Бікамералізм в українських реаліях сьогодення

   Отже, з огляду на вищезазначені варіанти науковців, найбільш прийнятною наступна модель двопалатного парламенту в Україні.

   Верхня палата – нехай це буде Сенат, як більшість дослідників звикли її називати – створюється за принципом представництва областей України. І її основною функцією є тактичне спрямування законодавчих актів на реалізацію суспільно значимих інтересів громад, а також як механізм противаги політичному волюнтаризму окремих політичних сил представлених у нижній палаті парламенту.

Оптимально було б проводити вибори до верхньої палати за мажоритарною виборчою системою, адже в такому випадку виборці точно б знали кого вони обирають. Дуже важливо, щоб сенатори не були членами партій, адже, в іншому випадку, діяльність верхньої палати може стати копією нижньої палати. За такої моделі усі суб’єкти адміністративно-територіального устрою України отримують однакову кількість місць у верхній палаті – по 4 від кожної області і АР Крим. Зважаючи на це, верхня палата повинна складатися з 100 сенаторів. З однієї сторони така кількість сенаторів не надаватиме привілеїв ні одному з регіонів України, з іншого – утримання верхньої палати не повинно стати обтяжливим.

   Згідно з встановленим правовим порядком, ініціатива створення та розгляду правових актів належить Президенту України, депутатам і представникам обох палат парламенту, Кабінету Міністрів України, Національному банку України.

   Верхня палата парламенту, Сенат, знайомиться в комісіях з наданим Інститутом права парламенту правовим актом. Комісії напрацьовують свої рекомендації стосовно схвалення або відхилення правового акту і передають його для подальшого узгодження на пленарному засіданні верхньої палати. Верхня палата заслуховує рекомендації комісій і без розгляду простою більшістю голосів від не менш половини від загальної кількості повноважних і регіональних представників палати узгоджує або відхиляє наданий правовий акт. В разі відхилення правового акта він повертається до Інституту права парламента на доопрацювання. В разі узгодження, правовий акт надходить до Нижньої палати, де з ним попередньо знайомляться у фракціях для напрацювання зауважень і пропозицій і визначення стосовно його прийняття, доопрацювання або зняття з розгляду.

   За даною моделлю створюються основні механізми стримувань та противаг у системі державної влади. Значно посилюється забезпечення політичної стабільності, прав меншості. Завдяки ретельному розгляду питань в обох палатах покращується законотворчий процес.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

   Весь досвід світового бікамеризму однозначно вказує на те, що перехід держави до двопалатної системи парламенту або ж навпаки – це проблема не теоретичного, а скоріше прагматичного вибору країни та її народу. До того ж вирішення цієї проблеми в Україні додатково наштовхується на невизначеність самих “територіальних інтересів”, що пов’язано з незавершеністю реформи адміністративно-територіального устрою України. Сьогодні багато говориться про «регіони», але юридично ніяких регіонів в Україні не існує, а області не можуть бути основою для визначення «територіальних інтересів» населення України. Існуючі в Україні області утворено не за принципом регіоналізму, а за принципом політичної доцільності: поділ колишньої Української РСР на області сталінським режимом було проведено під функції перших секретарів обкомів Комуністичної партії Радянського Союзу. Тому мабуть, на думку окремих дослідників, питання про запровадження (або незапровадження) в Україні двопалатного парламенту слід вирішувати або після завершення реформи адміністративно-територіального устрою України, або разом з нею. Однак не слід відмовлятися від ідеї двопалатного парламенту, досвід роботи якого в багатьох країнах світу показав його переваги. До того ж двопалатний парламент завжди є консервативним, що, безперечно, виправдано. Адже у законотворчій роботі, як ніде, має діяти принцип: «Сім раз відміряй, один раз відріж». Тож, двопалатний парламент – досить прийнятна модель законодавчої влади для України, яку все-таки треба реалізувати без поспіху, виважено. Щодо загроз перетворення України на федерацію, які, як аргумент, все ще висуваються противниками бікамералізму, то, дійсно, верхня палата формується з представників регіонів, але саме завдяки цьому конституційні конфлікти можуть бути замінені відкритим діалогом, а сепаратистські заяви на місцях - практичною реалізацією інтересів регіонів. «Жодна з держав, - зауважує В. Маляренко, - з таким парламентом через це не федералізувалася, не розпалася і перспектив до того не має. Польща, Чехія, Румунія, Франція та багато інших унітарних держав, створюючи двопалатні парламенти, не лякали своє населення федералізацією або розпадом держави, бо знали, що цей аргумент не підтверджений історією і є нікчемним» [9].

Досвід України підказує, що в однопалатному парламенті, обраному за пропорційною системою, символічний сепаратизм, без врахування регіональних інтересів, набуде такого поширення, що зможе трансформуватись в реальний і закінчитись якщо не територіальним, то політичним розколом України. Можна зробити висновок, що Верховна Рада України не буде ослаблена бікамералізмом, а навпаки суттєво посилить свій вплив, оскільки її діяльність набуде реального представницького характеру. Вплив на неї зовнішніх політичних сил, в тому числі парламентських партій, зменшиться через неспроможність контролювати обидві палати, які формуються різними шляхами.

   Загалом же позитивами запровадження двопалатної структури парламенту в Україні було б те, що верхня палата забезпечувала б представництво регіонів та територіальних громад. Відповідно відображення в законодавчій діяльності регіональних інтересів та інтересів громад може стати стабілізуючим чинником української державності, реального розвитку регіонів, підвищення економічної стабільності як регіонів, так і держави. Завдяки цьому може бути досягнутий і більш високий рівень стабільності самої політичної системи держави. Крім цього, на мою думку, потрібно скоротити чисельний склад парламенту, який має обиратися саме за мажоритарною виборчою системою. Це дозволить обирати населенню найбільш авторитетних і гідних осіб у депутати, які будуть служити народу, а не партійній верхівці чи спонсору. Також на користь державі піде й регулярна ротація депутатів - з урахуванням динамічності сучасного життя і змін суспільно-політичних поглядів виборців. З іншого ж боку, негативи впровадження бікамералізму також очевидні. Ускладнена процедура прийняття парламентом рішень може призвести до вповільнення темпу його роботи і, як наслідок, гальмування економічної, соціальної та правової реформ. Створення двопалатної структури парламенту може стати кроком до посилення федералістських прагнень регіонів. Окрім того, негативні наслідки чекають і бюджетну сферу, оскільки нерівномірність розвитку регіонів України та нерівнозначність їхнього внеску до держбюджету спричинятимуть запеклі суперечки і постійне блокування питань, що стосуються бюджетної сфери. Бікамералізм в Україні передбачає надання палатам неоднакової влади, тому слід очікувати і процедурно-процесуальних ускладнень у їхній діяльності, посилення внутрішніх протиріч і спроб зловживання своїми повноваженнями. За можливого скорочення чисельного складу парламенту, водночас зростуть витрати на утримання парламенту загалом. Однак, як видається, переваги бікамералізму вагоміші за ймовірні ризики, тому ідею запровадження двопалатного парламенту потрібно розвивати та втілювати у практику нашої держави.

   Отже, не зважаючи на скептичні оцінки перспектив бікамералізму окремих дослідників, усе ж більшість територіально обширних і економічно розвинених держав із сталими демократичними традиціями не чужі цінностям бікамералізму. Таким чином, двопалатність - це не просто слідування політичній моді, це нагальна необхідність для України, продиктована часом. І від того, наскільки ефективною буде реалізація закладеного в ній потенціалу, залежить подальший розвиток не лише парламентаризму, а й самої демократії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

 

1. Георгіца А. З.  Сучасний парламентаризм: проблеми  теорії та практики / А. З. Георгіца. – Чернівці: «Рута», 1998. – 484 с. 

 

2. Даль Р. О демократии / Р. Даль. - М.: Аспект Пресс, 2000. – 203 с.

 

3. Киселева Н. В.  Европейская модель парламентского  бикамерализма / Н. В. Киселева // Гілея: науковий вісник. - К., 2010. - Випуск 38. - С. 545-550.

 

4. Конюхова И. А.  Двухпалатность как принцип организации национальных парламентов: опыт России и мировая практика / И. А. Конюхова // Журнал российского права. - М.: Норма, 2004, № 1. - С. 109-120.

 

5. Крисенко О., Воробйова  Д. Роль бікамеральної структури   парламенту у зміцненні системи  державної влади / О. Крисенко, Д. Воробйова // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/mart2009/33.htm

 

6. Лейпхарт А. Демократия  в многосоставных обществах: Сравнительное  исследование  / А. Лейпхарт / Пер.  с англ. - М.: Аспект Пресс, 1997. - 287 с.

 

7. Локк Дж. Два трактата  о правлении / Дж. Локк // Сочинения  в трех томах: Т. 3. - М.: Мысль, 1988. – 668 с. 

 

8. Маляренко В. Правда  про двопалатний парламент / В.  Маляренко // День. - № 145. – 2007. – 31 серпня: [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/187054/

 

9. Маляренко В. Чи веде двопалатний парламент до федералізації держави? / В. Маляренко // Дзеркало тижня. - 2009. - 5-12 квітня. - С. 2.

 

10. Мартинюк Р. Чи  потрібен Україні двопалатний  Парламент? / Р. Мартинюк // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 8. - С. 99-102.

 

11. Монтескье Ш. О  духе законов / Ш. Монтескье  // Избранные произведения. - М.: Госполитиздат, 1955. – 799 с. 

 

12. Пейн Т. Здравый  смысл // Избранные сочинения / Т. Пейн / Под ред. проф. М. П.  Баскина. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. – 422 с.

 

13. Сарторі Джованні. Порівняльна  конституційна інженерія: Дослідження  структур, мотивів і результатів  / Джованні Сарторі. - К.: АртЕк, 2001. - 224 с.

 

14. Словська І. Доцільність  формування двопалатного парламенту в Україні / І. Словська // Право України. – 2011. - № 3. – С. 187-192.

 

15. Тарасов И. Н. Бикамерализм  в постсоветском простврантсве  / И. Н. Тарасов // Журнал Политекс. Политическая експертиза: [Електронний  ресурс]: Режим доступу: http://www.politex.info/content/view/297/30/

 

16. Федералист. Политические  эссе Александра Гамильтона, Джеймса Мэдисона и Джона Джея. - М.: Издательская группа «Прогресс», 1994. – 592 с.

 

17. Фрицький Ю. О.  Державна влада в Україні: становлення,  організація, функціонування: моногр. / Ю. О. Фрицький. - Д., 2006. - 360 с.

 

18. Шайо А. Самоограничение  власти: Краткий курс конституционализма / А. Шайо / Пер. с венгер. А. П.  Гуськовой, Б. В. Сотина. - М.: Юристъ, 2001. - С. 153-156.

 

19. Шаповал В., Борденюк  В., Журавльова Г. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні / В. Шаповал, В. Борденюк, Г. Журавльова. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 216 с.