Аліментарна дистрофія

 

УДК:

Лісова Т.О.                                                                                   ТЕ-09-3д

Аліментарна дистрофія

 

Аліментарна дистрофія (аліментарне виснаження, голодний набряк, безбілковий набряк, набрякла хвороба, голодна хвороба) - захворювання, що розвивається внаслідок тривалого і вираженого недоїдання, голодування і характеризується прогресуючим схудненням, часто супроводжується поширеними набряками.  

Епідеміологія  

В даний час у ряді країн, що розвиваються неповноцінно в кількісному і якісному відношенні харчуються більше 500 млн. чоловік. За даними ООН, кожен третій із загальної кількості померлих помирає від голоду чи причин, пов'язаних з недоїданням. 

Етіологія і патогенез 

Основний етіологічний фактор аліментарної дистрофії - низька калорійність їжі. Умовно можна прийняти, що зниження енергетичної цінності їжі на 40-50% проти вихідної нормальної калорійності призводить до розвитку хвороби. Характерно різке зменшення вмісту білка (до 20-10 г на добу) і відносне домінування вуглеводів. Одночасно в їжі, як правило, знижується вміст аскорбінової кислоти, вітамінів В1, В2, B3, А та ін  

 

При тривалому голодуванні  часто спостерігається підвищене  споживання кухонної солі («солеедство») і води, що в свою чергу посилює порушення обміну речовин у тканинах і сприяє розвитку набряків.  

 

В умовах жаркого клімату  недостатня калорійність їжі при  значному фізичному навантаженні також  призводить до виникнення групових випадків аліментарної дистрофії; приєднання кишкових інфекцій форсує цей процес. Зустрічаються  рідкісні випадки неврогенной анорексії, при яких схуднення досягає стадії кахексії.  

 

Згідно з прийнятою  в нашій країні класифікації розрізняють  дві форми: 

 

1. Суху, або кахектіческую форму, менш сприятливу за прогнозом;

2. Набряклу форму, всередині  якої виділяють набряково-асцитичної (асцитичної) варіант з найбільш несприятливим прогнозом.  

 

По тяжкості виділяють 3 стадії хвороби.  

 

До I стадії відносять випадки, коли сильно змарнілі люди ще зберігають деяку працездатність; вони скаржаться на слабкість, мерзлякуватість, прискорене сечовипускання, посилення апетиту і спрагу; у них зазвичай визначається помірна гіпопротеїнемія за рахунок зниження вмісту сироваткового альбуміну.  

 

Різке схуднення, втрата працездатності, але ще зберігається можливість рухатись, обслуговувати себе характерні для II стадії аліментарної дистрофії. Часто у цих хворих з'являються периферичні набряки, спостерігається подальше зниження рівня сироваткового альбуміну, часті гіпоглікемії.  

 

При III стадії тяжкості хворий різко виснажений, часто не в змозі самостійно сісти в ліжку, лежить, звичайно нерухомо і байдуже на боці з зігнутими в колінах ногами. Поява голодної коми (навіть якщо вона розвинулася у хворого, який продовжував трудитися) має вказувати на наявність III стадії захворювання.   

 

Орієнтовне формулювання діагнозу:  

 

1. Аліментарна дистрофія,  кахектіческая форма, II стадія; гіповітаміноз В2, ангулярний стоматит, вогнищева пневмонія нижньої долі правої легені. 

2. Аліментарна дистрофія,  набрякла форма, III стадія, кахексія, дистрофія міокарда (симптоматична), недостатність кровообігу переважно  по правожелудочковому типу II стадії, гіповітаміноз С, гінгівіт, загострення хронічної дизентерії. 

 Лікування

Лікування аліментарної дистрофії розпочинається з дотримання повного фізичного та психічного спокою, зігрівання хворого. Провідним  лікувальним фактором при аліментарній дистрофії є дієтотерапія і насамперед призначення достатнього та повноцінного білкового раціону. Білки мають  бути повноцінними і легко засвоюватися. Це перш за все молоко, м’ясо, яйця. В умовах блокади Ленінграду під  час Великої Вітчизняної війни  з успіхом використовувалися  казеїн, пивні дріжджі, альбумін, желатин, соєві продукти, молочні консерви.

Показане парентеральне застосування білкових розчинів у вигляді плазми крові, амінокислот.

Загальна калорійність їжі має досягати 3000–3500 ккал, кількість вуглеводів — 500–550 г, жирів — 70–80 г. У зв’язку з наявністю ацидозу показані лужні мінеральні води, овочі. Прийом води та солі варто обмежувати.

Медикаментозна  терапія показана лише на фоні повноцінного дієтичного лікування. Для боротьби з вираженою загальною слабкістю  та адинамією показані щоденні інфузії 40% розчину глюкози в дозі 25–50 мл. Бажано застосовувати легкі заспокійливі і навіть снодійні засоби, препарати заліза за наявності анемії. Обережно та під контролем показані гормональні препарати надниркових залоз та щитоподібної залози — кортизон та тироксин.

На особливу увагу  заслуговує лікування голодної коми. З цією метою рекомендують внутрішньовенні  інфузії 40% глюкози по 50 мл кожні 2 години, кровозамінювальні розчини. На сьогодні ефективними можуть бути внутрішньовенні ін’єкції гідрокортизону 400–600 мг на добу в 5% розчині глюкози.

Прогноз при аліментарній дистрофії визначається тяжкістю та тривалістю причини, що призвела до дефіциту в харчуванні. Хвороба має особливо тяжкий перебіг у дітей та людей  похилого віку. У переважній більшості  випадків третій ступінь аліментарної дистрофії є незворотним.

Голова Українського Інституту національної пам’яті, академік НАН України І.Р. Юхновський (2007) відмічав, що «у 2006 році Верховна Рада прийняла Закон про визнання Голодомору геноцидом, проте до цього часу в суспільстві є сили, які опираються поширенню правди про ті страшні події. Такі люди не мають ні душі, ні серця, ні християнської моралі. Україна мусить зробити все, щоб пам’ять про невинно згублених збереглася довічно».