Роль Університетів у розвитку юридичної науки України

Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Ноября 2011 в 23:30, реферат

Описание работы

Центральне місце в становленні і розвитку юридичної науки в Україні відіграли університети. Тому всі фундаментальні напрацювання в галузі права нерозривно пов’язані з університетською юридичною наукою, зокрема з роботами видатних професорів, хоча ми не в повній мірі знаємо про їхні наукові розробки, погляди, ідеї.

Работа содержит 1 файл

Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка.doc

— 132.00 Кб (Скачать)
 
 
 

ЗМІСТ 

  1. Роль Університетів  у розвитку юридичної науки України.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Центральне місце в становленні  і розвитку юридичної науки  в Україні відіграли університети. Тому всі фундаментальні напрацювання  в галузі права нерозривно пов’язані з університетською юридичною наукою, зокрема з роботами видатних професорів, хоча ми не в повній мірі знаємо про їхні наукові розробки, погляди, ідеї. З цієї проблематики є праця відомого вченого В.І.Андрейцева "Микола Іванішев", дисертаційні дослідження Заблоцької Л.Г. "Історія розвитку науки міжнародного права в Київському університеті в дожовтневий період", Ковальчука О.М. "Розвиток теорії права у Київському університеті в XIX – на початку XX століття". 

          В Україні першими учбовими закладами, де вивчалося право, були Харківський і Київський університети. Київський університет було засновано при Імператорі Миколі I на заміну Волинського ліцею в Кременці 8 листопада 1833 року. Урочисте відкриття відбулося 15 липня 1834 року. В повідомленні про урочисте відкриття Київського університету зазначалось, що "15-й день липня 1834 року означено визначною в літописах Вітчизни і наук подією. Там, де колись рівноапостольний Володимир осяяв свій народ святим хрещенням, вказав йому шлях до вічного спасіння, зараз, через вісім століть відкрито під його і’мям і захистом храм вищих людських знань на користь жителів Західної Росії" [1, c.296-309]. Заняття в Київському університеті почалися 28 серпня 1834 року. 

         
 
 
 
 
 

        Відкриття юридичного факультету у 1835 році в Київському університеті було великою подією. Це пояснювалося необхідністю підготовки кваліфікованих кадрів для практичної роботи в судах та інших державних органах. Із семи кафедр, що планувалося відкрити на факультеті, однією з перших свою роботу розпочала кафедра енциклопедії законознавства та російських державних законів. 

          На кафедрі вже з моменту  заснування Київського університету  працювали видатні професори-юристи, які заклали основи юридичної  науки, що мало великий вплив на її розвиток в Україні та Росії. 

          Започаткували наукову та освітню  діяльність кафедри енциклопедії  законознавства та російських  державних законів відомі професори.  Серед них особливо виділявся  Костянтин Олексійович Неволін  (1806-1855) – фундатор нової науки правознавства не тільки в Україні, але й у Росії. Одним із найважливіших напрямів його робіт було звернення до проблем виникнення та історичного розвитку права, зокрема, спроба пояснення його закономірностей, кодифікація та ін. Ідеї вченого, постановка ним теоретичних питань тією чи іншою мірою вийшли за межі законодавства царської Росії, що сприяло розвитку вітчизняної правової науки, розробці оригінальних концепцій з використанням елементів різних правових шкіл і течій. 

          У Київському університеті викладання енциклопедії законознавства почалося з часу заснування юридичного факультету. До 1843-44 учбового року лекції з цієї навчальної дисципліни читав К. Неволін, який саме в Київському університеті в 1839-1840 роках написав фундаментальну працю “Энциклопедия законоведения". 

          Ця робота була змістовною, написана  з використанням джерел, приведених  у певну систему, глибоким аналізом  багатьох теоретичних питань. “Энциклопедия  законоведения” К. Неволіна за  рівнем не поступалася відомим юридичним енциклопедіям зарубіжних країн, а в деяких питаннях і перевершувала їх. Жоден твір на той період не охопив стільки відомостей з теорії права, як ця фундаментальна праця. 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

        Професор К. Неволін виховав  багато поколінь юристів спочатку у Київському, а потім у Петербурзькому університетах та Імператорському Училищі Правознавства. Багато з них стали науковими працівниками, освіченими державними діячами. Вчений відкрив їм шлях до самостійного розвитку вітчизняного правознавства та подальшого утвердження в Україні та Росії європейської юридичної науки. Однак роль К. Неволіна в історії Київського університету цим не обмежилася. Після короткочасного очолення університету Максимовичем і Цихом ректором було обрано К. Неволіна, який з гідністю працював на цій посаді шість років (1837-1843 рр.). За визначні досягнення в галузі науки в 1840 році цар Микола I нагородив його орденом святого Володимира четвертого ступеня. 

          Професор К. Неволін написав  цінні історичні монографії: "Рассуждения о философии законодательства у древних", "О преемстве Велико-княжеского Киевского престола", "Образование управления в России от Иоанна Ш до Петра Великого”, “История российских гражданских законов», за яку йому було присвоєно повну Демидівську премію Важливо зазначити, що на той час в російській юридичній літературі не було такої фундаментальної праці, яка вміщувала б усю систему цивільних законів від стародавніх часів до його днів. Характерною рисою досліджень К. Неволіна було те, що він широко використовував першоджерела як зарубіжні, так і вітчизняні. Уточнюючи і аналізуючи, приводив їх у певну систему і робив відповідні висновки. Своїми дослідженнями, які проводив протягом 16 років, намагався заповнити прогалини вітчизняного законодавства, підносячи його на світовий рівень. В силу об‘єктивних причин деякі з його робіт залишились невиданими. Загальне вчення про право у К. Неволіна було засноване на ідеях гегелівської філософії права. 

          З переходом К. Неволіна до  Санкт-Петербурзького університету викладання енциклопедії законознавства було покладено на Миколу Дмитровича Іванішева (1811-1874), але із тимчасовим закриттям університету він не зміг приступити до читання лекцій. Професор М. Іванішев відіграв значну роль у становленні і розвитку історико-правової науки в Україні і Росії. М. Іванішеву – одному з перших українських юристів – належить думка про необхідність вивчення слов'янського законодавства для пояснення стародавнього російського права, щоправда, цю думку до нього висловлював і Г. Данилович, але не так рішуче. Київському університету М. Іванішев присвятив половину свого життя як професор і декан юридичного факультету з 1848 по 1861 рік, ректор з 1863 по 1865 роки і почесний член університету. 

        
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Правова концепція вченого орієнтована  на глибоке вивчення численних  історичних фактів. Як справедливо  відмічає професор В. Андрейцев:  “Іванішев не просто систематизував  сучасні закони у відповідних  ділянках права, але подавав  цілу розгорнуту схему історичного розвитку законодавства в кожному конкретному питанні” [2, c. 220]. М. Іванішев намагався показати справедливу історію народу, розкриваючи при цьому і її негативні сторони, а також загальний розвиток права та його національні особливості. Для цього він використовував достовірні пам’ятки права – вітчизняні, зарубіжні, приватні, офіційні, які допомагали встановити дійсну історію. Вчений першим звернув увагу на значення актових книг, які були найважливішим матеріалом для історії. Він, як і багато інших російських вчених, відвідав Прагу, де працював під керівництвом відомого чеського вченого В. Ганки. Це був період зародження і розвитку ідеї науки слов'янського права. 

          М. Іванішев написав не так  багато робіт, але всі вони  належать до розряду самостійних і глибоких досліджень. Тому, без сумніву, в 40-х і 50-х роках він займав одне з почесних місць серед вчених юридичного факультету. Багато часу вчений приділяв опрацюванню книг Київського центрального архіву. Частина робіт М. Іванішева, які були написані як наслідок закордонного відрядження, стосується вивчення слов'янського законодавства, зокрема дисертаційна робота на ступінь доктора російського законодавства “О плате за убийство в древнем русском и других славянских законодательствах в сравнении с германскою вирою” (1840 р.), “Рассуждение об идее личности в древнем праве богемском и скандинавском” (1842 р.), “Древнее право чехов” (1840 р.) та ін. В окремих роботах досліджувалися аспекти політичної і юридичної дійсності тієї частини російського народу, яка зазнавала впливу польської цивілізації. До них належать: “О древних сельских общинах в юго-западной России” 1863 р., “Сведения о начале унии, извлеченные из актов киевского центрального архива” тощо. Всі його роботи за глибиною досліджень історії слов’янських законодавства ще в той період зацікавили німецьких, чеських і російських слов’янознавців, що стало сильним поштовхом для розвитку слов'янської науки, яка зберегла пізнавальний інтерес і до сьогодні. Тенденцію вивчення права свого краю М. Іванішев зумів передати молоді, яка його оточувала і займалася наукою. Найбільш видатними серед його учнів були О. Леонтович, О. Кістяківський, М. Владимирський-Буданов, О. Романович-Славатинський, який був першим професором, що читав на юридичному факультеті курс “історії політичних і правових вчень”, досліджував окремі інститути державного права.         

          Протягом 1844-1846 років енциклопедію  законознавства викладав Г. Цвєтков.  У 1846 році прибув з-за кордону  М. Пилянкевич, де він спеціально готувався для викладання енциклопедії законознавства.          

          На юридичному факультеті Київського  університету М. Пилянкевич читав  загальну частину енциклопедії  законознавства й історію філософії  законодавства по дві години  на тиждень. Результатом цього стала його праця “История философии права”. І хоча її було підготовлено в 1849 році, однак надруковано лише в 1870 році після смерті автора під редакцією М. Ренненкампфа. Ця праця на той час мала важливе наукове значення. У 1866 з історії філософії права було лише одне видання – переклад роботи німецького професора Гейера. Це був період занепаду всього просвітництва і особливо філософських ідей. Але, як бачимо, і тоді в Київському університеті були вчені, які в силу своїх можливостей робили внесок у розвиток теорії юридичної науки.          

          Період після реформ 60-х років  на юридичному факультеті, зокрема  на кафедрі енциклопедії права,  відзначений підвищенням творчої  активності вчених, виходом у  світ фундаментальних праць у  галузі права. Але головна особливість юридичної науки того часу полягала в новаторському перегляді й переоцінці застарілих теорій і напрямів. Не можна не помітити, що викладацька робота в Київському університеті на кафедрі енциклопедії права, в порівнянні з дореформеним періодом, значно поліпшилася.          

          З 1858 року по 1877 рік енциклопедію  законознавства, яку в зв'язку  з введенням університетського  Статуту 1863 року було перейменовано  в енциклопедію права, по одній  годині на тиждень викладав  Микола Карлович Ренненкампф (1832-1899). Свою наукову і викладацьку діяльність у Київському університеті М. Ренненкампф почав у 1858 році, коли його було призначено на кафедру енциклопедії законознавства. Основна його праця “Очерки юридической энциклопедии», яка перевидавалась декілька разів. Вчений читав енциклопедію права, історію філософії права та історію іноземних законодавств. В 1869 році, коли на юридичному факультеті відбулося відокремлення викладання історії найважливіших законодавств від кафедри енциклопедії права, М. Ренненкампфа було затверджено на посаду професора на кафедру історії найважливіших стародавніх і нових законодавств. Але у зв’язку з тим, що не було спеціаліста в галузі юридичної енциклопедії, він безплатно викладав з 1871 по 1880 роки також юридичну енциклопедію. У 1883 році М. Ренненкампфа було обрано ректором Київського університету, і обіймав він цю посаду до 1890 року. Це був саме той період, коли у своїй діяльності університет переходив від статуту 1863 року до статуту 1884 року. Крім наукової роботи М. Ренненкампф брав активну участь у суспільному житті міста Києва, безпосередньо у формуванні міського самоуправління, за що його було обрано в 1875 році міським головою на чотири роки. За цей час було побудовано думу, закладено Миколаївський парк і т. ін.         

          М.К.Ренненкампф написав декілька  праць історико-правового характеру,  серед яких вирізняється насамперед  стаття “О современной обработке  сравнительного правоведения”.  На його думку, чим буде більший  кругозір, тим правильніше буде розуміння державно-правових явищ і їх удосконалення.       

          У своїй науковій діяльності  М. Ренненкампф намагався завжди  бути на рівні світових досягнень  юридичної науки. У цьому йому  також допомогли відрядження  за кордон в такі країни, як  Австрія, Прусія, Франція, Бельгія, Англія, Італія, з метою вивчення теорії права і позитивних законодавств. Звичайно, знайомство з досягненнями зарубіжної правової науки не могло не вплинути на становлення правових поглядів молодого правознавця. Він вивчав багато юридичних дисциплін, але основну увагу вчений зосередив на питаннях теорії права як самостійної дисципліни. Його цікавили проблемні питання, такі як виникнення права, його форми, співвідношення права і моралі, відношення права до держави та ряд інших. Як наслідок – у 1869 році побачила світ його найкраща для свого часу праця “Очерки юридической энциклопедии”. Слід зазначити, що свою енциклопедію він опрацював і написав самостійно, до того ж вітчизняної літератури тоді було мало і доводилося використовувати літературу зарубіжних авторів.       

          У 1877 році для викладання енциклопедії  на юридичний факультет Київського  університету прибув М. Хлєбніков  – випускник Московського університету. Він очолював кафедру енциклопедії  юридичних і політичних наук з історією і філософією права до 1880 року. Написав такі праці: “Право и государство в их обоюдных отношениях», «Русское государство и развитие русской личности», «О влиянии общества на организацию государства» та ін.          

          З 1894 до 1898 року енциклопедію права викладав М. Ренненкампф, а історію філософії права – Євген Миколайович Трубецькой (1863-1920), але вже з 1898 року до 1906 року і енциклопедію права, і історію філософії права викладав Є. Трубецькой. Він був видатним мислителем, роботи якого увійшли в золотий фонд вітчизняної правової і філософської думки. На юридичному факультеті Київського університету він працював з 1899 по 1905 роки і читав тут лекції з енциклопедії права та філософії права. Він видав свої “Лекции по энциклопедии права”, які було надруковано у 1899 році, “Эциклопедию права” у 1906 році, а в 1907 році вийшли друком “Лекции по истории философии права”, 1905 році "Політичні ідеали Платона і Аристотеля".       

Информация о работе Роль Університетів у розвитку юридичної науки України