Економічні, політичні та духовні передумови виникнення держави і права

Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Ноября 2011 в 11:16, курсовая работа

Описание работы

Метою роботи є вивчення питання про чинники, що зумовили процес формування держави і права, особливості розвитку цього суспільного явища у різних народів (регіонів) Земної кулі, вивчення основних теорій походження держави і права.

Работа содержит 1 файл

Документ Microsoft Office Word.docx

— 39.68 Кб (Скачать)

      Вступ

      Питання про походження і сутність держави  займає одне з центральних місць  у науці про політичну організацію  суспільства. Правильне розуміння  того, як, у силу яких причин виникла  держава, яка її природа, сутність, призначення, - неодмінна умова вірного вирішення багатьох актуальних питань сучасної політики.

      Серед теоретиків держави і права ніколи не було раніше і в даний час  немає не тільки єдності, але навіть спільності поглядів у відношенні процесу  походження держави і права. При розгляді даного питання ніхто, як правило, не бере під сумнів такі, наприклад, загальновідомі історичні факти, що першими державно-правовими системами в Стародавній Греції, Єгипті, Римі й інших країнах були рабовласницькі держава і право. Ніхто не заперечує того факту, що на території нинішньої України, Росії, Польщі, Німеччини і ряду інших країн ніколи не було рабства. Історично першими тут виникали не рабовласницькі, а феодальні держава і право.

      Не  заперечуються і багато інших  історичних фактів, що стосуються походження держави. Однак цього не можна  сказати про усі випадки, коли мова йде про причини, умови, природу  і характері особливості походження держави і права. Над єдністю чи спільністю думок тут переважає різнобій.

      У світі завжди існувало й існує  безліч різних теорій, що пояснюють  процес виникнення і розвитку держави. Це цілком природно і зрозуміло, тому що кожна з них відбиває різні погляди і судження різних груп, шарів, націй І інших соціальних спільнот на даний процес, або - погляди і судження однієї і тієї ж соціальної спільності на різні аспекти даного процесу.

      Актуальність  дослідження  обумовлюють і сучасні наукові досягнення, які вимагають нових підходів до вивчення соціально-політичних і інших явищ.

      В даний час завдяки успіхам  археології й етнографії знання про  первісне суспільство, етапи і тенденції його розвитку істотно збагатилося.

      Якщо  в XIX - початку XX століття історичні  знання про суспільний розвиток охоплювало період приблизно в 3 тис. лет, то тепер  історія багатьох регіонів нараховує 10-12 тис. років, існує цілком достовірне знання про цей історичний діапазон у житті людства.

      Правильне розуміння будь-якого соціального  явища неможливо без знання його історичних коренів, того, у яких умовах воно виникло і як розвивалося.

      Людство пройшло у своєму розвитку ряд  етапів. Кожний з який відрізнявся  визначеним рівнем і характером суспільних відносин: культурних, економічних, релігійних. Самим великої, найбільш тривалим етапом у житті людського суспільства були часи, коли не існувало держави і права в сучасному змісті слова. Цей період охоплює перше тисячоріччя від появи людини на землі, до виникнення класових суспільств і держав. У науці за ним закріплена назва первісного чи суспільства общинно-родового ладу.

      Сучасна антропологія довела, що людина сучасного, кроманьйонського типу існує близько 40 тис. років. У цей період людський рід робив уже переважно не біологічну, а соціальну еволюцію. Тим часом перші державні утворення  з'явилися лише біля п'яти тисяч  років тому. Звідси випливає, що десятки тисяч років люди сучасного типу існували не знаючи держави.

      Метою роботи є вивчення питання про чинники, що зумовили процес формування держави і права, особливості розвитку цього суспільного явища у різних народів (регіонів) Земної кулі, вивчення основних теорій походження держави і права.

 

      

      1. Економічні, політичні  та духовні передумови  виникнення держави і права

      Приблизно з VIII тисячоріччя до н.е. настає нова епоха в історії древньої людини, її прийнято називати неолітичною революцією, оскільки відбувається вона в період пізнього неоліту (тобто нового кам'яного віку). Цей період характеризується початком переходу від господарства, що привласнює, (полювання, рибальство, збирання плодів) до виробляючого - скотарства і плужного (орного) землеробства.

      Настає  час шліфованих кам'яних знарядь. З'являються  лук, кам'яна, дерев'яна чи кістяна мотика, довбаний човен. Приручається перша домашня тварина - собака. Людина навчилася виплавляти і використовувати спочатку м'які кольорові метали - мідь, олово, золото, срібло, а потім і залізо. Людина опановує технікою землеробства, розводить робочу і молочну худобу.

      Якою  б грубою не здавалася нам людина неоліту, варто пам'ятати, що їй зобов'язані ми розумно спрямованою селекцією, результатом якої було освоєння всіх тих злаків, що дотепер годують людство, - пшениці, проса, ячменю, рису, а також цукрового очерету й ін. Те ж саме можна сказати про одомашнювання тварин. Ні корова, ні кінь, ні свиня не зустрічаються в природі в їхньому нинішньому виді. Вони стали такими в результаті спрямованого добору. При цьому зі 140 тисяч порід тварин, що населяють землю, людина відібрала саме кращі і, відібравши, вивела у відповідності зі своїми потребами близько 40 порід.

      Швидко  розвиваються ремесла, покликані задовольнити нові і все зростаючі потреби в речах, головним чином предметах продуктивної діяльності, одягу, кухонного реманенту, культу. Особливою актуальністю користається виготовлення зброї.

      Приклад неолітичної культури дають іберійці (III тис. до н.е.). Від них залишилися спорудження і дороги, каменоломні  і селища, мотики і лопати. Могильники іберійців дозволяють говорити про початковий етап соціальної диференціації.

      Розвиток  у IV - ПІ тисячоріччях до н.е. землеробства давав в районах Близького Сходу і Стародавнього Єгипту неймовірно високі врожаї зернових. На цій основі став можливий швидкий ріст населення Малої Азії, Дворіччя, долини Нілу, Середземномор'я, ряду інших регіонів Європи. З розвитком землеробства на Американському континенті в II - І ст. до н.е. і першому г тисячоріччі н.е. зв'язаний ріст населення Месоамерики і розвиток ранніх землеробних культур племен майя, ацтеків, інків, мексиканських індіанців.

      Головним  наслідком неолітичної революції  став ріст багатства, що давали землеробство і скотарство. Приручення худоби й  особливо розмноження черід створили нове, причому таке джерело багатства, що, не вимагаючи колективних зусиль, сприяло нагромадженню майна. У багатьох народів землі саме худоба, череди приручених тварин стали згодом еталоном багатства і знатності. У Стародавній Греції, Стародавноьму Римі, Київській Русі худоба дала назву грошам (талант, пекунїа, "худоба"). У старій Ірландії родова аристократія - айри - повинні була терпіти конкуренцію боайрів - "коров'ячих дворян" (багатих, але не знатних землевласників). Тут існував звичай, відповідно до якого боайр, що перевершує багатством племінного вождя (якщо це багатство утримувалося в декількох поколіннях), займає його місце.

      За  сучасними уявленнями землеробство і скотарство виникають приблизно  на одному історичному етапі. У залежності від ґрунту і клімату в одних регіонах світу могло переважати землеробство, в інші - навпаки, скотарство. Найдавніші нільські поселення (Єгипет), так само як і ті, котрі відкриті в Месопотамії, Ірані, Середній Азії, деяких областях Європи, вказують на переважно землеробський характер виниклих тут культур.

      Можна думати, що в ранній історії великих  цивілізацій Стародавнього Сходу землеробство повинно було відігравати переважну роль. Разом з тим не викликає сумнівів, що тільки з появою упряжки, що була результатом стародавньої скотарської культури, стало можливе поширення і зміцнення самого землеробства. Мотика не витиснута, але вона поступається першістю упряжці, яка тягне за собою плуг чи соху.

      Як  люди навчилися виплавляти метал, ми не знаємо, але безсумнівно, що вже в III тисячоріччі до н.е. був винайдений повітродувний міх, а слідом за тим виділилися в особливо шанований "стан" ковалі. Можна припустити, що виплавка металу відбулася спочатку в гончарній майстерні: шматок малахіту (мінералу, що містить мідь), використовуваний для глазурування, потрапив у гончарну піч, і в такий спосіб з'явився на світло багатобарвний шматок мідної руди. Слідом за тим був винайдений плуг, а разом з ним упряж для волів.

      У той час, як оброблювана земля  залишався ще власністю племені  і передавалася в користування спочатку роду, пізніше - домашнім громадам і, нарешті, окремим особам (але так, що ці останні  могли мати визначене право володіння, але не власності), череди вже перейшли у відособлену власність домашніх громад чи окремих родин. За умови, що земля все ще рівномірно розділена між родинами, головне багатство полягає не в ній, а в худобі. І перші

      раби, з якими ми зустрічаємося в  історії, пастухи і скотарі, на зразок описаного

      Гомером Євмея.

      "Збільшення  виробництва у всіх галузях, - резюмує Енгельс, - скотарстві, землеробстві, домашнім ремеслі - зробило робочу силу людини здатною робити більшу кількість продуктів, ніж це було необхідно для підтримки її. Разом з тим воно збільшувало щоденну кількість праці, що приходилося на кожного члена роду, домашньої громади чи окремої родини. З'явилася потреба в залученні нової робочої сили. Війна доставляла її: військовополонених стали перетворювати в рабів, внаслідок чого виник перший великий поділ суспільства на два класи - панів і рабів, визискувачів і експлуатованих"′ .

      Однак необхідно помітити, що далеко не скрізь рабовласництво ставало основою  господарства. У Стародавньому Шумері, Єгипті й у 

багатьох  інших суспільствах переважає праця вільних рядових общинників, а майнова і соціальна диференціація розвивалася паралельно з відокремленням функцій управління сільськогосподарськими роботами (особливо при поливному землеробстві) і розподілу продуктів.

      Створюється спеціальний апарат переписувачів, хоронителів врожаю і т.п. Диференціації піддаються і військові функції, закріплюється розподіл на військових вождів, начальників дружин і простих воїнів. Природно, зміцнюється стан жерців. Нарешті, торгівля привела до формування стану (страти) купців, а розвиток ремесел - до виділення ремісників, містобудівників. Виникають міста-держави, і основне землеробське населення попадає в залежність від міських центрів, де зосереджуються не тільки ремесло і торгівля, але й управлінська, військова, духовна знать. Тому найбільш древнім видом соціальної диференціації суспільства був не розподіл на рабовласників і рабів, а освітлювана релігією соціально-функціональна стратифікація (замкнуті касти -варни, стани і т.п.). Така стратифікація існувала в ранніх землевласницьких суспільствах Стародавнього Сходу, Месоамерики, Індії, а також у скіфів, персів, інших євразійських племен. Рабство в цих суспільствах спочатку носило двірцевий чи сімейний характер і лише пізніше стало використовуватися у виробництві (наприклад, при будівництві міст і храмів). Основним працюючим населенням були рядові общинники, що складали нижчі касти. Вони платили податі, виконували (крім обробки своїх наділів землі) суспільні роботи зі зрошення земель, служили рядовими вошами.

      Таким чином, виробляюче господарство вело до суспільного поділу праці, соціальної, у тому числі класової, диференціації, майнового розшарування населення, розподілу на багатих і бідних, панів і рабів, нерівноправні касти. У деяких народів (Стародавня Греція, Рим, Троя, Карфаген і інші античні поліси) рабовласництво поступово стало основним укладом. У Європі в першому тисячоріччі н.е. розкладання родового ладу вело до феодальних відносин. Іншим важливим соціальним наслідком неолітичної революції став перехід від родової громади до сусідської (селянської).

      Ведення скотарства і землеробства стало  можливим уже не всім родом, а окремими родинами. Родина (у більшості народів - це "велика родина", що складається з двох-трьох поколінь) цілком могла сама себе прокормити. Суспільна власність материнського роду поступово переходить у приватну власність окремих родин, що стали самостійними.

      Природна  еволюція, що перетворила чоловіка-мисливця в пастуха, а потім завдяки появі упряжки, у першу особу орного землеробства, приводить, зрештою, до ліквідації матріархальних відносин як пануючих. На зміну їм приходить патріархат, при якому чоловік стає главою родини і власником основних засобів і продуктів виробництва (насамперед худоби). У великій сім'ї-громаді панування в будинку, аж до повної влади над жінкою і дітьми, переходить до старшого в родині чоловіка. При цьому і майно, і влада передаються в родині по чоловічій лінії, від батька - до старшого сина. Тим самим, міцно закріплювалися приватна власність патріархальної сімї-громади і нерівність її членів. Це підірвало родовий лад. На зміну родовій громаді прийшла сусідська (селянська, сільська). За нею зберігалася функція організації загальних справ (зрошення, вирубка лісу), але вже не громада, а окремі родини виступали власниками знарядь і продуктів праці.

      У країнах Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон) сільська громада, виконуючи, зокрема важливу роль в організації зрошення землі, виявилася особливо життєздатною. Здійснюючи колективне володіння землею, вона стала могутньою перешкодою розвитку приватної власності на землю. Зрівняльне землекористування в сільській громаді серйозно гальмувало розшарування громади на бідних і багатих. У результаті рабів було мало, рабство носило нерозвинений, домашній чи, інакше патріархальний характер: поруч з рабом трудився і сам хазяїн, положення раба наближалося до положення членів родини домовласника. Основну роль у виробництві грала не праця рабів, а праця вільних общинників. Тут склався так званий азіатський спосіб виробництва, характерною рисою якого було те, що праця рабів не стала основою суспільного виробництва.′

Информация о работе Економічні, політичні та духовні передумови виникнення держави і права