Інститут виборів

Пропорційна система  також не сприяє утворенню електоральних союзів; кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. Однак вона неминуче ставить партії перед необхідністю формування урядових коаліцій, оскільки, як правило, жодна з них не має змоги здобути більшість парламентських місць і самостійно сформувати уряд. Пошук компромісів у формуванні уряду ускладнюється тим, що депутати вже пов'язані передвиборними обіцянками, прагнуть зберегти обличчя партії, щоб мати підтримку своїх виборців і на наступних виборах. Труднощі у формуванні парламентських коаліцій і нестабільність уряду є характерними рисами політичного життя держав з пропорційною виборчою системою і породжуваною нею багатопартійною системою.

Зворотний вплив партійної  системи на виборчу проявляється, зокрема, в тому, що та чи інша конфігурація правлячих партій приймає виборче законодавство, намагаючись пристосувати його до власних потреб. Вплив виборчої системи на формування партійної не є жорстко однозначним. Дія законів взаємодії виборчих і партійних систем, як і будь-яких інших законів суспільного розвитку, виявляється лише як тенденція. Вона модифікується низкою історичних, соціальних, політичних, культурних та інших чинників, що впливають на формування партійних систем. Одним із них є прийнята в країні форма державного правління.

Особливість зв'язку форми  державного правління з певним типом  виборчої системи полягає в тому, що останній може послаблювати, або, навпаки, посилювати недоліки, потенційно притаманні тій чи іншій формі правління. Вважається, що президентській формі правління краще відповідає мажоритарна виборча система, а парламентарній — пропорційна. У президентській республіці мажоритарна виборча система робить главу держави та уряд відносно незалежними від політичних партій і парламенту, дає президентові змогу проводити значною мірою незалежну політику. Пропорційна виборча система за президентської форми правління, навпаки, ставить главу держави та уряд у залежність від політичних партій, сприяє протистоянню президента й парламенту.

З огляду на його важливість розглянемо це питання докладніше. Оскільки за президентської чи президентсько-парламентарної форми державного правління уряд формується позапарламентським шляхом, то представленим у парламенті партіям немає необхідності об'єднуватися з метою формування парламентської більшості та урядової коаліції. А за відсутності парламентської більшості немає чіткої структурованості парламенту на більшість і опозицію, ускладнюється прийняття парламентом рішень.

За пропорційного представництва в парламенті й багато-партійної системи партія, яку представляє президент, найчастіше отримує відносно невелику кількість депутатських мандатів. А це означає, що президент може не мати підтримки парламенту. Отже, президент не може управляти без підтримки парламенту, а останній не несе відповідальності за діяльність уряду й тому не зобов'язаний його підтримувати. У цьому полягає причина постійного конфлікту між президентом і парламентом, який стає особливо гострим тоді, коли президент і парламентська більшість представляють не просто різні, а протилежні за своїми позиціями політичні сили.

Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної), американський політолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської форми правління з мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а парламенської форми правління - з пропорційною виборчою системою. Останній варіант існує у більшості країн Західної Європи, крім Великобританії і Франції. Поєднання президентської форми правління з пропорційною виборчою системою є найменш вдалим. У цьому разі існує досить значна небезпека політичного тупика й паралічу демократичних інститутів.

У демократичному суспільстві  єдиним джерелом влади визнається народ, а вибори є легітимним засобом  передання влади від нього до правлячої еліти. Якісний склад правлячої еліти, а отже якість самої політики, перебуває у прямій залежності від досконалості виборів. У зв'язку з цим надзвичайно важливо забезпечити досконалість і демократизм самих виборів. Це важливо і з огляду на те, що участь у виборах для абсолютної більшості громадян є не тільки основною, а й єдиною формою участі в політиці. Тому в демократичних суспільствах виборам приділяється надзвичайно велика увага.

Однак вибори як засіб  легітимізації влади і формування правлячої еліти не варто ідеалізувати. Навіть найдосконаліше виборче законодавство, найоптимальніша виборча система  не забезпечують прихід до влади найпридатніших для цього осіб — людей професійно підготовлених, з високими моральними якостями. В політиці часто буває так, що на виборах перемагають не найкращі, не найбільш гідні, а найбагатші й найвпливовіші — ті, хто користується підтримкою фінансових кіл, політичних партій, громадських організацій, владних структур, засобів масової інформації, хто має можливість використати для перемоги на виборах своє службове становище тощо.

Вивчення й запозичення  набутого в інших країнах досвіду  організації і проведення виборів, його законодавче закріплення є одним із актуальних завдань становлення демократії в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Аналізуючи все вище викладено, можна прийти до висновку, що оптимальний вибір виборчої системи та ступінь її функціональності впливає не лише на формування якісної політичної влади, а й на перспективу демократичного розвитку всього суспільства, адже загальновизнаним сьогодні є той факт, що тип виборчої системи має велике значення для функціонування демократії та демократичних інститутів.

Так – як партії виступають посередником між громадянським суспільством і державою та є одним із базових інститутів сучасного суспільства, без якого неможливо уявити існування представницької демократії, інститут виборів  - є елементом трансформації інтересів суспільства в реалізацію державницьких рішень. Саме інститут виборів дає змогу реалізувати національні інтереси кожного з виборців в системі державної політки.

 У перехідних суспільствах  застосування того чи іншого  типу виборчої системи може не тільки не допомогти вирішенню проблеми адекватного парламентського представництва та структурування законодавчого органу, а й навіть загострити соціальні та політичні проблеми. 

Тому, дослідження трансформації  такого важливого елементу політичної системи, як інститут парламентських виборів та його впливу на формування партійної системи в Україні дозволяє отримати точніше уявлення про сутність політичних процесів усієї системи влади в Україні, виявити закономірності її розвитку і визначити оптимальні шляхи подальшого демократичного поступу країни.

Аналізуючи  політичне життя в Україні з моменту незалежності, нажаль прослідковується чітка тенденція зміни системи виборів напередодні самих виборів, що вказує на те, що виборчий інститут слугує лише виключно для реалізації певних цілей політичних груп і ніякому разі ці зміни не стосуються громадянського воєвиявлення.

З моєї точки зору було б доцільно запровадити прийняття системи виборів на початку формування  більшості у Верховній Раді та Уряду, а наступні зміни можна було би вносити тільки після нового обрання. Така система спонукала би до приділення уваги результатам роботи Уряду, а не  пошуку нової форми системи виборів.

 

Список використаної літератури:

 

1.Конституція України. // Відомості Верховної Ради України 1996р.

2. Закон України “Про вибори народних депутатів” із змінами і доповненнями //Відомості Верховної Ради 2012 №10-11.

3. Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” //Відомості Верховної Ради України 2004 №30-31.

4. Мелащєнко В. Ф. Основи конституційного права України. – К.: “Вентурі”, 1995.

5.Юридичний енциклопедичний словник. – М.: “Радянська енциклопедія”, 1987.

6. Мазуренко Г.М. Особливості взаємодії виборчої та партійної систем при різних формах державного правління // Політика і час. – 2002. – № 9;

7. Романюк А., Шведа Ю. Партії та електоральна політика. – Львів, 2005.