Соціальний конфлікт

Теорія соціального  конфлікту – цей напрям соціології, що визнавала і що досліджує конфлікт як важливий чинник у суспільному  розвиткові. Термін запровадженоГ.Зиммелем.

Німецький соціолог РальфДарендорф(р.1929) стверджував, що це складні організації грунтуються  на перерозподілі влади, що джерелом конфліктів. Відповідно до цієї теорії, люди, які мають владою, здатні з  допомогою різних коштів, серед яких головною є примус, домагатися вигоди людей, які мають меншою владою. Можливості розподілу влади й авторитету вкрай обмежені, тому члени будь-якого  суспільства виборюють їх перерозподіл. Ця боротьба може виявлятися відкрито, але підстави нею перебувають  у будь-якому соціальному структурі.

Авторитетними щодо вивчення проблем соціального  конфлікту вважаються праці К. Маркса і Г. Зіммеля. 
Прихильники теорій соціального конфлікту не згодні з твердженнями, що нерівність — природний спосіб забезпечення виживання суспільства. Вони не тільки вказують на недоліки теорій функціоналізму (хіба справедливо, наприклад, що торговець жуйкою заробляє більше, ніж люди, які навчають його дітей?), але й стверджують, що функціоналізм — не більше, німе спроба виправдати статус. На їх думку, нерівність є результатом становища, за якого люди, які контролюють суспільні цінності (багатство і владу), мають змогу здобувати для себе вигоди. 
Американський соціолог Л. Козер (нар. у 1913 р.) вважає, що в кожному суспільстві існують певні елементи напруження і потенційного соціального конфлікту, який є найважливішим компонентом соціальної взаємодії і сприяє руйнуванню чи зміцненню соціальних зв'язків. Якщо у ригідних (закритих) суспільствах соціальні конфлікти поділяють суспільство на дві «ворожі» групи або два «ворожі» класи, підривають основи колективної «злагоди», загрожують руйнуванням соціальних зв'язків і суспільної системи через революційне насильство, то у «плюралістичних» (відкритих) суспільствах вони знаходять своє вирішення, а соціальні інститути оберігають суспільну злагоду. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають окостенінню соціальної системи, відкривають шлях інноваціям, тобто впровадженню нових форм організації праці та управління, що охоплюють не тільки окремі підприємства, а й їх сукупність, галузі. 
Німецький соціолог Ральф Дарендорф (нар. у 1929 p.), називаючи свою соціологічну концепцію «теорією конфлікту», протиставляє її як марксистській теорії класів, так і концепціям соціальної злагоди. Соціальний конфлікт він вважає наслідком опору відносинам панування і підкорення. Придушення соціального конфлікту, за Дарендорфом, призводить до його загострення, а «раціональна регуляція» — до «контрольованої еволюції». Хоча причини для конфліктів завжди існують, ліберальне суспільство може владнати їх на рівні конкуренції між індивідами, групами, класами. 
Теорії соціального конфлікту, визнаючи конфлікт одним з головних рушіїв соціального прогресу, одночасно розглядають явища, які характеризуються поняттями «злагода», «стабільність», «порядок», «спокій». При цьому злагода вважається нормальним станом суспільства, конфлікт — тимчасовим. Конфлікт як соціальне явище вперше розглянуто в роботі А Смітта «Дослідження про природу і причини багатства народів». На думку класика політекономії, в основі конфлікту лежить поділ суспільства на класи (капіталісти, земельні власники і наймані робітники). Іекономічне суперництво між ними.

У власне соціологічної теорії склалося два основних підходи до розуміння сутності конфлікту: функціональний і конфліктний.

Основоположником функціоналізму вважається Г. Спенсер, чиї ідеї стали потужним стимулом розвитку органістіческой школи. У органицизма поряд з ідеями, що підкреслюють структурно-функціональну єдність соціальної системи і залежність її складових частин від цілого, широке поширення одержує і теорія конфлікту. Представники цього напряму насамперед фіксують увагу на суперечностях суспільного життя, зіткненнях інтересів і боротьбі різних соціальних груп. Але конкретний аналіз проблем і суперечностей, які існують в суспільстві, підміняючи аналогіями біологічного спрямування, отриманих з дарвинский ідей «природного відбору» і «боротьби за існування». Ототожнення суспільства з організмом породило механічне перенесення на все людство дарвіністского закону боротьби заіснування.

Сучасні функціоналістів - Т. Парсон, Р. Мертон та ін виступають послідовниками Спенсера і Дюркгейма. Парсон намагаєтьсявідповісти на питання «Як можливий соціальний порядок?». Основу його концепції становить положення про прагнення системи до збереження рівноваги, збалансованості частин (тенденція до «підтримання кордонів»). Зміни та конфлікти інтерпретуються їм у поняттяхеволюційного пристосування різних підсистем по відношенню один до одного. Для Парсона конфлікт деструктивний, дісфункціонален і руйнівним. Слову конфлікт він віддає перевагу термін «напруга», розглядаючи конфлікт як "ендемічних» форму хвороби соціального організму.

Найбільш  сильним виразником конфліктної моделі в соціологічному дискурсі з'явилися К. Маркс і Г. Зіммель

Причини соціальних конфліктів К. Маркс бачить у поділі суспільства на антагоністичні класи. Марксистський аналіз конфлікту зосереджується на макросоціальної рівні, що стосується фундаментальних протиріч. Вирішення конфлікту в рамках цієї концепції розуміється як заперечення однієї з конфліктуючих сторін, прагнення до зміни існуючої системи. К. Маркс розглядає конфлікт і консенсус як альтернативи, абсолютизуючи роль конфлікту як стрижня всього політичного процесу.