• питома вага управлінців в загальній чисельності працюючих;
• питома вага персоналу управління в загальному фонді оплаті праці;
• питома вага витрат на управління в собівартості продукції тощо.

3. Критерії і показники ефективності управління.

     Управлінська  праця відноситься до найбільш складних видів людської діяльності, і її оцінка не завжди може бути зроблена прямим шляхом через відсутність формалізованих результатів, кількісної оцінки окремих видів виконуваної роботи. Тому для виміру її ефективності часто застосовуються непрямі методи.

     На  практиці при оцінці ефективності праці  працівників управління широко застосовуване  поняття «економічна ефективність управлінської праці» є більш вузьким поняттям, тому що являє собою тільки економію живої й уречевленої праці, яка одержується в сфері управління матеріальним виробництвом за рахунок оптимізації і раціоналізації управлінської діяльності.

     Для визначення ефективності праці управлінського персоналу необхідно встановити критерії і показники, за якими проводиться оцінка. Під критеріями розуміють найбільш загальну кількісну характеристику результатів управлінської праці. Окремі результати діяльності апарату управління є показниками управлінської праці. Вони носять підлеглий характер стосовно критерію і є основою при його визначенні. Таким чином, сукупність показників праці і буде виражати критерій оцінки. До показників, що характеризують працю в сфері управління, відносяться: зниження трудомісткості обробки управлінської інформації; скорочення управлінського персоналу, термінів обробки інформації; скорочення втрат робочого часу управлінського персоналу за рахунок поліпшення організації праці; механізації й автоматизації трудомістких операцій у сфері управління. Це показники, які кількісно вимірюються. Такі показники в сфері управління, як підвищення кваліфікації управлінського персоналу, якості роботи, поліпшення умов праці, обґрунтованість управлінських рішень, культура управління й інші, не вимірюються чи узагалі вимірюються неповно. Варто зауважити, що не всі елементи економічного і соціального ефекту мають кількісний вираз. Це ускладнює оцінку ефективності управління. При цьому слід враховувати не тільки кількісні, а й якісні показники. 
Ефективність — це оціночний критерій діяльності колективу працівників у будь-якій сфері, включаючи управління. Тому забезпечення високої ефективності управління є складовою частиною загальної проблеми підвищення економічної ефективності виробництва.

     Існують різні підходи до визначення ефективності управління. 
Розраховують синтетичні показники ефективності управління (коефіцієнт оперативності, надійності тощо).Фактичні дані порівнюють з нормативними, плановими або з показниками за попередні роки (нормативи чисельності апарату управління, продуктивність, економічність управління тощо). 
Застосовують якісну оцінку ефективності за допомогою експертів, емпіричні формули для розрахунку показників, що характеризують ефективність управління.

     При визначенні ефективності управління обчислюють абсолютну і порівняну ефективність витрат на управління. Абсолютна ефективність виражається загальною величиною ефекту, одержаного в результаті здійснення заходів удосконалення системи управління виробництвом. Порівняльна ефективність показує, наскільки один варіант ефективніший за інший, проектований або діючий.

     Для оцінки ефективності управління використовують трудові, вартісні, інформаційні, технічні (технологічні) показники. Найбільш загальні із них - оперативність роботи апарату управління, надійність і оптимальність систем управління. 

4. Напрямки підвищення ефективності управлінської     діяльності.

     На  ефективність трудової діяльності управлінських  працівників, як і працівників будь-якої іншої сфери діяльності, можна  впливати. Оскільки ефективність діяльності організації в цілому суттєво залежить від ефективності управління, одним з головних завдань управляючої системи є визначення напрямків її підвищення. До них, зокрема, відносять:

- просування за службою;

- забезпечення прийнятного рівня освіти;

- набуття практичного досвіду;

- підвищення кваліфікації працівників управління;

- провадження періодичної атестації. [1]

     Важливим  стимулом кваліфікаційного зростання  управлінського працівника і розвитку його ініціативи є систематичне просування за службою. Однак менеджер повинний твердо знати, що воно залежатиме від того, як він підвищує свою ділову кваліфікацію, наскільки активний у роботі.

Просування менеджера, фахівця може здійснюватися у  формі:

переміщення в  межах тієї ж посадової категорії і розмірів зарплати, але з розширенням виконуваних функцій;

підвищення заробітної плати без підвищення в посаді;

просування його щаблями посадових сходів.

     При оцінці значення просування менеджера  службою потрібно враховувати, що занадто тривале перебування його на одній, особливо низовій, посаді знижує його інтерес до роботи.

Одним з факторів, що визначають ефективність праці в  управлінні, є освіта. Висока освіта управлінських працівників позитивно  відбивається на їх участі у винахідництві і раціоналізації - працівник з більш високим рівнем освіти вносить у поліпшення економіки свого підприємства більший внесок, прискорює науково-технічний прогрес і широко використовує його результати у виробництві.

     Керівникам  необхідний і достатній практичний досвід. Дотримання цієї умови, як і попередньої, досягається кропіткою діяльністю служб із підбору персоналу і слугує вихідним пунктом у підвищенні ефективності управлінської праці.

Щоб підтримувати освіту і досвід на прийнятному рівні  і перетворити в постійно діючий фактор підвищення ефективності праці, необхідно їх систематично удосконалювати. Мова йде про систему підвищення кваліфікації працівників. Підвищення кваліфікації спрямоване на удосконалювання і поглиблення знань, умінь і навичок працівника в конкретному виді діяльності.

     Стимулюючу  роль у підвищенні ефективності праці  менеджерів виконує їх періодична атестація. Основна мета атестації - виявити  здібності того чи іншого працівника, визначити міру його винагороди. При  цьому активізується почуття відповідальності і спонукає його до більш повного використання своїх здібностей і досягнення кращих результатів у праці. Атестація дозволяє більш обґрунтовано вирішувати питання щодо просування працівників службою.

     Зрозуміло, підвищення ефективності управлінської праці не обмежується тільки розглянутими напрямками. На неї впливають і наступні фактори:

- удосконалення виробничої структури організації;

- раціональна організація виробництва і праці, у тому числі управлінського персоналу;

- оптимізація організаційної структури, форм і методів керування;

- удосконалення комунікаційних процесів тощо.

Важливим завданням  менеджменту є підвищення ефективності роботи підприємств, акціонерних товариств, концернів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     За  останні десятиріччя увага вчених і практиків управління як у публічній, так і в діловій сферах спрямована на проблему ефективності.

     Ефективність - основа успіху, ефективність - мінімальна умова існування. Ефективності, як вважають спеціалісти з менеджменту, треба  вчитись. Це практика, практичні навички, яких слід набувати в процесі постійної і копіткої праці.

     Американський вчений Р. Бгискег виділяє п'ять таких навичок, які треба мати, щоб бути ефективним: 1) організувати свій час, починати не з постановки завдань, а з організації свого часу; 2) зосередити увагу на тому, що можна зробити для того, щоб дієвіше вплинути на діяльність та результати організації, в якій працюєш; 3) спиратися у своїй діяльності на сильні сторони своїх колег і підлеглих і починати з того, що людина може робити, а не з того, що вимагає від неї та чи інша робота; 4) зосереджувати свої зусилля на кількох основних ділянках роботи, тобто на тих, на яких можна отримати високі результати; на виконанні головних справ першочергово; 5) приймати ефективні рішення.

     Досягнення  високої ефективності управління значною  мірою залежить від особистих  і професійних здібностей менеджера. Однак ефективність управлінської  діяльності взагалі залежить не тільки і не стільки від особистих  якостей менеджера, як від соціального середовища: наукової організованості всіх сторін суспільного життя, планомірності та економічності використання природних, матеріальних, людських та організаційних ресурсів суспільства, національної злагоди і політичної стабільності, від багатьох чинників матеріального, соціально-політичного, організаційно-правового, морально-ідеологічного, психологічного й етичного характеру. Тому шлях до досягнення високої ефективності будь-якого виду суспільної праці лежить через підвищення ефективності управлінської діяльності. 

     Список  використаної літератури

1. Основи менеджменту. Навчальний посібник / Осовська Г.В., Осовський О.А. - К.: "Кондор", 2006.- 664 c.

2. Максимцов М. М., Игнатьева А.В. Менеджмент: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998, - 343 с.

3. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента : Пер. с анг. – М.: Дело, 1992. – 702 с.

4. Туленков М. В. Вступ до теорії та практики менеджменту: Навч. посібник.- К.:МАУП, 1998. –136 с.

5.Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. – К.: Академвидав, 2005. – 608с.