Характеристики та елементи національної культури

Варіант 35  

1. Характеристики  та елементи національної культури.

2. Методи максимізації  післяподаткового прибутку. 

Характеристики  та елементи національної культури. 

      Творення  національної культури, і нації, полягало у виокремленні певних елементів культури з наявної етнокультурної різноманітності (міфів, легенд, епосу, діалектів тощо), у перетворенні їх та поєднанні в нову культурну цілісність. Виокремлення цих елементів не було механічним процесом: культурна еліта, переробляючи і синтезуючи їх у нову культурну цілісність, водночас творила ідеалізований образ нації («національний міф»). При цьому важливо було зберегти зв'язок нової культури з етнокультурним підґрунтям, на якому вона виникла: це полегшувало утвердження її як спільної культури тих общин і племен, які вона мала об'єднати. Для цього не обов'язково було знищувати раніше існуючі культурні відмінності, достатньо, щоб існування регіональних культур не заважало паралельному існуванню спільної культури. Наприклад, для діалекту, який набував статусу національної мови, достатньо було, щоб інші діалекти не претендували на цей статус.

      Одночасно із творенням національної культури, а нерідко ще перед тим, змінювалася  самосвідомість людини. Раніше вона усвідомлювала  себе належною лише до якоїсь невеликої  спільноти (общини, племені, сільської общини) або до великої релігійної «уявної спільноти», наприклад до «хрещеного світу». Тепер місце таких спільнот займає нова «уявна (уявлена) спільнота», у яку люди об'єднувалися не шляхом безпосереднього спілкування, як у традиційних общинах чи племенах, а уявно, що не заважало існуванню цієї нової спільноти як певної реальності. Її виникнення супроводжувалося змінами в ціннісних орієнтаціях: в ієрархії цінностей вивищувалася нова цінність — нація, яка іноді навіть витісняє попередню вищу цінність — Бога. Становлення націй рівноцінне творенню національної культури і національної самосвідомості.

      Поняття «нація» не можна визначати індуктивно — через знаходження суттєвих ознак, які характеризують будь-яку  націю. У гуманітарних науках часто застосовують «сімейне» визначення, яке ґрунтується на ідеях філософа і логіка Людвіга Вітгенштейна (1889—1951). Суть його полягає у врахуванні певного набору ознак для нації — компактне проживання на певній території; спільна, бажано власна (спільна лише для громадян цієї нації) мова; спільна, іноді власна, релігія; власна держава; наявність національної самосвідомості. При цьому нація може володіти лише деякими із цих ознак. Іноді їх об'єднує лише одна ознака — національна свідомість — усвідомлення людьми своєї належності до однієї суспільно-культурної цілісності. Усі ознаки поділяють на об'єктивні (зовнішні, які можна спостерігати) і суб'єктивні (недоступні для спостереження — почуття солідарності і національної свідомості).

      Утвердженню і поширенню національної культури, національної самосвідомості сприяли адміністративні чинники (роль аристократичних і монархічних адміністрацій), релігійні, ідеологічні, економічні (роль капіталізму), технічні (поява друкарського верстата). Однак формування кожної нації є унікальним процесом, тому встановлювати роль об'єднувальних чинників необхідно лише шляхом конкретного історичного дослідження.

      Національна культура є передусім особливою  сферою, певним простором спілкування, що об'єднує індивідів і реально  існує завдяки набуттю деякими культурними явищами загального значення незалежно від того, на якій регіональній основі вони виникли. З-поміж об'єднувальних чинників одні (наприклад, етнокультура) є більш сталими, інші (твори професійного мистецтва, інтелектуальна культура) весь час перебувають у русі. Національна культура є модерним утворенням: на противагу архаїчним культурам, що об'єднували кількісно невеликі спільноти, здебільшого культурно однорідні, вона переважно містить у собі різнорідні складові, а тому кожна конкретна нація має різний ступінь цілості. У бутті нації існує певна напруга між традицією і новаціями, які перебувають у безперервній взаємодії.

      Нація є різновидом духовної соборності людей, яку забезпечують буття і стан національної культури. Це не означає, що вольовий чинник не має ніякої ваги у бутті націй і національних культур, адже творення й існування нації не відбувається в ідеальних умовах. Доки існують намагання одних націй розширити свій життєвий простір за рахунок інших, вольовий опір цій експансії не втратить своєї актуальності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Методи  максимізації післяподаткового прибутку 

. Максимізація  прибутку є головною метою  фінансового менеджменту на підприємстві. Ціна та обсяг реалізації продукції  — одні з найважливіших параметрів, що визначають прибутковість підприємства, тому їх оптимізація є першочерговим завданням фінансового менеджменту.

      Підприємницька  діяльність господарюючих суб`єктів  спрямована на одержання прибутку. Саме наявність прибутку або можливість його одержання спонукає підприємства входити в певну сферу діяльності, а за відсуткості прибутку або загрози збитковості – покидати певний сегмент ринку.

      Підприємство  орієнтуючись при виборі рішення на мінімально можливий рівень витрат, як правило, розглядає цю задачу як засіб досягнення загальної мети – максимізації прибутку. Дана мета є головною для будь-якого підприємства, навіть якщо вона не формулюється у вигляді провідного мотиву  діяльності. В окремих випадках підприємства можуть ставити за мету не максимізацію прибутку, а якісь інші завдання, наприклад, збільшення обсягу продажів, досягнення суспільного визнання, і заради них „жертвувати” певною частиною прибутку, задовольнившись його мінімальним рівнем, проте у такому випадку неможливо обійтись без прагнення до максимізації прибутку, принаймні, у довгостроковому періоді, поскільки за такою умовою створюється  можливість раціонального розподілу ресурсів, забезпечення високої ефективності, а отже, успішної  реалізації обраної цілі.

      Дослідження свідчать, що ухилення від сплати податків є старим методом максимізації прибутку, який безпосередньо пов`язаний із порушенням правил проведення бухгалтерського  обліку та складання звітності, що є  певною проблемою, яка досліджується в багатьох країнах. В Україні спроба дати визначення цьому поняттю були зроблені вітчизняними вченими Є.В. Мнихом, Н.П. Шморгуном, П.Ю. Буряком, М.В. Римаром, Б.С. Івасівою та інші [1].

      На  формування прибутку як фінансового  показника роботи суб`єктів господарювання впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності, обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат, визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

        Прибуток – це кінцевий фінансовий  результат від здійсненої підприємством  підприємницької діяльності, який  є основою усього фінансового  потенціалу суб`єкта господарювання. Прибуток, зокрема, є видом фінансових  ресурсів підприємства, тому наукове обгрунтування розподілу прибутку підприємств на державному рівні є важливим й об`єктивно необхідним.

      Підходи, які використовуються на Заході, не завжди ефективні в умовах трансформації  економіки України, тому актуальним є науково обгрунтоване адаптування досвіду функціонування зарубіжних фірм і дослідження та впровадження вітчизняних механізмів впливу податків на формування й використання прибутку підприємства.

Прибуток  є на сьогодні єдиним потенційним  джерелом коштів для українських  підприємтсв, що за кращих умов могло б забезпечити реальне поповнення капіталу.

      Виникнення  такого поняття як „максимізація  прибутку” пов`язано з бажанням підприємців отримати якомога більше грошей, і тому це явище, скоріш за все, не зникне, але середовище його існування  можна звузити шляхом удосконалення законодавства та контролю.

      При стягненні податку на прибуток підприємств  доцільно запровадити регресивну подткову шкалу, коли ставки податків зменшуються  разом із підвищенням величини отриманого підприємством прибутку. Окрім цього варто ввести в Україні вищий за чинний рівень податок на прибуток для підприємств-монополій, що практикується в ринково розвинених країнах і який сприятиме встановленню належної податкової справедливості і компенсує достатньою мірою бюджетні доходи. Завдяки таким заходам зросте кінцевий фінансовий результат підприємств після оподаткування – чистий прибуток, що стимулюватиме здійснення податкових інвестицій. Водночас це сприятиме надходженню коштів до бюджету.

      Якщо  у країнах з розвиненою ринковою економікою завдяки цілеспрямованим заходам уряду скорочується частина корпоративного податку в доходах бюджету, то в Україні зменшення частини податку на прибуток    спричинене зниженням прибутковості підприємств.

      Фінансовий  стан суб`єктів господарюванняпрямо пропорційно впливає і на стан державних фінансів іна фінансове забезпечення населення, тобто є найвагомішим індикатором фінансово-економічного станув державі.

      В інтересах держави враховувати  фінансові потреби суб`єктів господарювання, тому що доходи підприємств є її основою.

      Зазначені пропозиції слід включити у список реформ податкової системи України. Ці рішення сприятимуть усуненню певних вад у чинному законодавстві, а також необхідності постійно вносити  у великій кількості зміни  до нормативних актів з питань оподаткування прибутку підприємств. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Список використаних джерел: 

      1.                Буряк П.Ю., Римар М.В. та ін. „Фінансово-економічний аналіз”: Київ, ВД „Професіонал”, 2004.-528с.

      2.                Зубко О. „Тіньова” економіка та перші кроки на шляху до її подолання в Україні. // Вісник КНТЕУ (спецвипуск).-2003.-№6.-с. 21-26.

      3.                Зуєва Л. Подолання тіньової економіки – нагальна проблема суспільства України // Економіка. Фінанси. Право.-2004.-№7.-с. 26-28.

      4.                Озерський в. „Тіньовий” сегмент економіки // Економіка. Фінанси. Право. -2005.-№1.-с. 28-31.

      5.                Попович О. Формування тіньового прибутку в економіці України. //Економіст.-2002.-№6.-с. 72-77.

      6. М. Ю. Русин, І. В. Огородник  Історія української філософії  Київ Академвидав   2008