Соціалізація молодих політиків та державних службовців: проблеми та шляхи вирішення

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

 

 

 

КАФЕДРА

ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ТА

УПРАВЛІННЯ  ПОЛІТИЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

 

 

 

ТВОРЧА РОБОТА

 

з навчального модуля

«Концептуальні  засади взаємодії політики й управління»

 

на тему: «Соціалізація молодих політиків: проблеми та шляхи вирішення»

 

 

 

 

                                                                  Слухач: 

 

 

 

 

 

                                                                  Викладач: 

 

 

 

Київ – 2012

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОПИС ТА АНОТАЦІЯ

 

Соціалізація молодих політиків та державних службовців: проблеми та шляхи вирішення. Творча робота з курсу політології «Концептуальні засади взаємодії політики й управління»: (8.150000 «Державне управління») / НАДУ при Президентові України. Кафедра державної політики та управління політичними процесами; Наук. кер.: Е.А. Афонін, доктор соціологічних наук, професор НАДУ – К., 2012. – 10 с.

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……...………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………..……....4

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДИХ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ: ПРОБЛЕМИ ТА ЇХ ВИРІШЕННЯ..………………………………….....6

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………………….9

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………10

 

 

АНОТАЦІЯ

У роботі зроблено теоретико-методологічний аналіз визначень соціалізації суб’єктів політичної діяльності. Визначено особливості соціалізації молодих державних службовців. Досліджено проблеми та шляхи вирішення соціалізації молодих політико-управлінських кадрів.

Ключові слова: соціалізація, соціалізація молодих політиків, політична соціалізація, молоді політики, покоління, когорта.

 

ВСТУП

На сьогодні в Україні процес соціалізації суб’єкта політичної діяльності багато в чому визначається трансформаціями в суспільстві, які радикально міняють характеристики соціально-економічного та політичного середовища. Соціалізація виступає одним з найважливіших чинників стабілізації і оптимізації соціальних відносин в державі. Результатом соціалізації як процесу оволодіння людиною тими цінностями та вміннями є політична культура людини і те що робить її складовою частиною політичного процесу. Особливо актуальним є соціалізація молодих політиків, адже формування політичної свідомості відбувається з самого початку кар’єри молодого державного службовця, так, як подальші вчинки, дії залежатимуть саме від початкового засвоєння певних норм та активізації в політичному процесі. Саме тому виникає необхідність вивчення основ соціалізації молодих політиків.

Об’єктом дослідження творчої роботи визначено молодих політиків, як новообраної еліти держави.

Предметом дослідження  є теоретичні та методологічні аспекти соціалізації молодих політиків.

Метою дослідження  є аналіз теоретико-методологічних підходів до визначення поняття «соціалізації молодих політиків».

Завдання даної  творчої роботи полягає у: визначенні теоретичного та методологічного підґрунтя соціалізації суб’єктів політичної діяльності; з’ясуванні особливостей соціалізації молодих державних службовців; визначенні та обґрунтуванні основних проблем та шляхів вирішення соціалізації молодих політичних управлінців.

Основними вітчизняними дослідниками у сфері соціалізації суб’єктів політичної діяльності, зокрема, молодих державних службовців є: Наталія Колісніченко – докторант Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України, Ольга Піддубчак - аспірант кафедри державної політики та управління політичними процесами НАДУ при Президентові України. Інших вітчизняних та зарубіжних науковців умовно можна поділити на три групи. Першу групу складають роботи, присвячені теоретичним питанням соціалізації загалом та політичної соціалізації зокрема. У працях І. Кона, О. Мудрика соціалізація розглядається як процес, в ході якого формуються найбільш загальні і стійкі риси особи. На їх думку, соціалізація визначається, зокрема, як процес інтеграції особи в різні типи соціальних спільнот. Первинну та вторинну соціалізацію досліджують П.Бергер та Т.Лукман, Е.Шестопал обґрунтовує історичні етапи політичної соціалізації, вікові категорії, які соціалізуються в політичному процесі, феномен політичної ресоціалізації; вивчає первинну політичну соціалізацію особистості. Д.Ольшанский розглядає механізми, основні стадії, принципи та елементи політичної соціалізації. Другу групу складають праці, присвячені суб'єктам політичної діяльності (політикам) До третьої групи увійшли роботи, присвячені соціалізації суб'єктів управління. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Проте за наявності широкої теоретичної й емпіричної бази слід зазначити відсутність досліджень, що відображають проблеми соціалізації суб'єктів політичної діяльності Відкритими для наукового аналізу залишаються проблеми входження в політику, регулювання процесу соціалізації владними інститутами Таким чином, проблема соціалізації суб'єктів політичної діяльності відноситься до числа недостатньо розроблених в науково-дослідній літературі.

РОЗДІЛ І.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Згідно з позицією соціологів, суспільство формує особу. З огляду на це, актуалізується важливість вивчення: тих сил, які формують цінності суб'єктів політичної діяльності; того, як ці цінності впливають на колективні і індивідуальні дії, тобто соціалізації. Під соціалізацією розуміється розвиток суспільної природи людей, суспільного мислення, тобто того, що об'єднує людей.

Щодо ролі особистості  в процесах соціалізації виділяють  два основні підходи: суб'єктно-об'єктний та суб'єктно-суб'єктний. Суб'єктно-об'єктний – це тоді, коли передбачається пасивна позиція людини в процесі соціалізації, а соціалізація розглядається як процес адаптації людини до суспільства. Суб'єктно-суб'єктний – це тоді, коли людина активно бере участь в процесі соціалізації і не тільки адаптується до суспільства, але і впливає на свої життєві обставини і на себе саму [1].

Важливо розрізняти соціалізацію як: форму соціального навчання і як шлях розвитку суспільних відносин; вивчати соціалізацію взагалі з погляду соціальної перспективи або з погляду соціалізації окремої групи чи окремої особи; мати на увазі, що первинною метою соціалізації є оволодіння способами поведінки в суспільстві і рольовими моделями суспільного життя; брати до уваги соціальний контекст соціалізації; визнати, що важливим чинником соціалізації є соціальний контроль; вважати, що соціалізація – процес, що постійно триває.

Оптимальний підхід для класифікації механізмів соціалізації базується  на їх розподілі на два основних блоки: психологічні механізми та соціальні і соціально-психологічні механізми. Вони взаємопов'язані, так, функціонування психологічних механізмів реалізуються через соціальні механізми [7, с. 99-100].

Особливим видом соціалізації є політична соціалізація. Політична соціалізація по-перше, функціонує в цілях і за допомогою державного управління; по-друге, вона характеризується особливою субкультурою, рівнем формалізації взаємовідносин, поширює свій соціалізуючий вплив особливо на того, хто вперше почав займатися політичною діяльністю, по-третє, виконує важливі функції відтворення, формування і розвитку суб'єктів політичної діяльності, стабілізації, інтеграції, регуляції та контролю, комунікації і трансляції. Зазначені функції є близькими до функцій підготовки та освіти. Натомість, поняття «політична соціалізація» ширше, ніж поняття політичне виховання, політична освіта чи просвіта. Воно включає в себе не тільки ціле-спрямовуючий вплив форм і змісту пануючої політико-ідеологічної системи на людину, але й стихійні впливи, а також власне активність людини, яка спрямовується на освоєння зовнішнього політичного світу.

Результатом процесу політичної соціалізації стає безперебійне функціонування політичної системи при зміні  поколінь у політиці. Освоєння в ході політичної соціалізації різних професійних ролей опосередковано представляє особливості середовища як сукупності елементів політичної системи, з якою взаємодіє суб'єкт політичної діяльності [1].

Концепція політичної соціалізації набула поширення серед соціальних психологів у їхніх пошуках пояснення  того, як відбувається процес «політичного окультурнення» особистості. Політичні психологи традиційно підкреслюють важливість раннього сімейного етапу для становлення особистості суб'єкта. Ряд дослідників доповнили цю концепцію, вказуючи на велике значення юнацького етапу як періоду політичного самовизначення. Також, соціологи підтверджують думку, що політичний процес набуває своєї значимості для особистості в підлітковий період, до періоду становлення дорослої людини.

Політична соціалізація може відбуватися «прямим» - це формальні усвідомлені спроби окремих особистостей чи груп нав'язати політичні цінності, відношення, очікування іншим чи «непрямим» чином - відбувається неформально, більш тонко, не як результат усвідомленого, раціонально організованого процесу нав'язування, а як послідовне залучення особистості в соціальні та культурні механізми засобами, за допомогою яких люди інтегруються в політичну систему.

Прикладами прямого впливу можуть бути демократичні суспільства, в яких практикуються спроби політичного  виховання в сім'ї, «підготовка громадян, громадянська освіта» в закладах освіти, діяльність груп «належного врядування», кампанії різноманітних союзів та спілок, бізнес та інших соціально-економічних груп з «політичної освіти».

Для дослідження вторинної  соціалізації важливим є аналіз соціалізації молодих політиків. Молоді політики як конкретна соціально-професійна спільнота суб'єктів політичної діяльності може розглядатися в ролі «соціального критика», який своєю поведінкою перевіряє на реалістичність та міцність ті цінності і норми, які формуються в політичній сфері. Соціалізація молодих політиків може розглядатися як процес їхньої інтеграції в політичну систему держави, в різні типи соціальних спільнот за допомогою засвоєння ними елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються їхні соціально значущі риси [1].

Так як характер специфічної  діяльності політиків визначається не тільки переліком вимог і обмежень, але і системою цінностей, суб'єкти політичної діяльності повинні постійно дбати про свою (пере)підготовку, яка може реалізуватися, в тому числі, і у самовдосконаленні.

Проведений аналіз теоретико-методологічних підходів до визначення соціалізації дає можливість розглядати соціалізацію суб'єктів політичної діяльності як процес взаємодії особи і середовища через освоєння суб'єктом соціалізації певних знань, норм, цінностей, установок, ролей, статусних характеристик, зразків поведінки, дій і функцій, властивих соціальній групі політиків і інституту політики. При цьому головна проблема, яку вирішує для себе суб'єкт політичної діяльності в процесі соціалізації - оптимальне співвідношення індивідуальних цілей та стратегій і соціально прийнятних способів і засобів їх реалізації. Соціалізація в реалізації політичної діяльності визначається, як комплексний механізм, який забезпечує прогресивний розвиток політичної сфери [5, с. 8].

Особливостями сучасного  стану цього процесу є те, що: соціалізація суб'єктів політичної діяльності здійснюється на стадії вторинної  соціалізації; процес соціалізації суб'єктів  політичної діяльності відбувається в умовах реформування політичної системи України.

Таким чином, у процесі  розвитку особистості головною рушійною силою виступає соціалізація. Відповідно, соціалізація – це процес навчання, результат взаємодії людей, процес рольового тренування. Особливістю всіх теорій, є те, що соціалізація розглядається, перш за все як процес соціальної адаптації, пристосування особистості до середовища шляхом завданих суспільством норм, правил тощо.

РОЗДІЛ ІІ.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДИХ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ: ПРОБЛЕМИ ТА ЇХ ВИРІШЕННЯ

Однією з  актуальних проблем, що поєднують соціологію та науку державного управління, є  вироблення адекватної оцінки щодо шляхів використання кадрового потенціалу державної служби. З одного боку, це завдання для модернізації та оптимізації  державного адміністративного менеджменту за умов суспільної трансформації, з іншого – структурування державних службовців за професійними якостями та віком, аби зрозуміти державну службу не як бюрократичну абстракцію, але й як одне з потужних джерел соціального капіталу.

Інститут держави в українському суспільстві мусить зазнавати помітного впливу загальної суспільної трансформації, політичної кон’юнктури, які зачіпають як інституціональну матрицю суспільства, так і його систему цінностей, не кажучи вже про особисті кар’єри. Якщо процес трансформації хоч у якійсь мірі контролюється або принаймні зазнає адміністративного моніторингу, функцією держави об’єктивно стає намагання спрямовувати цей процес, а для цього необхідні певні здатності, професійні та громадянські якості виконавців, якими стають державні службовці. Через це питання використання «кадрового потенціалу» перестає бути суто адміністративним, а ефективність використання «потенціалу» залежить від чіткого розуміння якості «кадрів». Цей підхід є перспективним у контексті вивчення фахової та суспільної соціалізації молодих державних службовців [3].