Досвід країн ЦСЄ щодо коінтеграції в ЄС

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
Кафедра міжнародної економіки

 

 

Реферат

Тема:

«Досвід країн ЦСЄ щодо коінтеграції в ЄС»

 

 

 

Виконав: студент 
Верховодов Антон Максимович 
15 групи, ІІІ курсу, спеціальності 6503

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

Оглавление

Вступ 3

Підготовка до розширення 5

Проблеми та перешкоди «східного розширення» 7

Економічні аспекти коінтеграції країн ЦСЕ 9

Досвід деяких країн щодо коінтеграції з ЄС 11

Болгарія 11

Словаччина 12

Польща 13

Чехія 14

Румунія 15

Угорщина 16

Висновки 17

Джерела 18

 

 

Вступ

«Дванадцять країн з Центральної  і Східної Європи і Середземномор'я  приєдналися до Європейського Союз у два етапи в 2004 і 2007 роках. Це стало найбільшим розширення ЄС та історичним кроком на шляху об'єднання  Європи після кількох десятиліть розділення в результаті Холодної війни. Через п'ять років після приєднань, розширення стало великим успіхом  для ЄС і його громадян, виконуючи  одну з початкових цілей європейської інтеграції.

Нові держави-​​члени - через їх велику кількість і динамізм - зробили ЄС сильнішим і культурно багатшим. Процес розширення допоміг збудувати і зміцнити демократію після падіння комуністичних режимів. Це зміцнило європейську безпеку в період конфліктів і потрясінь всередині і навколо Європи. Це значно збільшило економіку та підвищило рівень життя в нових державах-членах і дало новий поштовх старим членам, зокрема у вигляді інвестиційних можливостей, що дозволило розширити економіку Союзу в цілому, через переваги інтеграції в більшому внутрішньому ринку.

Розширення, прискорюючи темпи  структурних реформ, також краще  підготувало Європу до вирішення проблем глобалізації, зробивши ЄС більш конкурентоспроможним у світі. Розширений ЄС також має більшу вагу при вирішенні проблем глобального значення, таких як зміна клімату або міжнародний фінансова криза. У цілому, вступ 12 нових держав-членів збільшив вагу ЄС у світі і зробили його більш сильним гравцем на міжнародній арені і в економічному, і в політичному плані» - зі звіту Європейської Комісії про розширення ЄС у 2004-2007 роках.

Після 2007 року Україна стала безпосереднім  сусідом ЄС, що значно підігріло  і без того високі євроінтеграційні амбіції населення та політиків, а також зробило Україну однією із безпосередніх цілей для перспективного розширення впливу Європейського Союзу на континенті, особливо у світлі зростання глобально політичної ваги Росії. Маючи подібні проблеми на шляху пост-соціалістичної трансформації, вивчення досвіду країн ЦСЄ з євроінтеграції має бути важливим шляхом на шляху України до ЄС.

Предметом дослідження даної роботи є політичні та економічні зміни, що були необхідними для успішної інтеграції країн ЦСЄ до ЄС. Метою  є висвітлення ключових аспектів коінтеграції та їх аналіз шляхом порівняння показників та стану усіх сторін до та після приєднання до ЄС.

 

Підготовка до розширення

Глобальні перетворення, що відбувалися  наприкінці 80-х – на початку 90-х  років ХХ ст. – «оксамитові революції», падіння соціалістичних режимів, розпад СРСР та закінчення Холодної війни, проголошення новими урядами країн Центрально-Східної  Європи курсу на європейську інтеграцію – радикально змінили політичний ландшафт Європи. Ці процеси відбувалися одночасно із консолідацією європейської спільноти: у 1987 р. набув чинності Єдиний європейський акт, у 1992 р. підписано Маастрихтський договір, який започаткував Європейський Союз.

З початком ринкової та демократичної  трансформації країн ЦСЄ питання  про подальше розширення ЄС постало на європейському порядку денному як відклик Союзу на падіння соціалістичного ладу та прагнення повернути країни до європейської спільноти.

Польща і Угорщина офіційно звернулися з проханням про приєднання до ЄС ще в 1994р, Чехія -. У 1995р. Держави Центральної  та Східної Європи стверджували, що вони в такій же мірі готові до вступу в ЄС, як були готові Греція, Іспанія  і Португалія на момент звернення з проханням про вступ¹.

З більшістю країн ЦСЄ в період з 1991 по 1996р. були підписані так звані  «європейські угоди» ("Europaabkommen" або угоди про асоціацію), що передбачали формування в країнах-кандидатах відповідної адміністративної та правової інфраструктури, лібералізацію режиму торгівлі, участь у спільних проектах і т.д. З 1994р. представників країн ЦСЄ стали запрошувати на сесії Ради ЄС, що дозволяло їм поступово долучатися до найважливіших сфер європейського розвитку. У 1997р. Європейська Рада остаточно затвердила список кандидатів до ЄС, який був розбитий на дві групи. Першу групу склали ті країни, які були визнані такими, що задовольняють Копенгагенські критерії - Угорщина, Польща, Словенія, Кіпр, Чехія і Естонія.

Договір про Приєднання – 2003 був підписаний 16 квітня 2003 між тодішніми членамив ЄС та країнами-кандидатами. У тексті містилися зміни до основних договорів ЄС, включаючи голосування кваліфікованою більшістю Ради Європейського Союзу. Договір був ратифікований в строк і набув чинності 1 травня 2004.

У 2004 році членами ЄС стали наступні країни ЦСЄ: Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Словаччина та Словенія. У 2007 році до ЄС приєдналися Болгарія та Румунія.

 

 

Проблеми  та перешкоди «східного розширення»

Інтеграційна політика ЄС передбачала  велику фінансову допомогу країнам-претендентам на розвиток і адаптацію: PHARE - на формування інституцій і підтримку процесу  реформ, ISPA - інвестування в транспортну  та екологічну інфраструктуру, SAPARD - на розвиток сільського господарства. Також  не зупинявся потік кредитів з ЄБРР, списувалися зовнішні борги, що дісталися країнам ЦСЄ від колишніх режимів.

Проблемою для країн ЦСЄ були: аграрна спрямованість економік, політика протекціонізму щодо сільського господарства і проблема міграції робочої сили. Для нівелювання цих проблем були встановлені перехідні періоди, в тому числі для участі в Економічному і Валютному Союзі ЄС.

Ще до приєднання, було ясно, що розширення на Схід з 15 до 27 членів вплине на прийняття рішень і процеси управління в Європейському Союзі, у тому числі - потенційне блокування або принаймні ускладнення механізмів, створених в країнах ЄС-15. Передбачаючи розширення, старі члени намагалися підготувати внутрішні механізми прийняття рішень для включення нових членів. Договори в Амстердамі та Ніцці розширили коло рішень, які прийматимуться на основі голосування кваліфікованою більшістю (ДКБ), а не консенсусом, договором у Ніцці створена система розподілу голосів: надання кожному з 27 членів точного числа голосів, що відображає його демографічний потенціал. Найбільші члени ЄС - Німеччина, Франція, Великобританія та Італія – отримали  29 голосів, а найменші, Мальта і Люксембург, - 3 і 4 голоси відповідно. Польща, як найбільший новий член, отримала 27 голосів, стільки ж, скільки Іспанії. Проте, правило одностайності залишилася в основі всіх рішень в ЄС, особливо коли мова йде про важливі політичні рішення.

При вступі країн ЦСЄ до ЄС, мало б місце вільне пересування людей між усіма членами. Тим не менш, через побоювання масової міграції з нових членів в старих країнах ЄС-15, деякі перехідні обмеження були введені в дію. Мобільність населення всередині старих членів та Мальти і Кіпру функціонувала нормально, так само як і всередині нових членів. Між старими і новими державами застосовувалися перехідні обмежень до 2011 року.

Європейська комісія надала комплексний аналіз внутрішньої міграції в ЄС після розширення 2004 і 2007 років. Ці дослідження показують, що загальний рівень міграції з нових до старих країн-членів був помірно низьким. До кінця 2007 року до 27 держав-членів іммігрувало 29 млн осів, з яких 10,6 млн. були мігрантами всередині ЄС. З цієї кількості тільки близько 40% були з нових держав-членів. Близько 1,6 млн. румунів виїхали за кордон, 1300000 поляків і близько 300 000 болгар. Ці показники становлять близько 7,2% населення Румунії, 3,4% польського населення і близько 4,1% болгарського².

 

Економічні аспекти  коінтеграції країн ЦСЕ

Асиметрії у економічному потенціалі між старими і новими країнами-членами Європейський Союз зробили Східної розширення найбільшою проблемою в історії європейської інтеграції. Багато сумнівів перед початком розширення існувало щодо ефективності «східного розширення».

Процес приєднання сприяв значному покращенню рівня життя в нових державах-членах, економічному і соціальному згуртуванню в рамках Союзу. Дохід на душу населення зріс з 40% від середнього доходу членах ЄС-15 в 1999 році до 52% в 2008 році. Вважається, що процес приєднання надав потужного імпульсу економічному зростанню в нових державах-членах приблизно на 1,75 процентний пункт на рік протягом 2000-08, а ріст збільшився з 3,5% в 1999-2003 роках до 5,5% в 2004-08. Старі держави-​​члени також отримали користь від розширення (за той самий період ріст збільшився на 0,5 п.п. на рік), зокрема в тих країнах, що збільшили обсяги торгівлі та інвестицій в нові держави-​​члени. Зростання в нових членах були головним чином пов'язане з накопиченням капіталу та підвищенням продуктивності.

Швидка інтеграція торгівлі сприяло  більш ефективному розподілу  праці і зміцнення конкурентоспроможності в ЄС. Ступінь відкритості торгівлі в нових державах-членах досягла  дуже високого рівня. Середня частка експорту та імпорту у ВВП в  даний час складає 56% ВВП, порівняно  з 47% до розширення.

Нові держави-​​члени оперативно модернізують свої економіки:створено функціонуючі ринкові економіки, що здатністю справлятися з тиском конкуренції і ринковими силами в рамках єдиного ринку. Сільське господарство та виробництво є важливішими в нових членах (4% і 21,5% ВВП, відповідно, в 2006 р. в порівнянні з 1,5% і 16,75% в старих держав-членів). Тим не менш, сектор послуг і наукомісткої економіки прогресує в останні роки. Частка послуг у ВВП зросла з 56% ВВП в 1995 році до 63% у 2006 році.

На даний момент усі країни ЦСЄ  є чистими отримувачами платежів з бюджету Євросоюзу, які спрямовані на їх розвиток та політику когеренції(інтеграції та підтримання цілісності ЄС).

	Надходження з бюджету ЄС, млрд. євро	Платежі до бюджету ЄС, млрд. євро	Чисті отримані платежі, млрд. євро
Польща	11,8	3,3	-8,5
Угорщина	3,7	0,9	-2,8
Чехія	3,4	1,3	-2,1
Литва	1,6	0,2	-1,4
Словаччина	1,9	0,5	-1,4
Румунія	2,3	1	-1,3
Болгарія	1,2	0,3	-0,9
Латвія	0,8	0,2	-0,6
Естонія	0,8	0,1	-0,7
Словенія	0,8	0,3	-0,5

Таблиця 1. Баланс платежів до бюджету ЄС для  країн ЦСЄ у 2010 роціза даними Eurostat

Досвід перших п'яти років після  розширення, показав, що жоден з «чорних сценаріїв» не спрацював. Це не означає, що вступ нових членів був безболісним для ЄС: Союз зіткнувся з серйозними проблемами, проте, масштаби проблеми не було настільки великими і небезпечними, як це передбачалося до розширення. Незважаючи на проблеми, розширений ЄС все ще залишається ефективним співтовариством в авангарді інтеграційних процесів у світі з поліпшеним міжнародним становищем. Тим не менш, завдання важке і вимагає солідарності, а також відкритий діалог між старими і новими членів Союзу³.

 

Досвід деяких країн щодо коінтеграції з ЄС

Болгарія

Болгарське  суспільство твердо переконане, що вступ до Європейського Союзу  у 2007 році — головне досягнення Болгарії в її новітній історії. Адже таким  чином у країни з’явилася можливість повернутися у Європу і налагодити життя народу за справжніми європейськими  цінностями та принципами. Цей процес підкріплюється іноземними інвестиціями у розвиток болгарської економіки, що має, зокрема, підвищувати життєвий рівень населення, а також, за великим  рахунком, стимулювати реформування системи державного управління, доводячи його до європейського стандарту.

Надійними партнерами Болгарії у її європейському  інтегруванні стали ФРН, Франція, Бельгія  та Туреччина (не зважаючи на складні  історичні стосунки з останньою), обсяги інвестицій яких у розвиток болгарської економіки були найбільшими.

В рамках членства в ЄС Болгарія зосередилась на заходах Євросоюзу щодо своєї  енергетичної безпеки, а також на політиці розширення організації за рахунок країн Західних Балкан. Демонструючи щиру прихильність до євроінтеграційних  процесів, Болгарія однією з перших країн — членів ЄС у березні 2008 року ратифікувала Лісабонський договір.

Крім  того, виконуючи вимоги ЄС, Болгарія, не вагаючись, розпочала реформування системи правосуддя, органів, що покликані  боротися з корупцією та організованою  злочинність.

Активною  можна назвати участь Болгарії у  формуванні та діяльності Балканської  бойової тактичної групи (Болгарія, Греція, Кіпр та Румунія), яка входить  до складу Європейських сил швидкого реагування.

Щоправда, успішно завершити процес євроінтеграції перешкоджає неостаточне вирішення  питань реформування судово-правових органів, а також прояви корупції в органах державної влади. Через це, зокрема,  Болгарія не може приєднатися до Шенгенської зони ЄС.