Взаємодія соціального педагога школи з батьками: гендерний підхід

Л.Яценко, доцент,

Переяслав-Хмельницький

ДПУ

ВЗАЄМОДІЯ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА ШКОЛИ З

БАТЬКАМИ: ГЕНДЕРНИЙ ПІДХІД 

 

У  статті  розглядається  проблема  організації  виховного  процесу

старшокласників загальноосвітньої школи з урахуванням гендерного підходу,

який здійснюється завдяки співпраці соціального педагога школи та батьків.

Ключові слова: гендер, гендерне виховання, гендерний підхід, гендерна

рівність, гендерна освіта, соціальний педагог, старшокласники, батьки.

В статье рассматривается проблема организации воспитательного

процесса    старшеклассников    общеобразовательной    школы    с    учетом

гендерного  подхода  базирующегося на  взаимодействии социального  педагога

школы и родителей.

Ключевые  слова:  гендер,  гендерное  воспитание,  гендерный  подход,

гендерная    равенство,     гендерное    образование,     социальный    педагог,

старшеклассники, родители.

In this article are considered the problems of organization of senior’s

educational process based on the gender approach at comprehensive school, which

is realized because of cooperation between school social teacher and parents.

Key words: gender, gender upbringing, gender approach, gender equality,

gender education, social teacher, senior pupils, parents.

На   сучасному   етапі   розвитку   українського   суспільства

гендерне    виховання    молоді    є    одним    із    важливих    завдань

загальноосвітньої   школи.   Гармонізація   взаємин   у  час  розбудови

української освіти,  яка інтегрується  в загальноєвропейський освітній

простір, – це    новий,    перспективний,    безконфліктний    шлях

демократичного суспільства, що ставить Україну в ряд цивілізованих

країн світу [1, с. 3].

Дотримання   принципу   рівностей   статей   у   соціальному,

економічному,  політичному  житті суспільства  гарантують підтримку

гідності кожної людини незалежно від статі.

Розділ  соціальної  педагогіки,  що  вивчає  гендерні  питання,  є

новим напрямком педагогічної науки.

Як   свідчить  теоретичний   аналіз   досліджень   з   гендерної

проблематики    (Т.Зелінська,     О.Кікінежді,     О.Кізь,     І.Кльоцина,

В.Кравець,  Л.Смоляр,  Т.Титаренко,  О.Ярош  та  ін.),  в  основу  всіх

досліджень  покладено  провідну  ідею – ідею  гендерної  рівності.  У

контексті   гендерної   рівності   розглядаються   важливі   педагогічні

566

 

Розділ ІІ. Актуальні проблеми сучасної загальноосвітньої школи 

 

аспекти,  а  саме:  гендерна  освіта,  гендерне  виховання  та  гендерні

відносини,   які  повинні   стати  теоретичною  основою  професійної

підготовки спеціалістів соціальної сфери.

Порушення  питань  гендерної  рівності,  руйнування  статевих

стереотипів   про   жінку   як   другорядну   особу – істотна   ознака

сучасності,   тенденція   до   гармонізації   стосунків   між   жінками   і

чоловіками,  основи  якої  закладено  й  сформовано  ООН  та  Радою

Європи [1, с. 3].

Так,  у 1946  році  була  створена  спеціальна  Комісія  ООН  із

статусу  жінки,  що  завдання  якої  полягало  в  захисті  політичних,

економічних  та  соціальних  прав  жінок.  Загальна  Декларація  Прав

Людини,  прийнята в 1948 році,  підтвердила  принцип  рівності  прав і

свобод для всіх людей, незалежно від статі. У 1979 році Генеральною

Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція «Про ліквідацію всіх форм

дискримінації   щодо   жінок»,   положення   якої  у 1980   році   були

ратифіковані Україною. ІV Пекінська Конференція зі становища  жінок

стала  найважливішою  подією 90-х  років  ХХ  століття.  Пекінська

декларація   та   Платформа   дій,   які   були  одночасно  прийняті   на

Четвертій   світовій   конференції   представницями   з 189 країн,

відобразили нові міжнародні зобов’язання щодо забезпечення рівності,

розвитку та миру для  всіх жінок.  Ці проблеми набули затвердження

законодавчих  та  нормотворчих  актах  України.  У 1996  році  нова

Конституція  України  закріпила  принципи  рівності,  прав  і  свобод

людини незалежно  від статі (ст. 24, 36, 38). У наступному 1997 році

Кабінетом  міністрів  України  було  затверджено  «Національний  план

дій  щодо  поліпшення  становища  жінок  та  підвищення  їх  ролі  у

суспільстві»  на 1997-2000 роки.  Надаючи  особливого  значення  ролі

сім’ї та жінок у політичному, економічному, соціальному, історичному

і  культурному  розвитку  України,  вважаючи  формування  державної

політики  стосовно  сім’ї  та  жінок  одним  із  пріоритетних  напрямів

діяльності    органів    державної    влади    та    органів    місцевого

самоврядування,  прагнучи  до  поліпшення  демографічної  ситуації,

забезпечення  реалізації  сім’єю  своїх  функцій,  а  також  створення

правових,  соціально-політичних  та  соціально-економічних  умов  для

поліпшення  становища  сім’ї  та  жінок,  підвищення  їхньої  ролі  у

суспільстві, найповнішого розкриття їхніх інтелектуальних, духовних і

творчих  можливостей,  Верховна  Рада  України 5 березня 1999 року

прийняла Декларацію про загальні засади державної політики України

567

 

Розділ ІІ. Актуальні проблеми сучасної загальноосвітньої школи 

 

стосовно сім’ї та жінок (№ 475-ХІV) [49]. У 2001 р. Президент  України

підписав Указ «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні»

(25  квітня 2001  року N 283/2001). В 2000 році відбулася Спеціальна

сесія  Генеральної  Асамблеї  ООН,  на  якій  був  прийнятий  документ

«Жінки в 2000 році: рівність між чоловіками та жінками, розвиток та

мир в ХХІ столітті», тоді ж керівництво України розпочало підготовку

проекту   Національної   програми   підвищення   статусу   жінки   в

суспільстві   та   сприяння    впровадженню    гендерної   рівності   у

суспільстві на 2001-2005 роки. Верховною Радою України в 2004 році

проведені  Парламентські  слухання,  на  яких  розглядалося  питання

виконання цього плану.

Важливо  відзначити  Постанову  Кабінету  Міністрів  України

від 26 квітня 2003 року  «Про  затвердження  Комплексної  програми

реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на всесвітньому

саміті зі сталого  розвитку на 2003-2015 роки».

Ці   документи   стали   передумовою   активізації   наукових

досліджень з проблем  гендеру, автори яких звертаються до визначення

понятійного апарату, аналізу основних його складових.

Гендер  (за  означенням  ООН) – поняття,  що  характеризує

стосунки  між  жінками і  чоловіками  на основі  соціальних ролей,  які

 

приписуються     кожній     статі.     Ґендер

 

–складне     поняття, багатоаспектний  зміст  якого  вивчається  в  системі «gender studies»

(ґендерних досліджень).

Гендерна   рівність – це   рівність   жінок   і   чоловіків   у

можливостях  соціального  життя  та  самореалізації.  Тобто,  гендерна

рівність – це  не  тільки  рівність  статей,  а  й  рівність  використання

особистісного потенціалу кожної людини незалежно від статі.

Так,   керівник   Програми  рівних   можливостей   ПРООН   в

Україні  Л.Кобелянська  наголошує  на  тому,  що  сучасне  українське

суспільство,   його   розвиток,   стабільність   та   перспективи   тісно

пов’язані із загальним  розвитком особистості з огляду на її  ґендерні

особливості.   Це  зумовлено   тим,   що  соціально-економічні   зміни,

характерні для сучасного  українського суспільства, супроводжуються

змінами   усталених   стереотипів   та   цінностей   взаємовідносин   і

потребують  створення  стійкої  системи  отримання  знань  з  питань

ґендеру, тобто системи  ґендерної освіти [2, c. 139]

Гендерна  освіта – це  процес  засвоєння  ґендерних  знань,

ґендерне навчання.

568

 

Розділ ІІ. Актуальні проблеми сучасної загальноосвітньої школи 

 

Гендерне  виховання – це  цілеспрямований,  організований  і

керований     процес     формування     соціокультурних     механізмів

конструювання  чоловічих  і  жіночих  ролей,  поведінки,  діяльності  та

психологічних      характеристик      особистості,      запропонованих

суспільством своїм  громадянам  залежно  від їхньої  біологічної  статі.

Конструювання процесу  гендерного виховання відбувається на основі

аналізу   моделей   гендерних   взаємовідносин,   що   розвиваються   і

трансформуються в сучасному  суспільстві.

Проблема  гендерного виховання привертає все  більшу увагу

педагогів, психологів, науковців, які намагаються з’ясувати механізми

виникнення статевих  та гендерних ролей,  стереотипів поведінки,  що

традиційно   асоціюється   з   жіночою   або   чоловічою   соціальною

функцією. У сучасних наукових колах не існує єдиних підходів щодо

визначення поняття  «гендерне виховання», але всі  існуючі трактування

зводяться  до  виховання  особистості,  завдяки  створення  умов  для

формування егалітарної  свідомості, вільної від гендерних  стереотипів і

відповідальної за свої міжособистісні взаємини в соціумі. 

Метою    статті    є    теоретичне    обґрунтування    взаємодії

соціального   педагога   школи   і   батьків   у   гендерному   вихованні

старшокласників. 

Школа  і  сім’я  є  головними впливовими  агентами  виховного

процесу.  Допомагаючи  і  доповнюючи  одна  одну,  вони  створюють

систему, яка  діє цілеспрямовано і послідовно.

У   сім’ї   і   школі   відбувається   розвиток   і   становлення

особистості  дитини.  У  цей  час  необхідно  сформувати  у  майбутніх

громадян  України  основ  гендерної  культури,  гендерної  освіченості,

поступово   руйнуючи    укорінені   у   свідомості   людей   гендерні

стереотипи,   що   чоловіча   стать   є   домінуючою   у   суспільстві.

Врахування  гендерного  чинника  у  вихованні  дитини  педагогами  й батьками сприятиме розвитку гармонійного українського суспільства, вільного від упередженого ставлення до представників обох статей.

Батьки відіграють вирішальну роль у забезпеченні освіти своїх

дітей, а педагоги мають  відігравати вирішальну посередницьку  роль у

процесі залучення батьків до навчання їхніх дітей. 

В  основу  взаємодії  сім’ї  і  школи  доцільним  є  використати

контакти   соціального   педагога   і   батьків,   їх   активний   діалог,

взаємопідтримку  у  використанні  гендерного  підходу  у  навчально-

виховному процесі.

569

 

Розділ ІІ. Актуальні проблеми сучасної загальноосвітньої школи 

 

Така взаємодія може бути успішною за умови,  якщо виховна

діяльність батьків  і соціального педагога набуватиме ролі союзників.

Це   сприятиме   кращому   пізнанню   особистості   дитини,   створить

можливості побачити її у різних ситуаціях, що є передумовою кращого

розуміння  юнаків і  дівчат у ґендерному  вимірі,  визначатиме  простір

їхнього   розвитку,   формування   ціннісних   орієнтацій,   подолання

негативних проявів  у поведінці з представниками протилежної статі.

Основними напрями роботи школи з сім’єю є:

1.  Співпраця батьків,  соціальних педагогів, учителів з питань

гендерного виховання.

2.    Визначення   шляхів   удосконалення   змісту   та   форм

здійснення гендерного виховання.

3.  Організація  роботи  з  підвищення  педагогічної  культури

сімей,  що  базується  на  поєднанні  форм  і  методів  диференційованої

групової та індивідуальної діяльності.

4. Виявлення та використання  позитивного досвіду гендерного

виховання юнаків і дівчат у сім’ї.

Основними формами реалізації можна визначити нетрадиційні

форми   спілкування   та   активні   форми   роботи,    які   сприяють

становленню  батьків  як  активного  суб’єкта  творчого  педагогічного

пошуку   та   глибокому   усвідомленню   ними   проблем   всебічного

розвитку і  виховання дітей. 

Робота   з   гендерного   виховання   повинна   базуватися   на

загальних   рекомендаціях   та   вимогах,   наявних   у   педагогічній

літературі,  дотримання  яких  має  на  меті  підвищити  ефективність

співробітництва соціального педагога з батьками:

1.  Зняття  напруги,  недовіри  з  боку  батьків  до  соціального

педагога, налагодження щирих доброзичливих взаємин;

2.     Забезпечення    усвідомлення    батьками    необхідності

підвищення власного педагогічного рівня;

3.     Спеціально     організованої     роботи    з    підвищення

педагогічного  рівня  батьків   та   розширення   їх  знань  з  проблем

гендерного виховання  дітей у сім’ї;

4.  Залучення  батьків  до  активної  співпраці  з  педагогами,

роботи з учнями з питань гендерної освіти та виховання.

Завдяки тісній співпраці  соціального педагога та сім’ї, батьки

мають змогу навчитися:   

 

 

 

570

 

Розділ ІІ. Актуальні проблеми сучасної загальноосвітньої школи 

 

−    створювати  довкілля,  яке  б  сприяло  ефективності  навчально-

виховного процесу;

−    ефективно спілкуватися зі своїми дітьми;

−    змінювати  і   модифікувати  свою   поведінку  в  залежності   від

ситуації;

−    конструктивно  реагувати  на  складні  життєві  ситуації  за  участю

їхніх дітей.

Водночас, як засвідчує  практика, батьківська сім’я не завжди

готова створити необхідні умови для гендерного виховання через брак

необхідних  знань  або  небажання  розв’язувати  ці  проблеми.  Іншими