Роль уяви та пам*яті

Образи уяви відрізняються  від образів пам’яті тим, що в  уяві ми змінюємо згадуване або створюємо  щось таке, чого не було в нашій пам’яті.

3) Уява завжди є відходом  від дійсності, проте в будь-якому  разі джерело уяви - об’єктивна  дійсність. 

Зазнаючи впливу емоцій, почуттів, симпатій та антипатій, уява дає змогу глибше осмислити і  пізнати дійсність, але інколи спотворює  її. Так, під впливом почуття кохання  до певної людини наша уява породжує бажаний  образ, хоча цей образ може і не відповідати справжньому. Уява в  такому разі готує чимало гірких розчарувань.

4) Уява – складова творчості. 

Уява постає як янтипод само собою зрозумілого, тривіального. Уява – це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини.

5) Уява нерозривно пов’язана  з усіма ланками психіки людини.

Так, найвищий “розквіт” уяви проявляється в хвилини небезпеки: перед атакою, перед операцією, перед смертельною небезпекою.

Сприймання, запах, ритми  музики стимулюють уяву.

Висновок

Пам’ять - це здатність живої  системи фіксувати факт взаємодії  із середовищем (зовнішнім або внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії  у формі досвіду і використовувати  його в поведінці.

Факти запам’ятовування, збереження, відтворення, пригадування, пізнавання, забування тощо давно були предметом  пильного спостереження і вивчення. Мабуть, серед «психологічних» понять тільки пам’яті вдалося пройти довгий шлях від античності до сучасності, залишаючи за собою ледь не центральне місце в більшості філософських систем і психологічних теорій. Пам’ять  розуміли як основну характеристику душі, її здатність сприймати, розуміти й орієнтуватися. І в міфології, і на рівні сучасної побутової  свідомості втрата пам’яті ототожнюється  з божевіллям, з втратою особистості.

Вона є необхідною умовою психічного розвитку людини, адже нові утворення ґрунтуються на зафіксованих здобутках. Завдяки пам'яті відбувається становлення особистісної ідентичності, усвідомлюється її єдність і цілісність, а людина набуває потрібні для  діяльності знання, вміння та навички. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне життя. Індивід  привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури, що є  ланкою зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім.

Уява людини не залишається  однаковою на протязі всього життя: розвиваючись, вона зазнає істотних змін. Перші прояви уяви виникають у дітей на третьому році життя. В цей період у дитини вже є певний досвід, який дає матеріал для роботи уяви. Особливо яскраво вона розквітає у грі дітей. В грі діти в доступній для них формі оволодівають діяльністю дорослих. Відсутність реальних предметів і можливостей оперування ними не стає перешкодою для гри дітей. На виручку приходить уявлювана ситуація, що нерідко створюється при допомозі слова "ніби". Образ фантазії стає програмою ігрової діяльності. Сюжетно-рольові ігри розкривають широкі можливості для розвитку фантазії, вони допомагають дітям виробляти і закріплювати цінні особистісні якості (сміливість, кмітливість, рішучість та ін.). В дошкільному віці відбувається поступове перетворення уяви дитини в діяльності, що потребує зовнішньої опори, в самостійну внутрішню діяльність, яка дозволяє здійснювати самостійну елементарну творчість. Це закладає основи для майбутньої творчої діяльності в дорослому віці.

Список використаних джерел:

1. Загальна психологія: Підручник / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. — К.: Либідь, 2005. — С. 464.
2. Загальна психологія. /За загальною редакцією академіка С.Д.Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. і доп. – Вінниця: Нова Книга, 2004. – 704с.
3. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. - Львів: Край, 2005.