Громадянське суспільство: сутність, структура, чинники становлення та розвитку

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему

«Громадянське суспільство: сутність, структура, чинники  становлення та розвитку» 
 
 
 
 

      Підготувала

      Студентка 2 курсу

       3 групи

      фінансово-

      економічного факультету

      Мельник Анастасія 

      Перевірила  Бульбенюк С.С. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ-2010

    План

Вступ.

1. Генезис поняття громадянського суспільства.
2. Сутність, структура і ознаки громадянського суспільства.
3. Проблеми і  перспективи становлення громадянського суспільства в Україні.

Висновки.

Список  використаної літератури. 

 

Вступ

    Рух до громадянського суспільства і  правової держави є одним із основних напрямків розвитку світового співтовариства, оскільки громадянське суспільство виступає своєрідним фундатором правової демократичної держави.

    Громадянське  суспільство належить до суспільних феноменів, що, з одного боку, володіє  значною автономією стосовно інших  сфер суспільного життя, а з іншого – перетинається з ними, обумовлюючи певну модифікацію економічних, а ще більшою мірою – політичних відносин. У процесі цієї взаємодії воно також зазнає змін, розвиваючись менш або більш успішно залежно від культурних, політичних, правових та економічних передумов.

    Комплексна проблематика громадянського суспільства протягом останніх двадцяти-тридцяти років була у фокусі уваги європейських дослідників. Існує значний доробок із зазначеної проблематики, створений філософами, соціологами, фахівцями юридичної й політичної думки. Попри це не вщухають теоретичні дискусії щодо значення та теоретичного підґрунтя громадянського суспільства. Актуальність цієї проблематики для сучасної України обумовлюється необхідністю формування громадянського суспільства на практиці, а не в декларативних заявах українських політиків.

 

     1. Генезис поняття  громадянського суспільства. 

    Ідея  громадянського суспільства є одним  з найцінніших досягнень світової політико-правової думки. Поняття «громадянське  суспільство» склалося не відразу, зміст  його формувався та збагачувався поступово. Протягом декількох століть виникали і розвивалися нові концептуальні уявлення щодо сутності громадянського суспільства, його структури та ознак.

    Термін  «громадянське суспільство» використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. За цією давньою традицією, витоки якої йдуть від ідеї поліса у Арістотеля (koinoia politike — громадянське суспільство); sosietas civilis у Ціцерона — громадянське суспільство і держава ототожнюються: бути громадянином держави означає бути членом громадянського суспільства, поводитися відповідно до його законів.

    Однак, починаючи з другої половини XVIII ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов'язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття.

    Перші спроби модернізації концепції громадянського суспільства були здійснені англо-французькою громадською думкою, а подальші кроки — німецькими філософами. У праці «Замітки з історії громадянського суспільства» (1767 р.) англійського вченого А. Фергюсона громадянське суспільство ще не розглядається як самостійне щодо держави явище. Аналізуючи еволюцію громадянського суспільства від часів класичної Греції і Римської республіки, він розуміє під цим терміном «самопослаблюючі риси», при чому найбільш небезпечною автор вважає «втрату громадянського духу». А. Фергюсон доводив необхідність створення асоціації громадян, яка пронизувала б всі сфери громадянського суспільства.

    Новий підхід щодо «громадянське суспільство  — держава» формується шляхом консолідації поглядів стосовно того, що громадянське суспільство має право захищати себе від держави. Як приклад такого розуміння проблеми була праця Т. Пейна «Права людини» (1791—1792 pp.). Ідеолог американської політичної думки Т. Пейн вважав, що людині від природи притаманне прагнення до громадського життя. Це змушує індивідів будувати свої відносини на принципах солідарності та змагання. Таким чином, громадянське суспільство існує апріорі, доісторично, а легітимна держава — це не більше як делегування їй владних повноважень, визначення її допоміжного характеру щодо суспільства. Чим зріліше громадянське суспільство, тим більше воно саморегулюється і тим менше потребує регуляції з боку держави.

    Особлива  роль у розвитку концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю. Мислитель  розглядає його як продукт історичного  розвитку, вважає суспільство категорією переважно господарського характеру, яка базується на суспільних потребах, а державу - категорією морально-ідеологічного змісту. Громадянське суспільство, за Гегелем, поєднує у собі ринкову економіку, суспільні класи, корпорації та інститути, а також цивільні права, що регулюють відносини його складових. Це суспільство не спроможне подолати притаманні йому конфлікти, тому воно повинно бути приведене до порядку політичними структурами. Однією з таких структур має бути держава.

    Тим самим, з одного боку, держава має досить широку сферу повноважень, а, з іншого — вона втручається у діяльність громадянського суспільства з однією метою — ліквідувати несправедливість чи нерівність щодо громадян даного суспільства. Ці умови дають право забезпечити широкі можливості для державного регулювання і домінування держави в суспільному житті.

    Новий імпульс ідея громадянського суспільства  отримала у Т. Гоббса. Як захисник державного абсолютизму він описує природний  стан людини як сумарну і побічну  психічну ситуацію, а поняття «держава», «суспільство» та «уряд» у нього рівноцінні поняття. Питання взаємодії держави і суспільства, по суті, знімається. Автор звертає увагу не на порівняння чи поєднання держави і суспільства, а на тенденцію до одержавлення суспільства, до жорстокої правової регламентації соціальних процесів.

  Дальшу  розробку цієї проблеми можна знайти в дослідженнях французьких мислителів Ш. Монтеск’є і Ж.-Ж. Руссо. Ш. Монтеск’є у своїх творах, особливо в знаменитій праці «Про дух законів», стверджував, що суспільство лише тоді може успішно функціонувати та розвиватися, якщо в ньому панують республіканські закони. Ось чому він так палко обстоював ідеї парламентаризму, законності, сформулював концепцію правової держави з поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову.

    Ж.-Ж. Руссо пропагував ідею суверенності волі народу. Виходячи із засади, що джерелом влади може бути тільки народ, він протиставляв теорії розподілу влади свою систему постійно діючого в державі плебісциту для вирішення суспільно-політичних проблем. Для французького політичного мислителя терміни «громадянське суспільство» й «держава» також були синонімами.

    Кожна з цих позицій має свої переваги та недоліки. При розгляді держави  як складової громадянського суспільства, якоюсь мірою втрачається розуміння держави як важливого механізму в організації людської спільноти, ускладнюється процес розуміння зворотного впливу держави на цей феномен. Відведення посередницької ролі громадянському суспільству, навпаки, принижує роль останнього, призводить до підпорядкування його державі. Не вступаючи у полеміку, задля кращого розуміння і ролі громадянського суспільства, і ролі держави в суспільному розвитку та процесі взаємодії між ними, вважаємо за потрібне розглядати обидва елементи як рівноправні та взаємозалежні складові людського суспільства. 

2. Сутність, структура і ознаки громадянського суспільства.

      В громадянському суспільстві,  за твердженням німецького мислителя  І.Канта, кожна людина визнається  абсолютною цінністю, має гідність, не може бути засобом здійснення ніяких планів. У громадянському суспільстві людина повинна творити своє життя самостійно, власними силами і відповідати за свої дії. Задоволення інтересів кожного та їх захист повинні стимулювати людину до самовдосконалення, а громадянська свобода – забезпечуватись правом, яке є умовою і гарантією людської гідності.

    Громадянське  суспільство – це суспільство  вільних індивідів і рівних можливостей. Кожен є власником і володіє  необхідними матеріальними засобами і  благами, які б забезпечували  його нормальне існування.

    Тобто у такому суспільстві кожен має  повну економічну свободу і може існувати автономно. Крім цього, характерною  ознакою громадянського суспільства  є наявність політичної свободи індивіда. Він є незалежним від держави, може бути повноправним учасником політичних організацій, об’єднань громадян, які здійснюють функції контролю за державою, діяльністю її владних інститутів. Громадянське суспільство як об’єднання вільних індивідів та їх утворень базується на рівноправних відносинах усіх з усіма, стабільність яких забезпечується державою за допомогою юридичних приписів (дозволів і заборон).

    Незважаючи  на різноманітність поглядів на поняття  громадянського суспільства, сталого  визначення цьому феномену сучасна  політологія ще дати не може, проте можна вважати, що найбільш системно і методологічно вивірену характеристику громадянського суспільства дав М.П.Орзіх, який під громадянським суспільством розуміє «по-перше, асоціацію людей, в якій кожна людина вільна як така, що має невідчужувані права, є рівноправною з іншими членами асоціації, самостійна у виборі громадського стану; по-друге, це позадержавні асоціації людей за соціальною, етнічною, релігійною та іншою належністю, політичними, економічними, професійними та іншими інтересами; по-третє, це формування на зазначених засадах суспільних (позадержавних) відносин, що розвиваються і функціонують на самоврядних засадах, а також шляхом самопрояву інтересів і волі окремих індивідів та їхніх асоціацій, що діють у право вільному просторі суспільства».

    Суспільні відносини в громадянському суспільстві  формуються у кілька рівнів, відповідно до чого змінюються  і функції  держави.

    На  першому рівні суспільних відносин, які охоплюють сферу сім’ї, її побуту, освіти, освоєння культурних цінностей, функції держави полягають лише у створенні для цього належних умов.

    Другий  рівень суспільних відносин, які охоплюють  сфери власності й економіки,  матеріального і духовного виробництва, обміну предметами, продуктами і  діяльністю, вимагає інтенсивнішої участі з  боку держави. Її завданнями тут стають створення рівних умов для розвитку і функціонування усіх форм власності, підприємництва і вільної конкуренції, забезпечення самоврядності, діяльності політичних і громадських організацій, здатності суспільства самостійно розвиватися і визначати свій подальший розвиток.

    Для третього рівня суспільних відносин характерним є стабілізація політичного  життя, завершення формування демократичної  політичної системи. На цьому рівні  розвитку суспільства держава не може претендувати на зверхність, повинна розглядатися на рівні з іншими суб’єктами суспільних відносин і забезпечувати стабільність громадянського суспільства, захист суверенітету, національну безпеку; охорону всіх форм власності, правового порядку, прав та інтересів громадян; економічну стратегію, виконання соціальних функцій.  

    Якщо  узагальнити різні визначення, то можна виокремити основні риси громадянського суспільства. Таке суспільство характеризується:

    -         наявністю розвиненої мережі різноманітних відносин між рівними, автономними в своїх діях суб’єктами (окремими громадянами та соціальними групами), які здійснюються без посередництва держави;

    -         існуванням суспільних інститутів (громадських організацій, профспілок, структур місцевого самоврядування, незалежних ЗМІ та ін.), які відображають увесь спектр інтересів громадян та соціальних груп, захищають їх у стосунках з державою;

    -         усталеною системою цінностей, в основі якої лежать цінності суспільного активізму, моральної і економічної автономії індивіду, сприйняття суспільства як самоцінності;

  - динамічною соціальною структурою суспільства, яка перебуває в постійному розвитку і є відокремленою від держави;

  - ринковими економічними відносинами, які формують демократичну політичну систему, де правова, демократична держава стає породженням громадянського суспільства;