Насамперед йдеться про розвиток на основі сутнісних засад політичної культури українського етносу (історичного досвіду, мови, території, політичної символіки), державно-громадської спільноти сучасного типу, тобто української політичної нації. Таку позицію називають ідеєю етнічної серцевини, або більш розповсюдженою назвою, такою як ідеєю "титульної нації", яка повинна відпрацювати усі політико-економічні стандарти до вступу в ЄС.

     Для подальшої консолідації суспільства необхідно виробити чіткі науково-обґрунтовані уявлення про співвідношення між громадською та етнічною українською ідентичностями, а також окремими національними меншинами, що проживають в Україні.

     Висновки

     Отже, політична культура — поняття, яке  виражає рівень політичної компетенції  людини, групи, суспільства та їхню готовність (чи неготовність) діяти відповідно до прийнятих у цьому суспільстві цінностей, принципів і норм.

     Політична культура в широкому розумінні — це сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи.

     3 наведених визначень політичної культури видно, що основними елементами її структури є політична свідомість і політична поведінка (діяльність) у найбільш поширених, типових їх виявах. Головним елементом політичної культури є політична свідомість. її складають політичні інтереси, знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, цінності, оцінки, орієнтації, почуття, настрої, традиції тощо. Системоутворюючими в політичній культурі, тобто такими, що визначають її як органічну цілісність, систему, є політичні знання, політична ідеологія і переконання.

       У кожному суспільстві політична  культура виконує відповідні  функції. Пізнавальна функція  пов'язана з теоретичним осмисленням  політичного життя та використанням  політичних знань у практичній  діяльності політичних партій, владних  органів; нормативно-регулювальна виявляється в ідеалах, політичних нормах, традиціях, що утверджують соціальну злагоду в суспільстві; сутність виховної функції — у формуванні особистості на засаді системи цінностей суспільства, які забезпечують реалізацію соціальних і національних інтересів; функція політичної соціалізації полягає у забезпеченні входження людини в політику шляхом засвоєння всіх панівних норм і орієнтирів, цінностей і зразків політичної поведінки.

     Політика  і культура дуже часто перетинаються  між собою, тому як без політики не може бути культури і навпаки.

     У сучасному політичному дискурсі вплив переконання та сприйняття адресатом мовлення політика є значним. Переконання здатні формувати, чи навіть передбачати рівень взаємовідносин  між політиком та виборцем. Ефективність же  спілкування політичного діяча залежить від його здатності взаємодіяти з іншими людьми та встановлювати так званий рапорт, налаштовуючись щодо їхніх моделей світу і навичок поведінки, внутрішньо приєднуючись до них, бо “різниця полягає не в самому світі, а в його фільтрах, через які його сприймаємо: мова – це фільтр, переконання – також “фільтр”.

     Під політичною поведінкою розуміють будь-яку форму участі у здійсненні влади або протидії її здійсненню. Це поняття розкриває структуру й механізм політичної діяльності. Воно охоплює участь у формальних організаціях і масових рухах, залученість до різних елементів політичної системи чи свідоме відмежування від них, активну публічну маніфестацію своїх  поглядів з мстою впливу  на політичні  інститути чи політичну апатію. Отже, політична поведінка проявляється у багатоманітних формах. Найбільш загальну типологію політичної поведінки здійснив М. Вебер Залежно від ступеня участі людей у здійсненні влади він розрізняв три типи політичної поведінки: політики за випадком, політики за сумісництвом і політики за професією. Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і виявляється лише час від часу: під час голосування, присутності на політичних зборах тощо. Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише в разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Вони беруть участь у роботі представницьких органів, політичних партій, обговоренні та прийнятті рішень. Політики за професією живуть «для» або «за рахунок» політики. Політична діяльність є для них професійним заняттям і основним джерелом засобів існування. Вона проявляється в постійній роботі в політичних організаціях або в політичному  лідерстві.

     Список використаної літератури

1. Білик М.В. Особливості формування політичної культури сучасної молоді// Соціальна психологія. – 2004. – № 4(6). – С.96-105.
2. Галактіонов В. І. Фактори впливу на формування політичної культури // Політична культура: теорія, проблеми, перспективи. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2004.
3. Деркач Ж.В. Політична культура як інтегральна характеристика процесу формування і розбудови держави: Автореф. дис ….  канд. політ. наук. - Х., 1999. - 20 с.
4. Жадан І.В. Психологічні засади побудови змісту політичної освіти // Педагогіка і психологія. – 2005. – № 3. – С. 25-34.
5. Заздравнов А. П. Соціокультурний процес в Україні: демократичні перетворення та національний менталітет // Культура України: Зб. статей. Вип. 3. / Під ред. проф. М. В. Дяченка, проф. В. М. Шейка. – Х.: ХДІК, 1996.
6. Захаров А. В. Традиционная культура в современном обществе // Социс. – 2004. - № 7 - С. 105 - 115.
7. Іванов М.С. Що таке «громадянська» і що таке «політична» освіта? // Політичний менеджмент. – 2003. – № 2. – С.41-49.
8. Карнаух А. Формування політичної культури молоді на сучасному етапі// Людина і політика. – 2004. – № 5. – С.134-139.
9. Кравченко Ю.І. Політична культура та політична свідомість як детермінанти розвитку демократично-орієнтованої держави // Укр. політ. нація: генеза, стан, перспективи: Монографія / За заг. ред. В.С.Крисаченка. - К.: НІСД, 2004. - С. 323.
10. Лісовий В. Культура - ідеологія - політика. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997.
11. Ольшанский Д. В. Политическая психология. – СПб.: Питер, 2002. – 576 с.
12. Пірен М. Проблеми формування сучасної української еліти // Соц. психологія. - 2004. - № 2 (4). - C. 38-48.
13. Політологія: Підруч. для вищ. навч. закл. / А.Колодій (наук. ред.). - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: Ельга ; Ніка-Центр, 2003. - 664 с.
14. Проскуріна О.О. Формування політичної культури українського суспільства: проблеми та перспективи розвитку: Автореф. дис. … канд. політ. наук. - К., 2001. - 25 с.
15. Стегній О. Регіональний чинник розвитку політичної культури населення України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. - № 3. - С. 94 – 122.
16. Фоменко О.С. Політичний дискурс демокритчного суспільства // Вісник Київського університету. – Іноземна філологія. – Випуск 27. – Київ  , 1998. – C.10-12.
17. Черская И.Н. Установка и убеждение как доминирующий признак политического дискурса // Весник Харьковского университета. – Харьков, 2001. - № 520. – Сер.филология. – Изд.33. – C.57-60.