Шпаргалка по "Политологии"

- діагностична - люди очікують від лідерів  авторитетної, точної і своєчасної  оцінки політичної ситуації у  суспільстві;

- стратегічна  - люди очікують від лідерів  вироблення оптимального політичного  курсу, що відповідає ситуації, яка склалася у суспільстві;

- мобілізуюча  - люди очікують від лідерів  постійного обґрунтування вірності  даної ними оцінки політичної  ситуації і їх спонукання до  дій для досягнення поставлених  завдань;

- інтегративна - люди очікують від лідерів  створення атмосфери, в якій  різноманітні суспільні групи могли би відчувати себе єдиним цілим;

- патронажна  і арбітражна - люди очікують від  лідера захисту від беззаконня  і свавілля бюрократії, допомоги  при надзвичайних і кризових  ситуаціях;

- персоніфікація  політичних явищ. Ця функція знімає  відчуття безособовості політичних процесів, тому відповідальність за значні події суспільного життя, які мають як позитивні, так і негативні наслідки, покладаються на політиків.

 

Політичний лідер - це будь-який учасник політичного процесу, що активно впливає на нього і стимулює соціальну групу чи суспільство в цілому на досягнення певної мети.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

21.Поняття  «політична свідомість» визначення  змісту

 

ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ – система теоретичних і повсякденних знань, оцінок, настроїв і почуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення політичної сфери соціальними суб’єктами – індивідами, групами, класами, спільностями.

Сутність: результат і процес віддзеркалення, засвоєння політичної реальності з урахуванням соціальних інтересів людей.

Зміст: Політичні ідеї, теорії, погляди, інтереси, настрої, почуття.

Специфіка: Високий ступінь відбиття соціально-класових інтересів. Активний вплив на інші форми суспільної свідомості.

 

УМОВИ ВИНИКНЕННЯ:

– усвідомлення людиною своєї групової належності та ідентичності;

– розуміння  неможливості реалізації своїх групових інтересів без вступу в певні  відносини з політичною владою;

– з’ясування людиною  своєї належності до певних політичних позицій, усвідомлення свого громадянського статусу суб’єкта, наділеного правами, свободами, можливостями впливати на владу.

 

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ:

пізнавальна – система знань про навколишню політичну дійсність;

нормативна – створення загальноприйнятного образу майбутнього;

аксеологічна – допомагає орієнтуватися в політичному житті, давати оцінку політичних подій;

регулятивна – подає орієнтири щодо участі у політичному житті;

прогностична – дозволяє створити основу для передбачення змісту та характеру розвитку політичного процесу;

інтегруюча – сприяє об’єднанню певних груп людей на базі спільних політичних цінностей та ідеалів.

 

ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ ТА ПОЛІТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – є важливими складовими частинами політичної свідомості.

Політична ідеологія – система ідей і поглядів, які виражають інтереси суспільних класів стосовно політики, здійснення влади.

Сутнісними рисами політичної ідеології є систематизований, теоретичний характер і цілісне  відображення інтересів суспільних класів. Суб'єктами основних політичних ідеологій сучасності – лібералізму, консерватизму, соціал-демократизму й комунізму є сааме суспільні групи населення.

Політична психологія та ідеологія перебувають у єдності  і взаємодії. Особливістю цієї взаємодії  є те, що обидві вони виражають інтереси одних і тих самих соціальних спільностей, але з різним ступенем глибини та узагальнення.

Політична психологія – це сукупність почуттів, настроїв, емоцій, волі, думок, особливих рис характеру індивідів і соціальних спільностей, що виражають їх ставлення до політичних інститутів, здійснення влади.

Політична психологія має певну структуру. Вона містить політичні потреби, інтереси, почуття, настрої, традиції тощо.

Політичні потреби – базовий елемент політичної психології. Це ті потреби, задоволення яких пов’язане зі здійсненням влади.

Політичні інтереси – це усвідомлені політичні потреби. Вони є реальними причинами дій учасників політичного процесу. Залежно від відмінностей у політичних інтересах одні й ті самі явища політичного життя можуть по-різному сприйматися його учасниками, що формує відповідні політичні почуття, настрої, емоції тощо, отже, й відповідну політичну поведінку.

Політичні настрої – є станом почуттів щодо політичних явищ і процесів. Настрої містять як емоційні, так і раціональні елементи і справляють значний вплив на політичну поведінку людей.

Політичні традиції – є найбільш стійкою складовою. Це усталені норми політичної поведінки, політичні цінності, ідеї, звичаї тощо, які передаються від покоління до покоління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

22. Основні  політико-ідеологічні доктрини

 

ЛІБЕРАЛІЗМ  – політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Лібералізм як одна з найбільш поширених у світі  ідейних і соціально-політичних течій сформувався ще в ХVІІІ ст. У другій половині ХІХ ст. він окреслився в самостійний напрям, який з появою ліберальних партій набув особливого розвитку і значення.

НЕОЛІБЕРАЛІЗМ – сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя; “етатистський” різновид лібералізму зі збереженням принципу демократії, вільної конкуренції, гласності, приватного підприємництва.

КОНСЕРВАТИЗМ – політична доктрина, яка зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Його політико-ідеологічний світогляд визначається як комплекс життєздатних принципів, головними серед яких є свобода і відповідальність, авторитет, релігійність, природна нерівність людей та їх скептицизм.

НЕОКОНСЕРВАТИЗМ – політична ідеологія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн світу, які сповідують принцип знаходження “золотої середини” між деструктивністю необмеженої ринкової стихії і неефективною тотальною державною регламентацією, збереження законності й правопорядку.

СОЦІАЛІЗМ – вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості.

МАРКСИСТСЬКА  КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛІЗМУ. Вона розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму – суспільно-економічної формації, яка характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу, здійсненням принципу “від кожного за здібностями, кожному за працею”, забезпеченням соціальної справедливості, умов для всебічного гармонійного розвитку особистості.

СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛІЗМУ. Вона визначає цього як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією, а формування капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу і соціального партнерства, досягненням значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості.

СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ – ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи.

КОМУНІЗМ – політична ідеологія, що передбачає влаштування суспільства на основі принципів колективізму, соціальної рівності та соціальної справедливості. Внаслідок недостатньо високого рівня розвитку продуктивних сил розподіл здійснюється за працею. Держава у формі диктатури пролетаріату зберігається лише на нижчій фазі комунізму, а на вищій – відмирає.

ФАШИЗМ – ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності і догматизованого принципу соціальної справедливості.

НЕОФАШИЗМ – різноманітні варіанти модифікації відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких, в основному, становлять маргінальні верстви населення.

 

 

 

23. Сутність  політичної культури

 

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи, які виявляються в діяльності суб’єктів політичного життя суспільства.

    Політична  культура є складовою політичної  системи і відіграє надзвичайно  важливу роль у її функціонуванні. Вона впливає на форми, функціонування  і розвиток політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку широких мас. Стійкість і життєздатність будь-якої політичної системи залежить від ступеня відповідності її цінностей цінностям політичної культури більшості громадян.

    Особливо  важливу роль у функціонуванні  політичної системи відіграє  єдність, або однорідність, політичної культури, з якою безпосередньо пов’язана стабільність суспільства.

ХАРАКТЕРНІ  РИСИ:

– є продуктом  природно-історичного розвитку суспільства, результатом колективної політичної творчості;

– має тотальний  характер, за яким політичні відносини суспльства насичені, “просякнуті” політичою культурою;

– фіксує стійкі зв’язки та відносини між сторонами  політичного процесу, закріплює  стабільні елементи політичного  досвіду;

– характеризує політичну свідомість та політичну  поведінку основної маси населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

24. Структура  та функції політичної культури 

 

СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ – постійно насичується новими компонентами. В цілому можна говорити про базові, чи конструктивні параметри політичної культури, які є сталими й прошли апробацію часом:

Культура  політичної свідомості:

- політичні уявлення  та переконання;

- політичні традиції, цінності, норми, звичаї;

- політичні постанови.

Культура політичних відносин:

- культура індивідуальних політичних відносин;

- культура групових політичних відносин;

- культура міждержавних  політичних відносин;

- культура ієрархічних  політичних відносин.

Культура  політичної діяльності:

- культура бюрократичної  політичної діяльності;

- культура депутатської  діяльності;

- культура партійно-політичної діяльності;

- культура громадської  політичної діяльності.

Культура  функціонування політичних інститутів:

- культура виборчого  процесу;

- культура прийняття  т реалізації політичних рішень;

- культура сприйняття  та регулювання соціально політичних конфліктів

 

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ:

вираження й реалізація соціальних інтересів – відтворюються корінні інтереси соціальних спільностей, які стосуються влади в суспільстві. Усвідомлення цих інтересів зумовлює відповідну політичну поведінку соціальних спільностей та окремих їх представників;

пізнавальна – узагальнює культурно-політичний досвід діяльності особистості, різноманітних груп, партій тощо в політичному процесі;

виховна – спрямована на виховання певних типів поведінки в процесі політичних дій, на формування й розвиток індивіда як суб’єкта політичних відносин. Відбувається це на основі тих політичних цінностей і норм поведінки, які переважають у суспільстві в цілому або відповідають інтересам і цілям тих чи інших соціальних спільностей;

комунікативна – знаходження порозумінь та консенсусу громадян різних політичних поглядів та переконань. Виступає засобом ідейно-політичного і правового зв’язку громадян з політичними інститутами та між собою. Ця функція забезпечує взаємодію всіх учасників політичного процесу на базі використання загальноприйнятих термінів, символів, стереотипів мислення й поведінки;

інтегративна – спрямована на об’єднання громадян з однаковими політичними уподобаннями в контексті способів розв’язання складних політичних ситуацій, які існують у суспільстві;

регулятивна – регулює певним чином поведінку громадян в процесі політичних дій, визначаючи її певні межі;

нормативно-ціннісна – реалізується за допомогою формування і закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки. Вони втілюються в нормативних політичних рішеннях держави і надають можливість ефективно регулювати відносини в межах політичної системи з боку як держави, так і громадянського суспільства

соціалізаційна – сприяє кращому розумінню сутності суспільно-політичних процесів та формує відповідний характер політичної активності та політичної участі;

захисна – визначає межі впевненності особистості у своїх переконаннях та політичних діях, пов’язаних із політичною участю в процесах, що відбуваються ;

прогностична – дає можливість спрогнозувати поведіну громадян, які сповідують той чи інший тип політичної культури.

Реалізація цієї функції потребує постійного вивчення і врахування в діяльності всіх владних  структур стану політичної свідомості різних соціальних спільностей, притаманних їм інтересів і прагнень.