Територіальна громада

Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Февраля 2013 в 01:02, реферат

Описание работы

За обсягом правоздатності та дієздатності своїх членів територіальна громада є неоднорідною - її складають жителі села, селища, міста, які мають різний правовий статус (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Члени міської громади - громадяни України, які досягли 18 річного віку та не визнані судом недієздатними - є активними суб'єктами міського самоврядування.

Содержание

Вступ…………………………………………………………………………………….2
Історія формування територіальної громади як органу місцевого самоврядування……………………………………………………………..4
Загальна характеристика територіальної громади, як основного суб’єкта місцевого самоврядування………………...................................9
Висновки ……………………………………………………………………………..18
Список використаних джерел……………………………………………………...19

Работа содержит 1 файл

реферат територіальні громади.doc

— 98.00 Кб (Скачать)

 

 

Зміст

 

 

Вступ…………………………………………………………………………………….2

 

  1.  Історія формування територіальної громади як органу місцевого самоврядування……………………………………………………………..4

 

  1. Загальна характеристика територіальної громади, як основного суб’єкта місцевого самоврядування………………...................................9

 

 

Висновки ……………………………………………………………………………..18

 

Список використаних джерел……………………………………………………...19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Територіальна громада - це основний суб'єкт місцевого самоврядування, її складають жителі села (кількох сіл), селища, міста.

За обсягом правоздатності та дієздатності своїх членів територіальна громада  є неоднорідною - її складають жителі села, селища, міста, які мають різний правовий статус (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Члени міської громади - громадяни України, які досягли 18 річного віку та не визнані судом недієздатними - є активними суб'єктами міського самоврядування. Вони мають право обирати органи і посадових осіб місцевого самоврядування, бути обраними або призначеними до органів місцевого самоврядування або їх посадовими особами, брати участь у місцевих референдумах, зборах громадян за місцем проживання та користуватися іншими передбаченими Конституцією України, законами України та статутами територіальних громад правами на участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Територіальна громада безпосередньо  вирішує питання, віднесені до відання  місцевого самоврядування використовуючи різні форми прямої демократії.

Право жителів міста - активних суб'єктів міського самоврядування, приймати участь у здійсненні міського самоврядування, може бути реалізовано в таких формах:

- міський референдум;

- вибори депутатів відповідної місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві вибори);

- загальні збори громадян за місцем проживання;

- колективні та індивідуальні  звернення (петиції) жителів міста  до органів і посадових осіб  міського самоврядування;

- громадські слухання;

- місцеві ініціативи;

- участь у роботі органів  міського самоврядування та робота на виборних посадах міського самоврядування.

- інші, не заборонені законом,  форми. 

 

Органами місцевого самоврядування є:

1. Сільські, селищні, міські, районні  у містах (у разі їх створення)  ради - представницькі органи місцевого самоврядування, які представляють відповідні сільські, селищні, міські або внутрішньоміські (районні у місті) територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією та законами України.

Здійснення місцевого самоврядування в Україні забезпечується системою гарантій, під якими розуміють економічні, політичні та правові умови і засоби повної і ефективної реалізації територіальними громадами, органами місцевого самоврядування завдань та функцій місцевого самоврядування. Найважливіші правові гарантії місцевого самоврядування отримали закріплення в Конституції України та Законі «Про місцеве самоврядування в Україні». 
1. Історія формування територіальної громади, як органу місцевого самоврядування.

 

Територіальна громада в Україні з її звичаями і традиціями має ознаки глибокої давнини. Дослідник громади в Україні І.Черкаський слушно писав: “... про початок походження цієї установи ми не знаходим жодних відомостей ні в літописах, ні в писаних законодавчих пам’ятках. З великою ймовірністю можна думати, що сільські громади постали за тих часів, коли слов’янські племена, які заселяли теперішню південно-західну Русь, ще не були об’єднанні в державні спілки під зверхньою владою господарів” [10, с.45].

Еволюцію територіальної громади в період Київської Русі досліджував М.Грушевський. Він простежив процес розвитку територіальної громади, починаючи з родин та родів, і показав, як на певному етапі розвитку родинні зв’язки слабшали і зміцнювалися “мотиви територіальної близькості, сусідства, солідарності територіальної й економічної”, як внаслідок поділу родин “рідні осідали побіч себе групами, і пізніше, як розросталися й ділилися ширші родини, на старих займанщинах повставали нові родини, зв’язані спорідненням і творили громаду” [5, с.352]. За М.Грушевським, “сільській групі “родів” – дворищ досить близько відповідає громада Руської Правди – “вервь”. Вона, з одного боку, не стільки не велика, що може ручити за своїх членів і відповідати за переступ, счинений на її території, з другого боку – се союз свобідний, її члени самі розпоряджають собою і укладають між собою умови” [5, с.360].

“Руська Правда” вже досить конкретно  регулювала діяльність верві (територіальної громади). У джерелах знаходимо відомості, що “Руська Правда” прямо говорить про вервь або має її на увазі у 15 статтях. У них вона виразно значиться як територіальна організація сільського населення з конкретно визначеними функціями. На це передусім указує обширна територія, яку займає вервь, що закріплено в “Руській Правді” [6, с.236]. У багатьох статтях “Руська Правда” накладає матеріальну відповідальність за злочини, вчинені на території верві, найперше на конкретну особу – злочинця, а вервь відповідає лише тоді, коли його не знайдено [8, с.404, 434]. А те, що відповідальність виражається у матеріальному відшкодуванні у вигляді штрафу, означає, що конкретна особа, член верві, мала економічну самостійність.

М.Владимирський-Буданов, пояснюючи  термін “вервь” писав: “… та сама одиниця провінціального поділу як у південних і в північних землях називається верв’ю (корінь слова спільний індоєвропейський worf). Тій самій одиниці відповідають і назви “сотня” не тільки в міському, але і в провінціальному поділі” [3, с.79].

Згодом, як підкреслює С.Юшков, “вервь – це архаїчний інститут, який в основних руських центрах повинен був зникнути з розвитком феодальних відносин. Замість верві стали оформлятись сільські громади” [12, с.73, 74].

Еволюція територіальної громади  в Україні тривала століттями. Роль та значення громади завжди були важливими в українському суспільстві.

Наприкінці ХІХ ст. Іван Франко, розмірковуючи над значенням громад у політичному житті держави, писав: “… коли кожний повіт, кожний край, кожна держава складається з громад – сільських чи міських, то все одно перша і найголовніша задача тих, що управляють державою, краями, повітами, повинна би бути така, щоб добре упорядкувати і мудрими правами якнайліпше забезпечити ту найменшу, але основну одиницю. Бо коли громада зле впорядкована, бідна, темна і сама в собі розлазиться, то очевидно, ще й увесь побудований на ній порядок повітовий, крайовий і державний не може бути тривалий” [9, с.175].

Протягом усього свого існування  територіальна громада в Україні  здійснювала низку важливих функцій, що забезпечували життєдіяльність села чи міста. Серед них найважливіші: забезпечення правопорядку на своїй території, безпека всіх членів громади та збереження рухомого і нерухомого майна, а також господарська, соціального захисту, культурно-просвітницька функції.

Так для забезпечення правопорядку в громаді, безпеки її членів, збереження майна у селах та містах створювали спеціальну поліцейську службу. Традиційним гарантом правопорядку була також нічна варта, відома в Україні повсюдно ще з часів необхідної оборони громади від зовнішнього нападу. К.Левицький, який приділяв територіальній громаді велику увагу, у своїй праці “Наш закон громадський...” писав, що, згідно з громадським статусом, “нічна варта повинна була сторожувати від весни до осені (від Великодня до Михайла) з 12 год. вечора до 5 год. ранку, а взимку і напровесні (від Михайла до Великодня) – з 11 год вечора до 6 год ранку” [7, с.98]. Виявляючи порушення громадського порядку, особливо злодіїв, чи коли траплялася пожежа, село сповіщали дзвоном, рідше ударом у залізну рейку або іншим відомим у селі сигналом.

Господарська функція територіальної громади диктувалася її відповідним  способом виробництва та економічною  базою. Територіальні громади володіли маєтками і майном. Громадським маєтком  вважалися ті об’єкти, прибуток з  яких йшов на потреби й видатки всіх односельців – членів громади, а громадським майном – речі, що служили кожному членові громади. Сюди входили “польова власність” (орні землі, сінокоси, полонини, толоки, городи, сади, пасіки, стави) і будівлі (громадська хата, школа, церква, плебанія, корчма, тюрма, шпихлір, млин, сукновальня тощо). До особливо важливих будівель громад ХVІІІ ст. належали громадські шпихліри – зернові сховища для матеріальної допомоги сільським і міським громадам, відомі по всій Україні, особливо в часи передновку або голоду.

У господарському житті українців  побутував прадавній, відомий усім слов’янським народам звичай взаємодопомоги. Учені-етнографи бачать його зародження ще в родовому суспільстві, коли діяв обов’язок допомоги членам свого  роду. З часом цей обов’язок трансформувався у добровільну участь у спілках взаємодопомоги сусідніх сімей. Така добровільність освятилася звичаєм, а тому члени громади сприймали взаємодопомогу певною мірою як обов’язок [4, с.121].

Поширеною формою взаємодопомоги в господарській діяльності територіальної громади можна вважати супрягу. Вона виражалась у тимчасовій спілці двох господарів (найчастіше сусідів), які не мали достатньої кількості робочої худоби, а тому були змушені її з’єднувати на час певних робіт.

Крім супряги, стародавньою формою взаємодопомоги під час виконання  термінових або трудомістких робіт  була толока. Ця форма праці є  поширена в багатьох народів і  виникла вона, безперечно, з появою громади.

Сходилися на толоку найчастіше після  попереднього запрошення господарями. Не піти на толоку – означало образити господаря [11, с.87].

В Україні толокою переважно  збирали хліб, сіно, будували хати, громадські будівлі (церкву, школу, “гміну” тощо).

Значну роль у господарській  діяльності відігравали громадські позичкові каси, що повсюдно почали організовуватися в Галичині у другій половині ХІХ ст. Фонди позичкових кас нагромаджувалися по-різному: у Карпатах за рахунок продажу громадського лісу чи облігацій, а частіше церковних грошей чи селянської складщини. На початку 70-х років ХІХ ст. тільки у Долинському повіті громадські каси зареєстровані в 22 населених пунктах, а в таких селах, як Бряза, Улемия, Логіянка, Поляниця, Розточки, їх кошти становили 5233 зол. ринських. У 90-х роках фонди громадських кас с.Верхній Вербіж становили 1476 зол. рин., с.Верхній Ясенів – 2160 зол. рин., с.Жаб’єго – 24237 зол.рин. [4, с.96].

Виконуючи соціальну і культурно-просвітню  функції, територіальні громади  проводили значну виховну роботу.

Великим соціальним злом на території  українських земель було пияцтво, яке за часів австро-угорського панування набуло значних розмірів і виявилося навіть причиною руйнування дрібних селянських господарств. Важливо врахувати, що аж до 1875 р. в Галичині поміщики мали право виробляти й продавати спиртні напої в межах своїх володінь. Це було винятково феодальне право, яке затрималось офіційно ще й після скасування панщини майже 30 років, а у віддалених закутках і значно довше. Із скасуванням панщини селяни змушенні були виплачувати компенсацію колишнім власникам, які мали право пропінації, і, як зазначали дослідники, горілчаний податок на галицьких землях був набагато обтяжливішим, аніж для інших провінцій. За пропінацію галицькі селяни заплатили поміщикам 66 млн. зол. ринських [4, с.69].

У зв’язку з цим у західноукраїнських містах і селах розгорнулася гостра боротьба з пияцтвом. У кінці ХІХ ст. у всіх повітових містечках відкривалися товариства чи братства тверезості, до пропагандистської роботи приєдналися товариства та спілки “Просвіта”, “Руська рада”, “Відродження”. Товариства тверезості у селах найчастіше організовували при церквах і подекуди були досить численними, наприклад, на початку ХХ ст. у Старих Кутах товариство об’єднувало 2 тис. чоловік, у Малому Ключеві (Коломийщина) – 300 чол. [4, с.69].

Роз’яснювальну роботу серед селян  вели, насамперед, священики, а також  учителі. Священики організовували для своїх парафіян присягу “від горілки”, “шлюби тверезості”. У багатьох селах Галичини вимагали під час  вінчання молодих присягати на Біблії про дотримання тверезості. Вживали найрізноманітніших заходів для того, щоб вирвати селян з тенет корчмарів, зацікавити чимось іншим, знайти улюблену справу, вибити підґрунтя пияцтва та інших негативних явищ. Зокрема, по селах священики й учителі організовували рільничі чи інші сільськогосподарські курси, в читальнях – проводили просвітницькі заходи. Показовою може бути велика сподвижницька робота священика Йосипа Вітошинського із с.Денисова на Тернопільщині. Він побудував свій будинок навпроти корчми, тримаючи під контролем жителів села, та найголовніше – організував славну на всю Галичину школу хористів та диригентів, чим докорінно змінив духовний світ прихожан. Священик Степан Шепедій організував багатоголосий хор у с.Лавочному (Сколівщина), і це так захопило селян, що згодом хор набув слави по всій околиці, виступав у Львові та інших галицьких містах. На Стрийщині велику боротьбу за тверезість вів священик Йосип Нижанківський (батько відомого композитора Осипа Нижанківського). Крім проповідей, він видавав своїм коштом популярні брошурки на тему боротьби з пияцвтом, залучав до пропаганди свою сім’ю [4, с.70]. Подібних прикладів у літературі і пресі дуже багато.

Функції територіальних громад не втратили актуальності і в наш час, однак  жителі населених пунктів сучасної України мало що знають про територіальну громаду, її силу, авторитет, взаємодопомогу і соціальний захист.

Радянський період мав інші соціальні  цінності, територіальні громади  замінили керовані компартією ради, і  самоврядування було ліквідоване. Тоталітарний режим не міг навіть на місцевому рівні терпіти самоврядування.

І тільки Конституція України, прийнята 26 червня 1996 року, відновила територіальну  громаду в Україні. Конституція  України (ст.140) закріпила: “Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України” [1, с.66].

Информация о работе Територіальна громада