Громадянське суспільство і держава

Автор: Пользователь скрыл имя, 17 Февраля 2013 в 14:30, курсовая работа

Описание работы

Проблема громадянського суспільства відноситься до числа самих фундаментальних наукових проблем, яка хвилювала протягом багатьох віків кращі уми людства. Вона з`явилась з появою держави і поділу суспільства на державну и недержавну сферу життєдіяльності. З тих часів питання взаємодії влади та суспільства було в центрі уваги всьго людства, воно часто приводить до конфліктів, політичних переворотів та революцій. І зараз ця проблема знаходиться в основі глобальних суспільних змін, які відбуваються в багатьох країнах світу і будуть визначати перспективи розвитку світового суспільства.

Содержание

Вступ
Історія розвитку концепцій громадянського суспільства.
Проблема громадянського суспільства в історії соціально-політичної думки
Основи визначення “громадянське суспільство”
Громадянські правовідносини
Структура громадянського суспільства
Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства та держави.
Межи діяльності держави
Співвідношення держави і суспільства
Перспективи і перешкоди розвитку громадянського суспільства
Висновки
Список літератури

Работа содержит 1 файл

курсовая.doc

— 194.50 Кб (Скачать)

"Об'єктивно діяльність  інститутів і організацій громадянського  суспільства, зв'язаних з індивідуальним вибором, тими чи іншими перевагами, ціннісними орієнтаціями, націлена на зміну в розподілі влади і тому носить політичний характер. Це відноситься не тільки до політичних партій, але і до тих групам по інтересах (профспілкам, підприємницьким, фермерським організаціям) чи об'єднанням, рухам обличчя з різних соціальних груп для досягнення загальної мети, що прагнуть до рішення більшої частини своїх задач крім державної влади, на суспільному рівні. Як тільки ті ж споживчі чи організації екологічні рухи починають спроби змінити законодавство для рішення своїх чи задач прийняття визначених рішень від державних структур, спрямованих на досягнення поставлених ними цілей (тим більше, якщо вони самі намагаються в різних формах брати участь у прийнятті цих чи законів рішень), вони, не змінюючи свого первісного призначення, починають відігравати політичну роль. І хоча значна частина суспільних об'єднань узагалі не виходить у своїй діяльності на політичний рівень, необхідно відзначити, що деякі суспільні об'єднання споконвічно виступають як суб'єкти політики, що наприклад домагаються рівності підлог феміністські організації, рухи прихильників світу, деякі молодіжні формування і т.д., що прагнуть своїми діями внести істотні зміни в різні сфери державної політики.

Таким чином, громадянське суспільство не можна характеризувати  як систему позаполітичних суспільних відносин і інститутів. Генезис цього  суспільства кристалізує його в  досить струнку систему економічних, соціально-політичних, релігійних, духовно-моральних, сімейних, культурних і інших суспільних відносин, що, визначаючи державну політику, виражають волю громадян суспільства. У рамках даної системи функціонують різні громадські організації, рухи, політичні партії (крім правлячої), релігійні організації, економічні асоціації й об'єднання і, нарешті, сама людина як особистість зі своїми сімейними, професійними, дозвільними й іншими різноманітними потребами й інтересами.

Існування громадянського суспільства, його формування неможливі  без появи нових суспільних індивідів — громадян, що мають рівні цивільні права і своєрідні громадянські якості. Людина тільки тоді стає громадянином, коли володіє високими моральними ідеалами, передовим світоглядом, заснованим на демократичному сполученні почуття власного достоїнства, незалежності, індивідуальності з повагою прав і воль інших громадян, неухильним дотриманням законів і правил загальнолюдського гуртожитку. Такий новий тип особистості знаходиться в інших взаєминах із суспільними об'єднаннями й інститутами. У досить розвитому громадянському суспільстві нові суспільні індивіди не тільки не розчиняються в колективах, мають власну індивідуальність, але і мають більш високу духовність, будують свої взаємини на чисто громадянській основі. Досягнення такого положення речей можливо тільки при кардинальній зміні психології і світогляду людей, трансформації їх економічного і соціального статусу.

«Громадянське суспільство  функціонує, ґрунтуючись на ряді принципів. У їхньому числі:

  • рівність прав і воль усіх людей у політичній сфері;
  • гарантований юридичний захист прав і воль громадян на основі законів, що мають юридичну чинність у всім світовому співтоваристві;
  • економічна незалежність індивідів, заснована на праві кожного мати чи власність одержувати справедлива винагорода за чесну працю;
  • гарантована законом можливість громадян поєднуватися в незалежні від держави і партій суспільні об'єднання по інтересах і професійних ознаках;
  • воля громадян в утворенні партій і громадянських рухів;
  • створення необхідних матеріальних і інших умов для розвитку науки, культури, утворення і виховання громадян, що формують їх як вільних, культурних, морально чистих і соціально активних, відповідальних перед законом членів суспільства;
  • воля створення і діяльності засобів масової інформації поза рамками державної цензури, обмежена тільки законом;

існування механізму, що стабілізує відношення між державою і громадянським суспільством (механізм консенсусу), і забезпечення безпеки  функціонування останнього з боку державних  органів. Цей механізм, формальний чи неформальний, включає законодавчі акти, демократичні вибори народних представників у різні органи влади, інститути самоврядування і т.д.» .

 

 

 

II Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави

 

Взаємовідносини громадянського суспільства і держави перш за все залежать від наділення їх правами и свободами. Законодавче визнання юридичної рівності людей на основі наділення їхніми правами і волями — навряд чи не головна ознака й основа громадянського суспільства. Якщо політичним вираженням середньовічного способу виробництва був привілей, нерівне для кожного з феодальних станів право, то вираженням тимчасового способу виробництва, підкреслювали Маркс і Енгельс, є «просте право, рівне право».

Важливо відзначити, що становлення  і твердження як основу громадянського життя юридичної рівності людей, що поклало початок Новому часу, - настільки ж глибокий переворот в історії, як, скажемо, руйнування первісної громади доісторичного часу і перехід до класово-станового ладу Древнього світу. На зміну вертикальним феодальним структурам прийшла перевага горизонтальних відносин, заснованих на юридичній рівності і договірних початках вільних людей, відносин, що складають суть громадянського суспільства. Глибокий переворот у праві складався в заміні станової нерівності загальною юридичною рівністю, що визначила якісно новий соціальний стан особистості. Громадянське суспільство не засноване на законі, але його існування органічно зв'язане з рівним для всіх законом, що охороняє загальну волю (можливість робити усе, що не шкодить іншому) і право на власність. Зрозуміло, правова рівність — це не фактична рівність, а рівність можливостей — це не однаковість соціальних статусів людей. Більш того, у початковий період існування громадянського суспільства формальна рівність нерівних людей нерідко виглядало (і власне кажучи було) неправдою і фальшю для більшості незаможних, нездатних досить швидко пристосуватися до нових умов економічного життя. Разом з тим величезне соціальне значення мало саме те, що вперше в багатовіковій історії людства всі люди, незалежно від їхнього соціального походження і положення, були визнані юридично рівними учасниками громадського життя, що мають ряд визнаних законом прав і воль можливості, що дають кожному, виявити себе як особистість, наділену вільною волею, здатну відповідати за свої дії і їхні правові наслідки.

Якщо початок реальному  буттю громадянського суспільства  поклало прийняття і твердження Біллів про права (Англія, США) чи Декларацій прав людину і громадянина (Франція), то саме громадянське суспільство — це суспільство рівноправних людей, що вільно виявляють свою особистість, творчу ініціативу, суспільство рівних можливостей,   звільнене   від зайвих   заборон   і допитливої адміністративної регламентації .

При цьому право визнається обов'язковим і для правителів держави. Право вже не «наказ влади», а дорівнює обов'язкове для правлячих і керованих право, верховенство якого над довільними веліннями пануючих забезпечується поділом влади, високим положенням законодавчої влади, її залежністю (через вибори і перевибори) від народу, нації, країни, а також рівним і доступної для всіх громадян, судом.

Тоді ж виникає представлення  про конституцію як не тільки про  закон, що визначає пристрій вищих органів  влади, але й основному законі країни, обов'язково визначального права і волі громадян (білль про права, декларацію прав). У результаті сама конституція стає угодою суспільства і держави про розмежування сфер їхньої діяльності (держава — публічна влада, сфера загальних інтересів, суспільство — сфера індивідуальних воль, приватних інтересів).

Відділення держави  від суспільства і відокремлення  суспільства від держави виражено в розходженні їхніх структур, принципів організації і будівлі.

Усяка держава організована як керована єдиним центром вертикальна система, ієрархія державних органів і посадових осіб, зв'язаних відносинами підпорядкованості і державної дисципліни. Постійна і головна мета держави, його виправдання і легітимація — охорона суспільства і керування їм.

На відміну від держави громадянське суспільство являє собою горизонтальну систему різноманітних зв'язків і відносин громадян їхніх об'єднань, союзів, колективів. Ці зв'язки засновані на рівності й особистій ініціативі, у тому числі в самостійності видобутку засобів до існування (це відноситься і до об'єднань, що містяться  за рахунок добровільних внесків їхніх учасників). Мети громадян і їхніх об'єднань різноманітні і мінливі відповідно до їхніх інтересів.

Розходження структур громадянського суспільства і держави накладає відбиток на способи правового регулювання приватних і публічних відносин, а тим самим — на систему права.

 

    1. Межі діяльності держави

 

Становлення і розвиток громадянського суспільства обумовило новий  період розвитку держави і права. Йому відповідає так називане «сучасна представницька держава», якому, на відміну від кастових і станових держав  Древнього світу і Середньовіччя,  мають наступні риси:

1. Держава суверенна,  воно має верховну владу і  монополією примуса на всій  території країни і не залежить  від влади іншої держави, влади церкви, жреців, станів, воєначальника недержавних організацій.

2. Держава виступає  від імені всього населення  (народу, нації) чи, принаймні, офіційно  домагаються на те, що воно  виражає і захищає інтереси  всієї країни, народу, чи підданих громадян. Держава і керування їм уже не розглядаються як чи надбання особиста справа монарха, що царює династії, якоїсь частини суспільства. Офіційно воно відокремлюється від станів, класів і інших соціальних груп, хоча фактично проводить політику частіше з переважним врахуванням інтересів тієї чи іншої впливової частини суспільства.

Прагнення держави представити  себе як уособлення нації, що живе на визначеній території, обумовило висхідне ще до епохи пізнього середньовіччя ототожнення  держави з країною, Родіною, Батьківщиною.

3. З розвитком громадянського  суспільства в структурі державних  органів з'являються і встановлюються  в якості постійних загальнонаціональні  (а не тільки станові) представницькі  установи парламентського типу, що володіють правами твердження податків і зборів, що надходять у скарбницю держави, а також прийняття найбільш важливих нормативно-правових актів (законів). Виникнення і розвиток представницької демократії — явище, властивий епосі формування громадянського  суспільства. Представницькі установи, піднімающиїся спочатку на основі майнових цензів, завжди законодавствували від імені всього народу (нації).

4. Держава має управлінський  апарат, що складається з професійних  службовців, чиновників, а також  постійну армію. Створення бюрократії як ієрархічно організованої системи керування зі строго визначеними функціями кожної ступіні і посади — явище Нового часу. Основна маса що служать і військових складається з облич різної станової чи класової приналежності, що займають строго визначені місця в службовій чи посадовій ієрархії й одержують зміст від держави.

5. Держава засновує  і збирає податки, за рахунок  яких створюється і поповнюється  державна скарбниця, відкіля виробляються  витрати на зміст державного  апарата й армії. Як правило,  установа  податків і твердження кошторису державних витрат (державний бюджет) вимагає згоди представницької установи.

6. Сучасна представницька  держава офіційно визнає юридичну  рівність громадян (чи підданих), їхні права і волі, а також  гарантії цих прав і волі.

 

 

 

    1. Співвідношення держави і суспільства

 

Суспільство в широкому значенні-сукупність історико складених  форм спільної діяльності людей; у вузькому-історико конкретний тип соціальної системи, певна форма суспільних відносин.

Держава-це організація  політичної влади, яка сприяє переважному втіленню конкретних інтересів (класових, загальнолюдських, релігійних, національних тощо) в межах визначенної території.

Суспільство і держава-поняття  незбіжні. Перше більш ширше за друге, тому що суспільство має недержавні структури (політичні партії, політичні рухи, суспільні організації і об`єднання, трудові колективи тощо).

Держава займає в суспільстві  провідне положення і відіграє ньому  головну роль. По характеру держави  ми можемо судити о характері всього суспільства, о його суттевості.

Держава по відношенню до свого суспільства виступає, як засіб  управління, ведення загальних справ (підтримка порядку и суспільної безпеки), а по відношенню до своїх  супротивників використовує насильство і примус.

Хронологічні рамки  суспільства і держави також не співвідносяться: преше виникло раніше є має більш багату історію ніж друге. Держава була народжена прогресуючим суспільством, вона набуває по відношенню до нього відносну самостійність. Ступінь цієї самостійності постійно змінюється, залежить від зовнішніх та внутрішніх умов взаємодії.

 

 

 

 

 

 

 

III Перспективи і перешкоди розвитку громадянського суспільства.

 

В умовах низького рівня  цивільної культури і відсутності  тривалий час у росіян  можливості відігравати вирішальну роль у суспільно-політичному житті різкий перехід від тоталітарно-авторитарного суспільства до демократичного неминуче привів би до охлократії, розвалу держави і паралізував би діяльність громадянського суспільства, що формується, (багато в чому ми маємо можливість це спостерігати і сьогодні).

Тому протягом тривалого  часу неминучий перехідний період тісного, часто суперечливої взаємодії і  взаємовпливу демократично сформованих  органів правової держави й інститутів громадянського суспільства. Поступово  в міру підвищення культурного рівня, придбання управлінських навичок, компетенції в судженні про найважливіші суспільно-державні проблеми, громадяни через институты цивільного суспільства будуть брати на себе усе більше функцій державної влади, і переходити до самоврядування. Поки ж у ході політичної реформи члени суспільства повинні мати гарантовану законом і забезпечену всім механізмом реформуючої державної структури можливість вільно виражати свою політичну волю і підвищувати рівень своєї громадянської культури.

Информация о работе Громадянське суспільство і держава