Види девіантної поведінки

девіантної  поведінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Фактори ризику девіантної поведінки

Фактори ризику девіантної поведінки

Біологічні:

• наслідки спадковості;
• вплив природного середовища;
• порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;
• вроджені психопатії;
• мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.

Психологічні:

• акцентуації характеру;
• інфантилізм;
• підвищеній рівень тривожності;
• різноманітні реакції (емансипації, групуванню з друзями, відмови, компенсації, захоплення (хоббі);
• задоволення почуття цікавості;
• потяг до самоствердження;
• потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації.

Соціально-економічні:

• зниження життєвого рівня населення;
• майнове розшарування суспільства;
• обмеження соціально схвалених способів заробітку;
• безробіття;
• доступність алкоголю та тютюну.

 

 

Соціально-педагогічні:

• зростання кількості сімей з конфліктними та асоціальними стилями виховання.

Соціально-культурні:

• зниження морально-етичного рівня населення;
• поширення кримінальної субкультури;
• руйнування духовних цінностей;
• наростання неформальних об'єднань, в яких домінує культ сили;
• пропаганда в засобах масової інформації насильницьких та безвідповідальних стереотипів поведінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Виходячи  з усього сказаного, можна дати таке визначення девіантної поведінки – це стійка поведінка особистості, що відхиляється від найбільш важливих соціальних норм, що заподіює реальну шкоду суспільству або самій особистості, а також супроводжується її соціальною дезадаптацією.

Слід пам’ятати, що, по-перше, поведінкові проблеми надзвичайно широко

поширені. По-друге, межі відхилення досить часто важко визначити. Зміни в суспільстві призводять до зміни норм, а отже, і видів поведінкових девіацій. Але самі норми і відхилення від них є невід’ємною частиною будь-якої соціальної системи.

Отже, на соціальному рівні девіантна поведінка – це тільки одна з можливих форм взаємин між суспільством і особистістю. «Викорінення» поведінки, що відхиляється як соціального явища навряд чи можливе.

Більш того, при спеціальному розгляді можна довести, що девіації нормальні й корисні для суспільства, оскільки стимулюють прогресивні зміни в ньому.

На індивідуальному ж рівні девіантна поведінка виглядає більш проблематично, оскільки вона пов’язана з такими негативними феноменами, як реальна шкода для життя самої особистості або оточуючих людей, конфлікт девіантної особи з соціальним оточенням, її соціальна дезадаптація [15].

Отже, на особистісному рівні девіантна поведінка – це соціальна позиція особистості, яка виступає у формі девіантного стилю і способу життя. Як відомо, більшість людей при бажанні цілком можуть змінити свою позицію по відношенню до суспільства.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Амбрумова А.Г., Жезлова Л.Я. Методические рекомендации по профилактике суицидальных действий в детском и подростковом воздасте / А.Г. Амбрумова, Л.Я. Жезлова. – М., 1978.
2. Анцупов А.Я., Шипилов А.и. Конфликтология: учебник для вузов /

А.Я. Анцупов, А. И. Шипилов. – М.: ЮНиТи, 1999. – 507 с.

3. Бандура А., Уолтерс р. Подростковая агрессия / А. Бандура, Р. Уолтерс. – М., 2000.
4. Большой толковый психологический словарь / Артур Ребер ;

[пер.  с англ.]. – Т. 1 (А-О). – АСТ, Вече, 2003. – 592 с.

5. Братусь Б.с. Аномалии личности / Б.С. Братусь. – М.: Мысль, 1988. – 301 с.
6. Васильев В.Л. Юридическая психология / В.Л. Васильев. – СПб: Питер Пресс, 1997. – 656 с.
7. Виничук Н.В. Психология аномального поведения [Электронный ресурс] / Н.В. Виничук. – Владивосток, 2004.
8. Годфруа Ж. Что такое психология / Ж. Годфруа. – М., 1992.
9. Дюркгейм Э. Норма и патология / Э. Дюркгейм // Социология преступности. – М., 1966.
10. Змановская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений / Е.В. Змановская. – М.: изд. центр «Академия», 2003. – 288 с.
11. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения: учеб. пособие для вузов / Ю.А. Клейберг. – М.: ТЦ Сфера, 2001. – 160 c.
12. Ковалев В.В. Психология личности / В.В. Ковалев. – изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1970. – 391 с.
13. Короленко Ц.П., Донских Т.А. Семь путей к катастрофе (деструктивное поведение в современном мире) / Ц.П. Короленко, Т.А. Донских. – Новосибирск, 1990.
14. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / А.Е. Личко. – Л., 1991.
15. Мошкин В. Склонность к саморазрушению // Основы безопасности жизнедеятельности.- 2000.- № 4.- С. 12-16.
16. Психология: Словарь / [под ред. А.В. Петровского]. – М., 1990.
17. Урванцев Б.А. Порядок и норма / Б.А. Урванцев. – М. : изд-во стандартов, 1991. – 240 с.
18. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э. Фромм. – М.: АСТ., 2004. – 640 с.
19. Хомич А.В. Психология девиантного поведения : учебное пособие / А.В. Хомич. – Ростов-на-Дону, 2006.
20. Энциклопедический словарь медицинских терминов : в 3-х томах [Около 60 000 терминов] / [под ред. Б.В. Петровского]. – М.: Советская энциклопедия, 1982. – Т. 1. – 464 с.