Психологія спілкування

     У цілому основними умовами будь-якого  практичного спілкування є уміння і навички людини у використанні так званих розуміючих і директивних  прийомів реагування при взаємодії  з іншими людьми. ефективне спілкування  повинне містити в собі розуміючі  і директивні прийоми реагування і по можливості виключати агресивні і принизливо-поступливі реакції при взаємодії з іншими людьми.

     Але усі ці види спілкування, хочуть цього  співрозмовники чи ні, можуть і, не рідко, включають в себе найрізноманітніші  бар’єри спілкування. Уникнення - це такий тип бар’єру під час спілкування, коли спостерігається уникнення джерел впливу, відхилення від контакту з партнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим. Авторитет. Дія даного типу бар’єру спілкування полягає в тому, що, розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Науковець Б.Ф.Поршнєв виділяє чотири рівні нерозуміння - фонетичний, семантичний, стилістичний і логічний.

     Не  слід представляти собі бар'єри в  комунікації як результат свідомого, довільного і спрямованого захисту  від впливу. У реальному спілкуванні бар'єри присутні у виді незалежних механізмів, що дані людині для захисту, але їхня дійсна природа людині не відома.

     Систему бар'єрів можна уявити собі як автоматизовану охорону - при спрацьовуванні сигналізації автоматично перекриваються всі підступи до людини. Однак можливі й інші варіанти - помилкова тривога і відключення сигналізації.

     Навіть  якщо комунікація відбувається на тлі  довіри до співрозмовника, контрсугестія  все рівно може мати місце, але  вже не як зовнішній бар'єр, а як спосіб зниження значимості неприємної інформації.

     Практично для всіх людей важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх правильно розуміли, щоб їх слухали і чули. Тому, важливо знати способи подолання бар'єрів.

     Керувати ефективністю можуть обидва партнера, що говорить і слухає, і кожний з них може зіграти свою роль як у підвищенні, так, і в зниженні ефективності спілкування.

     Подолання уникнення містить у собі керування увагою партнера, аудиторії, власною увагою.

     Подолання логічного бар'єра зв'язано зі знанням ефективності різних аргументів і способів аргументації. Один з найбільш відомих прийомів керування мисленням іншого - це риторичне питання. Для того, щоб бути зрозумілим співрозмовником, треба по можливості враховувати логіку партнера. Для цього необхідно приблизно представляти собі позиції, а також індивідуальні і соціально-рольові особливості, тому що прийнятність чи неприйнятність тієї чи іншої логіки для партнера в основному залежить від його вихідної спрямованості Розуміння партнера, адекватне уявлення про його точку зору, цілі, індивідуальні особливості - головна умова для подолання усіх без винятку бар'єрів, тому що чим більше той, хто говорить, рахується з особливостями слухаючого, тим більш успішною буде комунікація. Однак і від слухаючого багато що залежить.

     Необхідним фундаментом для підвищення ефективності спілкування "з боку слухаючого" є його бажання слухати і чути, що, у свою чергу, сильно залежить від того, якою бачиться йому ситуація спілкування.

     Взагалі методів, прийомів і правил ефективного спілкування розроблено чимало, єдиною проблемою тільки залишається те, що більшість з нас просто забуває про них, віддаючись своїй людській природі, забуваючи про найважливіші правила спілкування. Тільки одиницям вдається цілеспрямовано і ефективно їх використовувати і знаходити спільну мову з більшістю співрозмовників. Ефективне спілкування і вміння усувати бар’єри в ньому – це більше, ніж наука, це справжнє мистецтво, яке так потрібне в нашому житті. 

 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник для высших учебных заведений. - М.: Аспект Пресс, 1998.
2. Зимняя И.А. Психология. – М., 1991.
3. Зеркин Д.П. Основы конфликтологии. - Ростов-н\Д: "Феникс", 1998.
4. Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. - 2-е изд. - М.: "Смисл", "Академический проект", 1999.
5. Марченко А.І. Проблеми успішного спілкування. – Львів, 1990.
6. Ломов Б.Ф. Общение и социальная регуляция поведения индивида// Психологические проблемы социальной регуляции поведения, - М., 1976.
7. Немов Р.С. Психология. Книга 1: Основы общей психологии. – М., Просвещение, 1994.
8. Общение и оптимизация совместной деятельности. Под ред. Андреевой Г.М. и Яноушека Я. М., МГУ, 1987.
9. Петрушин В.И. Психология менеджмента. - М.: Институт практической психологии, 1996.
10. Пиз Аллан. Язык жестов. Пер. с англ. Котляра Н.Е., Островского Л. - Мн.: "Парадокс", 1998.
11. Райгородский Д.Я. (редактор-составитель). Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. - Самара: Издательский Дом "Бахрах", 1998.
12. Соснин В.А., Лунев П.А. Как стать хозяином положения: анатомия эффективного общения. - М.: Издательский центр "Академия", Институт психологии РАН, 1996.
13. Фолкен Чак Т. Психология - это просто. Пер. с англ. Муртазина Р. - М.: Агенство "ФАИР", 1997.
14. Шейнов В.П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. - Мн.: "Амалфея", 1997.
15. Язык одежды, или как понять человека по его одежде. - М.: Ассоциация авторов и издателей "Тандем", "Гном-Пресс", 1998.

Додатки            
 

                Психотехнічні вправи  з розвитку комунікативної 

                                 компетентності педагогів 

                При підборі вправ для проведення занять слід орієнтуватися на такі основні вимоги:

1. Що передусім має відбутися в результаті виконання відповідної вправи:

• змінитися  стан групи як єдиного цілого?

• змінитися  стан кожного з учасників групи  зокрема?

• більшою  мірою змінитися стан когсь одного або двох – трьох учасників?

• з׳явитися матеріал просування групи вперед у змістовному плані? Чи щось інше .

2. На якому етапі розвитку знаходиться група: чим більш вона згуртована,чим вільніше почувають  себе її учасники,тим більш ризикованими можуть бути вправи.Це стосується насамперед  тих вправ,котрі допускоють фізичний контакт учасників групи  в ході їх виконання,а також вправ,що виконують з закритими очима.Не своєчасне застосування таких вправ може спричинити підвищення напруженості та винекнення дискомфорту в групі.
3. Склад групи: соціально -  демографічні характеристики (стать,вік,тощо) а також фізичні дані.
4. Час дня: на початку дня слід проводити вправи,що дозволяють відволіктись від  турбот і проблем,що не відносяться до групової роботи,включатися в ситуацію «тут і тепер»,відчути групу тощо;крім того,буває необхідно мобілізувати увагу,інтелектуальну активність.

            У другі половині дня варто  проводити вправи,що допомагають  зняти втому,створюють умови для  емоційної  розрядки.Останні також  корисно виконувати після папружених  обговорень,складних для всіх  або деяких учасників групи.

5. Зміст подальшої роботи .

              Еефективність вправ багато в  чому залежить від чіткості,ясності,лаконічності  інструкції ,що має містити достатню  і необхідну інформацію.Не слід  перевантажувати інструкцію деталями,зайвими  поясненнями.

             Невдалим можна вважати такий варіант ,коли тренер інструктує довше,ніж триває виконання самої вправи.Іноді доцільно в процесі інструктування навести приклад, що ілюструє виконання вправи або про демонструвати ,як вона має виконуватись.

             Проговорюючи інструкцію,тренер  уважно по черзі дивиться на учасників групи,встановлюючи з кожним візуальний контакт.Це підвищує рівень уваги учасників групи,знижує ймовірнісь відволікання і пропуску якихось фрагментів інструкції.По виразу обличчя тренр відразу зауважує тих,хто щось не зрозумів, і закінчуючи інструкцію питанням : «Можливо,треба щось уточнити,пояснити?», - затримує погляд саме на цих учасниках групи .

                                    Приступати до виконання вправи  слід лише після того,як тренер           

                        переконається,що усі зрозуміли інструкцію і знають , що треба                      

                        робити.Однак  навіть і в  цьому випадку у процесі   виконання вправи  

                        може виявитися непорозумінням  або неоднозначність її розуміння

                        різними членами групи.У цьму  випадку варто зупинити виконання  

                        вправи і внести корективи.          

                               Вправи з розвитку рефлексії та емпатії

            

            Мета даного комплексу вправ полягає у розвитку вміння проникати у внутрішній стан іншої людини ,мислено ставити себе на її місце,адекватно оцінювати та розуміти її психоемоційні стани.«думати за неї »,«вживатися» в її психоемоційні стани,співпереживати їй.

                    Перша вправа.

                Учасникам роздають фотокартки  із зображенням людей,чиї психоемоційні  виражені не так явно й чітко,як  у попередніх випадках,або ж  емоції,які вони переживають,носять  більш складний характер.Час виконання вправ не обмежується,щоб була змога добре проаналізувати побачене.

                Завдання 1. Максимально повно та точно охарактеризуйте всі відтінки емоційного стану зображеної людини,спробуйте відтворити характер і хід думок,а також протікання почуттів.

                Завдання 2. Визначте ,чим би  могла займатися ця людина в той момент,коли її фотографувити,які події  передували цьому моменту,якими б могли бути її дії у наступну мить тощо.

                     Друга вправа.

               Виконавці вправи розподіляють парами  і стають обличчям один до одного.Один із них робить повільні рухи руками,головою всім тілом .Завдання другого – намагатися стати «дзеркальним» відображенням свого напарника.Складність рухів і темп їх виконання пари добирають сомостійно.Через деякий час виконавці міняються ролями.

               Вправу можна ускладнити,не визначивши,хто  з виконавців є «оригінолом»,а  хто «дзеркалом » .Необхідність  гнучко реагувати на партнера,підігравати  йому є хорошим засобом розвитку  вміння підтримувати психологічний контакт з іншими.

                Виконання вправи та аналіз  дозволяє усвідомити:

               •робота «дзеркала » буде ефективною  лише тоді,коли відображають не  лише рухи рук,голови,тіла,але  й міміка,зосередженість,інші особливості психоемоційного стану партнера;

               •між виконавцями вправи досить  швидко виникають дуже специфічні  взаємини,в основі яких лежить  спроможність «дзеркала» перейнятися  психоемоційним станом партнера.

                     Третя вправа.

               Виконавці вправи розподіляються по парах.За командою ведучого один із них зображає «заморженого» (нерухоме тіло,закам׳яніле обличчя,порожній погляд і т.ін.).Завдання партнаре полягає в тому,щоб упродовж однієї  хвилини вивести його з цього стану «розморозити» .Можна користуватися мімікою,жестами,пантомімікою,однак у жодному випадку словами або дотиком.

               Критерії ефективності виконання  вправи встановлюють самі учасники.По  завершенні вправи партнери міняються  ролями .

                        Четверта вправа .

                 Вправа виконується в парах.Ведучий пропонує кожному вибрати собі в пару того члена групи якого він знає менше за інших.

               Завдання 1.Протягом чотирьох хвилин мовчки  дивимося один на одного.

               Завдання 2. Кожному з вас дається 4 хвилини,упродовж яких ви маєте розповісти своєму співрозмовникові,кого ви бачите перед собою.Розповідь треба починати словами: «я бачу перед собою …»  і далі слід говорити лише про зовнішній вигляд,не включаючи в розповідь оцінних понять та слів,що містять інформацію про  особистісні особливості  людини,наприклад: добрі очі,розумний погляд,тощо.Спочатку хтось говорить 4 хвилини ,інший слухає,потім навпаки.Я скажу вам,коли потрібно буде помінятися ролями.