Теоретико-правова характеристика сучасної монархії як форми державного правління

Міністерство  освіти і науки України

Волинський  національний університет

імені Лесі Українки

факультет

кафедра  
 
 
 

Науково-дослідна робота 

На тему: 

“Теоретико-правова  характеристика сучасної монархії як форми  державного правління” 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка  групи 
 
 
 
 

Луцьк 200 
 

План 

Вступ

1. Сучасна монархія як форма державного правління

2. Сучасна монархія на прикладі політичного та соціального устрою Данії

3. Посада  глави держави в парламентарній монархії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ 

Устрій, лад держави характеризує його форми. В формах визначені організація політичного принципу функціонування верховної влади, структура і порядок взаємовідносин вищих державних органів, службових осіб і громадян. Традиційно форма держави включає форму правління і форму територіального (державного) устрою. Політичні форми сучасних держав складалися протягом століть. На них впливали економічний лад, розстановка класових, соціальних сил, історичні традиції, міжнародне становище країни та ін. Форма держави охоплює засоби і способи правління і державний устрій, що визначають організацію верховної влади, принципи взаємовідносин державних органів і владних структур, територіальну організацію держави, співвідношення його в цілому і складових частин, а також включає політичний режим, тобто систему методів, з допомогою яких панівний клас здійснює владу. Якщо форма правління і форма державного устрою розкривають структурну сторону держави, то політичний режим - функціональну. Форма правління становить організацію верховної влади, визначає структуру вищих державних органів і принципи їх формування, організації, взаємовідносин (статус законодавчої, виконавчої і судової 
влади та ін.). Форми правління діляться за способами організації влади, по її формальному джерелу. В сучасних умовах розрізняють дві основні форми правління: монархія і республіка. В монархії - джерелом влади є одна особа - монарх (цар, король тощо). В республіці - джерелом влади є народ. 
Монархія ( гр.   monarchia – єдиновладдя).Форма держави, що існувала тисячоліттями, в якій джерелом державної влади вважається монарх і його влада передається спадково і не залежить від волі виборців. Існує декілька різновидів монархічної форми правління: абсолютна монархія (Саудівська Аравія, Катар, Оман) - всевладдя глави держави; конституційна монархія - держава, в якій повноваження монарха обмежені конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі - уряду, тобто монарх царює, але не управляє (Великобританія і Північна Ірландія, Королівство Швеція, Іспанія). Конституційна монархія поділяється на дуалістичну (тобто подвійну) Йорданія, Кувейт, Марокко, в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково - законодавчою, і парламентську, в якій монарх хоча і вважається главою держави, але фактично володіє представницькими функціями і лише частково виконавчими, а інколи має також право вето на рішення парламенту, яким практично не користується. Більшість сучасних демократичних монархій - парламентські монархії. Уряд в них формується парламентом і підзвітний парламенті ту, а не монарху. Абсолютна монархія, що існувала в Росії до кінця XIX ст. в сучасних умовах є в дуже обмеженій кількості країн і характеризується зосередженням у руках правителя законодавчої, виконавчої і судової влад. Такий вид монархії розглядався багатьма політичними мислителями, особливо консерваторами - Пікколо Макіавеллі, Жаном Бодяном, Кирилом Побєдоносцевим, Костянтином Леонтьєвим та ін. у вигляді найбільш досконалої форми державного життя, що забезпечує стабільність суспільства та його єдність. її переваги, на думку Жана Бодена та ін., полягають в неподільності верховної влади, її постійності (особливо для спадкових монархій). Жан Боден визнав право на вбивство монарха, що узурпував владу, право службових осіб не виконувати несправедливі закони. В дуалістичній монархії монарх здійснює здебільшого виконавчу владу з правом вето на закони, прийняті парламентом та правом розпуску парламенту. В найбільш розповсюджених в сучасних умовах парламентарних монархіях, що за організацією та характером політичного режиму не набагато відрізняються від республік, влада монарха має багато символічний, часто представницький характер. Рішення монарха тут мають схвалюватися парламентом або урядом. У виборних монархіях правитель обирається на певний термін. Теократична монархія (Катар, Оман та ін.) відрізняється високою політичною роллю церкви, частим суміщенням  у монарха вищої державної і церковної влад. В сучасних умовах в світі є близько 40 монархій, а формально понад 70, тобто в специфічній формі монархія зберігається майже в третині всіх країн світу, в тому числі у восьми державах Західної Європи: Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін. В ряді країн Співдружності, очолюваної Великобританією, в Канаді, Австралії та ін. главою держави юридично вважається королева Великобританії. Збереження монархії в сучасних умовах пояснюється історичними, національними особливостями країн, розстановкою владних і соціальних сил та іншими факторами політичного життя. Сучасні парламентські монархії, віддаючи данину політичної традиції і підтримуючи повагу громадян до держави, фактично мало відрізняються від республік. Так, в країнах, де довго існували феодальні або родоплемінні відносини і тепер зберігається абсолютна монархія (Бруней, Саудівська Аравія та ін.). Абсолютна монархія - остання форма феодальної держави в період становлення капіталізму. В різноманітних країнах абсолютизм мав свої модифікації. В Англії і Франції був абсолютизм знищений в ході ранніх буржуазних революцій XVII - XVIII ст. У країнах більш уповільненого капіталістичного розвитку сталися поступові перетворення абсолютної монархії. Там же, де боротьба феодалів і буржуазії завершувалася компромісами, зберігається конституцій - парламентська монархія (Великобританія, Швеція, Іспанія та ін.) Форма державного устрою сама по собі мало впливає на процес соціально-економічного розвитку. Так, королівство Непал входить в число найменш розвинених країн, а королівство Швеція або імператорська Японія стали індустріальними її варіантами. Найбільш розповсюдженою формою монархії є парламентська. Влада монарха не розповсюджується на сферу законодавчої діяльності і значно обмежена в сфері управління. Закони приймає парламент, а монарх практично не володіє правом вето. Фактичне управління країною здійснює уряд на чолі з прем'єр-міністром. Уряд відповідальний перед парламентом, а не монархом. Монарх виконує чисто представницькі функції.

1. Сучасна монархія як форма державного правління

Поняття і структура форми держави. Види форм державного правління 
Форма держави — порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні. Структура форми держави — стійка єдність елементів, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим. Вона включає три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного (державного) режиму. Форма держави 
Форма державного правління Форма державного устрою Форма державного режиму - порядок утворення і організації вищих органів влади в державі - порядок поділу території держави на певні складові частини і співвідношення влади між ними і державою в цілому - порядок здійснення державної влади у певні способи певними, методами і засобами. Монархія – це форма державного правління, при якій державна влада зосереджена цілком або частково в руках однієї особи — монарха, передається в спадщину, не залежить від населення (як правило, не затверджується ним). Протягом історії виникали різні види монархій: 
1)східна деспотія, заснована на азіатському засобі провадження; 
2)антична(рабовласницька); 
3)феодальна: 
а) ранньофеодальна — характеризується великим ступенем децентралізації, 
б) станова-представницька — влада монарха поєднується із наявністю станово-представницького органу (Іспанія — кортеси, Франція — генеральні штати,Англія-парламент); 
в)абсолютна,

4)конституційна. 
Розглянемо абсолютну та конституційну монархії, тому що інші практично не існують.

 М  о н а р х і я 

Абсолютна (необмежена), Конституційна (обмежена) 
Монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках (характерна для рабовласницьких і феодальних суспільств). Збереглася в первозданному вигляді (без конституції і парламенту) в одиничних країнах (султанат Оман). Сучасна абсолютна монархія, як правило, має і конституцію, і парламент. Конституція встановлює, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу Парламенту приділяється роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Аравія), яка у будь-який час може бути розпущена (у Бахрейні розпущена через півтора роки після створення) Влада монарха обмежена конституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність (Велика Британія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Голландія, Японія та ін.). Конституційна монархія може бути парламентською та дуалістичною. Остання форма практично відживає. 
У парламентській монархії влада монарха в законодавчій, виконавчій і судовій сферах діяльності символічна. Монарх лише підписує законодавчі акти, прийняті парламентом, і формально зберігає статус глави держави — виключно з представницькими повноваженнями. Фактичним главою держави (прем'єр-міністром) стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутатських місць у парламенті. Уряд формується парламентом і лише йому підзвітний. 
Сучасні монархії здебільшого є парламентськими (Японія, Іспанія, Швеція, Данія та ін.). У дуалістичній монархії юридичне і фактично влада поділена між урядом, що формується монархом (або призначеним їм прем'єр-міністром), і парламентом. Монарх вже не має законодавчої влади, вона перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Монарх своїми указами регулює багато сфер суспільних відносин. Він має право відкладального вето щодо законів, які видаються парламентом, і право розпуску парламенту. Дуалістична монархія характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму. Вона є своєрідною спробою примирити інтереси феодалів (їх переважно виражає монарх) і інтереси буржуазії (їх представляє парламент). Наприклад, дуалістична монархія була в кайзерівської Німеччині в 1871—1918 pp. Вона існувала також у Тунісі, Таїланді, Лівії, Ефіопії та інших країнах. У деяких сучасних країнах (султанат Бруней, королівство Тонга) збереглися окремі риси дуалістичної монархії. Що стосується безпосередньо монархічної ідеї, то вона продовжує існувати переважно на периферії політичного життя (як тепер модно писати, «на маргінесі»), втім, до неї періодично звертаються (на практиці — шляхом реставрації або в теорії — згадуючи славні історичні досягнення вітчизняних монархів) у різних країнах, особливо тоді, коли необхідно протистояти дезінтеграції та розпаду держави.  
2. Сучасна монархія на прикладі політичного та соціального устрою Данії

Данці, як і більшість скандинавів, люди ліберально налаштовані, і такий світогляд відбивається на політичному та соціальному устрої країни. Після воєнний розвиток Данії був заснований на угоді, що дозволяла країні зберігти кращі досягнення і при цьому відповідати вимогам сучасної демократичної держави. Результатом такого розвитку стало злиття монархії, демократії та ринкової економіки, підкріплене однією з найрозвинутіших систем соціального забезпечення у світі.

 Політичний устрій.

 Данія - конституційна монархія, де Королева виконує роль голови держави, а уряд формується з парламенту, "фолкетингу". Парламент у Данії однопалатний; депутати обираются шляхом пропорційного представництва, хоча кожен член парламенту також представляє виборчий округ. Чотири з 179 членів Парламенту обираються від Гренландії та Фарерських островів. Загалом, Уряд Данії є урядом меншості (що не містить парламентської більшості), що означає, що політика Данії заснована на компромісах різноманітних політичних партій. У випадку, якщо Фолкетинг висловлює недовіру уряду, уряд повинен піти у відставку чи провести вибори. За Конституцією вибори повинні проходити кожні чотири роки. Якщо розподіл місць після виборів чітко вказує на певну партію або партії, монарх призначає їх як уряд. У випадку, якщо результат виборів не є чітким, Королева організує ряд нарад, на яких обрані партії висловлюють свої побажання. Тоді Королева призначає королівського повіреного, щоб він провів перемовини про формування уряду з обраними партіями. По закінченні перемовин проводиться ще одна нарада на чолі з Королевою, після якої монарх призначає нового прем`єр-міністра. 

 Судова влада.

 Незалежні суди є частиною розподілу влад у Данії. Зазвичай справи розглядаються в першу чергу місцевим чи міським судом; апеляції на рішення міського суду розглядаються в одному з двох Високих Судів країни. Деякі важливі справи, що торкаються адміністративних проблем, розглядаються одним з високих судів в першу чергу. Найвищим органом судової влади є Верховний Суд. Суддей призначає Королева.

 Данія в ЄС.

 Данія, разом з Великобританією, Норвегією та Ірландією, подавали заявки на членство у Європейському Союзі (ЄС) у 1961 та 1967 роках. Однак, в обох випадках Президент Франції Шарль де Голль наклав вето на членство Великобританії у ЄС, і Данія, не бажаючи вступати до Союзу без Великобританії, також залишилася поза Європейським Союзом. Лише у січні 1973 року Данія разом з Великобританією та Ірландією стала членом ЄС. Не зважаючи на невелику територію, Данія - зовсім незалежна країна, і це знаходить відображення в її іноді примхливих відносинах з ЄС. Найяскравішим прикладом такої поведінки може слугувати випадок, коли країна проголосувала проти Маастрихтської Угоди, що сприйнялося як затримання просування на шляху до єдиної Європи, на референдумі у 1992 році (Угода була потім ратифікована внаслідок перемовин у наступному році). Нещодавно Данія проголосувала проти приєднання до європейської валюти, євро, на референдумі 2000 року.

Північ.

 Північ завжди була і залишається важливим ідеологічним партнером для співпраці, що можна спостерігати у роботі Північної Ради та нової Балтійської Ради. Перетинання культурних інтересів, так як і північний паспортний союз та вільний внутрішній ринок праці, створили тісні зв`язки між Данією та іншими північними країнами. Одним із завдань Данії стало сполучення поєднання північних інтересів з Європейською політикою. Після вступу до ЄС Швеції та Фінляндії Данія перестала бути єдиною північною країною, членом ЄС, однак, Норвегія, Ісландія, Гренландія та Фарерські острови залишаються за межами ЄС, а північне співробітництво насьогодні багато в чому засноване на вступі балтійських країн до Євросоюзу.  
НАТО. 
Данія багато зробила для того, щоб підтримати НАТО як основний інструмент досягнення політичної безпеки у Європі, і для Данії особливо важливо, що США є активним членом НАТО. В галузі політики безпеки Данія займає позиції близькі до позицій США. Данія також є членом Організації з безпеки та співробітництва у Європі.

 Релігія в Данії.

 Релігіозна діяльність країни визначається Конституцією Данії, основним принципом якої є передумова, що Лютеранська церква - офіційна церква Данії – повинна підтримуватися державою, а також принципами свободи віросповідання, свободи слова та свободи совісті. Підтримка, яку надає держава, є частково моральною та частково політичною (законодавче закріплення свята Воскресіння, а також законодавство з релігіозних питань), частково фінансовою та адміністративною (участь у зарплатах та пенсіях духовенства, збір церковних податей, підтримка управління національною церквою при допомозі Міністерства Церковних Справ, допомога у контролюванні, консультаційні послуги та ін.).

 Скандинавська модель добробуту.

 Скандинавська модель добробуту часто використовується як загальний термін для змалювання того, як Данія, Швеція та Норвегія організують та фінансують свої системи соціальної підтримки, програми охорони здоров`я та освіти. Принцип, що лежить в основі моделі добробуту, полягає в тому, що допомога повинна надаватися усім громадянам, на яких вона поширюється, незалежно від їх соціального чи сімейного статусу. Ця система універсальна, і підтримка надається окремій людині, так, наприклад, заміжня жінка має права незалежно від свого чоловіка. В сфері охорони здоров`я та зайнятості, однак, право на отримання допомоги залежить від попереднього місця роботи та іноді від членства у профспілці та членських зносів. Тим не менш, найбільша доля фінансової відповідальності лежить на державі та здійснюється за допомогою системи оподаткування, яка характеризується широким охопленням та високим рівнем, а не за допомогою особливих дотацій. В галузі політичного устрою усі скандинавські країни є парламентськими республіками, і між політичною системою та організаціями, що представляють інтереси працівників та роботодавців, існує тісна співпраця. Крім того, лояльне ставлення населення до центральних органів управління та інших органів громадської влади є основопокладаючою характеристикою політичного устрою країни та відіграє досить важливу роль у скандинавській моделі добробуту.  
В останній час з`явилося багато сумнівів щодо підтримки такої моделі добробуту, яка була розроблена сорок років тому у часи низького рівня безробіття та потужного економічного зростання. Зростаюча необхідність державного фінансування такої щедрої системи соціальної підтримки призвела до деяких змін цієї моделі, щоб відповідати змінам у економіці та суспільстві.

2. Посада  глави держави  в парламентарній монархії

  Найбільш  поширеною моделлю монархії в  сучасному світі є парламентарна монархія, де реальні владні повноваження глави держави в значній мірі обмежені. Демократія і монархія, які раніше вважалися несумісними, в ХХ ст., як показує практичний досвід, досить вдало співіснують. Більше того, саме парламентарні монархії є найбільш стабільними демократичними державами, можливо, завдяки тому емоційному взаємозв’язку, який існує між монархом і населенням і який далеко не завжди може існувати з таким досить заполітизованим інститутом, яким є президент. Англійський учений В. Богданор, аналізуючи еволюцію монархії в ХХ ст. пише, що “в період між двома світовими війнами багато демократій, що базувалися на абстрактній логіці республіканізму, яка не викликала особливих емоцій у населення, впали, ніби карткові будиночки, перед загрозою економічної депресії і політичного екстремізму ”. Та учений В. Богданор, здається, перебільшує, надмірно ідеалізуючи монархію і забуваючи при цьому, що в той час, про який він говорив, не встояли перед загрозою такі монархії, як Болгарська, Японська, Румунська, Угорська та ін., а ще раніше перед потрясіннями 1917 р. не встояла одна з найбільших монархій світу – Російська імперія, а роком пізніше розвалилася Австро-Угорська імперія Габсбургів.

  Проте все ж доля істини присутня у висловлюванні  В. Богданора і конституційні монархії можна вважати символом стабільності державного устрою ХХ ст. Запорукою цієї стабільності є збереження монархії як політичного інституту стали фактична трансформація її ролі в державному механізмі, відмова монарха від реальної участі в політиці і самостійного здійснення більшості своїх прерогатив. Хоча конституції монархічних країн традиційно закріплюють за главою держави широкі повноваження, та реальне становище монарха в державному механізмі найчастіше відрізняється від формально декларованого конституціями. В парламентарних монархіях переважна більшість повноважень глави держави здійснюється іншими органами, перш за все урядом і його головою. Таким чином, цій формі правління притаманний досить високий рівень розподілу влади з визнанням принципу верховенства парламенту над виконавчою владою, а також демократичний або хоча б ліберальний політичний режим. Верховенство парламенту полягає в тому, що уряд, який здебільшого призначається монархом, повинен користуватися довір’ям парламенту (або його нижньої палати), а монарх за такої умови повинен призначати головою уряду лідера партії, що має в парламенті (чи нижній палаті) більшість місць, або лідера коаліції  партій, що таку більшість мають. Становище монарха за такої форми правління характеризується відомою формулою: “ царює, але не править ”. Правом вето у вирішенні законів, ухвалених парламентом, навіть тоді, коли він ним володіє, монарх на практиці або не користується, або здійснює це право за вказівкою уряду. Як правило, він позбавлений можливості діяти самостійно, всі акти, які видаються монархом за парламентарної монархії, готує уряд і контрасигнує голова уряду або відповідний міністр, без чого акти не мають юридичної сили. Цим голова уряду або міністр беруть на себе відповідальність за даний акт монарха, бо сам монарх не є відповідальним.