Концепція зовніщньої політики України

Концепція зовнішньої політики України ( аналіз )

Україна є миролюбивою  державою. Відповідні зобов'язання вона взяла на себе згідно зі Статутом ООН, який підписала як держава — засновниця Організації в 1945 р. Підтвердження  миролюбності зовнішньої політики України  було закріплене в першому правовому  акті незалежної України — Декларації про державний суверенітет України: «Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо  бере участь у загальноєвропейському  процесі та європейських структурах» (ч. 2 ст. X).

Зовнішньополітична  діяльність України — це офіційна діяльність, яку здійснюють уповноважені органи української держави і  яка спрямована на виконання так  званої зовнішньої функції держави. Тому суб'єктом прав і обов'язків за ст. 18 Конституції України є виключно державні органи України та їх посадові особи.

У сфері офіційних  міжнародних відносин Україна виступає як єдиний суб'єкт, і тому зовнішньополітична діяльність України є єдиною і  неподільною. Всі уповноважені органи Української держави здійснюють цю діяльність виключно від імені  держави в цілому. Згідно з Конституцією України повноваженнями у сфері  зовнішньої політики наділені Президент  України (ст. 102, пп. 2, 4, 20, 26 ст. 106), Верховна Рада України (пп. 5, 8, 9, 14, 23, 32 ст. 85), Кабінет  Міністрів України (п. 1 ст. 116). Особливими повноваженнями у сфері зовнішньополітичної  діяльності України наділені також  деякі центральні органи виконавчої влади (міністерство закордонних справ, міністерство економіки та ін.). Деякі  зовнішньополітичні повноваження, такі як укладення міжвідомчих міжнародних  договорів у сфері своєї компетенції, мають інші центральні органи виконавчої влади. За межами України зовнішньополітичну діяльність від імені України  здійснюють зарубіжні органи зовнішніх  зносин України — дипломатичні представництва, консульські представництва, торговельні  представництва. Органи місцевого самоврядування можуть брати участь у зовнішньополітичній  діяльності України за дорученням уповноважених  органів української держави  та в межах своєї компетенції.

Важливим є питання  виконання у сфері зовнішніх  зносин представницьких функцій. Згідно з Конституцією України «Президент України є главою держави і  виступає від її імені» (ст. 102). На практиці одній особі важко здійснювати  всі зовнішньополітичні представницькі функції. Тому в міжнародному праві  визнається, що представницькі функції  крім президента держави без спеціального доручення можуть також виконувати голова ка­бінету міністрів, міністр  закордонних справ і голова дипломатичного представництва відповідної держави.

Враховуючи особливу важливість зовнішньополітичної діяльності для існування держави, Конституція  України встановлює жорсткі обмеження  щодо регулювання зовнішньої політики. Згідно з п. 9 ст. 92 Конституції України  виключно законами України визначаються «засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи».

Конституційна мета забезпечення національних інтересів  і безпеки України пов'язана  з необхідністю законодавчого визначення цих понять. Поняття національних інтересів згідно з Конституцією України слід розуміти як пов'язану  з існуванням держави найвищу  цінність, крізь призму якої здійснюється зовнішня політика України. Згадка про  забезпечення національної безпеки  України має на меті не лише військову  безпеку, а й безпеку економічну, екологічну тощо. Відповідні акти національного  законодавства визначають необхідні  пріоритети, з урахуванням яких повинна  здійснюватися зовнішня політика (наприклад, постанова Верховної Ради України  від 5 березня 1998 р. «Про Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки»).

Вимога підтримання  «мирного співробітництва» передусім  передбачає для України відмову  від загрози силою в міжнародних  відносинах. Але це також означає, що Україна повинна не лише спостерігати за світовими подіями, а й активно  сприяти підтриманню миру у своїй  зовнішній політиці.

Конституційна вимога підтримувати мирне співробітництво  не створює для України перешкод для зміцнення своєї обороноздатності, міжнародної співпраці у військовій сфері. Згідно зі Статутом ООН кожна  держава має право на індивідуальну  і колективну самооборону.

Конституційне закріплення  прихильності української зовнішньої політики до «загальновизнаних принципів  і норм міжнародного права» є принципово важливим для характеристики зовнішньополітичної  діяльності України. Це положення випливає з більш загальної норми Декларації про державний суверенітет України  щодо обов'язку мати національне право, яке відповідає загальновизнаним нормам міжнародного права: «Українська РСР  визнає перевагу загальнолюдських цінностей  над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами  внутрішньодержавного права» (ч. З ст. X). Тим самим Конституція України  залишається прихильною проголошеній у Декларації про державний суверенітет  України доктрині «загальновизнані норми міжнародного права є частиною права України».

Конституція вживає термін «загальновизнані принципи міжнародного права», який у міжнародному праві  не має чіткого легального змісту, але і в міжнародно-правових документах він застосовується досить часто. В  міжнародно-правовій доктрині загальновизнаними  вважають універсальні принципи і норми, які сприйняті всією міжнародною  спільнотою як обов'язкові, імперативні, відмовитися від яких можна лише за загальною зго­дою шляхом заміни на нову імперативну норму. Загальновизнані  норми становлять основу загального (універсального) міжнародного права  і торкаються найбільш важливих сторін міжнародних відносин. Загальновизнані  норми можуть мати як звичаєво-правове, так і договірно-правове закріплення. Міжнародний правопорядок ґрунтується  на дотриманні загальновизнаних принципів  і норм. Вичерпно окреслити коло загальновизнаних норм міжнародного права  важко тому, що навіть в доктрині немає такого повного переліку. Але  і практика і доктрина визнають певне  коло міжнародно-правових норм, що, безумовно  мають характер загальновизнаних.

Таким чином, зовнішня політика України передусім повинна  відповідати основним принципам  міжнародного права, закріпленим у  Статуті ООН, які вважаються загальновизнаними. Прикладами загальновизнаних норм можуть також бути багато з принципів  і норм міжнародного гуманітарного  права, норми, що забороняють геноцид, апартеїд, расову дискримінацію. Загальновизнаними  вважають деякі принципи міжнародного морського права, такі, наприклад, як принцип свободи судноплавства  у відкритому морі або свободи  транзиту торговельних суден через  міжнародні морські протоки. Багато загальновизнаних норм визначають статус дипломатичних і консульських представництв  та їхнього персоналу. Участь України  в міжнародних конвенціях, що містять  загальновизнані норми, означає, що норма ст. 18 пов'язана в цій  частині зч. 1 ст. 9 Конституції України  — зазначені загальновизнані  принципи і норми слід застосовувати  як частину національного законодавства. Звичаєво-правовий характер загальновизнаної норми не принижує її значення як норми, що має пріоритет перед нормами  українського права.

Стаття 18 має не лише зовнішньополітичну спрямованість, а  і створює обов'язки для правотворчих органів України. Українське законодавство  повинно відповідати загальновизнаним нормам міжнародного права. З Конституції  України випливає заборона для державних  органів укладати міжнародні договори, що суперечать загальновизнаним нормам міжнародного права. Посадові особи  держави, які здійснюють зовнішньополітичну діяльність, зобов'язані діяти відповідно до ст. 18 Конституції України.

З огляду на те, що Конституція  України створює зобов'язання для  органів української держави  та посадових осіб, які здійснюють зовнішньополітичну діяльність, контроль за дотриманням цієї норми можуть здійснювати національні судові органи загальної юрисдикції. Водночас до такого контролю за процедурами, передбаченими  Законом України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України», може долучитися і Конституційний Суд  України, в разі, якщо виникне питання  про відповідність Конституції  України закону України, який має  відношення до сфери зовнішньої політики України, або міжнародного договору, до якого приєднується Україна. Повноваження Конституційного Суду України: «Суд може розглядати питання щодо конституційності чинного міжнародного договору і  в разі дачі висновків про невідповідність  міжнародного договору Конституції  України Конституційний Суд України  в цьому ж провадженні вирішує  також питання щодо неконституційності цього договору чи його окремих частин (ст. 87 Закону України «Про Конституційний Суд України»), — має враховувати  і відповідність договору ст. 18 Конституції  України.