Демократія як спосіб функціонування політичної системи суспільства

      МІНІСТЕРСТВО  НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ 
 
 
 
 
 
 

      Кафедра політології та права 
 
 
 
 
 

      Контрольна  робота з дисципліни «Політологія»

      на тему: «Демократія як спосіб функціонування політичної системи суспільства» 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконала:                  

      Перевірив  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2011 р. 
 
 
 
 

      План

      Демократія: сутність, виникнення та етапи її розвитку.

      Принципи, ознаки та сучасні концепції демократії.

      Формування  сучасного демократичного суспільства в Україні.

      Список  використанної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      1.Демократія: сутність, виникнення  та етапи її  розвитку. 

      Демократія  – це політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. Управління здійснюється народом або його представниками.

      Демократія  бере свое коріння ще у родовому ладі. Можна виділити наступні історичні форми демократії:

      1. Первісна общинна демократія – військова, племінна демократія переддержавних етапів політичного розвитку людства. Вони виникають разом з появою самої людини. Через родові форми демократії пройшли всі народи. Її характерні риси:

• Рівне право голосу при виборі обо зсуві своїх вищих керівників усух членів спільноти.
• Вища влада – зборі усіх дорослих представників спільноти. На них обиралися чи зсувалися керівники та вирішувалися найваждивіші питаня спільноти.
• Збори проходили відкрито и враховувалася думка кожного члена спільноти.
• Рішення на таких зборах приймалися за принципом одноголосності.
• ґрунтувалася на кровно-родинних зв´язках, загальній власності, низькій щільності й відносній нечисленності населення, примітивному виробництві.
• Не було чіткого поділу управлінської й виконавської праці и спеціального апарата керування й примусу.
• Основна сфера відносин між людьми регулювалася звичаями й табу. Влада рад і керівників трималася на моральному авторитеті й підтримці одноплемінників.

      Це  була досить примітивна демократія, або  общинне самоврядування. Подібні  форми демократії існували в стародавніх  греків, германців і інших народів. З розвитком виробництва й  суспільного поділу праці, ростом населення, появою приватної власності й поглибленням соціальної нерівності первісна демократія поступилася місцем авторитарним  формам правління.

      2. Антична демократія. Державні форми демократії добре відомі античному світу. В Стародавній Греції демократія визначалася як особлива форма держави-полісу, при якій владою належить всім громадянам, що користуються рівними правами на управління державою. Класичною формою такої держави була Афінська республіка. Вона виникла в V в. до н.е. Ідеї виборності й підконтрольності правителів, добровільної згоди підкорятися владі закону, одержали масове поширення.

      Характерні  риси:

• Пряма демократія. Головним інститутом влади служили Народні збори. Саме на них формувалася загальна воля, приймалися закони й рішення.
• Держава складалася з однорідних у класовому, етнічному й релігійному відношеннях громадян.
• Не існувало чіткого поділу приватного й громадського життя. Індивід ототожнював себе з полісом і прийнятими більшістю рішень.
• Підпорядкування індивіда авторитету співтовариства.
• Створення сприятливих умов для участі громадян у керуванні справами держави. Антична модель народовладдя як демократія не тільки проголошувала рівність політичних прав, але й забезпечувала більш-менш рівні соціальні умови.
• Тиранія більшості. Влада Народних зборів нічим не обмежувалася и не рідко перемагала закон.

      3. Середньовічні форми  демократії  містах-республіках реалізувалися в формі народних зборів феодального і феодально-теократичного типу. Передумови: Під впливом християнства в середні століття затвердилися ідеї про те, що монарх і влада в цілому повинні служити своєму народу й не вправі порушувати закони, що випливають із Божественних заповідей, моралі, традицій і природних прав людини. Великий вплив на підготовку сприятливого духовно-морального ґрунту для демократії зробили середньовічні релігійні рухи – «соборний рух» у католицькій церкві, що виступає проти незалежності церковних авторитетів від мирян, християнської громади, а також протестантська реформація, що бореться за ліквідацію твердої церковної ієрархії й за затвердження в середовищі віруючих демократичних ідеалів раннього християнства.  

      4. Класична ліберальна  демократія. Сучасні демократичні системи беруть свій початок від форм правління, які виникли в кінці ХVIIIст. під прямим і різностороннім впливом лібералізму. Ця ідейна і політична течія виступила під прапором свободи особистості, захисту її від державної тиранії. Батьківщиною ліберальних ідей і місцем першого практичного втілення багатьох із них є Англія. Ідеї і практика лібералізма довгий час не співпадали з демократією, як теорією, так і рухом. Ідеологи раньої ліберальної демократії - Джон Локк, Шарль-Луі Монтеск’є та інші - були стурбовані не забезпеченням усіх громадян рівними політичними правами і привабленням їх до управління державою, а мали метою огородити клас власників, а часто і аристократію від свавілля з боку монарха, ліквідувати феодальні обмеження, які заважали приватно-підприємницькій діяльності.

      Недовірливе відношення лібералізму до мас, вплинуло на ліберальну демократію, яка виявилася як би сплавом ліберальної ідеї обмеження свавілля влади за допомогою індивідуальних прав і демократичного принципу народного суверінітету. В цілому ж цій моделі демократії в її класичному варіанті (ХІХ ст.-початок ХХ ст.) притаманні слідуючі характерні риси:

• Ототожнювання народу як суб’єкта влади з власниками – чоловіками, відбираючи виборче право у нижніх верств населення та жінок.
• Індивідуалістичність визнання особи первинним головним джерелом влади, пріорітет прав особи над законами держави. Права особи в цілях захисту закріплюються в конституції, виконання якої контролює незалежній суд.
• Узкополітичний, формальний характер демократії, який випливає з вузького, негативного розуміння свободи, як відсутності примусу, обмежень.
• Парламентаризм, переважання прадставницьких форм політичного впливу.
• Обмеження компетенції і сфери діяльності держави, переважно охороною громадського порядку, безпеки і прав громадян, соціального миру і т.д., його невтручання у справи громадського суспільства, економічні, соціальні і духовно- моральні процеси.
• Розділення влади, створення стримок і противаг, як умов ефективного контролю громадян над державою, запобігання зловживання владою.
• Обмеження влади більшості над меншістю, забезпечення індивідуальної і групової автономії, і свободи. Меншість повинна підкорятись більшості лише в суворо визначених питаннях, за межами яких вона повністю вільна. Меншість вправі мати свій погляд і відстоювати його у рамках закону, незважаючи на прийняті більшістю рішення.

      Ці  та інші риси ліберальної демократії свідчать, що вона стала  значним кроком вперед на шляху визволення людини, поваги її гідності. В той же час ця доктрина демократії, в своєму класичному варіанті, вельми далека від ідеалу народовладдя. В якості недоліків класичної ліберальної демократії можна відмітити:

• Соціально-класова обмеженність.
• Формальність, і як наслідок, декларативність демократії для бідних, соціально-незабезпечених верств населення, її перевтілення із народовладдя в змагання грошових мішків.
• Обмеженість сфери демократії і політичної участі особи.
• Применшення ролі держави в управлінні суспільством і в укріпленні соціальної справедливості.
• Надмірний ціннісний індивідуалізм, ігнорування природи людини, її належності до різноманітних соціальних груп.

      Практичною  відповідністю на недоліки класичної ліберальної демократії стали робітниче, соціалістичне, комуністичне та інші рухи, а також нові, в чомусь протилежні лібералізму демократичні доктрини і спроби впровадити їх вжиття. 

      5. Колективістська  демократія. Подолати недоліки ліберальної демократії і здійснити справжнє народовладдя пробує доктрина і реальна модель колективістської демократії. Ця доктрина грунтувалася на марксистському класовому підході – вона розглядалась як антитеза “буржуазної демократії”. Загальнолюдська цінність ліберальної демократії відкидалась. Ставилась мета подолати властивий тогочасному сіспільству значною мірою формальний характер свободи. Цей тип демократії теоретично достатньо опрацьований. Спроби його практичного здійснення, зробленні перш за все в країнах державного соціалізму, не мали успіху. Але вони значно збагатили теорію і практику демократії. Видатні представники колективістської демократії - Руссо, К.Маркс, В.Ленін, К.Шмітт.

      Не  дивлячись на значні відмінності, різноманітні колективістські теорії мають ряд загальних рис:

• Колективізм в трактовці народу, визнання народу одним цілим, яке має об’єктивні, існуючі ще до свого визнання, загальний інтерес і волю.
• Відсутність протирічь всередині народу, розглядання політичної опозиції як патології.
• Колективістське (близьке до античного) розуміння свободи, як активна, рівноправна участь громадян у справах усієї держави і суспільства.
• Тоталітарність, всепроникаючий абсолютний характер влади, яка насправді здійснюється вождями від народу, повна беззахисність меншості.
• Усунення самої проблеми прав людини.
• Всезагальнополітична мобілізація.
• Декларування соціальної демократії.

      Отже, навіть як доктрина “пролетарська  демократія” була хибна за своїми принциповими засадами, означала відхід від справді демо-кратичних традицій і тогочасних здобутків людської цивілізації, від-кривала шлях до встановленя тоталітарних диктатур, відчуження народних мас від влади. Не випадково проти цієї доктрини виступав марксист-європеєць К.Каутський, за що був звинувачений В.Леніним у ренегатстві. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2. Принципи, ознаки  та сучасні концепціі  демократії. 

      Принципи  демократії — незаперечні вихідні вимоги, які ставляться до всіх учасників політичної діяльності, тобто до суб'єктів демократії.

      Визнання  міжнародною спільнотою основних принципів демократії пояснюється прагненням зміцнити міжнародну анти-тоталітарну політику. 

      Основні принципи демократії:

• Політична свобода — свобода вибору суспільного ладу і форми правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад. Свобода має первинне призначення — на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона допускає рівноправність;
• Рівноправність громадян — означає рівність усіх перед законом, рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед судом. Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Найважливіший аспект рівноправності — рівність прав і свобод чоловіка і жінки, що мають однакові можливості для їх реалізації;
• Виборність органів держави і постійний контакт із ними населення — допускає формування органів влади і місцевого самоврядування шляхом народного волевиявлення, забезпечує їх змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права;
• Поділ влади — означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою для перетворення влади на засіб придушення свободи і рівності:
• Прийняття рішень за волею більшості при обов'язковому дотриманні прав меншості — означає поєднання волі більшості з гарантіями прав особи, яка перебуває в меншості — етнічній, релігійній, політичній; відсутність дискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті рішень;
• Плюралізм — означає багатоманітність суспільних явищ, розширює коло політичного вибору, допускає не лише плюралізм думок, але й політичний плюралізм — множинність партій, суспільних об'єднань тощо з різними програмами та статутами, що діють у рамках конституції. Демократія можлива в тому разі, коли в її основі полягає принцип плюралізму, проте не всякий плюралізм є неодмінно демократичним. Лише у сукупності з іншими принципами плюралізм набуває універсального значення для сучасної демократії.