Контрольная работа по «Політологія»

    Участь  України у міжнародних організаціях створює реальні можливості для  взаємодії практично з усіма  державами світу в межах багатосторонньої дипломатії. Членство в них доповнює і розширює двосторонні і регіональні  механізми забезпечення фундаментальних  національних інтересів України, відкриваючи  доступ до світового досвіду, інформації, статистики, експертних послуг, джерел технічної і фінансової допомоги. Всесвітні міжнародні організації  сприяють підвищенню ролі та впливу Української держави у світі. За допомогою членства в них Україна бере участь у формуванні архітектури світового правопорядку, вирішує проблеми гарантій своєї національної безпеки. Пріоритетним напрямком діяльності України у всесвітніх міжнародних організаціях є активна участь в ООН та її спеціалізованих установах. Одним з головних завдань у такій сфері є підвищення ефективності участі України в діяльності ООН та інших міжнародних організаціях. Україна активно використовує досвід і ресурси ЮНЕСКО, ЮНІДО, МАГАТЕ, МБРР, МВФ, Всесвітнього Банку та інших міжнародних організацій в інтересах міжнародного і національного економічного, науково-технічного і культурного розвитку.

    На  сучасному етапі пріоритетними  функціями зовнішньої політики України  є:

• забезпечення національної безпеки; створення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки;
• сприяння науково-технічному прогресу, розвитку культури і освіти;
• участь у розв’язанні глобальних проблем сучасності;
• зв’язки з українською діаспорою; інформаційна діяльність.

      Виходячи з катастрофічних наслідків  для всього людства ядерної  війни, Україна вважає застосування  ядерної зброї неприпустимим.  У зовнішньополітичній діяльності  активно виступає за загальне  ядерне роззброювання. Ставши  в силу історичних обставин  власником ядерної зброї, успадкованої  нею від колишнього СРСР, Україна  твердо заявила, що дотримуватиметься  положення Договору між США  і СРСР про обмеження і скорочення  стратегічних наступальних озброєнь  у частині, що стосується ядерних  озброєнь, розташованих на її  території. 14 січня 1994 р. у Москві  в ході трьохсторонніх переговорів  між президентами Росії, США  й України досягнуто домовленість  про ліквідацію стратегічної  зброї на території України.  Тим самим ще раз продемонстровано  світу бажання України йти  шляхом роззброєння, повної ліквідації  ядерної зброї [16].

    Одночасно з пошуками міжнародних гарантій безпеки Україна дбає про розвиток власних Збройних Сил відповідно до принципу необхідної оборонної достатності. Військова доктрина України носить оборонний характер і передбачає створення мобільної модерної армії, оснащеної сучасними видами високоточної зброї, і налагодження військово-політичного  співробітництва з іншими, насамперед, суміжними державами і міжнародними організаціями. Розбудовуючи національні  Збройні Сили, Україна докладає зусиль до активізації процесу обмеження  озброєнь і роззброєння, у тому числі  ядерного, з метою систематичного зменшення у світі військових загроз і узгодження практичних кроків по реалізації оборонної доктрини України  з динамікою процесів формування європейських і універсальних структур безпеки. У такому контексті Україна  сприяє здійсненню заходів, спрямованих  на повне знищення всіма державами  хімічної і біологічної зброї.

    Україна активно співпрацює зі світовим співтовариством  на універсальному, регіональному і  двосторонньому рівнях у розв’язанні  глобальних проблем сучасності, що є загальною турботою людства: охорона  довколишнього середовища, роззброєння, ліквідація неписьменності, охорона  здоров'я, стихійні лиха, допомога біженцям, регулювання міграційних процесів, боротьба з наркоманією, злочинністю, тероризмом і т.п. Україна направляє  свою зовнішньополітичну діяльність на переключення матеріальних і інтелектуальних  ресурсів людства насамперед на нестатки розвитку. Одна з пріоритетних функцій  української зовнішньої політики полягає  в залученні міжнародної допомоги для подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Важливим фактором зовнішньої політики України є забезпечення і задоволення національно-культурних, духовних, мовних та інших потреб і  запитів етнічних українців, що проживають за кордонами України, зокрема, в  державах, які утворилися на геополітичному просторі колишнього Союзу РСР. Керуючись  міжнародними стандартами прав людини, Україна сприяє широкому розвитку гуманітарних і інших контактів закордонних українців і вихідців з України з історичною Батьківщиною. З цією метою Україна підтримує необхідні зв'язки з усіма державами світу, у яких проживають українці. Зважаючи на глобальні зміни і процеси, які супроводжують світовий розвиток, динамізацію сучасної системи міжнародних відносин, все більшого значення набуває інформаційна функція зовнішньої політики. За таких обставин йдеться про необхідність створення ефективної системи інформаційного захисту національних інтересів держави, що передбачає активну інформаційно-аналітичну роботу, формування прихильного ставлення до України в парламентських, урядових і неурядових колах, забезпечення надійного, науково обгрунтованого прогнозування можливого розвитку подій та перспективних напрямів міжнародної діяльності.

    Особливе  значення з точки зору зміцнення  міжнародно-правової суб’єктності нашої  держави в цілому і формування засадних принципів її зовнішньої політики зокрема мало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. З прийняттям Основного Закону визначальні напрями  нашої зовнішньої політики набули подальшого розвитку та конституційного закріплення. “Конституція, як основа стабільності суспільства, створює принципово нову атмосферу для розвитку міжнародного співробітництва України із світовою спільнотою, сприятливий інвестиційний  клімат для нашого народногосподарського  комплексу”, — констатував Президент  України Л. Кучма на урочистій  церемонії підписання Конституції  України 12 липня 1996 р. Таким чином, можна  сказати, що прийняття Конституції  практично завершило формування правових основ зовнішньої політики України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Список  використаної літератури

1. Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» ( Відомості Верховної Ради України, 2010, N 40, ст.527 )
2. Бжезінський 3. Україна має стати європейською державою // Сучасність. — 1991.— № 9.
3. Бжезинский З.  Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. — М.: Междунар. отношения, 2000, - 765с.
4. Гумплович Л. Социология и политика. — М., 1895, 334с.
5. Дем'янчук О.П. «Державна політика» та «публічна політика»: варіанти перехідного періоду // Наукові записки. Т. 18: Політичні науки / Національний університет "Києво-Могилянська академія".-К.,2000.-С.31-36.
6. Іваночко Я. Довіра до вдали падає //Львівська пошта.-2009.-№64(802).
7. Кудряченко А. І. Головні засади зовнішньої політики України // Віче. — 1996. — № 8.
8. Литвин В. Зовнішня політика України: 1990-2000 // Віче. — 2000. — №11.
9. Мурадян А. А. Самая благородная наука (Об основных понятиях международно-политической теории). — М.: Международные отношения, 1990.
10. Пирожков С. Національні інтереси України: концепція безпеки і сучасні реалії геополітичної ситуації в Європі // Віче. — 1992.— № 11.
11. Политология: Учебник для вузов / Под ред. В.П. Андрущенко и Н.И. Горлача. — Киев, Харьков, 1999, - 464с.
12. Політологія: Навч. посібник для вузів/ Упоряд. та ред. М. Сазонов. — Харків: Фоліо, 1998.- 381с.
13. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. – К.: Вища шк., 1998. – 276с.
14. Політологія. Підручник / За редакцією Бабкіної О.В., Горбатенко В.П. — Видання 2-ге, перероблене, доповнене. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001.
15. Про Основні напрями зовнішньої політики України. Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №37.
16. Рудич Ф. Україна, Росія, Євроатлантика: деякі аспекти взаємовідносин // Людина і політика. – 2000. – №3.
17. Стус В., Константинова І. Фрондизм як ознака... громадянського суспільства // День.-2008.- № 154.
18. Сучасний словник мінімумів іншомовних слів/К.: Довіра, 1999.-С.344.
19. Удовенко Г. Й. Завдання зовнішньополітичної служби України на сучасному етапі // Політика і час. — 1995. — № 8
20. Цокур Є. Шляхи та методи забезпечення легітимності політичної влади // http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=21&c=4
21. http://pidruchniki.com.ua/00000000/pravo/osnovi_teoriyi_derzhavi_gromadyanske_suspilstvo_pravova_derzhava
22. /http://ebk.net.ua/Book/political science/uriy politologiya/part5/1301.htm/ Сутність політичного лідерства Юрій М.Ф. Політологія. Підручник  Київ.:  Дакор, 2006.