Період раннього дитинства

ШКІЛЬНА ДЕЗАДАПТАЦІЯ ЯК ЧИННИК ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ МОЛОДШОГО  ШКОЛЯРА

Період раннього дитинства  в більшій мірі визначає майбутнє людини. Залежно від якості, тривалості та ступеня несприятливого впливу, негативні установки в поведінці  дітей можуть носити поверхневий, легко  усувний характер або вкоренитися і вимагати тривалого і наполегливого перевиховання.  
Особистість розвивається формуючись. Формоутворення особистості починається у ранньому дитинстві. Поява непомітних, але небезпечних психологічних новоутворень, гіпертрофія деяких рис створюють у ранній період життя передумови для деформації особистості. Виникнувши як спосіб відповіді дитини на несприятливі соціальні дії, ці психологічні новоутворення поступово знаходять власну логіку розвитку. Їх становлення триває і за відсутності колись викликали їх умов. Більш того, сама особистість починає створювати середовище, яке сприятиме домінування негативних якостей в особистісній системі, що призводять до подальшого спотворення «форми особистості».

Початок навчання в школі  має важливе значення для подальшого життя дитини. Від того, як швидко вона звикне до школи, її вимог і  труднощів багато в чому залежить її самопочуття, розвиток і успішність в оволодінні знаннями. Крім того, відомо, що діти, які з молодших класів вчаться  погано, невстигаючими залишаються  до кінця шкільного навчання.

Поступивши в школу, дитина стає школярем не відразу. На думку  В. В. Давидова, це становлення, тобто, входження  дитини в шкільне життя, яке відбувається протягом початкової школи, і поєднання рис дошкільного дитинства з особливостями школяра буде характеризувати цілий період молодшого шкільного віку. Всі діти, починаючи навчання в школі, стикаються з тими чи іншими труднощами.

Об’єктивною передумовою  психологічних труднощів при  входженні в шкільне життя  є нова, соціальна ситуація розвитку, зміна місця в системі соціальних відношень, тобто формування нової  внутрішньої позиції школяра, що вимагає складної психологічної  перебудови.

До суб’єктивних передумов  виникнення труднощів відносять: відсутність  у дитини досвіду соціального  спілкування, або отриманий негативний досвід відвідувань дитячих дошкільних установ; низка індивідуальних особливостей дитини, які утруднюють процес становлення  школяра: замкнутість, сором’язливість, агресивність, розсіяність та ін. Чинником, який збільшує (або посилює) труднощі входження в шкільне життя, є  авторитарний стиль педагогічного  впливу (дії), прийнятий вчителем.

У найзагальнішому вигляді  під шкільною дезадаптацією мається  на увазі, як правило, деяка сукупність ознак, що свідчать про невідповідність  соціопсихологічного і психофізіологічного  статусу дитини вимогам ситуації шкільного навчання, оволодіння якої з ряду причин стає скрутним.

З поняттям "шкільної дезадаптації" пов'язують будь-які відхилення у  навчальній діяльності школярів. Ці відхилення можуть бути й у психічно здорових дітей, і у дітей з різними  нервово-психічними розладами (але  не в дітей з фізичними вадами, органічними розладами, олігофренію  та ін.) Шкільна дезадаптація, згідно з науковим визначенням, - це утворення  неадекватних механізмів пристосування  дитини до школи, які проявляються у  вигляді порушень навчальної діяльності, поведінки, конфліктних відносин з  однокласниками і дорослими, підвищеного  рівня тривожності, порушень особистісного  розвитку і т.д.

Причини шкільної дезадаптації

Природа шкільної неуспішності може бути представлена ​​самими різними чинниками.

• Недоліки в підготовці дитини до школи, соціально-педагогічна занедбаність.
• Соматичне ослаблення дитини.
• Порушення формування окремих психічних функцій і пізнавальних процесів.
• Рухові порушення.
• Емоційні розлади.

Форми прояви шкільної дезадаптації

Перераховані труднощі слід розглядати як чинники ризику, які  здатні за певних умов стати причинами  шкільної неуспішності, зокрема затримки інтелектуального розвитку дитини. Відомо що, на інтелект в молодшому шкільному  віці лягає основне навантаження, оскільки для успішного оволодіння навчальною діяльністю необхідний достатньо  високий рівень розвитку мислення, мовлення, сприймання, уваги, пам’яті, набутих в період дошкільного дитинства. Запас елементарних уявлень, розумових дій і операцій служить передумовою вивчення в школі навчальних предметів. Тому, навіть незначні порушення інтелекту будуть утруднювати процес навчання дитини і вимагати спеціальної корекції.

У дітей у віці до 10-ти років, для яких властива підвищена потреба в рухах, найбільші труднощі викликають ситуації, в яких необхідно контролювати свою рухову активність. При блокуванні цієї потреби нормами шкільної поведінки у дитини наростає м’язеве напруження, погіршується увага, працездатність, швидко наступає втома. Наступаючи за цим розрядка, є захисною фізіологічною реакцією організму дитини на надмірне перенапруження, яке виражається в неконтрольованому руховому неспокої, розгальмованості. Під час уроку неадаптований учень неорганізований, часто відволікається, пасивний, у нього сповільнений темп діяльності, він часто допускає помилки.

Психологічні труднощі дезадаптуючого характеру, які зазнають діти, часто  мають вторинну обумовленість, формуючись як наслідок невірної інтерпретації  вчителем їх індивідуально-психологічних властивостей.

Суттєву роль в успішній адаптації до школи відіграють характерологічні й особистісні особливості дітей, які сформувалися на попередніх етапах розвитку. Вміння контактувати з іншими людьми, володіти необхідними навичками спілкування, здатність визначити для себе оптимальну позицію у відносинах з оточуючими надзвичайно необхідні дитині, яка поступає в школу, оскільки навчальна діяльність, ситуація шкільного навчання значною мірою має колективний характер. Несформованість таких здатностей або наявність негативних особистісних якостей породжують типові проблеми спілкування, коли дитина, нехтується однокласниками. В обох випадках це спричиняє глибоке переживання дитиною психологічного дискомфорту, що має дезадаптуючий вплив.

Не менш серйозні проблеми виникають у дітей із заниженою  самооцінкою. Їх поведінка відрізняється зневірою у власні сили, що формує почуття залежності, сковує розвиток ініціативи і самостійності у вчинках і судженнях.

Первинна оцінка дитиною  інших дітей залежить від думки  вчителя, авторитет якого визначається молодшими школярами. Демонстративно негативне ставлення педагога до дитини формує аналогічне ставлення  до неї і її однокласників, в результаті чого така дитина потрапляє в ізоляцію. Невміння налагодити позитивні взаємини з іншими дітьми стає основним психотравмуючим чинником і викликає у неї негативне ставлення до школи, призводить до зниження успішності, провокує формування різних паталогічних станів.

Профілактика шкільної дезадаптації полягає в наступному:

• Своєчасне педагогічне діагностування передумов і ознак шкільної дезадаптації, проведення ранньої, якісної діагностики актуального рівня розвитку кожної дитини.
• Момент вступу до школи повинен відповідати не паспортному віку (7 років), а психофізіологічного (для деяких дітей це може бути і 7 з половиною і навіть 8 років).
• Діагностика при вступі дитини до школи має враховувати не стільки рівень умінь і знань, скільки особливості психіки, темпераменту, потенційні можливості кожної дитини.
• Створення в освітніх закладах для дітей ризику педагогічного середовища, враховує їх індивідуально-типологічні особливості. Використовувати варіативні форми диференційованої корекційної допомоги в ході навчального процесу та в позаурочний час для дітей високої, середньої і низького ступеня ризику. На організаційно-педагогічному рівні такими формами може бути - спеціальні класи з меншою наповнюваністю, зі щадним санітарно-гігієнічним, психогігієнічним і дидактичним режимом, з додатковими послугами лікувально-оздоровчого та корекційно-розвивального характеру; корекційні групи для занять з педагогами по окремих навчальних предметів, внутриклассная диференціація та індивідуалізація, групові та індивідуальні позаурочні заняття з педагогами основної та додаткової освіти (гуртки, секції, студії), а також з фахівцями (психологом, логопедом, дефектологом), спрямовані на розвиток і корекцію вад розвитку шкільно-значущих дефіцитних функцій.
• При необхідності використовувати консультативну допомогу дитячого психіатра.
• Створювати класи компенсуючого навчання.
• Застосування психологічної корекції, соціальних тренінгів, тренінгів з батьками.
• Освоєння педагогами методики корекційно-розвивального навчання, націленого на здоровьесберегательную навчальну діяльність.