Суть композиції

Суть композиції

Композиція (від лат. composition – твір, розміщення, з’єднання, структура) – засіб розкриття ідейно-художнього змісту творів мистецтва, розміщення основних його елементів і частин у певній системі та послідовності, способи з’єднання образів в єдине ціле. Без знання та правильного застосування принципів композиції неможливо виявити задуму витвору мистецтва (літературного, музичного, образотворчого, архітектурного, дизайну).Спочатку термін композиція застосовувався лише в архітектурі, потім поширився на інші види мистецтва – живопис, музику (музична композиція), а пізніше і на літературу.

Майстерність побудови творів мистецтва, композиції полягає у  вмінні художника організувати окремі, розрізнені елементи в єдине ціле.

Розрізняють три основних види композиції: фронтальну, об’ємну і глибинно-просторову. Таке розділення в деякій мірі умовне, так як на практиці ми маємо справу з поєднанням різних видів композиції. Наприклад, фронтальна і об’ємна композиції входять до складу просторової; об’ємна композиція часто складається із замкнутих фронтальних поверхонь і в той же час є невід’ємною частиною просторового середовища.

Характерною рисою фронтальної  композиції є розподіл в одній  площині елементів форми в  двох напрямках відносно глядача: вертикальному  і горизонтальному, наприклад фасади будівель, стенди реклами, тканини, тощо.

Об’ємна композиція являє  собою форму, що має відносно замкнену поверхню, яка сприймається з усіх сторін. Виразність і ясність сприйняття об’ємних композицій залежать від взаємозв’язку і розміщення їх елементів, виду утворюючої форму поверхні, від точки спостереження. Виразність об’ємної форми залежить також від висоти горизонту. В процесі сприйняття об’ємної форми при низькому горизонті виникає враження її монументальності. З наближенням глядача до предмету збільшується перспективне скорочення його граней. Прикладом можуть бути верстати, машини, побутові прилади тощо. Об’ємна композиція завжди взаємодіє з навколишнім середовищем. Середовище може збільшувати або зменшувати виразність однієї і тієї ж композиції.

Глибинно-просторова композиція складається з матеріальних елементів, об’ємів, поверхонь і простору, а також інтервалів між ними. Враження глибинності збільшується, коли у композицію включаються елементи, які розчленовують простір на ряд послідовних планів. Глибинно-просторова композиція використовується, наприклад, в проектуванні вулиць, площ, мікрорайонів тощо.

Не існує будь-яких готових  рецептів та обов’язкових правил у  використанні закономірностей і  засобів композиції. Однак пізнання різних прийомів, що лежать в основі загальноприйнятих понять, дозволяє в кожному конкретному випадку досягнути художньої виразності проектує мого виробу.

Для визначення різних видів композиційної будови і різних залежностей користуються такими категоріями, знайомими зі спостережень за явищами природи, як ритм, рівновага, симетрія, асиметрія, динаміка, статика, масштаб і масштабність, пропорція, контраст, нюанс та ін.

Теорії композиції.

Питання теорії композиції в техніці вивчені все ще недостатньо. Значний вклад в її розвиток вніс радянський мистецтвознавець Ю.С. Сомов. Його теорія композиції і формування виробів промислового виробництва базується на таких категоріях як тектоніка та об’ємно-просторова структура.

Специфіка композиції різноманітних виробничих предметів та виробів полягає в тому, щоб їхня форма відповідала своєму призначенню, а також відповідала матеріалу, з якого вони виготовлені, та конструктивній схемі, яка визначає їх структуру.

На композицію виробів  суттєво впливає співвідношення функціональних, естетичних і техніко-економічних вимог. Зручність і краса форми – важливі критерії оптимальної композиції різноманітного обладнання та предметів побуту, призначених для задоволення матеріальних і духовних потреб людини.

Вчення про композицію володіє певними поняттями, відпрацьованими  на протязі тривалого історичного  розвитку архітектури та прикладного мистецтва. В теорії архітектури питання композиції розроблені найбільш детально і складають спеціальний предмет теорії архітектурної композиції.

Спорідненість між архітектурою і технічною естетикою цілком закономірна, так як технічна естетика, як і архітектура, виникла на стику науки і мистецтва. У науки своя специфіка, а у мистецтва – своя, вони протилежні і одночасно споріднені. Наука – це точність, формула, а мистецтво – це почуття, художній образ, який містить у собі певний зміст. Ці різні сфери людського пізнання поєднані в технічній естетиці та архітектурі. Відомий французький письменник Г.Флобер говорив, що чим далі, тим мистецтво стає більш науковим, а наука – більш художньою, і що розлучившись біля основи, вони зустрінуться коли-небудь на вершині. В галузі архітектури ця зустріч науки і мистецтва частково відбулася ще біля “основи”, а в технічній естетиці відбувається зараз. Задача полягає в тому, щоб з’єднати воєдино два методи – логічний і чуттєвий, науку і мистецтво.

Важливим науковим фактором розвитку основ композиції є процес формоутворення в природі, мистецтві  та техніці. Вивчення принципів формоутворення в природі дозволило людині перейти на більш високий ступінь мистецтва й, в першу чергу, в розвитку техніки. Так, тривале дослідження динаміки польоту й структури крила птаха допомогло М.Е. Жуковському – засновнику сучасної аерогідромеханіки та експериментальної аеродинаміки – відкрити закон, який визначає підйомну силу крила літака, встановити найбільш вигідні профілі крил та лопатей гвинта літака, розробити вихрову теорію гвинта.

Використовуючи створені природою живі організми, конструктори створили й широко застосували в  техніці обтічну динамічну форму для різних транспортних засобів. Обтічність стала об’єктивним законом у формуванні швидкісних машин (рис. 1)

Рис. 1. Обтикаємість та динамічність форм:

а. в повітрі; б. у воді; в. на землі

Найбільш розвинута об’ємно-просторова структура виробів для потреб людини: автомобілів, суден, літаків, вагонів, внутрішнього виробничого обладнання, меблів і т.д.

Кінцеве композиційне рішення у формоутворенні виникає в послідовному творчому процесі проектування, починаючи від функції, конструкції, технології виготовлення й властивостей основних матеріалів з врахуванням естетичних факторів (рис.2).

Рис. 2. Залежність кінцевого композиційного рішення від об’єктивних факторів

Створюючи тривимірний предмет, художник-конструктор оперує не лініями й площинами, як, наприклад, художник-живописець, а об’ємами, масою та простором. Це потребує від конструктора знання різних композиційних прийомів та вміння користуватися механічними, фізичними й хімічними властивостями матеріалів.

Таким чином, теоретичне поняття  формоутворення можна виразити наступним  чином: формоутворення – теоретична дисципліна, яка вивчає закономірності утворення форми, принципи та методи художнього конструювання, які направлені на створення оптимальної форми  промислових виробів, які відповідають функціональним, техніко-економічним, композиційно-естетичним вимогам.

З поняттям формоутворення в художньому конструюванні тісно пов’язані такі поняття, як архітектоніка машин, комбінаторика та хіротехніка.

Архітектоніка машин – гармонічна побудова форми верстатів, приладів та інших технічних виробів, яка виражає їх функціональні та конструктивні особливості.

Комбінаторика – прикладна  дисципліна, що вивчає закономірності варіантного розміщення об’ємних та плоских фігур в дво- та тримірному просторі шляхом застосування методу математичного комбінаторного аналізу. Комбінаторика знаходить широке застосування в художньому конструюванні об’єктів з типізованих елементів.

Хіротехніка – наукова  дисципліна, що вивчає функціональні  та естетичні закономірності формоутворення рукояток інструменту та органів  керування машинами. Визначаючим  фактором в хіротехніці є анатомічна будова руки, трудові рухаючі процеси  й цілі роботи, які здійснюються за допомогою рукояток.

Категорії композиції

Подібно до будь-якої наукової дисципліни, теорія композиції базується  на категоріях, що відображають найбільш загальні і суттєві зв’язки та відношення розглядуваних явищ. У композиції такими категоріями є Тектоніка і об’ємно-просторова структура.

Велике пізнавальне значення у формоутворенні та конструктивній структурі форми відіграє таке поняття, як тектоніка.

Тектоніка – специфічний  засіб художньої виразності, органічно  пов’язаний з конструктивною об’ємно-просторовою  структурою створюваної споруди  або виробу і її об’єктивними закономірностями (міцністю, стійкістю та рівновагою). Існують і інші визначення. Тектоніку називають видимим відображенням у формі роботи конструкції і організації матеріалів.

Будівлі і споруди, машини, вироби, предмети і речі створюються з різних матеріалів, найрізноманітнішої форми та різної конструктивної структури, а відповідно, різної тектонічної системи.

Наведемо кілька прикладів  з архітектури:

1. Цегляний житловий будинок,  конструктивною основою якого  є несуча стіна з віконними і дверними пройомами, можна віднести до стінової тектонічної системи. У багатовіковій практиці розроблено кілька типів стінових площин: дрібноблочна (кам’яна і цегляна), монолітна (бетонна), великоблочна і крупнопанельна.

2. Будівлі, конструктивна основа яких складається з арок і зведень, за своїм зовнішнім виглядом відноситься до арочно-склепінчастої тектонічної системи.

3. Будівлі стовпчастої конструкції, перекрита балками (стійково-балочна система) за своїм зовнішнім виглядом може бути віднесена до стійкого-балкової тектонічної системи.

4. Будівлі, конструктивна основа яких складається з каркасу з розкосами (фахверк), за своїм зовнішнім виглядом відносяться до фахверкової тектонічної системи (рис. 3)

Завдяки найновішим досягненням  архітектурної науки і будівельної техніки створені нові тектонічні системи, узагальнюючі назви яких в багатьох випадках ще не визначені. Різноманітні тонкостінні оболонки, вантові ті сітчасті конструкції з жорстких міцних матеріалів своїми чудернацькими формами наближаються до форм органічного світу (шкарлупа яйця і горіха, панцир рака, черепашки, шкірка фруктів і утворюють нові більш прогресивні тектонічні системи.

Якщо на протязі віків  при створенні форм архітектури враховувались матеріали, що працюють головним чином на стиск і частково на згин, то зараз, завдяки появі нових міцних матеріалів, що працюють на розтяг, народжуються складні форми з певними криволінійними обрисами (рис. 15).

Рис.3. Різні тектонічні системи: а. стінова; б. арочно-склепінчаста; в. стояко-балочна; г. каркасно-фахверкова

Рис. 4. Оболонка з криволінійними обрисами: а. нічний клуб в Акапулько; б. ресторан в Ксохімілко

Суть слова тектоніка  розповсюджується на всі види різноманітних форм: створені людиною машини, різне верстатне обладнання, предмети та вироби побутового призначення тощо.

Конструюючи екскаватор або  вантажопідйомну машину, пароплав чи літак, залізничний чи трамвайний вагон, холодильник чи кінокамеру, ми закладаємо певну тектонічну систему, тобто конструктивну структуру, що забезпечує не лише чисто функціонально-утилітарну, а й естетичну сторону.

Закономірності тектоніки  відображають логіку роботи конструкції  і опираються на закони механіки, статики, динаміки, аеростатики, гідродинаміки, опору матеріалів, теорії пружності тощо.

На рис. 5 показані фізичні властивості різних матеріалів, що характеризують їх роботу на стиск і розтяг.

Рис. 5. Фізичні властивості різних матеріалів

Таким чином, найважливішими категоріями композиції, що закладають основу красивої форми, є об’ємно-просторова структура у формоутворенні і  тектоніка форми. Однак для створення  гарного предмету, виробу існують не лише ці засоби і властивості композиції. До них відносяться пропорції і пропорційність, масштаб і масштабність, симетрія і асиметрія, статичність і динамічність, метричні і ритмічні повторності, контраст і нюанс, кольорові гармонії тощо.

Ю.С. Сомов “композиція  в техніці”

Художнє конструювання і  зараз ще нерідко трактують лише як роботу над зовнішньою формою промислових  виробів. Це неправильно в самій  основі. Верстат чи прилад – цілісний і складний комплекс, і неможливо  механічно розчленувати його на форму  і конструкцію. Досвід, накопичений  дизайнерськими організаціями, свідчить про те, що проектування промислового виробу лише тоді дає дійсно позитивні результати, коли конструктор, технолог і дизайнер працюють в тісному творчому контакті і коли кожен із спеціалістів добре розуміє задачу іншого та її значення.

Говорячи про красу  верстатів, машин і приладів, деякі  дослідники не бачать особливої різниці у виявленні прекрасного у мистецтві і в техніці, тому роздуми про красивий верстат або телевізор, екскаватор чи збиральний комбайн часто нагадують аналіз скульптури чи живописного полотна.

Естетичні якості промислових  виробів повинні базуватися на наукових основах, підкріплюватися знанням основ формоутворення і закономірностей композиції, в естетичній характеристиці верстата, машини, приладу все повинно науково доводитись. Але не лише вимоги, що виникають в процесі оцінки якості продукції, вимагають шукати методи об’єктивізації естетичної оцінки. Точна оцінка готової продукції необхідна, але вона лише констатує рівень вже випущеного виробу. Значно вагоміше мати надійний метод аналізу естетичних якостей виробу в ході проектування.