Особливості розвитку мислення молодшого школяра

     Учитель – організатор ситуації розмірковування. У даному ракурсі роботу вчителя можна розглядати у двох напрямках.

     1. Учитель може сам з допомогою учнів вести розмірковування. Поставивши проблему, він розкриває шляхи її вирішення і розмірковує разом з учнями: демонструє дітям шлях наукового мислення, вибудовуючи логіку переконання через постановку тези, добір аргументів та побудову демонстрації (певні висновки – нові знання); через постановку проблемних питань привертає увагу дітей до усвідомленого пошуку істини, роблячи учнів співучасниками наукового пошуку.

          2. Роль учителя – мінімальна. Він дає змогу учням самостійно шукати шляхи вирішення проблеми. Але вчитель не займає пасивної позиції. Він (за необхідності) непомітно для учнів спрямовує їхню думку, ставлячи евристичні запитання: де?, коли?, як?, звідки?, чим?, чому? тощо. Вчить дітей ставити такі запитання собі та іншим. [25, с. 28-30]

     Опишемо види навчальних проблем, під час  вирішення яких може виникнути ситуація розмірковування:

1. Вивчення нового матеріалу, в результаті якого дитина має

     «відкрити»  нове правило, закономірність, певну  властивість тощо. Ситуація розмірковування  виникає тоді, коли усвідомлюється дітьми невідповідність між наявним  рівнем знань та новими вимогами.

     2. Робота над завданнями комбінованого  характеру – завданнями, для розв’язання  яких учневі треба використати  знання з кількох, різних у  часі вивчення тем (розділів) чинної  державної програми з математики, української мови, природознавства  для початкової школи. Ситуація  розмірковування виникає тоді, коли  учні стикаються з новими практичними  умовами використання наявних  знань. Методика роботи над  комбінованими завданнями на  уроках математики та української  мови розкрита у навчальних  посібниках «Навчально-творча діяльність  молодших школярів на уроках  математики» та «Як навчити  дитину мистецтва мислення». Зазначені  посібники вийшли друком у  видавництві «Початкова школа»  у 2005 та 2006 роках.

     3. Робота над завданнями з логічним  навантаженням – завданнями, у  яких зв’язки між даними і  шуканим висловлено нечітко. Ситуація  розмірковування виникає тоді, коли  учні встановлюють існуючі зв’язки.  Для цього дітям необхідно  глибоко вникнути в ситуацію, спланувати свої дії на три-чотири  кроки вперед, передбачити результат  (навіть і негативний) і на основі  цих умінь – вибрати ланцюжок  дій, який найбільш швидко та  економно приведе до очікуваного  результату. Методика роботи над  завданнями з логічним навантаженням  на уроках математики у початкових  класах розкрита у навчальному  посібнику «Логіка на уроках  математики». Зазначений посібник  вийшов друком у видавництві  «Початкова школа» у 2004 році. [6, с. 27-32]

     Виходячи  з того, що основною технологічною  одиницею є ситуація розмірковування, в основі зазначеної технології –  діяльнісний підхід до навчання і  виховання, який орієнтує не тільки на засвоєння знань, а й на засоби засвоєння, зразки і способи мислнння, на розвиток пізнавальних сил і творчого потенціалу суб’єктів навчальної діяльності. У концептуальній основі технології формування культури мислення молодшого  школяра виділена взаємопов’язана  система цільових орієнтирів: освітні, розвивальні, виховні, соціальні.

     Освітні орієнтири передбачають оволодіння у процесі навчання знаннями у вигляді гнучких систем, придатних до застосування у різних навчальних та життєвих ситуаціях, засобами розумової діяльності; вміннями відтворювати в навчальній діяльності логіку наукового пізнання. Отже, основне дидактичне завдання полягає в тому, щоб допомогти учням самостійно здобувати знання і застосовувати їх у різних навчальних і життєвих ситуаціях.

     Розвивальні орієнтири спрямовані на розвиток поняттєвого, творчого та дивергентного мислення, інтелектуально-творчих умінь, індивідуальних пізнавальних і творчих здібностей (умінь порівнювати, зіставляти й синтезувати інформацію; оцінювати як сам процес, так і результат; обґрунтовувати, міркувати, передбачати наслідки; бути здатним до перегрупування ідей і зв’язків).

     Виховні орієнтири спрямовані на допомогу учням у самовизначенні та саморозвитку, виховання наполегливості, організованості, витримки, чуйності, поваги до думок партнера, емоційної стійкості у контакті; здатності підпорядковувати особисті цілі й бажання спільній справі.

     Соціальні орієнтири передбачають формування комунікативних умінь, які виявляють здатність мовця до конструктивної взаємодії з учасниками акту спілкування. [17, с. 198]

     В основу формування системи принципів, якими ми керувалися при створенні  та реалізації запропонованої технології, були покладені принципи, розроблені й використані в системах Виготського  Л.С., Гальперіна П.Я., Давидова В.В., Ельконіна  Д.Б., Занкова Л.В., Селевка Г.К., Скаткіна М.М., а саме:

• провідна роль знань з кожної освітньої галузі, визначених Державних стандартом початкової освіти у вигляді системи взаємопов’язаних наукових понять при обов’язковій реалізації їх в уміннях і навичках;
• принцип індивідуалізації та диференціації навчання передбачає глибоке знання та врахування індивідуальних особливостей і навчальних можливостей учнів, рівня їхнього психічного розвитку на кожному етапі навчання, що дає змогу швидко встановлювати зворотний зв'язок і корекцію навчального процесу, допомагає будувати завдання різних рівнів складності;
• навчання на високому рівні складності. Реалізація цього принципу ґрунтується на використанні індивідуального підходу у ході кожного заняття, заснованому на знанні сильних і слабких сторін кожної дитини, тобто побудови процесу навчання, узгодженого з рівнем наявного, а також із зоною найближчого їх розвитку;
• ідея вільного вибору. Кожен учень сам обирає для себе рівень складності завдань, темп просування, стиль діяльності, що веде до усунення «середніх», «сильних» та «слабких» груп як стійких новоутворень і дає змогу дитині перетворитися на суб’єкт навчання, свідомо керувати своїм розвитком, почуватися комфортно у навчальному процесі;
• активізація учня в процесі навчання. Реалізація цього принципу потребує організації засвоєння знань, умінь і навичок на основі їх численного повторення і застосування у різних навчальних та життєвих ситуаціях, тренування і заохочення творчої діяльності, стимулювання індивідуальної дослідницької діяльності, самодіяльності, ініціативи, творчості кожного учня і, відповідно, спрямованості навчально-виховного процесу на пробудження внутрішніх сил особистості;
• варіативність процесу навчання. Щоб здійснити цей принцип,     необхідно:

оптимально  поєднати індивідуальні, групові та колективні форми роботи;

б) оптимально співвідносити словесні, наочні, практичні й еврестичні методи навчання;

1. поєднати абстрактне і конкретне, матеріально-предметне, наочно-образне, словесно-знакове. [2, с. 32-40]

     Концептуальна основа технології – це організаційно-методичний інструментарій цільового та стимулюючо-мотиваційного  компонентів навчально-виховного  процесу. Стратегічною метою навчально-виховного  процесу має бути розвиток мотиваційної, пізнавальної та соціальної сфер культури мислення молодшого школяра. Тактичною  – усвідомлення учнями системи основних понять, навчання вміння оперувати  ними; формування нових способів дій, розвиток уміння спільно працювати  під час дискусії; виховання зацікавленості в процесі пізнання. Демократичний  характер взаємостосунків між суб’єктами навчально-виховного процесу передбачає постійний обмін мотивами діяльності, що створює ситуацію розмірковування в межах стимулюючо-мотиваційного компонента навчально-виховного процесу. Під час зазначеного обміну учень висловлює своє ставлення до певної діяльності, вмотивовує свої дії, відстоює свої думки, які можуть не збігатися з думкою більшості і навіть учителя. Вчитель, у свою чергу, сприймає чи не сприймає мотив дії учня, як мотив своєї педагогічної діяльності, і теж вмотивовує учням свої дії. Пояснення з боку вчителя мотивів своїх дій і вчинків, а також прийняття їх учнями розвиває більш зрілу мотивацію, спонукає до обміну мотивами інтересу та досягнення. Мотив досягнення – прагнення до успіху з орієнтацією на певний стандарт високої якості виконання. Обмін саме такими мотивами між учителем та учнями створює атмосферу психологічного комфорту. Як правило, вона знімає в учнів страх перед труднощами, значно підвищує їхню віру у свої сили, створює основу для вільного самовираження: дитина перестає боятися висловлювати власні думки, помилитися, поводиться не замкнено чи скуто, а природно. [20, с. 36-37]

     Змістову  основу технології становить зміст навчання у початкових класах.

     Зміст кожної освітньої галузі складається  з низки наукових понять. Поняття  є концентрацією знань дитини, найважливішим засобом упорядкованого мислення. З огляду на це, готуючи  календарне планування на навчальний рік з математики, української  мови, вчитель початкових класів має  окреслити, які поняття дітям  необхідно усвідомити (засвоїти) протягом навчального року, який зв'язок між  цими поняттями та поняттями, які  вивчалися раніше та вивчатимуться  у наступні роки. У процесі підготовки до кожного уроку вчитель має  продумати шляхи усвідомлення (засвоєння) учнями змісту та обсягу певного поняття, систему завдань, які допоможуть учням оволодіти поняттям, узагальнити  та систематизувати знання про вивчені поняття. Вміння вчителя «бачити» цілісний навчальний процес, тобто усвідомлювати взаємозв’язок між навчальними розділами (темами) програми, сприяє формуванню поняттєвого мислення дитини як інтелекту в дії. За допомогою понять учні вчаться утворювати істинні судження, з суджень – умовиводи, а отже, вчаться брати участь у дискусіях. Таким чином, формування поняттєвого мислення учня як інтелекту у дії означає засвоєння інтелектуальних технік у вигляді гнучких знань, придатних для застосування у різних навчальних (різноманітні ігри, турніри, задачі) та життєвих ситуаціях. Процес формування математичного чи граматичного поняття реалізується через:

• конкретно-почуттєве сприйняття;
• аналіз властивостей і відношень досліджуваних предметів, який призводить до виділення ознак поняття;
• синтезування ознак (формування знань основного змісту поняття);
• виділення класу досліджуваних предметів (формування знань про обсяг поняття);
• встановлення кількісних і якісних зв’язків досліджуваного поняття з іншими поняттями (формування повного змісту поняття);
• уточнення ознак поняття, вивчення взаємозв’язку родових і видових понять;
• уточнення відповідності між змістом та обсягом поняття, що призводить до класифікації видових понять;
• конкретизацію застосування поняття (розв’язування задач, прикладів, рівнянь, різноманітних вправ тощо). [10, с. 44-46]

     Отже, формування поняття – це результат  сходження від аналізу і синтезу  властивостей різноманітних об’єктів до виділення та закріплення їх загальних  властивостей через абстрагування  й узагальнення. [16, с. 99-102]

     Розвиткові  поняттєвого мислення сприятиме  курс «Логіка» для 2-6 класів. Ми пропонуємо вивчення цієї дисципліни з другого  класу (після завершення періоду навчання грамоти) і по шостий клас включно. Другокласники вже можуть аналізувати предмет, не застосовуючи практичних дій із ним. Діти семирічного віку здатні вичленити різні ознаки вже в мовній формі. Вони можуть від аналізу окремого предмета, явища переходити до аналізу зв’язків і відношень між предметами та явищами. З введенням курсу «Логіка» з другого класу можна у кожного молодшого школяра сформувати достатньо високий рівень узагальнення та абстракції. Успішне оволодіння даним курсом протягом п’яти років допоможе кожній дитині досягти творчого рівня при опануванні основ всіх шкільних дисциплін. Для кожного класу створено навчальний посібник «Логіка». З метою формування культури мислення молодшого школяра у змісті освіти необхідно ввести курс «Логіка», а у зміст кожної навчальної дисципліни – систему завдань з логічним навантаженням, комбіновані завдання.

     Процесуальну  основу технології складають форми та засоби навчання.

     Основною  формою роботи у навчально-виховному  процесі є конструктивна взаємодія  у підсистемах «учитель – клас», «учитель – учень», «учень – учень», «учень – клас». Специфіка конструктивної взаємодії в підсистемах «учитель – клас» «учитель – учень» (колективна та індивідуальна форми роботи) полягає  в тому, що основна увага вчителя  спрямовується не на результат засвоєння  певних знань, а на процес його досягнення. Зміст наукових понять формується у  свідомості кожного учня на базі конструктивної взаємодії інформації, що надходить  від учителя, зі змістом, який притаманний  учневі у момент його засвоєння. Для  здійснення конструктивної взаємодії  зі своїми вихованцями, вчителеві необхідно  вміти «транслювати» в клас власну прихильність до дітей, дружнє ставлення, виявляти розуміння ситуативного внутрішнього настрою учнів за зовнішніми ознаками (вираз обличчя, очі), передавати його учням. Це може відбуватися через  зміну запитання, адресованого дитині, конкретизацію завдання, зміну його рівня складності. Розуміючи психічний  стан дитини, вчитель ніколи не дозволить собі підвищувати голос на учня, якщо той відповідає неправильно. Навпаки, завжди уважно вислухає дитину, подякує за міркування і, організовуючи далі навчально-виховний процес як співпрацю у підсистемах «учитель – клас», «учитель – учень», «учень – учень», «учень – клас», досягне того, щоб дитина усвідомила власну помилку. [7, с. 296]

     Найважливішою складовою процесуальної основи технології є засоби навчання. Ми розрізняємо  три основні види засобів навчання. По-перше, це особистісні засоби –  володіння вчителем педагогічною технікою. Педагогічна техніка – вміння використовувати власний психофізіологічний апарат як інструмент виховного впливу. Вона буває вербальною (вплив за допомогою слова) та невербальною (міміка, жести, постава, пантоміміка, контакт очей, дистанція). По-друге – методи і прийоми навчання. По-третє, це технічні засоби – аудіо-, відео-, комп’ютерні засоби, інші технічні прилади.

     З метою формування культури мислення в молодшого школяра вчителеві  необхідно застосовувати інтерактивні методи навчання. Такими вважаємо ті методи, які сприяють одночасному розвиткові обох півкуль головного мозку  дитини. Застосування їх на будь-якому  уроці вносить у навчальний процес елементи дослідження, пошуку, порівняння різноманітних фактів, явищ, позицій, висновків, допомагає учневі чіткіше  визначити власну точку зору. Зміст  інтерактивних методів, застосування їх на уроках математики, української  мови та читання висвітлено у навчальних посібниках «Навчально-творча діяльність молодших школярів на уроках математики»  та «Як навчити дитину мистецтва  мислення». Зазначені посібники  вийшли друком у видавництві «Початкова школа» у 2005 та 2006 роках. [21, с. 544] 
 

   2.3. Аналіз методів і методик вивчення мислення учнів молодших класів.

   Експеримент (від лат. experimentum  проба, дослід) - один з основних методів наукового пізнання взагалі, психолого-педагогічного дослідження зокрема. Специфіка експерименту як методу психолого-педагогічного дослідження полягає в тому, що в ньому цілеспрямовано і продумано створюється штучна ситуація, в якій властивість, яка вивчається, виділяється, виявляється і оцінюється краще всього. Основна перевага експерименту полягає в тому, що він дозволяє об'єктивніше і надійніше, ніж рештою методів, робити висновки про закономірності, механізми і причинно-наслідкові зв'язки досліджуваного явища з іншими феноменами, науково пояснювати походження і розвиток явища.

   Таким чином, експеримент  це єдиний метод, що дозволяє достовірно встановити, що наявність якого-небудь одного чинника спричиняє за собою обов'язковий прояв іншого. Хоча всі інші методи також можуть виявити взаємозв'язок явищ, вони, проте, не дають ніякої інформації про причини такого взаємозв'язку.