В Україні прийнято розрізняти обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб’єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими, за ініціативою самих суб’єктів господарювання (тих або інших видів суспільної діяльності) на договірних засадах.

Господарюючі  суб’єкти (виготовлювачі, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації) повинні:

• встановлених терміні і порядку проводити сертифікацію відповідних об’єктів;
• забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, на узгодженість до якого вона сертифікована;
• припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлена її невідповідність вимогам певного нормативного документу або закінчився термін дії сертифікату.

          Організаційною основою сертифікації продукованих підприємствами виробів слугує створювана мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) по найважливіших видах продукції виробничо-технічного і культурно- побутового призначення. 
          Упродовж останніх років почали формуватися міжнародні системи сертифікації. Координацією заходів по створенню таких систем займається спеціальний комітет по сертифікації – СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблені:

• правила і порядок здійснення сертифікації продукції;
• критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);
• умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).

          У ряді країн уже функціонують акредитовані у СЕРТИКО ІСО і визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр по випробуванню тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції – автомобілів, Чехії і Словаччині – електроустаткування та медичної техніки.

          На початку 1993 року Україна стала членом ІСО та Міжнародної електротехнічної комісії – ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більш ніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів по стандартизації і сертифікації та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

          Для набуття максимально можливого зиску та іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати і сертифікувати також власні системи якості. Згідно з міжнародним стандартом ІСО 8402 “Якість. Словник” система якості являє собою сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи підтримується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк – один рік, два роки тощо. Правом видачі сертифікату на систему якості може володіти національний орган по сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифікату на неї дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. Вагомість сертифікату і рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, яка видає такий документ.

          На підприємствах України аналогічні системи якості ще треба створювати. Вони повинні обов’язково передбачати комплексне управління якістю, що вимагає лише колективної діяльності і спільних зусиль. З огляду на це можна окреслити головні принципи (моменти) формування системи якості:

• підготовка усіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);
• безпосередня зацікавленість першого керівника та усього ешелону керівництва підприємства у повсякчасному розв’язанні проблем якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (зокрема здійснюване нерідко на практиці сполучення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю вкрай недоцільне, оскільки технічний контроль – це далеко не саме головне у системі);
• управління якістю продукції за участю усіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника); поточний розподіл відповідальності між підрозділами і їх керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (за досвідом Японії, США) тощо.

          При цьому дуже важливою і вкрай необхідною треба визнати активну політику підтримки підприємств у справі розробки, запровадження і сертифікації систем якості продукції. 

         2.2 Види сертифікації та її  мета

          Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну.

Сертифікація  продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації - підприємствами, установами і організаціями з  метою:

• запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;
• сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;
• створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Державна  система сертифікації

1.Державну  систему сертифікації створює  державний комітет України по  стандартизації, метрології та сертифікації - національний орган України  з сертифікації, який проводить  та координує роботу щодо забезпечення  її функціонування, а саме:

• визначає основні принципи, структуру та правила системи сертифікації України;
• затверджує переліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, та визначає її запровадження;
• призначає органи з сертифікації продукції;
• абзац п'ятий статті 14 виключено встановлює правила визнання сертифікатів інших країн;
• розглядає спірні питання з випробувань і дотримання правил сертифікації продукції;
• веде Реєстр державної системи сертифікації;
• організує інформаційне забезпечення з питань сертифікації.

          Державний комітет України по  стандартизації, метрології та сертифікації  в межах своєї компетенції  несе відповідальність за дотримання  правил і порядку сертифікації  продукції. 

Обов'язкова сертифікація

1. Сертифікація  на відповідність обов'язковим  вимогам нормативних документів  проводиться виключно в державній  системі сертифікації.

2. Обов'язкова  сертифікація в усіх випадках  повинна включати перевірку та  випробування продукції для визначення  її характеристик і подальший  державний технічний нагляд за  сертифікованою продукцією.

3. Випробування  з метою обов'язкової сертифікації  повинні проводитися акредитованими  випробувальними лабораторіями  (центрами) методами, які визначені  відповідними нормативними документами,  а за відсутності цих документів - методами, що визначаються органом  з сертифікації чи органом,  який виконує його функції.  Результати випробувань, проведених  зазначеними лабораторіями (центрами), у подальшому не потребують  підтвердження іншими акредитованими  випробувальними лабораторіями  (центрами). Повторні випробування  за визначеними характеристиками  цієї продукції не проводяться,  крім випадків, коли відповідно  до законодавства встановлена  недостовірність результатів випробувань.  Сертифікації продовольчої сировини  та харчових продуктів тваринного  походження здійснюються після  проведення ветеринарно-санітарної  експертизи та видачі відповідних  ветеринарних документів.

Сертифікат  і знак відповідності державної  системи сертифікації

 Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

          Форма, розміри і технічні вимоги  до знаку відповідності визначаються  державним стандартом.

          Знак відповідності не може  бути застосований, якщо порушено  правила його використання.

Сертифікація  продукції, що імпортується.

Відповідність продукції (товару), яка ввозиться  і реалізується на території України, обов'язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом або свідоцтвом про  визнання іноземного сертифіката, виданим  або визнаним Державним комітетом  України по стандартизації, метрології та сертифікації або уповноваженим (акредитованим) ним органом.

          Державний комітет України по  стандартизації, метрології та сертифікації  на підставі виданих сертифікатів  відповідності або свідоцтв про  визнання іноземного сертифіката включає сертифіковану продукцію до Єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції.

          Органи митного контролю здійснюють  митне оформлення імпортних товарів  на підставі зазначеного Єдиного  реєстру в порядку, встановленому  Кабінетом Міністрів України. 

          Державний комітет України по  стандартизації, метрології та сертифікації  здійснює контроль за наявністю  сертифікатів для товарів, що  реалізуються юридичними або  фізичними особами на митній  території України. 

Оплата  робіт, пов'язаних з  обов'язковою сертифікацією  продукції.

1. Оплаті  підлягають всі види робіт,  пов'язані з обов'язковою сертифікацією  продукції: підготовчі, експертні,  щодо акредитації, атестації,  випробування, контролю та реєстрації.

2. Кошти,  витрачені заявником на обов'язкову  сертифікацію продукції, відносяться  на собівартість.

3. Вартість  робіт, пов'язаних з обов'язковою  сертифікацією продукції, визначається  в договорі між замовником  і виконавцем.

          Відповідальність органів з сертифікації продукції та випробувальних лабораторій (центрів), що проводять обов'язкову сертифікацію.

1. Орган  з сертифікації продукції при  проведенні обов'язкової сертифікації  несе відповідальність за:

• необгрунтовану чи неправомірну видачу сертифіката відповідності;
• порушення правил сертифікації.

        Акредитована випробувальна лабораторія  (центр) несе відповідальність  за недостовірність результатів  випробувань. 

2. Якщо  дії, вказані в пункті 1 цієї  статті, не завдали шкоди споживачеві,  громадянам, їхньому майну та  навколишньому природному середовищу, орган, винний у порушенні правил, сплачує до державного бюджету  України подвійну вартість виконаних  робіт на підставі рішення  Державного комітету України  по стандартизації, метрології та  сертифікації. При повторному аналогічному  порушенні правил сертифікації  орган з сертифікації продукції  та випробувальна лабораторія  (центр) позбавляються акредитації  в державній системі сертифікації.

          Збитки (включаючи очікуваний і  неодержаний прибуток), завдані виготівником  споживачам, їхньому майну, та  шкода, заподіяна навколишньому  природному середовищу діями,  вказаними в пункті 1 цієї статті, підлягають відшкодуванню за  рахунок органу, що проводив обов'язкову  сертифікацію, в порядку, встановленому  чинним законодавством, і цей  орган позбавляється акредитації  в державній системі сертифікації.