Міжнародна міграція робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили

План:

1. Суть та основні види міжнародної міграції робочої сили.

2. Масштаби, напрями і  наслідки міжнародної міграції  робочої сили.

3. Державне регулювання  міжнародних міграційних процесів.

4. Трудова міграція України.

1. Суть та основні  види міжнародної міграції робочої сили

Сучасні МЕВ нерозривно пов’язані з таким поняттям як міграція населення. Міжнародна міграція існує в різних формах (трудова, туристична, сімейна тощо). Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили. Міжнародна міграція посилюється в умовах формування економічних зв’язків у світовому господарстві. Це стихійних процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства.

Міжнародна міграція робочої сили становить собою переселення працездатного населення з одних країн в інші строком більш ніж на один рік, викликане причинами економічного та іншого характеру.

Причини, які породжують міграцію робочої сили:

1. загальні (визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин): інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, які обумовлюють витіснення робочої сили з одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудомістські виробництва в одних країнах і наукомістські в інших; політична й економічна нестабільність в окремих країнах.

2. специфічні (пов'язані тільки з міграцією): відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення; нестача робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили в багатьох країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

Якщо не брати до уваги  примусове масове забезпечення рабів  з Африки на Американський континент, то можна твердити, що основною причиною масової міграції робочої сили в  минулому і сьогодні є низький  рівень життя населення. Скажімо, на межі ХХ-ХХІ століть, за даними ООН, з 6 мільярдів чоловік лише понад 500 мільйонів мали нормальні умови життя, 900 мільйонів жили в злиднях та бідності, 2,5 мільярда чоловік постійно недоїдали. Безперечно, що саме злидні примушували багатьох людей шукати кращого життя в інших країнах.

Міжнародна міграція робочої сили класифікується за наступними ознаками:

1. За напрямами руху:

- еміграція – виїзд робочої сили за межі країни,

- імміграція – в'їздробочої сили в країну,

- рееміграція – повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання.

2. За часом:

- остаточна – виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання,

- тимчасова – виїзд в іншу країну на певний період часу,

- сезонна – виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін (на проведення сільськогосподарських робіт),

- маятникова – характерна для прикордонних районів країн і проявляється в тому, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

3. За організацією:

- добровільна – непримусове переміщення населення,

- примусова – виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів,

- організована – здійснюють спеціальні інститути згідно з національним законодавством,

- самодіяльна – нелегальне переміщення населення за межі своєї країни.

4. За якісним складом:

- міграція робочої сили низької кваліфікації,

- міграція робочої сили високої кваліфікації,

- міграція вчених (“відпив інтелекту”). Може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або ж залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, що належить іноземного капіталу.

5. За професійним складом:

- міграція робітників,

- міграція спеціалістів,

- міграція представників гуманітарних професій

Етапи розвитку міжнародної  міграції робочої сили:

1. До початку ХVІІІ століття, коли мало місце масове примусове переміщення рабів з однієї країни в іншу, передусім із Африки на Американський континент;

2. 1725-1880 рр., коли мала місце  масова еміграція робочої сили  з Європи в Північну Америку, Австралію та Нову Зеландію;

3. 1880-1914 рр., коли розгорнулась  масова еміграція робочої сили  із Східної та Південної Європи, Китаю, Індії, Японії, Східної Африки в Америку;

4. 1918-1939рр., коли зросли  масштаби міжнародної міграції  робочої сили в традиційні  центри прийому іноземної робочої  сили;

5. 1945-1989 рр., коли зросли  масштаби внутріконтинентальної  міграції;

6. З 1989 року по даний період, коли розгорнулась масова еміграція з країн з перехідною економікою.

Особливості міжнародної  трудової міграції на сучасному етапі:

1) переважання міграції  робочої сили у загальному  обсязі міграційних потоків;

2) зростання демографічних  факторів у розвитку міжнародної міграції робочої сили;

3) розширення географії  міжнародної міграції робочої  сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення);

4) розширення масштабів  міжнародної міграції робочої сили. Це означає збільшення кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т.д.) та збільшення форм міграції;

5) збільшення обсягів  нелегальної міграції;

6) збільшення частки висококваліфікованих  спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках;

7) глобальний характер  міжнародної міграції робочої сили. Це означає, що в міграційні потоки втягнуто більшість країн світового співтовариства;

8) інтенсивний характер  міжнародної міграції робочої сили. Це означає зростання кількості і швидкості міграції населення.

В результаті міграції робочої  сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.

Ринок робочої сили виконує  такі функції:

1. здійснює остаточне  визначення вартості робочої  сили, впливає на відхилення ціни  на цей специфічний товар від  вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

2. регулює попит і пропозицію  робочої сили;

3. зводить продавців робочої  сили з її покупцями;

4. забезпечує конкуренцію  між найманими працівниками, спонукаючи  їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

5. забезпечує конкуренцію  між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

6. сприяє зростанню збалансованості  між трудовими ресурсами і робочими місцями;

7. прискорює міграційні  процеси в національному та  інтернаціональному масштабах, вирівнює  умови відтворення робочої сили;

8. сприяє виявленню шляхів  та розробці заходів соціального захисту робочої сили.

Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська, китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потреби зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринку робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.

2. Масштаби, напрями  і наслідки міжнародної міграції  робочої сили

Точно визначити обсяги міжнародної  міграції робочої сили вкрай складно. Проте навіть приблизні дані свідчать про те, що масштаби міграції робочої сили є достатньо великими. Так, за підрахунками авторитетних міжнародних організацій та окремих вчених в другій половині 90-х років ХХ

століття, в світі постійно понад 125 млн. чоловік перебували за межами своїх країн. При цьому із країни в країну щороку переїжджають до 20 млн. чоловік. З них у країни, що приймають, приїжджає в середньому на 1 млн. чоловік більше, ніж виїжджає з них. Загальна кількість іноземних робітників у США становить понад 7 млн., в Західній Європі – понад 6,5 млн., Латинській Америці – 4 млн., країнах Близького Сходу і Північної Америки 3 млн. чоловік.

В окремих країнах на праці  емігрантів тримається переважна частина  національної промисловості. Скажімо, у нафтодобувних країнах таких  як Бахрейн, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати  питома вага іноземних робітників становить  від 50 до 90% загальної чисельності  робочої сили країни. Іноземними є половина гірників Бельгії, понад 40 % будівельників Швейцарії, майже 35 % автомобілебудівників Франції.

Про масштаби міжнародної міграції робочої сили судять також за вартісними показниками, що фіксуються у платіжних балансах країн світової співдружності. В статистиці платіжного балансу показники, пов'язані з міграцією робочої сили, виступають частиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями: трудовий доход (виплати зайнятим), переміщення мігрантів і перекази працівників.

Трудовий доход – це заробітна плата і інші виплати готівкою або натурою, одержані приватними особами – нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. В цю статтю включаються також і всі виплати резидентів у пенсійний, страховий та інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидентів. До осіб-нерезидентів належать всі іноземні працівники, що перебувають в даній країні менше року, в тому числі сезонні робітники, робітники з прикордонних країн, що приїжджають на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал іноземних посольств.

Стаття платіжного балансу переміщення мігрантів відображає в грошах вартість майна мігрантів, яке вони перевозять з собою, переселяючись з країни в країну. При цьому вивезення майна емігрантів в натурі фіксується як експорт товарів з країни.

Перекази працівників становлять собою пересилання грошей і товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на батьківщині. Якщо висилаються товари, то враховується їх грошовий еквівалент. В практичній діяльності статті “переміщення мігрантів” і “перекази працівників” об'єднуються в рамках поточних операцій в групу приватних неоплачених переказів.

Приватні неоплачені перекази відображають у грошовій формі вартість майна, що його перевозять мігранти в момент їх від'їзду за кордон, і вартість наступних посилок товарів на батьківщину.

Як свідчить міжнародна статистика, на розвинуті країни припадає майже 90% всіх виплат трудового доходу іноземним робітникам-нерезидентам і близько 70 % всіх приватних неоплачених переказів, в той час як на всі інші країни припадає відповідно 10 % і 30 %. А це означає, що саме в розвинуті країни емігрує працездатне населення з країн, що розвиваються, в тому числі і країн з перехідною економікою. В рамках грошових потоків, пов'язаних з міграцією робочої сили, перекази працівників становлять понад 60 %, трудові доходи – понад 30 % і переміщення мігрантів – менше 10 %.

Щодо напрямів трудової міграції, то вони протягом історичного розвитку зазнали певних змін. Скажімо, у ХVІІІ- ХІХ століттях трудова міжнародна міграція була спрямована в основному в бідні капіталом колонії, і передусім в Північну Америку та Австралію. Переміщення іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло розвитку світової господарської системи. В цей же період відбувалось також значне переміщення населення з Китаю та Індії переважно у Південно-східну Азію та райони Індійського океану.

Міжнародна міграція робочої  сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.

Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів, але в міграційних потоках, які скеровані в США і Канаду знизились частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америка та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які виїжджають в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів Національної академії наук 23%, а серед лауреатів Нобелівської премії в США 33% емігранти.

Другий ринок – країни Західної та Північної Європи. Великі роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високо розвинуті країни – Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В’єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок – ринок нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Об’єднанні Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50 %. В Катарі – 85 %, ОАЕ – 90 %. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина.