Сучасне вчення про громадянське суспільство як середовище для демократії

    Процес  формування громадянського суспільства в Україні стримує таке явище як успадкований патерналізм. Він заважає само актуалізації особи, прояву її громадянської позиції, привчає очікувати все від держави, від начальника-бюрократа.

    Явище патерналізму розкрив І. Берлін у  праці «Чотири есе про свободу». На його думку, патерналізм деспотичний не тому, що утискує сильніше, ніж неприхована, брутальна, неосвічена тиранія; і не тому що він нехтує трансцендентальним розумом, втіленим у «мені», а тому, що він ображає моє уявлення про себе, як про розумну істоту, що вирішила вести своє життя відповідно до своїх власних намірів, і передусім, що має право на визнання себе такою з боку інших людей.

    Заважає прориву до автономії особистості, тобто до самостійного самовизначення у сфері діяльності, а, отже, формуванню громадянського суспільства, і система тоталітарного управління. Вона залишила після себе вакуум з погляду ефективного зв’язку державних структур і населення. Фактично людина опинилася сам-на-сам з владою, перебуваючи у стані відчуження і не вірить, що вона здатна що-небудь вирішувати.

    Аналізуючи  модель взаємодії держави з інститутами нинішнього громадянського суспільства в Україні, В. Полохало для її позначення пропонує застосувати таке поняття як " негромадянське суспільство ". На його думку, цьому типові суспільства відповідає і специфічний тип політичного режиму з характерними рисами: відчуження більшої частини суспільства від влади за одночасної багатовимірної залежності від неї; одностороннє підпорядкування громадян правилам, нормам, які регулюють їхнє приватне та публічне життя, і водночас із цим — свавільне, безконтрольне здійснення державною владою своїх повноважень; брак системи реальних гарантій офіційно декларованих прав людини і громадянина з боку державно-владних інститутів, повна відсутність дієвих юридичних підвалин захисту індивіда перед чиновництвом; тіньове присвоєння, перерозподіл власності при домінуванні на всіх рівнях владної ієрархії тіньових, неформальних, кланітарних відносин; зрощення корумпованої політичної влади, тіньової економіки, кримінального світу; домінування в політичному процесі номенклатурно-корпоративних кланів і концентрація ними всієї повноти політичної, економічної та інформаційної влади. Тобто йдеться про такий тип політико-правового устрою суспільно-державних відносин, за якого всеохоплюючий контроль, систематичний примус і насилля з боку влади щодо суспільства здійснюються легітимно, з використанням демократичних технологій.[12]

   Основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:

       Враховуючи особливості  перехідного часу, в якому знаходиться  Україна, має бути проведена така концепція співвідношення особи, суспільства і держави, яка дозволила б не тільки змінити сьогоднішній менталітет людини, але й сприяти формуванню вільної особи з високою політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює свою цінність і гідність. Ця концепція передбачає, що епіцентром громадянського суспільства є людина, її права, свободи й інтереси, що всі інститути громадянського суспільства і держави утворюються постільки, поскільки є необхідність створити умови для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод. При цьому державні інститути мають нести подвійний тягар, забезпечуючи через закони, по-перше, рівні для всіх людей умови і можливості, по-друге, нормальне функціонування громадянського суспільства в цілому.

       Отже, на конституційному  рівні має бути закладена якісно нова модель правової організації життя  людини і суспільства, відповідно до якої весь державний і суспільний механізм спрямовується на здійснення і захист прав і свобод людини. Всі політичні, економічні, соціальні і культурні права людини мають знайти своє відбиття у відповідних інститутах громадянського суспільства.

       Україна докладає зусиль, аби стати рівноправним партнером  держав – членів Європейського Союзу. Ця обставина актуалізує проблему якнайшвидшого  й найефективнішого досягнення відповідних  стандартів у різних сферах життя. І  одним з них є реально діюче, життєздатне і сильне громадянське суспільство. 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                          ВИСНОВОК 

        Отже, розвиток теорії громадянського суспільства в період ХVІІ - XVIII ст. йде в рамках концепцій природнього права та суспільного договору і характеризується формуванням ідеї індивідуальної свободи особистості. Період ХІХ - поч. ХХ ст. характеризується інституціоналізацією поняття громадянського суспільства, тлумаченням його як особливої недержавної сфери соціального організму. В Новий час сформувалися основні концепції громадянського суспільства в рамках локківської, гегелевської та таквілевсьскої традиції, на основі яких в майбутньому йшло дослідження громадянського суспільства та його взаємозв'язок з державою.

   Сучасний період дослідження громадянського суспільства характеризується новим підходом до тлумачення його сутності, як суспільства рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. Центр ваги в дослідженнях цього періоду переноситься на аналіз структури громадянського суспільства, його інститутів, взаємозв'язку з демократизацією сфер життя.

   Встановлено принципи громадянського суспільства, згідно з якими громадянське суспільство створює державу, є середовищем для демократії. Громадянське суспільство і демократія співвідносяться як ціле і частина, як організм і механізм.

   Отже, громадянське суспільство вкрай необхідне для утвердження демократичного врядування. Чим розвинутішим є громадянське суспільство, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим більшими є їхні можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя і тим меншою є небезпека узурпації політичної влади тими чи іншими її органами, або окремими особами.

       Громадянське суспільство  стає базисом демократичної держави лише за умови, що його інтереси та інтереси держави не протиставляються, а, як наголошує В. Шинкарук, становлять єдність протилежностей [20; 14]. Демократична держава покликана розв'язувати суперечності між загальнодержавним інтересом та інтересами різних суб'єктів громадянського суспільства, і навпаки — в процесі діяльності політичних партій, громадських об'єднань, засобів масової інформації, асоціацій тощо інтереси громадянського суспільства повинні трансформуватися в інтереси держави. Тільки громадянське суспільство в особі самодіяльних громадських організацій, партій, рухів може своєчасно виявляти назрілі потреби та ініціювати необхідні правові, політичні й державні зміни.

     Громадянське суспільство досягає високого рівня розвитку в умовах демократії, а остання в свою чергу формується, розвивається та зберігається на грунті громадянського суспільства. Таким чином роль громадянського суспільства в процесі демократизації суспільно-політичного життя полягає в реалізації таких його функцій як забеспечення свободного розвитку особистості, захист її інтересів, здійснення самоврядування в усіх сферах та на всіх рівнях суспільного життя та ін. 
 
 
 
 
 
 

    Список  використаних джерел та літератури: 

1.  Гегель Г. В. Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
2. Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної / Пер. з англ. – К.: Дух і Літера, 2000. – 156 с.
3. Гоббс Т. Сочинения. — М.: Наука, 1991.
4. Гоббс Т. Основы философии. Часть третья. О гражданине // Гоббс Т. Сочинения в 2 т. Т. 1 / Пер. с лат. и англ. – М.: Мысль, 1989. – 318 с.
5. Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід: Зб. наук. Праць / За загал. Редакцією А. Карася. – Львів, 1999 – 384 с.
6. Громадянське суспільство в Україні / Ред.-упорядн. Н. Демчук – К.: Молодіжна Альтернатива, 2004 – 57 с.
7. Гражданское общество. Истоки и современность / Науч. ред. Кальной И. И. – СПб: Юрид. центр Пресс, 2000 – 256 с.
8. Гражданское общество в вопросах и ответах: Учебное пособие / Ред. Харитонов Е. О. – Харьков: ООО «Одиссей», 2002 – 416 с.
9. Демократія: Антологія / Упорядник Олег Проценко.- К.: Смолоскип, 2005.
10. Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. – К.: Основи, 1999.
11. Колодій А. Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. Монографія. - Львів: Видавництво „Червона Калина”. - 2002. – 272 с.
12. Михайловська О. Держава і розвиток інститутів громадянського суспільства // Політичний менеджмент. - 2005. - № 3 (12). - C.108-114
13. Основи демократії. За ред. А.Колодій. – К., – 2002.
14. Патнам, Роберт Д. та ін. Творення демократії: Традиції громадянської активності в сучасній Італії / Пер. з англ В. Ющенко. – К.: Видавництво Соломії Павличко „Основи”, 2001. – 302 с.
15. Пащенко В. Моделі нормативного обгрунтування „громадянськості” // Політичний менеджмент. – 2004. № 3 (6).
16. Політологія / А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2000.
17. Руссо Ж.-Ж.. Об общественном договоре, или Принципы политического права / Руссо Ж.-Ж.. Об общественном договоре. Трактаты / Пер. с фр. – М.: „КАНОН-пресс”, „Кучково поле”,1998. – С. 195 – 322.
18. Селігман А. Б. Ідея громадянського суспільства. – К.: 2000.
19. Токвиль А. де. Демократия в Америке. - М., 2000. - 560 с.
20. Фергюсон А. Опыт истории гражданского общества / Пер. с англ. Под. ред. М. А. Абрамова. – М.: „Российская политическая энциклопедия” (РОССПЭН), 2000. – 392 с.
21. Шинкарук В. Громадянське суспільство, держава, ідеологія // Куди йдемо? — K.: 1993.