Консерватизм

шляхом. Ідеям  індивідуалізму, прогресу та раціоналізму, які породжені

лібералізмом, мають  протистояти усталені традиції, звичаї, стабільні

суспільно-політичні  інститути, що становлять моральні та матеріальні

цінності суспільства. 

Засновники консерватизму  вважали, що політичні принципи потрібно

пристосовувати  до існуючих реалій і традицій, оскільки ці інститути й

відносини між  суб'єктами політики мають незаперечну  перевагу перед

будь-якою теоретичною  схемою, хоча б раціонально виваженою  й

побудованою. 

На відміну  від лібералізму та соціалізму, які були провідними

політичними доктринами відповідно буржуазії та робітничого  класу,

консерватизм  характеризується дещо іншою соціально-психологічною  та

соціальною базою. 

Тут йдеться  не тільки і не стільки про класи  та інші соціальні чи

етнічні групи, які мають панівне, привілейоване  становище в суспільстві.

Часто-густо  консерватизм є своєрідною захисною реакцією середніх, а то й

знедолених верств населення (підприємців, фермерів, ремісників, селян),

які відчувають страх перед невідомим майбутнім і можливістю втратити

навіть те, що вони досі мають. 

На ці складні  процеси впливають традиційні соціальні  та психічні норми

регулювання поведінки, а також традиції, звичаї, цінності, що

вкорінилися в  суспільній свідомості широких народних мас. 

Таким чином, можна  стверджувати, що консерватизм було б  правильно

розглядати як: 

1) психологічну  настанову або інерційний стиль  мислення; 

2) особливу ідеологічну  позицію, що ґрунтується на  певній "охоронній"

філософії; 

3) певну модель  існування і політичної поведінки. 

Отже, можна зробити  висновки, що консерватизм зосереджується на

збереженні традиційних  правил, норм поведінки, ієрархії влади,

соціальних і  політичних структур та інститутів [105]. Однак це абсолютно

не означає, що дана політична доктрина відкидає можливість і

необхідність  урахування змін і пристосування  до них існуючих структур та

інститутів. 

З часом ця політична  доктрина перетворилася по суті з  консервативної на

еволюційну, пережила в другій половині XX ст. своєрідний консервативний

Ренесанс, про що йтиметься далі. 

Список літератури:

1. Борисов В. К. Теория политических систем. — М., 1991.
2. Бодуен Ж. Вступ до політології. — К., 1995.
3. Буржуазные теории журналистики: критический анализ. — М., 1980.
4. ВинниченкоВ. Відродження нації. — К., 1991. — Т. 1-3.
5. Бутенко А. Политическая власть и борьба за нее при социализме // Сов. гос-во и право. — 1989. — № 3.
6. Бухарин Н. Как А. Квасьневский победил на президентских выборах в Польше// Власть. — 1996. — № 3.
7. Боплан Г. Опис України... — К., 1990.
8. Брегеда А. Ю. Основи політології. — К., 1997.
9. Варзар І. М. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. — К., 1994.
10. Власенко Н. А., Зорько С. В., Сиротич М. Р. Україна на шляху до

інформаційного  суспільства: проблеми та здобутки. Інформаційно-аналітичний огляд Національного інституту стратегічних

досліджень. —  К., 1995. — № 5.