Демократичний транзит як джерело інформаційної демократії

УДК 321.7        Митко А. М.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ ТРАНЗИТ  ЯК ДЖЕРЕЛО

ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

У статті розглянуто демократичний транзит, що є джерелом демократизації в пострадянських країнах. Досліджено тенденції інформаційному полі, які виникають в результаті транзитології. Проаналізовано дані американської кампанією «Freedom House» отримані у результаті дослідження «Nations in Transit» країн перехідного періоду з визначення рейтингів, що характеризують рівень розвитку демократії.

Ключові слова: демократія, транзит, інформація.

Mytko A.M. Democratic transition as a source of information democracy. The article is about deals with democratic transit, which is the source of democratization in post-Soviet countries. The tendencies of the information field, resulting transitology. The data of American Campaign «Freedom House» received as a result of research «Nations in Transit» transition countries with ranking, describing the level of democracy.

Key words: democracy, transit, information.

Мытко А. Н. Демократический транзит как источник информационной демократии. В статье рассмотрены демократический транзит, который является источником демократизации в постсоветских странах. Исследованы тенденции информационном поле, которые возникают в результате транзитологии. Проанализированы данные американской кампанией «Freedom House» полученные в результате исследования «Nations in Transit» стран переходного периода по определению рейтингов, характеризующих уровень развития демократии.

 Ключевые слова:  демократия, транзит, информация.

Постановка наукової проблеми та її значення. Із середини 1980-х рр. у політичній науці під впливом певних процесів – спочатку регіональних, а потім і загальносвітових – поступово починає формуватися новий напрям політологічних досліджень – транзитологія. Разом із тим, слід виокремити супровідну наукову течію в демократичному транзиті – інформаційну. Як результат демократичний транзит привніс у пострадянські країни нове поняття – інформаційну демократію, що нині на теренах держав СНД не досліджено. Важливість вільного доступу до інформації та реалізації демократичних прав, що і є основною метою інформаційної демократії, зумовлює необхідність вивчення цієї теми.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблематика демократичних транзитів та їх наслідків досліджувалася закордонними науковцями з 1980-х рр., а саме в роботах Г. Алмонда, Л. Даймонда, Д. Істона, Г. Лассуела, Г. О’Доннела, Ф. Шміттера й ін. Функціонування демократичного суспільства досліджувалося в працях Ф. Веффорта, Р. Даля, Т. Карозерса, Д. Ростоу, Г. Саймона, Р. Хантера, Ф.Фукуями, Ф. фон Хайєка, С. Хантінгтона. Серед робіт вітчизняних науковців слід відзначити М. Баранова, Н. Ільїна, В. Пантіна, В. Ребкала, Л. Сморгунова, О. Соловйова, С. Телушина, В. Шахова, Л. Шкляра. Різні аспекти демократичного транзиту в країнах Центральної і Східної Європи і СНД розглядаються в працях українських дослідників Б. Андресюка, В. Богданова, С. Василенко, В. Дергачова, І. Кресіної, М. Михальченка, С. Наумкіної, Н. Паніної, В. Полохала, Ф. Рудича, А. Сіленко, Д. Шелеста та ін.

Формулювання цілей та завдань. Метою дослідження є проаналізувати періоди демократичних транзитів на пострадянському просторі та їх вплив на становлення інформаційної демократії саме в Україні.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. У найзагальнішому сенсі демократизація означає процес політичних і соціальних змін, спрямованих на встановлення демократичного ладу. У сучасній теорії і практиці демократизація не гарантує рішення тих або інших проблем і лише створює умови для досягнення поставлених цілей. Перехід до демократії (демократичний транзит) розуміється як тимчасовий процес. Він є нечітким періодом часу, що протікає між падінням режиму і моментом, коли важелі влади опиняються під повним контролем демократичного режиму, що змінює його. Він зазвичай завершується, коли ця демократія наділяє себе законними інститутами і конституцією, коли демократичні керівники забезпечили своє верховенство, визнане армією і номенклатурою, тим самим роблячи можливим мирні переходи влади [10].

Як пише російський політолог А. Мельвіль, «історія становлення та розвитку демократичних норм і практик говорить про те, що демократія – це процес, процес розвитку, розширення й оновлення ідей та принципів, інститутів і процедур» [5]. Тобто демократія являється, по суті, процесом демократизації, що постійно рухається. Даний термін адекватно відбиває різноманітність зовнішніх і внутрішніх обставин, особливостей та поліваріативності підсумків процесу демократичного розвитку.

Обґрунтовуючи  демократизацію як часовий процес, який триває певний час, С. Хантінгтон уводить поняття «Хвиля демократизації», під яким він розуміє групу переходів «від недемократичних режимів до демократичних, що відбуваються в певний період часу, кількість яких значно перевищує кількість переходів у протилежному напрямі в цей період» [9]. Науковець виділив наступні дати хвиль демократизації:

- перша, довга хвиля демократизації 1828–1926 рр.;

- перший відкат 1922–1942 рр.;

- друга, коротка хвиля демократизації 1943–1962 рр.;

- другий відкат 1958–1975 рр.;

- третя хвиля демократизації  починається з 1974 р. і триває  до нині.

При аналізі глобальних процесів стає очевидною хвилеподібна складова, про  яку писав С. Хантінгтон. Тому глобальний успіх демократії в 1970–90-ті рр. поступово переходить на спад. У останні десятиліття XX–поч. XXI ст. значення засобів масової інформації у політичних процесах істотно зросло в усьому світі. Якщо ще зовсім нещодавно ця, так звана третя хвиля, означала вступ індустріальних суспільств у постіндустріальну (інформаційну) фазу свого розвитку (коли інформація стає основним видом вироблюваного товару), то нині можна сміливо стверджувати, що «третя хвиля» охопила навіть ті суспільства, які ще не є постіндустріальними [8].

Як пише вітчизняний політолог  В. Пантін, якщо на перших порах процеси глобалізації в найрізноманітніших сферах сприяли розвитку демократії «вшир», то на пізніших етапах негативні наслідки процесів глобалізації можуть завадити розвитку демократії «углиб». Головною проблемою він пропонує рахувати не кількість формальних критеріїв демократичної політичної системи і число країн, що відповідають цим критеріям, а то, наскільки гнучкими і ефективними виявляться демократичні інститути в різних країнах, наскільки вони відповідатимуть умовам, що міняються [7].

Досліджуючи демократизацію в різних регіонах світу, вчені-транзитологи відштовхуються від постулату про те, що процес зародження і дозрівання демократії не обов’язково повинен бути однаковим та універсальним як у соціальному плані, так і за тимчасовою довжиною, оскільки поведінка та дії політичних акторів у такий період  чимало обумовлені комбінацією внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) факторів [4]. Іншими словами, для кожного етапу демократизації і для кожного регіону є власний алгоритм успішного переходу до демократії. Але в алгоритмі управління цим переходом виявляються загальні кореляційні (позитивні й негативні) зв’язки, розуміння яких може бути корисним і з науково-теоретичної, і з практичної точки зору. Потенціал дослідження посткомуністичних трансформацій у рамках порівняльної політології і транзитологічної парадигми ще далеко не вичерпаний.

Демократії в різних країнах  мають яскраво виражений національний характер і формуються під впливом  ментальності окремого народу. Але  слід відзначити глобальний характер транзитних процесів. Учені визначають насильницькі та ненасильницькі транзити. Л. Уайтхед у роботі «Інтернаціональний вимір демократизації: огляд альтернатив» відзначає застосування трьох видів насильницького ослаблення авторитаризму та нав’язування демократії – злиття (incorporation), вторгнення (invasion) і залякування (intimidation) [1].

Особливістю демократичного транзиту в пострадянських країнах  є те, що на відміну від «класичних»  поставторитарних транзитів, тут доводиться вирішувати проблему одночасності політичних і економічних реформ. І хоча обидві цілі підкріплюють одна одну – демократизація сприяє просуванню до ринку, ринок створює економічну і соціальну базу демократії, у той же час однакова реалізація цих двох завдань створює взаємні перешкоди. Порівняльний аналіз свідчить, що для успішних демократичних транзитів характерні в першу чергу послідовна політична демократизація, побудова і закріплення ефективних демократичних інститутів, а потім створення системи соціальних гарантій і посередницьких інститутів між державою і ринком [4]. Прикладом таких процесів є держави пострадянського простору (Східної Європи: Україна, Росія, Білорусь, Молдова; Закавказзя: Грузія, Азербайджан, Вірменія; Прибалтики: Литва, Естонія, Латвія та інші), які проводять сьогодні трансформаційні зміни, сутність і масштаб котрих можна визначити як демократичний транзит.

На думку Л. Бунецького, процеси політичної трансформації в Україні наочно демонструють свою складність та специфіку. Насамперед, варто відзначити, що процеси носять системний характер, охоплюючи всі сфери життєдіяльності суспільства, демонструють значну динаміку та векторність форм прояву та розвитку [3]. Зазначимо, що мова йде не просто про ті чи інші зміни, а саме, про такі трансформаційні процеси, що стосуються саме рівня сутнісних характеристик та умов розвитку суспільства, яке проходить етап політичного транзиту.

В Україні існують такі протиріччя та невирішені питання, які  на даному етапі значно ускладнюють  процеси переходу до демократії і  ставлять під сумнів їх успішне завершення у найближчій перспективі [2]. Україна на сучасному етапі має деякі особливості демократичного транзиту. Одна з них – це відсутність структурованості українського політичного процесу та інтеграції серед його учасників, що є наслідком відсутності в суспільстві єдиної політичної комунікаційної системи. Безумовно вертикально та горизонтально організований політичний процес здійснюється завдяки налагодженому діалогу інститутів влади та громадянського суспільства, у якому останнє доносить свої вимоги до владних інститутів через розгалужену систему представництва. Така система представництва інтересів в Україні ще не створена [3].

Інститутом, що може забезпечити  ефективну політичну комунікацію, на нашу думку є інформаційна демократія, під якою розуміється модель системної, суспільно-державної організації розвинутих країн ХХІ ст. Важлива політична задача інформаційної демократії полягає у створенні оптимальних умов для розвитку громадянського суспільства [6]. Лише забезпечивши громадянам технічні, юридичні, політичні можливості реалізації своїх прав на сучасній технічній основі, можна говорити про повноцінний розвиток політичної системи загалом.

У процесі становленні  інформаційної демократії спостерігаються  як прогресивні процеси, так і  проблеми її функціонування, що пов’язуємо з принципово новим підходом до розуміння  значення інформації та влади. Американською  кампанією «Freedom House» проведено дослідження «Nations in Transit» (країни перехідного періоду) з визначенням рейтингів, що характеризують рівень розвитку демократії, стан політичних прав і громадянських свобод в європейських й азіатських державах колишнього соціалістичного блоку, так званих «країнах перехідного періоду».

У підготовці дослідження  за результатами 2010 р. брали участь експерти провідних американських аналітичних центрів за участю партнерських організацій в Східній Європі, Росії і Середній Азії. У своїх оцінках політичних систем «країн перехідного періоду» аналітики «Freedom House» керувалися методологією експертних оцінок, заснованою на стані семи ключових показників розвитку демократії [11]:

• виборчий процес (Electoral Process = ЕР);
• розвиток громадянського суспільства (Civil Society = CS);
• незалежність засобів масової інформації (Independent Media = IM);
• демократичність національного уряду (National Democratic Governance = NDG);
• демократичність місцевої влади (Local Democratic Governance = LDG);
• ефективність і незалежність судової системи (Judicial Framework and Independence = JFI);
• рівень корупції (Corruption = CO).

«Freedom House» дає наступну оцінку політичній системі в державах, що представлено в табл.1.

Таблиця 1

Результати дослідження «Nations in Transit 2010»

(країни перехідного  періоду) експертів «Freedom House» (США)