Суть і структура основних фондів

В С Т У П

 

Однієї з найбільше  важливих задач розвитку промисловості  є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів.  Для цього необхідно раціонально  використовувати основні фонди і виробничі потужності. Підвищення ефективності використання основних фондів у даний час, коли в країні спостерігається глобальний спад виробництва, має величезне значення. Дійова система колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.

Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності тощо.

В процесі господарської діяльності основні засоби, у зв’язку з  тривалим використанням, зазнають фізичного (матеріального) та економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Це є проблемою кожного підприємства. Наявність значної кількості застарілих основних фондів обумовлює значні невиправдані затрати, які необхідні для проведення капітальних ремонтів, це стає суттєвою перепоною на шляху впровадження у виробництві нової техніки та її ефективного використання. В результаті зменшується випуск продукції та надання послуг. Отже, технічно відстале і застаріле виробництво є збитковим і стає перепоною науково-технічному прогресу.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних виробничих фондів має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткування та інших видій знарядь праці.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах  можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації  виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання     високопродуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30%.

Чимало існуючих питань теоретичного і методичного характеру щодо комплексного дослідження проблеми спрацювання та техніко-економічного старіння потребують поглибленої розробки. Наявність великої кількості невирішених проблем, дискусійність багатьох теоретичних положень, а також їх велике практичне значення обумовлюють необхідність подальшого дослідження даного питання.

Метою курсової роботи є проаналізувати суть і структуру основних фондів, дослідити спрацювання та техніко-економічне старіння, а також шляхи їх відтворення.

Дана тема є особливо актуальною для виробничих галузей економіки  держави і для тих підприємств, що займаються виробництвом засобів  виробництва.

 

 

1. Суть і структура основних фондів.

 

Термін «фонди» походить від латині і дослівно означає  «основа». Це дійсно основа продуктивної діяльності підприємства, так як виробниче  підприємство не може діяти, не маючи  засобів виробництва. В процесі  виробництва здійснюється поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються з засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні.

Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (робіт, що виконуються, послуг, що надаються) частинами в міру спрацювання.

Згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються для використання у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних  днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. [3.]

Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі  та основні невиробничі фонди.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

Необхідною умовою правильного використання та відтворення основних фондів є їхня класифікація за такими ознаками (рис.1.).

1. Функціональне призначення (натурально-речовий склад).
1. Будинки (будинки виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління).
2. Споруди (об’єкти, що виконують технічні функції, − дороги, мости, водокачки тощо).
3. Передавальні пристрої (об’єкти трансформації, перетворення і передачі енергії та для переміщення речовин − лінії електропередач, трубопроводи).
4. Машини та обладнання:

1. силові машини й обладнання (об’єкти, що виробляють теплову енергію та перетворюють різного роду енергію у механічну);
• робочі машини і обладнання (об’єкти, що призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці);
• вимірювальні прилади (водоміри, вольтметри, касові апарати тощо);
• регулюючі прилади та пристрої (лінійні пристрої диспетчерського контролю, пульти автоматичного управління тощо);
• лабораторне обладнання (мікроскопи, витяжні шафи тощо);
• обчислювальна техніка (електронно-обчислювальні, керуючі та аналогові машини тощо);
• медичне обладнання;
• комп’ютерна техніка та її комплектуючі (комп’ютери, монітори тощо);
• інші машини та обладнання (телефони, факси, копіювальна техніка тощо)

5. Транспортні засоби (всі види засобів пересування, які призначенні для переміщення людей і вантажів).

6. Інструмент (механічні та немеханічні знаряддя праці).
7. Виробничий інвентар і приладдя (предмети, які служать для полегшення виробничих операцій, − робочі столи, верстати, стелажі тощо).
8. Господарський інвентар (предмети конторського та господарського облаштування).
9. Робоча і продуктивна худоба.
10. Бібліотечний фонд (наукова, художня та навчальна література, спеціальні види літератури та інші видання незалежно від вартості окремих примірників книг).
11. Інші основні фонди (багаторічні насадження, капітальні затрати на покращення земель, документація з типового проектування).
2. Формування бухгалтерської інформації про основні фонди підприємства.
1. Земельні ділянки.
2. Капітальні витрати на поліпшення земель.
3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.
4. Машини та обладнання.
5. Транспортні засоби.
6. Інструменти, прилади та інвентар.
7. Робоча і продуктивна худоба.
8. Багаторічні насадження.
9. Інші основні засоби.
3. Роль у процесі господарської діяльності.
1. Активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі).
2. Пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва).
4. Сфера використання.
1. Виробничі (беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вироблений продукт).
2. Невиробничі (беруть участь у процесі виробництва і не переносять свою вартість на вироблений продукт).
5. Форма власності.
1. Власні.
2. орендовані (лізинг).
6. Характер участі у процесі виробництва.
1. Діючі.
2. Ті, що перебувають у запасі чи на консервації.
7. Рівень технічної придатності.
1. Обладнання, яке можна використовувати у виробництві.
2. Обладнання, що потребує капітального ремонту. [11, с.112-117]

Згідно з внесенням  змін до Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємства» від 24 грудня 2002 року з 1 січня 2004 року норми амортизації  встановлені для чотирьох груп основних фондів [3.]:

До першої групи належать будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

До другої групи відносять автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання, устаткування та приладдя до них.

До третьої групи  відносять основні фонди, не включені до першої, другої  та четвертої груп.

До четвертої групи  належать електронно-обчислювальні  машини, інші машини для автоматичного  оброблення інформації, їхнє програмне  забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). [4, с.130]

Норми амортизації встановлені  для кожної із груп:

1 група − 2 відсотки;

2 група − 10 відсотків;

3 група − 6 відсотків;

4 група − 15 відсотків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1. Класифікація основних фондів

По всій сукупності промислових  підприємств України у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд — 45-47%; машин і устаткування — 40-42%, у тому числі робочих — 30-32%; транспортних засобів — 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектору частка у загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64-65%; силових і робочих машин і устаткування — 14-16%; робочої та продуктивної худоби — 10-12%; багаторічних насаджень — 5-6%; транспортних засобів — 3-4%.

Відношення окремих  видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках, до її загальної вартості на підприємстві визначає видову (технологічну) структуру використання засобів  праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є питома вага активної частини.

Вона може змінюватись  під впливом таких факторів:

1. виробничо-технологічних особливостей підприємства;
2. науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва; [9, с.17-19]

Науково-технічний прогрес  означає формування нового технологічного способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться  про величезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічним автоматизованим виробництвом існують галузі, де застосовують ручну працю.

Одне з найважливіших  не тільки економічних, а й соціальних завдань – зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і  праці людини, вимагає освоєння більш складних професій, що можливо лише для людей з достатнім культурним, освітнім та професійним рівнем.

Сьогодні у науково-популярній і спеціальній літературі багато уваги приділяється “безлюдним технологіям”, тобто таким автоматизованим, гнучким системам, які нібито повністю усувають людину з виробництва.

Зумовлений науково-технічним  прогресом технічний рівень виробництва призводить до підвищення віддачі трудового фактора і капіталу, тобто проявляється через інші фактори. Одночасно науково-технічний рівень виробництва представляє і самостійно діючий фактор.

3. ступеня розвитку різних форм організації виробництва;

На різногалузевих підприємствах  під впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й суперечливі процеси дальшого усуспільнення й суспільного поділу праці. Ці процеси виявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації виробництва. Серед них провідна роль належить концентрації виробництва, на засаді якої створюються й розвиваються інші форми його організації — деконцентрація., спеціалізація, конверсія, кооперування, комбінування і диверсифікація, кожна з яких має свої об'єктні види та показники рівня розвитку.

Концентрація виробництва  означає його усуспільнення через  збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах.

Спеціалізація виробництва. Ця, добре розвинута в усіх галузях  економіки, суспільна форма організації  виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

Конверсія як форма організації  виробництва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини  або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.