Філософія українського бароко

    ВИСНОВКИ 

    Отже, за своїм теоретичним спрямуванням філософія, що викладалася в Києво-Могилянській академії, має бароковий характер. Проте менш яскравою є її спорідненість  зі схоластичною філософією, що від Середньовіччя панувала в університетах Західної Європи. Тим-то мають рацію дослідники, які характеризують філософію могилянських професорів терміном „барокова схоластика”.

    Барокова  природа цієї філософії дає змогу  пояснити притаманне їй, подекуди внутрішньо суперечливе, поєднання ідей, що в різні часи розроблялося європейською філософською думкою.

    Однак це була „схоластика”. Таке визначення аж ніяк не принижує значення Могилянської академічної школи. І річ не лише в тім, що схоластика в Західній Європі зовсім не вичерпала себе, а ні в  період ранньої схоластики XI – XII ст., ні за часів зрілої схоластики XIII – XIV. На XVI – XVII ст. припадає період розвитку так званої, другої схоластики, чільні представники якої (Ф. Суарес, Т. Васкес та ін.) вшановувалися києво-могилянськми професорами.

    Отже, саме по собі звернення до спадщини представників „схоластичної філософії” зовсім не означало консервативного „руху назад”, до вчень, які були „остаточно подолані” передовою філософською думкою Західної Європи в межах схоластичної філософії виробляється методологія засвоєння філософії, філософського вишколу. І це підносить значення внеску видатних схоластів в історію філософської думки. В певному розумінні схоластика є філософуванням у формах інтерпретації тексту. Але немає іншого шляху вивчення філософії, як через інтерпретацію текстів класиків світової філософії.

    Саме  у запровадженні предмета філософії в „школу” й полягає передусім роль Києво-Могилянської академії в історії української філософської думки. Це ще не вивершувало процес будівництва професійної теоретичної філософії в українській літературі. Курси філософії, створені професорами Києво-Могилянської академії адресувалися не тим, хто належить до цеху філософів, вони сприяли залученню до філософської освіти ширшого загалу. Дійсно теоретичний трактат з філософії пишеться й адресується спільникам по цеху. Він передбачає аудиторію колег, фахівців, а не учнів.

    Один  із найвидатніших філософів, вихованців Києво-Могилянської академії Григорій Сковорода намагається сконструювати  життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення – віри та любові.

    Сковорода наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Він  мислить щастя досяжним для всіх. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г. С. Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм, а так би мовити, розумна достатність), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою.

    ЛІТЕРАТУРА 

1. Горський  В. С., Кислюк К. В. Історія української  філософії: Підручник. – К., 2004. – 488 с.
2. Філософія: Навчально-методичний посібник. – Харків, 2004. – 320 с.
3. Філософія: Навч. Посіб. / Л. В. Губерський, І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко та ін. – К., 2006. – 455 с.
4. Філософія: Підручник / Бойченко І. В., Табачковський В. Т. та ін. – К., 2002. – 408 с.
5. Філософія. Підручник / за ред. Горлача М. І., Кременя В. Г., Рибалка В. К. – Харків, 2000. – 672 с.
6. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. – М., 1991. – 560 с.