Міжнародна економічна інтеграція

 

Отже, регіональна інтеграція зумовлена, насамперед, потребами розвитку продуктивних сил, які дедалі переростають національно-державні межі, що призводить до неухильного поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення взаємозалежності національних господарств. Незважаючи на гостру конкуренцію і міждержавні суперечності, взаємозв'язок національних процесів відтворення стає дедалі тіснішим, відбувається зближення національних економічних і політичних структур, складається господарський регіональний комплекс, формується нова культура спілкування між націями.

Означивши таким чином найбільш важливі теоретичні аспекти інтеграційних  процесів, розглянемо їх практичне  значення на прикладі найбільш розвинених інтеграційних об'єднань.

 

 

Розвиток регіональної економічної  інтеграції

Європа має великий досвід та потенціал регіональної міжнародної  економічної інтеграції. Це пояснюється  як політичними і соціально-економічними особливостями розвитку європейських країн у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових економічних центри (Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США, Азія з пріоритетом Японії). Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні інтеграції західноєвропейських країн у рамках Європейського союзу (ЄС). Нині ЄС являє собою інтеграційне  угруповання п'ятнадцяти західноєвропейських країн (Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, Іспанії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Данії, Ірландії, Португалії, Греції, Австрії, Фінляндії, Швеції), які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів.

Історія, структура  та принципи функціонування

Європейського Союзу

 

Початком західноєвропейської  економічної інтеграції можна вважати 1950 pік, коли Голова Ради Міністрів Франції  Робер Шуман та його співвітчизник  Жак Моне запропонували створити Європейську федерацію, що ґрунтується  на економічному об'єднанні. Як початковий крок передбачалась інтеграція в гірничо-металургійних галузях, де традиційно велась жорстка конкурентна боротьба, насамперед між ФРН та Францією. Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) було створено ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом 1951 p. (Паризька угода) і почало функціонувати з 1952 p.

1954 p. Бельгія, Нідерланди  і Люксембург запропонували створити  Спільний ринок, а 1956 p. міжурядова  конференція (Венеція) підготувала  проекти створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом). Римський договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний 1957p. і набув чинності з 1958p.

Римським договором передбачалося  ліквідувати всі національні бар'єри на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики.

Злиття трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в Єдине Європейське Співтовариство сталося 1967 р., у 1968 р. було утворено Митний союз країн ЄС з відповідними угодами про таке:

• відміну митних податків і зняття кількісних обмежень;
• введення єдиного митного тарифу для інших країн;
• проведення єдиної зовнішньоторговельної та аграрної політики.

1972 p. підписується Паризька  угода у верхах про поетапне  створення валютно-економічного  та політичного союзу. З 1973 p. діє угода про вільну торгівлю  між ЄЕС і ЄОВС, з одного  боку, і країнами Європейської  асоціації вільної торгівлі - з іншого. Цього ж року до Співтовариства вступають Великобританія, Данія, Ірландія.

1979 p. завершується процес створення  Європейської валютної системи  (ЄВС), вводиться в дію ЕКЮ (замість  європейської розрахункової одиниці,  що використовувалась для спільних і зведених розрахунків країн Співтовариства з 1958 p.). Емісія ЕКЮ на 50 % забезпечувалась відрахуванням від золотих і доларових запасів і на 50% - національними валютами країн. Валютний курс ЕКЮ розраховувався на базі валютного кошика національних валют країн-учасниць ЄВС з урахуванням їх питомої ваги в сукупному ВНП. Створенням Європейської валютної системи передбачалося зменшити коливання валютних курсів, витіснити з міжнародних розрахунків долар США, стимулювати подальший розвиток інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку Співтовариства.

У 1981 р. до Європейського Співтовариства приєднується Греція, а в 1986р. – Португалія та Іспанія. Приймається єдиний Європейський акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР). Згідно з цим починаючи з 1987p.:

• усуваються митні формальності, які ще залишилися (огляд товарів, перевірка документів);
• усуваються відмінності в технічних стандартах;
• відміняються обмеження конкуренції в наданні держзамовлень;
• нівелюється різниця в рівнях і структурі оподаткування;
• усуваються ліміти на послуги (транспорт, зв'язок, фінанси);
• усуваються валютні обмеження, що залишилися;
• усуваються обмеження щодо прийняття громадян на роботу.

Ефективність інтеграції в рамках єдиного внутрішнього ринку оцінювалась  експертами ЄС в 170 - 250 млрд. ЕКЮ.

З розвитком ЄС сформувалась відповідна інституційна структура  наднаціонального регулювання, органами якої є Європейська рада, Європейське політичне співробітництво, Комісія ЄС, Рада ЄС, Європарламент. Економічна і соціальна рада, Суд і Контрольна палата ЄС (рис. 8.1). До того ж розгалужена інституційна структура ЄС включає ряд консультативних і допоміжних організацій та установ, систему фінансових фондів.

1991 p. підписано угоду між ЄС  і ЄАВТ про створення Європейського  економічного простору (ЄЕП). Цього  ж року прийнято Маастрихтську  угоду, суть якої характеризує  новий якісний етап в еволюції  ЄС. Передбачалося створення Економічного і валютного союзу (ЄВС).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 8.4. Інституціональна структура  ЄС

Це завдання вдалося успішно  вирішити до початку 1993 р. шляхом створення  Внутрішнього (Спільного) ринку –  простору без внутрішніх кордонів, у межах якого забезпечено чотири свободи (свобода пересування товарів, послуг, робочої сили і капіталу). Це стало великим досягненням для країн-членів Співтовариства, але на порядку денному виникла необхідність вирішення нових завдань, тепер вже політичних. У зв’язку з цим з назви Європейського Співтовариства було вилучено слово “економічне” як підтвердження того, що віднині будуть вирішуватися не тільки завдання економіки. Це нововведення було закріплено в Маастрихтському Договорі, який було підписано в 1992 р. Договір набрав чинності 1 листопада 1993 р. Саме з цього дня європейські співтовариства стали офіційно називатися Європейським Союзом.

Зміна назви зовсім не формальність: трансформація співтовариства у Союз передбачає, що в багатьох сферах країни-члени перейдуть від  координації дій національних урядів до проведення спільної політики. Отже, у відповідності з цим Договором було окреслено дві нові сфери співробітництва: 1) єдина зовнішня політика і політика у галузі забезпечення безпеки; 2) правосуддя і тісна взаємодія у вирішенні внутрішніх питань. Отже, Європейський Союз – це правова і інституціональна основа функціонування Європейського Співтовариства як об’єднання трьох відомих співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатом). Європейський Союз на відміну від Європейського Співтовариства не має права юридичної особи.

Для більш зрозумілого  пояснення відмінностей між поняттями  “Європейський Союз” і “Європейське Співтовариство” користуються схемою у вигляді своєрідного будинку, котра наведена нижче (рис. 8.5).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 8.5. Європейський Союз та Європейське Співтовариство: синоніми чи відмінність існує?

 

Дана схема (“будинок”) складається  з трьох стовпів: 1) сама більша колона (основа основ), котра може втримати весь дах – це Європейське Співтовариство, котре тримається на трьох договорах про створення, відповідно, ЄОВС, ЄЕС і Євроатому; 2) друга колона символізує співробітництво країн-членів Співробітництва у сфері єдиної зовнішньої політики та політики безпеки; 3) третя колона – співробітництво у галузі правосуддя і вирішення внутрішніх питань. А дахом цього “будинку” виступає Європейський Союз – зведення законів і регулюючих актів для впровадження в життя головних напрямів співробітництва.

Таким чином, незважаючи на широко розповсюджену  думку про те, що введене поняття  “Європейський Союз” цілком і повністю витіснило попереднє поняття “Європейське Співтовариство”, ця точка зору виявляється помилковою. На сьогоднішній день обидва терміни існують і кожний з них має конкретну сферу застосування.

У 1995 р. до ЄС приєднуються Австрія, Фінляндія та Швеція.

Новий рівень економічної інтеграції може бути досягнутий за умови, що країни-учасниці відповідають деяким принциповим критеріям:

• стабільність цін, коли середній річний рівень інфляції в окремій країні не перевищує відповідного рівня трьох країн з найкращими показниками і в цілому не може бути вищий за 1,5 %;
• «бездефіцитність бюджету», коли внутрішній борг окремої країни не перевищує 60 % ВНП, а зовнішній - 3 %;
• збалансованість процентних ставок, коли їх середній річний рівень в окремій країні не перевищує відповідного рівня країн з кращими показниками і в цілому не вищий за 20 %; стабільність валютних курсів, коли валюта окремих країн не девальвується без згоди інших країн-учасниць і має відповідати нормам ЄС.

2/3 всієї діяльності Європейської  Комісії, Ради Міністрів ЄС і Європарламенту спрямовано на здійснення "Плану дій з Єдиного Ринку", прийнятого в червні 1997 року. Держави-члени ЄС досягли істотного прогресу головним чином на шляху практичного впровадження законодавчих актів, які стосуються будівництва Єдиного ринку. На кінець жовтня 1998р. в середньому по ЄС залишалося 14,9% директив, що вимагають практичного впровадження. Це є істотним прогресом в порівнянні з листопадом 1997р. (26,7% директив). Але потрібно зазначити і факт значної диференціації між державами-членами ЄС щодо впровадження директив ЄК. Особливо це стосується директив по вільному руху товарів, оскільки в області "торговельних бар'єрів" спостерігається найбільша кількість порушень з боку адміністративних органів держав-членів ЄС.

Для більш об'єктивної оцінки проблемних аспектів функціонування Єдиного Ринку Комісія робить щорічне дослідження ефективності "Плану дій з Єдиного Ринку" на основі опиту більше, ніж 4000 представників  ділових кіл ЄС. Так на користь  істотної позитивності впливу Єдиного Ринку на діяльність європейських компаній висловилося тільки 3%; позитивний вплив відмітили 24%; 7% висловили думку про як позитивний так і негативний вплив Єдиного Ринку ЄС; 57% зазначають, що Єдиний Ринок взагалі не має впливу на їх діяльність. Негативний і вкрай негативний вплив Єдиного Ринку на ділову діяльність зазначило відповідно 6% і 1% компаній; 2% опитаних мали труднощі з оцінкою даної проблеми. Нерівномірно розподіляється думка і між компаніями різного рівня. Позитивний вплив за період 1997-98 рр. зазначає 41% великих компаній, 28% середніх і 23% малих компаній.

Які ж основні джерела  торговельних бар'єрів існують в  рамках Єдиного Ринку ЄС? 35% європейських компаній вказують, що головним джерелом існування торговельних бар'єрів є  дефіцит єдиних європейських правил в цій області; 25% - брак інформації про діючі правила; 25% - дуже складну законодавчу систему; 25% - зайву старанність в застосуванні національними адміністративними органами різних нормативних положень і 36% - неволодіння адміністративними органами інформацією про діючі положення. Як видно з вищевикладеного, проблеми бюрократичного характеру властиві і ЄС, при цьому вони мають серйозний негативний вплив на успішне впровадження і функціонування теоретичних і законодавчих основ Єдиного Ринку.

Об'єктивний аналіз ефективності функціонування Єдиного Ринку ЄС може дозволити ЄК значною мірою  сконцентрувати свої зусилля на пріоритетних напрямках вдосконалення торгового  механізму і інших аспектів функціонування Єдиного Ринку, максимально враховуючи потреби і міркування його безпосередніх учасників, якими і є компанії всіх рівнів. При цьому необхідно максимально обмежити кількість Директив, що приймаються ЄК, роблячи акцент не на кількості актів, що приймаються, а на їх ефективності.

Згідно з Маастрихтськими угодами значно посилюється політична взаємодія країн ЄС. Формується політичний союз з такими завданнями:

• провадити загальну зовнішню політику та політику в галузі безпеки;
• посилювати роль Європейського парламенту;
• провадити загальну політику в галузі юстиції та внутрішніх справ.

Договір про Європейський союз установлює громадянство Союзу: всі громадяни  держав-членів є громадянами Союзу. Кожний громадянин Союзу має право: