Внутрішні кровотечі

                                    середня загальноосвітня школа№199

 

 

                                  

                             

 

                                                   Реферат на тему

                                 "Внутрішні кровотечі"

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                            учитель:Яновська О.І.

                                                                                                                            Виконала:Радченко М.П.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Ознаки внутрішньої кровотечі

   Під легеневою кровотечею розуміють вилив значної кількості крові в просвіт бронхів. Рідку або змішану з мокротою кров хворий, як правило, відкашлює. Внутрішні кровотечі підрозділяють на:

1. Явні – кривава блювота, кровохаркання, червона сеча, кров’янисті маткові виділення.
2. Сховані – внутрішньо-порожнині, невидимі оком.

   Ознаками будь-якої кровотечі є раптово з’явившись й швидко наростаюча загальна слабість, запаморочення, потемніння в очах, шум у вухах, спрага. При огляді, хворий блідий, мало активний. Дихання поверхневе, прискорене. Пульс частий.

   Поряд із загальними ознаками недокрів’я проявами шлунково-кишкової кровотечі є кривава блювота або блювота “кавовою гущавиною”. Такий вид приймає кров після впливу на неї шлункового соку - колір - темнокоричневый, у вигляді згустків. Через якийсь час у таких хворих з’являється частий рідкий і “дегтеобразный” стілець.

   Легенева кровотеча наступає при ушкодженні легенів. Причинами можуть бути травми: сильний удар у груди, перелом ребер з ушкодженням легень й т.д. Легеневі кровотечі можуть бути й наслідком ряду захворювань легень і серця – туберкульозу легень, рака легень, хронічного бронхіту з абсцесами, митрального пороку серця й ін. У хворого при кашлі з мокротинням починає виділятися червона піниста кров (кровохаркання), іноді в значних кількостях.

   У клінічній практиці умовно розрізняють легеневу кровотечу і кровохаркання. Відмінність легеневої кровотечі від кровохаркання в основному кількісна.

  Кровохаркання – це наявність прожилок крові в мокроті або слині, виділення окремих плювків рідкої або частково згорнутої крові.

   При легеневій кровотечі кров відкашлюється в значній кількості одномоментно, безперервно або з перервами. Залежно від кількості виділеної крові розрізняють кровотечі помірні (до 100 мл крові на добу) і масивні (профузні) – за 1 раз виділяється 100-500 мл крові (або 600 і більше мл крові за добу). При цьому слід мати на увазі, що хворі та їх оточуючі схильні перебільшувати кількість виділеної крові. Частину крові з дихальних шляхів хворі можуть не відкашлювати, а аспірувати або заковтувати. Тому кількісна оцінка втрати крові при легеневій кровотечі завжди приблизна.

    Профузна легенева кровотеча представляє велику небезпеку для життя і може швидко привести до смерті. Причинами смерті є асфіксія або такі подальші ускладнення кровотечі, як аспіраційна пневмонія, прогресування туберкульозу, легенево-серцева недостатність.

   Перша допомога:

 

    Можливості ефективної першої допомоги при легеневій кровотечі на відміну від усіх зовнішніх кровотеч дуже обмежені.

   Надати хворому напівсидяче положення для кращих умов відкашлювання крові, розстебнути одяг, що стискує;заспокоїти хворого, забезпечити приплив свіжого повітря, краще холодного;на груди покласти міхур з льодом; дати усередину таблетку кодтерпина, настойку алтея або термопсиса по 20-30 капель, внутрішньо-м’язово ввести 10 мл. 10% розчину глюконату кальцію.

  При всіх легеневих кровотечах для деякого посилення згортання крові можна внутрішньовенно крапельно вводити інгібітори фібринолізу: 5% розчин амінокапронової кислоти в ізотонічному розчині натрію хлориду – до 100 мл; контрикал – 10-30 тис ОД. З метою профілактики тромбозу і емболій лікування контрикалом, амінокапроновою кислотою необхідно проводити під контролем тромбоеластограми і коагулограми. При неможливості визначити показники згортання крові доцільніше призначати гемофобін (по 2-3 чайні ложки всередину), етамзілат (по 2-4 мл 12,5% розчину внутрішньовенно або внутрішньовенно ), фібриноген (по 2 г у фізіологічному розчині хлориду натрію внутрішньовенно). Внутрішньовенне введення хлориду або глюконату кальцію, накладення джгутів на кінцівки при легеневій кровотечі менш ефективні.

  Усяка легенева кровотеча - грізна ознака важкого захворювання, тому основним завданням є якнайшвидша доставка хворого в стаціонар!

 Шлунково-кишкова кровотеча  є ускладненням ряду захворювань,  найчастіше виразкової хвороби  шлунка й дванадцятипалої кишки,  рідше - эрозивного гастриту, варикозного  розширення вен стравоходу, опіків  слизуватих оболонок, рака шлунка  й кишечника, виразкового коліту  й геморою при кровотечі із  заднього проходу. Нерідко кровотечі  бувають масивними, що приводять  до смерті хворого від великої  втрати крові, інакше кажучи - гострого недокрів’я.

   Основою профілактики легеневих кровотеч є своєчасне та ефективне лікування захворювань легенів. У випадках необхідності хірургічного лікування захворювань легень у хворих з кровотечею в анамнезі оперативне втручання доцільно проводити своєчасно у плановому порядку.

 

 

   Хворим з явищами внутрішньої шлунково-кишкової кровотечі категорично забороняється: давати проносне, ставити клізму, надавлювати на живіт, класти грілки, а також уводити в організм будь-які речовини, що стимулюють серцеву діяльність.

   Внутрішньо-порожнинні кровотечі в грудній або черевній порожнині виникають при травмах і деяких захворюваннях крові, що Скапливается, здавлює легеню, викликаючи порушення подиху, а в черевній порожнині проявляється болючими відчуттями, нерідко досить інтенсивними.

 

Втрата одного - півтора  літрів крові небезпечна для життя  хворого, приводить до розвитку важкого  недокрів’я!

 

Госпіталізувати хворого з легеневою кровотечею необхідно в спеціалізований  стаціонар з наявністю умов для  бронхоскопії, контрастного рентгенологічного  дослідження судин та хірургічного лікування захворювань легень.

 У стаціонарі  хворому забезпечують спокій  в напівсидячому положенні. Вимірюють  артеріальний тиск. За кольором  крові, що відкашлюється, орієнтовно  визначають джерело кровотечі  – бронхіальні артерії (червона  кров) або гілки легеневої артерії  (темна кров). Методи зупинки легеневої  кровотечі можуть бути фармакологічними, ендоскопічними, рентгено-ендоваскулярного  та хірургічними.

 До фармакологічним  методів відносять керовану артеріальну  гіпотензію, що дуже ефективна  при кровотечах із судин великого  кола кровообігу – бронхіальних  артерій. Зниження АТ до 85-90 мм рт. ст. створює сприятливі умови для тромбозу і зупинки кровотечі. З цією метою при контролі за тиском нітропрусид натрію (в/в 0,25-10 мкг/кг/хв), нітросорбід (0,01 г – 2 таблетки під язик, можна в комбінації з інгібіторами АПФ).

 У випадках  кровотечі з легеневої артерії  тиск у ній знижують внутрішньовенним  введенням еуфіліну (5-10 мл 2,4% розчину  еуфіліну розчиняють в 10-20 мл 40% розчину глюкози і вводять  у вену протягом 4-6 хв). Також можна  застосувати гангліоблокатори (ганглерон  1,5% 1-2 мл п/ш, бензогексоній по 0,1-0,2 г 2 рази на добу) при АТ не нижче 80 мм рт.ст., папаверину гідрохлорид 2% 2 мл в/в, п/ш, но-шпу 2% 2-4 мл.

 

 

                                                   Київ,2012