, Р) для позначення таких структурних елементів судження, як суб'єкт (S) і предикат (Р).

Структура судження записується у цій логіці так:

Усі S є Р (загальностверджуюче). Жодне S не є Р (загальнозаперечне). Деякі S є Р (окремо стверджуюче). Деякі S не є Р (окремо негативне).

Традиційна аристотелева логіка використовує символи дедуктивних  умовиводів. Так були уведені знаки (S, М, Р) для позначення таких структурних елементів простого категоричного силогізму, як менший (S), середній (М) і більший (Р) терміни. Структура силогізму, в якому більший і менший засновки та висновки є судженнями загальностверджуваль-ними, записуються так:

Модулі першої фігури силогізму  записуються літерами: ААА,ЄАЄ,ЄІО,АІІ.

В аристотелевій логіці були введені символи для запису структури і деяких інших логічних форм. Але в цілому традиційна логіка залишилася логікою, в основі котрої перебуває природна жива мова. Аристотелева логіка — це наука про мислення, а не наука про мову (природну чи штучну). Математична ж логіка як математична наука створила свою штучну мову, за допомогою якої з'явилася можливість у межах математики однозначно й чітко записувати структуру дедуктивних умовиводів.

Зі створенням штучної  мови математичної логіки змінилася по суті й структура цієї логіки.

Для аналізу дедуктивних  умовиводів математична логіка розробила  логічні системи, одна з яких називається  пропозиційною логікою, а друга  — логікою предикатів.

Логіка висловлювання — це перша складова математичної логіки, котра досліджує операції із висловлюваннями. Під висловлюванням у цій логіці розуміється будь-яка пропозиція, стосовно якої можна сказати, що вона або істинна, або хибна. Висловлювання в логіці висловлювання не членується на суб'єкт і предикат, а приймається як ціле. Структурні елементи розглядаються як прості, які становлять частини, що висловлюються. Суб'єкт (S) і предикат (Р) у цих частинах не виділяються. Складові частини висловлювання називаються у логіці висловлюваннями атомарними, а висловлювання в цілому — складним (складовим). Будь-яке висловлювання в математичній логіці розглядається лише з точки зору того, якими є його складові атомарні частини — істинними чи хибними. Істинність чи хибність атомарних частин висловлювання є єдиною основою для висновку про те, яким буде складне висловлювання: істинним чи хибним.

Логіка предикатів — розділ математичної логіки, який досліджує  операції про висловлювання, розчленовані на суб'єкт і предикат. Логіка предикатів (обчислення предикатів) спирається на логіку висловлювань (обчислення висловлювань), включає її до складу і, таким чином, є розширенням логіки висловлювань.

5. Як самостійна наука логіка склалася в IV ст. до н. е. її засновником був давньогрецький філософ Аристотель (384— 322 рр. до н. е.), котрий першим змістовно дослідив і описав основні форми умовиводів (особливо дедукцію) і доказів, розкрив сутність законів тотожності, суперечності і виключеного третього, дав класифікацію суджень. В історії античної філософії Аристотель першим робить думку людини предметом спеціального дослідження. Його логіка — наука про доказовість до засобів обґрунтування істини.

В античну епоху аристотелева силогістика далі була розвинута  стоїками. У логіці стоїків багато уваги приділялося теорії умовних і розподільних умовиводів.

У середні віки сформувалась схоластична логіка. Середньовічні  мислителі продовжували тенденції  у формалізації силогістики Аристотеля. У схоластичній логіці набули подальшого розвитку ідеї логіки висловлювань, висунутих  стоїчною логікою. Але схоластична логіка в певному відношенні була й кроком назад стосовно античної логіки. В Аристотеля логіка була зброєю пізнання навколишнього світу. Середньовічні ж схоласти логіку підпорядкували завданням богослов'я і релігії. Основне призначення логіки вбачалося не в пізнанні світу, а в захисті офіційної церковної ідеології завдяки штучним, формально-логічним хитрощам.

Подальший розвиток логіки пов'язаний з виникненням у надрах феодалізму капіталістичних суспільних відносин, розвитком дослідних наук, техніки наукового експерименту і наукового знання взагалі. Особлива роль у розробці логіки цього періоду належить таким видатним мислителям, як англійський філософ Ф. Бекон (1561—1626), французький учений Р. Декарт (1596—1650), німецький математик Г. Лейбніц (1646—1716) та ін.

Родоначальник англійського матеріалізму Ф. Бекон непримиренно виступав проти середньовічної схоластики як головної перешкоди на шляху пізнання природи. Він твердив, що схоластика плідна в словах, але безплідна  у справах і не дала світу нічого" окрім чортополоху суперечок. У своїй головній праці "Новий Органон" Ф. Бекон заклав основи індуктивної логіки. Вважаючи, що безпосереднім завданням пізнання е розкриття причинних зв'язків предметів і явищ навколишньої дійсності, він розробив методи визначення причинних зв'язків між явищами. Розробка цих методів наукової індукції була запропонована пізніше Гершелем, Уевеллем і Дж. Ст. Міллем.

Рене Декарт, визнаючи середньовічну  схоластику і схоластичну логіку, слідом за Ф. Беконом оголосив створення такої філософії і логіки, яка слугувала б практиці, посилюючи панування людини над природою. Як і Ф. Бекон, Р. Декарт вбачав головне завдання у створенні наукового методу. Але якщо Бекон як метод експериментального пізнання висував на перший план індукцію, то Декарт, виходячи з даних математики, віддавав перевагу дедукції. Послідовниками Декарта А. Арно і П. Ніколь у 1662 р. було написано підручник з логіки — "Логіка, або Мистецтво мислити", відомий під назвою "Логіка Пор-Рояля", в якому ставилося завдання звільнити логіку Аристотеля від схоластичних перекручень. "Логіка Пор-Рояля" тривалий час вважалася основним керівництвом із формальної логіки.

Важливий крок у розвитку ідей математичної (символічної) логіки зробив Г. Лейбніц. Застосувавши до логіки математичний метод, він намагався побудувати логіку як математичне обчислення ("універсальна характеристика"). Лейбніц першим використав символи для позначення логічних постійних (символи для позначення змінних були введені Аристотелем), започаткувавши розробку принципів побудови дедуктивних теорій, першим дав чітке формулювання закону достатньої підстави.

Подальший етап розвитку логіки пов'язаний з іменем видатного німецького філософа І. Канта (1724—1804). Кант надав  логіці чітко вираженого формалістичого характеру. Вона розглядається ним як наука про голі форми мислення, не тільки не пов'язані зі змістом мислення, а й не залежні від нього. Лексичні форми і закони мислення Кант оголосив апріорними (додослідними) нормами, які ніколи не виникали і не розвивалися, а просто дані людському розуму в готовому вигляді. На думку Канта, логіка з часу Аристотеля не зробила жодного кроку вперед і має абсолютно замкнений, викінчений характер.

Информация о работе Мислення як предмет лоігки

Описание работы

Мислення — властивість матерії, воно не існує поза нею. Мислення е функція людського мозку. Мозок — орган мислення людини. Але мислення за своєю природою суспільне. Воно виникає і розвивається разом із появою людини й людського суспільства. Поза людиною й людством мислення не існує. Вирішальна роль у виникненні мислення належить праці. Праця виділила людину з царства тварин, є основою виникнення і розвитку свідомості, мислення і мови.
Мислення є відбиття дійсності в думках людей у формі понять, суджень та умовиводів. Мислення — це вища форма відображення, пізнання. Воно суттєво відрізняється від таких форм віддзеркалення, як відчуття, сприйняття й уявлення.
Як відомо, пізнання є відображення в голові людини об'єктивного світу. Пізнання пов'язане з практикою, виникає з неї. Практика — мета пізнання і критерій істини. Пізнання — не окремий тимчасовий акт, а складний діалектичний процес проникнення людського розуму в суть речей, у їхні закономірні зв'язки і стосунки. Пізнання розпочинається із живого споглядання, з відчуття, сприйняття і приводить до абстрактного мислення.
У пізнанні виділяють два ступені: чуттєвий і раціональний (абстрактне мислення).
Чуттєве пізнання відбувається у формі відчуттів, сприймань, уявлень.
Відчуття — перша елементарна форма чуттєвого пізнання зовнішнього світу. Відчуття дають безпосереднє відображення дійсності. Предмети і явища навколишнього світу, діючи на органи чуття людини, викликають рівні відчуття — зорові, слухові, дотикові тощо. Відчуття відображають окремі ознаки, властивості, якості речей. На основі відчуттів виникає сприйняття.