Наука як предмет філософського дослідження

Семінар № 1.

Наука як предмет філософського  дослідження.

1. Історія науки.
2. Наука і суспільство.
3. Філософія науки як напрям сучасної філософії.
4. Етапи розвитку філософії науки.

Контрольні питання:

1. Які особливості мав розвиток науки в період античності?
2. Які фактори сприяли розвитку науки доби Відродження та Нового часу?
3. Охарактеризуйте основні наукові здобутки Нового часу.
4. Назвіть основні наукові досягнення ХІХ – ХХ століть.
5. Коли виникає філософія науки? З іменами яких мислителів вона пов’язана?
6. Охарактеризуйте основні етапи розвитку філософії науки.
7. Яким чином наука впливає на розвиток суспільства?
8. В чому полягає соціальна відповідальність вченого?

Питання 1. Історія науки — це дослідження феномену науки в його історії. Наука, зокрема, являє собою сукупність емпіричних, теоретичних і практичних знань про навколишній світ, отриманих науковим співтовариством. Оскільки з одного боку наука представляє об'єктивне знання, а з іншого — процес його отримання і використання людьми, сумлінна історіографія науки повинна брати до уваги не тільки історію думки, а й історію розвитку суспільства в цілому.

     Вивчення історії  сучасної науки спирається на  безліч збережених оригінальних  або перевиданих текстів. Однак  самі слова «наука» і «учений»  увійшли у вжиток лише в  XVIII—XX століттях, а до цього  натуралісти називали своє заняття  «натуральною філософією».

     Хоч емпіричні дослідження  відомі ще з античних часів  (наприклад, роботи Арістотеля  і Теофраста), а науковий метод  був у своїх основах розроблений  в Середні століття (наприклад,  у Ібнал-Хайсама, Аль-Біруні або  Роджера Бекона), початок сучасної  науки сходить до Нового часу, періоду, що зветься індустріальною  революцією, що сталася в XVI—XVII століттях у Західній Європі.

     Науковий метод вважається  таким істотним для сучасної  науки, що багато вчених і  філософів вважають роботи, зроблені  до наукової революції, «преднауковими».  Тому історики науки нерідко  дають науці більш широке визначення, ніж прийнято в наш час, щоб  включати в свої дослідження  період античності та середньовіччя.

     Античність

     Наука виникла з  практичних потреб людей, пов'язаних  з розвитком землеробства, будівельної  техніки, мореплавства, ремесел.  Вже в античну епоху:

        1. складаються  перші теоретичні системи знання  в галузі геометрії, механіки, астрономії (Евклід, Архімед, Птолемей);

        2. розвивається  натурфілософська концепція атомізму (Демокріт, Епікур);

        3. робляться  спроби аналізу закономірностей  суспільства і мислення (Арістотель, Платон, Геродот).

     Середньовіччя

     За середньовіччя  з появою феодалізму розвиваються (особливо в країнах арабського  сходу, єврейської громади Кордови  й Середньої Азії) позитивні наукові  ідеї в галузі математики, астрономії, фізики, медицини, історії та інших  наукових дисциплін (Ібн Сіна, Ібн Рушд, Біруні та ін.). У Західній  Європі, долаючи опір богослов'я,  йде процес нагромадження фактичного  матеріалу в біології, робляться  спроби розвитку елементів математики  і дослідного природознавства  (Роджер Бекон, Альберт Великий  та ін.). На високому рівні були  наукові знання в Київській  Русі.

     Наукова революція

     Виникнення капіталізму,  розвиток промисловості й торгівлі, мореплавства і військової техніки  стимулювали бурхливе зростання  науки вже в епоху Відродження.  Наука пориває з теологією,  сприяючи утвердженню матеріалістичних  ідей (Джордано Бруно, Леонардо  да Вінчі, Френсіс Бекон). Великого  поширення набуває експериментальне вивчення природи, обґрунтування якого мало революційне значення для науки. Справжній переворот відбувається в астрономії (Микола Коперник, Галілео Галілей).

     У XVII—XVIII століттях  створюються класична механіка, диференціальне й інтегральне  числення, аналітична геометрія,  хімчна атомістика, система класифікації  рослин і тварин, стверджується  принцип збереження матерії і  руху (Ісаак Ньютон, Г. В. Лейбніц,  Рене Декарт, Джон Дальтон, Карл  Лінней, М. В. Ломоносов та ін.). В цей же час відбувається  дальше оформлення науки як  соціального інституту, створюються  перші європейські академії, наукові  товариства, починається видання  наукової періодичної літератури.

     Промислова революція

     У зв'язку з промисловим  переворотом кінця XVIII століття  почався новий етап у розвитку  науки. В XIX столітті виникли  нові фізичні дисципліни (термодинаміка,  електродинаміка класична), створюються  еволюційне вчення і клітинна  теорія в біології, формулюється  закон збереження і перетворення  енергії, розвиваються нові концепції  в астрономії і математиці (Дж. К. Максвелл, М. Фарадей, Ж. Б.  Ламарк, Ч. Дарвін, Т. Шванн, М.  Шлейден та ін.).

     Наука в Росії

     У кінці XVIII—XIX століть  плеяда видатних учених працювала  в Росії (О. М. Бутлеров, П.  М. Лебедєв, М. І. Лобачевський, Д. І. Менделєєв, О. С. Попов,  К. А. Тімірязєв, О. Г. Столєтов, К. Е. Ціолковський та інші).

     Наука в Україні

     З першої половини XVIII століття починається піднесення  науки й на Україні (Ф. Прокопович, Г. С. Сковорода), працює Київська  академія. В XIX столітті визнаними  науковими центрами стали Харківський  і Київський університети та  Новоросійський університет в  Одесі, де успішно працювали  видатні російські вчені І.  М. Сєченов, І. І. Мечников, М.  І. Пирогов, О. О. Ковалевський, В. В. Докучаєв та інші, а  також відомі українські вчені  М. О. Максимович, В. О. Бец,  О. С. Роговин, А. О. Потебня  та інші.

     Діалектико-матеріалізм

     Подальшого розвитку  в XIX столітті набули й суспільні  науки. Соціалісти-утопісти закликали  до заміни капіталістичного суспільства  соціалістичним. Класики політичної  економії заклали основи трудової  теорії вартості. Праці в галузі  діалектики й матеріалізму була  видатним досягненням філософської  думки. Закономірним наслідком  революційної класової боротьби  трудящих стало виникнення марксизму  Карла Маркса і Фрідріха Енгельса.

     XX століття

     На рубежі XIX—XX століть  великі зміни в науковій картині  світу і ряд нових відкриттів  у фізиці (електрон, рентгенівське  випромінювання, радіоактивність тощо) призводять до кризи класичного  природознавства і насамперед  його механістичної методології.  У XX значних успіхів досягли  математика і фізика, виникли  такі галузі техічних наук, як  радіотехніка, електроніка. З'явилась  кібернетика, яка збільшує свій  вплив на подальший розвиток  науки і техніки. Успіхи фізики  і хімії сприяють глибшому  вивченню біологічних процесів  у клітинах, що стимулює розвиток  сільськогосподарських і медичних  наук. Відбувається тісне зближення  науки з виробництвом, зростають  і зміцнюються її зв'язки з  суспільним життям. Сучасна наука  становить важливу складову частину  науково-технічної революції.

Питання 2. Наука та суспільство.

Наука — это сложное многогранное общественное явление: вне общества она не может ни возникнуть, ни развиваться, но и общество на высокой ступени развития немыслимо без науки. Потребности материального производства влияют на развитие науки и на направления ее исследований, но и наука, в свою очередь, влияет на общественное развитие. Великие научные открытия и тесно связанные с ними технические изобретения оказывают колоссальное влияние на судьбы всего человечества.

Знаменитый афоризм Ф. Бэкона: «Знание  — сила» сегодня актуален как никогда. Тем более, если в обозримом будущем человечество будет жить в условиях так называемого информационного общества, где главным фактором общественного развития станет производство и использование знания, научно-технической и другой информации. Возрастание роли знания (а в еще большей мере — методов его получения) в жизни общества неизбежно должно сопровождаться усилением значения наук, специально анализирующих знание, познание и методы исследования. Такими науками и являются теория познания (гносеология, эпистемология), методология, социология науки, науковедение, психология научного творчества и др. При анализе науки следует избегать таких крайностей как узкий когнитивизм и социологизм. Характеристики научного знания и познания не могут быть почерпнуты только из естественнонаучной' их модели (что присуще физика-лизму it натурализму).

Бурное развитие науки в XX в., укрепление ее взаимосвязей с техникой,со всеми другими сферами общественной жизни и т. п. породили различные, порой полярные, оценки самой науки и ее возможностей со стороны философов,социологов, ученых специалистов. Так, например, М. Вебер считал, что позитивный вклад науки в практическую и личную жизнь людей состоит в том, что она, во-первых, разрабатывает «технику овладения жизнью» — как внешними вещами, так и поступками людей. Во-вторых, наука разрабатывает методы мышления, ее «рабочие инструменты» и вырабатывает навыки обращения с ними. Но, согласно Веберу, науку не следует рассматривать как путь к счастью, а тем более — путь к Богу, потому что она не дает ответа на вопросы: «Что нам делать?», «Как нам жить?», «Есть ли в этом мире смысл и есть ли смысл су-шествовать в этом мире?»

Г. Башляр был убежден в том, что  возлагать на науку ответственность  за жестокость современного человека — значит переносить тяжесть преступления с убийцы на орудие преступления. Все это не имеет отношения к науке. Мы только уйдем в сторону от существа проблемы, если будем перекладывать на науку ответственность за извращения человеческих ценностей.

Разделяя всецело позиции рационализма и научности, К. Поппер считал очень  опасным для человеческой цивилизации «восстание против разума» со стороны «иррацио-налистических оракулов». Причины столь модного и в наши дни «интеллектуального расстройства» он усматривал в иррационализме и мистицизме и отмечал, что если эту «интеллектуальную болезнь» не лечить, она может представить опасность своим воздействием на сферу социальной жизни. Кроме того, по словам Поппера, интеллекту-лл, на вкус которого «рационализм чересчур банален» и который расточает восторги перед мистицизмом — не выполняет своего морального долга по отношению к своим близким. Это и есть следствие «романтической враждебности» к науке. Между тем современная наука, по Поп-перу, усиливает наш интеллект, подчиняя его дисциплине практического контроля. Научные теории контролируются практическими выводами из них, в противоположность безответственности мистицизма, который избегает практики, заменяя ее созданием мифов, а науку считает чем-то вроде преступления.

Пит.3. Філософія науки як напрям сучасної...

Философия науки — раздел философии, изучающий понятие, границы и  методологию науки. Также существуют более специальные разделы философии  науки, например философия математики, философия физики, философия химии, философия биологии.

     Философия науки как  направление западной и отечественной  философии представлена множеством  оригинальных концепций, предлагающих  ту или иную модель развития  науки и эпистемологии. Она  сосредоточена на выявлении роли  и значимости науки, характеристик  когнитивной, теоретической деятельности.

     Философия науки как  философская дисциплина, наряду  с философией истории, логикой,  методологией, культурологией, исследующей  свой срез рефлексивного отношения  мышления к бытию (в данном  случае к бытию науки), возникла  в ответ на потребность осмыслить  социокультурные функции науки  в условиях НТР. Это молодая  дисциплина, которая заявила о  себе лишь во второй половине XX в. В то время как направление,  имеющее название «философия  науки», возникло столетием раньше.

      Создавая образ  философии науки, следует четко  определить, о чем идет речь' о  философии науки как направления  западной и отечественной философии  или же о философии науки  как о философской дисциплине  наряду с философией истории,  логикой, методологией, культурологией, исследующих свой срез рефлексивного  отношения мышления к бытию,  в данном случае к бытию  науки Философия науки как  направление современной философии  представлена множеством оригинальных  концепций, предлагающих ту или  иную модель развития науки  и эпистемологии. Она сосредоточена  на выявлении роли и значимости  науки, характеристик когнитивной,  теоретической деятельности

      Философия науки  как дисциплина возникла в  ответ на потребность осмыслить  социокультурные функции науки  в условиях НТР. Это молодая  дисциплина, которая заявила о  себе лишь во второй половине XX в., в то время как направление,  имеющее название «философия  науки», возникло столетием раньше. «Предметом философии науки являются  общие закономерности и тенденции  научного познания как особой  деятельности по производству  научных знаний, взятых в их  историческом развитии и рассматриваемых  в исторически изменяющемся социокультурном  контексте»[1].

      В высказываниях  ученых можно встретиться с  утверждением, что «аналитическая  эпистемология и есть философия  науки». Тем не менее более  чем столетнее существование  последней противоречит этому  взгляду - отождествление философии  науки с аналитической философией, хотя бы потому, что философия  науки на протяжении своего  развития становилась все более  и более историцистской, а не  аналитической.