Інтеграційні процеси в Європі

     Проте дійсної інтеграції в Західній Європі певний час не відбувалося, оскільки згадані організації мали відверто політичний характер, а між провідними європейськими державами тих  часів мали місце політичні протиріччя ( особливо між Францією і Великою  Британією). Навіть утворена в 1948 р. Організація  європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) для реалізації американської  допомоги за «планом Маршалла» мало що змінила, оскільки й вона мала, насамперед, політичні цілі. Необхідним був інший підхід до європейської інтеграції. Політичні цілі, як виявилося, не тільки не сприяли, а й заважали природному руху процесу економічної інтеграції. Прийшлося відкласти завдання політичної інтеграції аж до 90-х років. Політичній інтеграції мусила передувати економічна інтеграція, а не навпаки.[2, 255]

     Реальний  процес економічної інтеграції в  Західній Європі розпочався майже водночас із спробами здійснити політичну  інтеграцію. Розробляли проект економічного об’єднання Європи Жан Монне, голова Комісаріату з планування й адміністрації в уряді Франції, і Роберт Шуман, французький прем’єр-міністр. В основі проекту була ідея утворення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), і Р. Шуман втілив його в життя.

     Післявоєнна Європа відчувала неабиякі економічні труднощі. Крім фізичного зруйнування  війною об’єктів, економічне становище  погіршувалося нестачею капіталу, конкуренцією з боку США, які вийшли з війни ще більш міцною державою. В цих умовах конкурування ще й між собою в найважливіших галузях виробництва для Європейських країн утрудняло вихід з економічної кризи. Такими галузями тоді була енергетика (насамперед вугільна промисловість) та чорна металургія. Саме з них розпочалася координація економічної діяльності західноєвропейських країн. У 1951 р. шість країн – Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург – підписали угоду про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Це об’єднання стало першою ластівкою інтеграційного процесу. Координація розвитку вугільної промисловості і чорної металургії очолювалася Верховним органом, який надбав певних наднаціональних повноважень. Після реалізації «Плану Шумана» передбачалася інтеграція й інших галузей економіки.

     ЄОВС  швидко продемонструвало свою ефективність, між «шісткою» міцніли економічні стосунки, поступово складався механізм регулювання зовнішніх зв’язків на взаємовигідній основі. Згодом розпочалися  переговори про поширення інтеграції на інші товари та послуги. Виникла  ідея утворення митного союзу, а  далі – економічного союзу. В березні 1957 р. ті ж самі шість країн підписали в Римі угоду про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом). Тоді ж три організації (ЄОВС, ЄЕС і Євратом) об’єдналися в одну спільноту – Європейське економічне співтовариство. При цьому всі три  складові частини зберегли своє автономне існування в новій організації.[2, 256]

     При утворенні ЄЕС його засновники виношували далекосяжні плани. Головною метою  ЄС було проголошення в статті 2-й  Договору: « Співтовариство має за свою мету шляхом створення спільного  ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики та діяльності…сприяти гармонійному і збалансованому розвитку економічної  діяльності Співтовариства, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками та жінками, стійкому та без інфляційному зростанню,  досягненню високого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних показників, захисту та поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищення життєвого рівня та якості життя, економічній і соціальній інтеграції та солідарності держав-членів».

     Договір передбачав відмінність митних зборів та кількісних обмежень на імпорт та експорт  товарів між державами-членами, спільну  торговельну політику, утворення  внутрішнього ринку. Як показав час, ці наміри здійснились. Зокрема утворення  митного союзу було завершено  в 1968 р.

     У 1969 р. на конференції в м. Гаага  було прийнято рішення про подальше поглиблення західноєвропейської  інтеграції, а саме – утворення  економічного і валютного союзу  зі спільною валютою. Ця пропозиція виходила від прем’єр-міністра Бельгії Тіндеманса, і план такого союзу одержав його ім’я. за планом Тіндеманса валютний союз мав бути утворений вже до кінця 1980 р., але цей строк виявився нереальним. Не всі члени ЄЕС були до цього готові; до цього часу відбулося розширення організації, вступ до неї нових країн, і розбіжності між членами ЄЕС в їх економічному розвитку дещо збільшились, що гальмувало проведення єдиної валютної політики. Проте в 1979 р. було утворено Європейську валютну систему (ЄВС), яка стала кроком до валютного союзу.

     Європейське економічне співробітництво із суто економічної поступово перетворювалось  на розгалужену соціально-політичну  систему, доповнюючись неекономічними структурами. З 1979 р. розпочав роботу Європейський парламент, що складався з представників  усіх членів організацій. Було утворено Європейське політичне співробітництво для координації зовнішньої політики країн-членів.[2, 257]

     Важливим  заходом щодо утворення економічного й валютного союзу стало прийняття  в 1986 р. Єдиного європейського акту, який проголосив злиття економічної  інтеграції та політичного співробітництва  в єдиний процес. Актом передбачалося завершення побудови єдиного Спільного ринку до кінця 1992 р. Це означало, що будуть остаточно усунені перепони у взаємній торгівлі (зокрема, різні стандарти в країнах, різне національне законодавство щодо ведення бізнесу тощо). Одним з головних завдань організації, що були накреслені Актом, визначалось співробітництво в галузі зовнішньої політики. Отже, майбутній союз міркувався не тільки як економічний, а й як політичний. Тут ми бачимо нове коло діалектичного процесу: спочатку утворення спільноти передбачалося як політичний союз; оскільки це було передчасно, рушійною силою об’єднання стала економічна інтеграція; нарешті склались умови для політичного союзу, вже підкріпленого економічною базою.

     Політична, економічна й валютна інтеграція Західної Європи була зафіксована Маастрихтською угодою про Європейський Союз у грудні 1991 р. Угодою передбачалося: єдине європейське  громадянство; політичний Союз; економічний  і валютний союз. Маастрихтська угода  була проголошена як початок нового етапу в процесі створення  ще тіснішого союзу народів Європи. Водночас підкреслювалася спадкоємність  щодо основних досягнень Європейського  Співтовариства: «Союз засновується на базі Європейського Співтовариства, доповненого сферами політики і  формами співробітництва згідно з даним Договором. Його завдання полягає в налагодженні … відносин між державами-членами та їх народами.[2, 258]

     Таким чином, констатовано, що політичних розбіжностей між західноєвропейськими країнами вже не існує. Проте в 60-х роках політичні й економічні суперечності ледве не привели Західну Європу до розколу. Суперництво Великої Британії з континентальними країнами Європи (насамперед, з Францією), боротьба за лідерство стали причиною появи конкуруючої щодо ЄЕС інтеграційної спільноти – Європейської асоціації вільної торгівлі (ЕАВТ). Вона утворилася в 1960 р. в складі семи країн – Великої Британії, Данії, Норвегії, Португалії, Австрії, Швеції й Швейцарії. На відміну від ЄЕС, у цій організації передбачалось активне співробітництво лише в сфері міжнародної торгівлі, лібералізація якої вважалась головною метою. Ніяких наднаціональних структур (парламенту, політичного союзу) не планувалося. Дуже швидко виявилося, що ЄАВТ не спроможна конкурувати з більш потужним Європейським Економічним Співтовариством. Поступово вона стала розпадатися. Вже в 1973 р. Велика Британія і Данія вийшли з ЄАВТ і вступили до «Спільного ринку». Згодом організацію покинули Португалія, Швеція, Австрія, які зараз є членами ЄС. Деякі країни, навпаки, увійшли до ЄАВТ, вирішуючи свої зовнішньоторговельні проблеми. Нинішній склад ЄАВТ такий: Норвегія, Швейцарія, Ісландія, Ліхтенштейн.

     Об’єктивний процес поглиблення західноєвропейської  інтеграції сприяє економічному зближенню  країн ЄС і ЄАВТ. Тому в 1991 р. між  обома організаціями укладається  Угода про у творення Європейського  економічного простору. Згідно з нею, країни ЄАВТ мають значні пільги в  торгівлі з країнами Союзу. Проте на інші сфери міжнародних економічних відносин пільги не поширюються.

     Із  розпадом соціалістичної системи на суттєво новій основі інтеграційні процеси в країнах Центральної  і Східної Європи. На уламках СРСР виникла Співдружність Незалежних Держав, яка об’єднала колишні  радянські республіки, крім прибалтійських. СНД утворено в 1991 р. і передбачає тісне співробітництво в економічній, політичній, культурній, екологічній, правовій сферах. Для такого співробітництва, здавалося б, є солідна підстава, бо на початку 90-х років зв’язки  між республіками, особливо економічні, були ще досить міцні. Проте за певних обставин СНД не стала ефективним інтеграційним об’єднанням. На її просторі протікають інтеграційні і дезінтеграційні  процеси.[2, 260]

     Частина колишніх радянських республік увійшла  до Організації Чорноморського економічного співробітництва (утворене в 1992 р.) для вирішення більш локальних проблем. Недостатня ефективність СНД, неспроможність у її рамках вирішити важливі питання економічного співробітництва веде до того, що деякі її члени шукають інші шляхи для надання імпульсу в розвитку взаємовідносин. Так, особливий статус відносин мають Росія й Білорусія; поглиблення інтеграції відбувається між Росією, Білорусією, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном і Таджикистаном. З іншого боку, все чіткіше формується об’єднання ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), яке має свої специфічні інтереси.

     В Центральній Європі визначною подією стало утворення в 1992 р. Центральноєвропейської угоди про вільну торгівлю (ЦЕФТА). Угоду підписали Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина; згодом до них приєдналися  Румунія і Болгарія. Тепер перші  чотири країни стали членами ЄС.

     У тому ж 1992 р. було засновано Раду держав Балтійського моря. Вона була утворена за ініціативою Німеччини й Данії; включає всі скандинавські держави, Німеччину, Польщу, Росію, Естонію, Латвію, Литву. Рада сприяє вирішенню регіональних проблем у широкому спектрі міжнародних  відносин.

     Соціально-політичні  перетворення в Центральній та Східній  Європі поступово знімають перепони на шляху інтеграційних процесів усієї Європи (Західної, Центральної  та Східної). Ініціатива щодо загальноєвропейської інтеграції виходить від Європейського  Союзу. Згідно з нею, утворилися особливі економічні програми допомоги країнам  Центральної та Східної Європи, які  сприяли б прискоренню їх економічного розвитку. В 1989 р. була розроблена програма PHARE для Польщі та Угорщини; згодом вона поширилася на Чехію, Словаччину, Боснію та Македонію. Для сприяння процесу  реформ в СНД розроблена програма TACIS (Technical Assistance to the Commonwealth of Independent States). Вона включає технічну допомогу, надання ноу-хау, гуманітарної і надзвичайної допомоги.[2, 261] 

     2.2 Створення Європейської  асоціації вільної  торгівлі як альтернативу  до Європейського  союзу.

     Європейська асоціація вільної  торгівлі була заснована в 1960 р. в складі 7 держав, але відтоді відбулися значні зміни в її складі. Зараз до ЄАВТ входять: Норвегія, Швейцарія, Ісландія і Ліхтенштейн. Штаб квартира знаходиться в Женеві.[2, 294]

     Основною  метою організації є сприяння стійкому економічному зростанню повної зайнятості, раціональному використанню ресурсів. Для досягнення цієї мети визначено такі цілі:

• забезпечити розвиток торгівлі між державами-членами на принципах добросовісної конкуренції;
• створити однакові умови для постачання сировини, що виробляється в країнах-членах;
• сприяти розвитку світової торгівлі й поступовому усуненню торговельних бар’єрів.

     Організаційна структура ЄАВТ складається з  головних і допоміжних органів. Головними  є Рада, Постійні комітети, Секретаріат.

     Рада  є вищим органом. До неї входять представники від кожної держави-члена. Вона приймає рішення з усіх питань політики ЄАВТ.

     Постійні  комітети утворені Радою за відомчим принципом. Це комітети: економічний, з  походження товарів і митних питань, з торгівлі, з технічних перешкод у торгівлі, консультативний, комітет  парламентарів, бюджетний, економічного розвитку, сільського господарства і  рибальства. Консультативний комітет  складається з представників  промисловості, торгівлі, профспілок. В цілому комітети займаються розробленням рекомендацій для Ради.

     Секретаріат складається із відділів, що займаються питаннями торгівельної політики, права, інтеграції, інформації, адміністрації. Він забезпечує роботу Ради і комітетів.

     Крім  головних органів, до структури ЄАВТ належать також допоміжні інститути: Контрольне відомство, Суд ЄАВТ та ін.[2, 295]

     Європейська асоціація вільної торгівлі, як уже  виходить із самої назви, являє собою  другий ступінь економічної інтеграції – зону вільної торгівлі. В її межах усунені всі митні тарифи, але відносно третіх країн (за винятком країн ЄС) кожний член зберігає свою митну політику. На відміну від ЄС, асоціація не передбачає політичного згуртування.

     Важливою  подією і для ЄАВТ, і для західноєвропейської  інтеграції в цілому стало утворення  спільно з ЄС Європейського економічного простору – ЄЕП. Угода про ЄЕП  була підписана в 1992 р., а вступила в силу 1994 р. до цього об’єднання входять 15 держав ЄС і 3 – від ЄАВТ; Швейцарія до угоди не приєдналась.

     В угоді про ЄЕП передбачається:

• вільний рух товарів, послуг, капіталу та людей;
• координація політики в таких областях, як дослідження, освіта, споживання, довкілля, соціальна сфера;
• розроблення і втілення спільних норм і правил правової системи.