Отже, основні проблеми фінансування інноваційно-інвестиційної  діяльності в Україні полягають  в нерозвиненості чи недосконалості функціонування таких сучасних інструментів:

    1) банківського кредитування;

    2) страхових послуг;

    3) венчурного фінансування;

    4) участі в інвестиційних фондах  тощо.

    В умовах інфляції та спричиненої фінансовою кризою неплатоспроможності багатьох підприємств комерційні банки утримуються  від видачі кредитів на строк вище трьох місяців, якого не вистачить  для реалізації переважної більшості  інноваційно-інвестиційних проектів.

    Лише  незначна частка підприємств користується послугами страхових компаній, маючи  сумніви стосовно надійності та ефективності таких добровільних видів страхування  як страхування кредитів, страхування  інвестицій чи страхування фінансових ризиків через нерозвиненість страхового ринку в Україні [1]. І хоча дані інструменти мають забезпечувати  захист інноваційно-інвестиційної  діяльності підприємства на всіх стадіях  реалізації проектів, вони не охоплюють  всі ризики, з якими стикаються суб’єкти господарювання в сучасних умовах.

    У більшості розвинутих країн світу  для фінансування інноваційно-інвестиційної  діяльності підприємств використовується венчурний капітал у той час, як в Україні даний механізм залишається  на початковому етапі впровадження, не маючи навіть достатнього законодавчого  підґрунтя.

    Венчурне  фінансування на основі венчурного капіталу, як результат адаптації господарської  системи до вимог активізації  інноваційного процесу, передбачає дольову участь інвесторів венчурного капіталу в капіталі венчурної фірми  шляхом придбання акцій через  варанти, опціони або через конвертовані цінні папери [5].

    Сутність  венчурного фінансування полягає в  пайовій участі венчурних інвесторів у капіталі підприємства, яке реалізує інноваційний проект, і наданні коштів безповоротно, без відсотків, гарантій чи застави на довгостроковий період. При цьому пріоритетність венчурного фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності забезпечує єдина мета як інвесторів, так і власників підприємства – ефективне впровадження та реалізація інноваційного проекту з відповідним одержанням очікуваного високого прибутку.

    Крім  того, на міжнародному фінансовому  ринку активно діють й інвестиційні фонди, капітал яких є одним із широко використовуваних у світі  джерел фінансування інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств.

    Так, в Україні з 1998 року функціонує інвестиційний  фонд EVU Management Ltd., створений з метою досягнення довгострокового приросту капіталу, інвестованого в диверсифікований портфель компаній, які працюють в Україні. При цьому фінансуються переважно молоді й фінансово стійкі підприємства з професійним менеджментом в перспективних галузях економіки.

    Отже, враховуючи світовий досвід інноваційно-активних й успішних підприємств, для забезпечення стимулювання інноваційно-інвестиційної  діяльності наголошуємо на необхідності здійснення наступних кроків:

    1) на рівні підприємства:

• вдосконалити механізм стратегічного планування діяльності та формування фінансово-інвестиційної стратегії;
• розробити концепцію управління інноваційно-інвестиційним розвитком підприємства;
• максимально використовувати послуги, представлені на сучасному фінансовому ринку, включаючи використання капіталу венчурних й інвестиційних фондів, ф’ючерсних контрактів, ефективне реінвестування, банківське кредитування, операції з цінними паперами тощо;
• розширити сферу застосування різноманітних форм кредитування, включаючи лізинг, факторинг та інші сучасні форми фінансування в практиці підприємств та ін.;

    2) на рівні держави: 

• на законодавчому рівні виділити страхування ризиків при реалізації інвестиційних та інноваційних проектів як окремий вид діяльності страхових компаній;
• висвітлити основні положення венчурного фінансування в Україні шляхом прийняття відповідного нормативно-правового акту;
• включити в пріоритетні напрямки державної політики заходи зі здешевлення кредитних ресурсів для впровадження інновацій;
• стимулювати комерційні банки, наприклад, шляхом вигідного рефінансування при наданні пільгових кредитів підприємствам для реалізації інноваційно-інвестиційних проектів;
• розширювати й розвивати інноваційну інфраструктуру та ін.

ВИСНОВКИ 

    Система фінансування інноваційної діяльності є складової частиною державної  інноваційної політики. Вона повинна  забезпечувати вирішення таких  завдань:

    1) створення необхідних передумов  для швидкого та ефективного  впровадження технічних новинок  в усіх ланках народногосподарського  комплексу держави, забезпечення  її структурно-технологічної перебудови;

    2) збереження і розвиток стратегічного  науково-технічного потенціалу в  пріоритетних напрямах розвитку;

    3) створення необхідних матеріальних  умов для збереження кадрового  потенціалу науки і техніки,  недопущення еміграції висококваліфікованих  наукових кадрів.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 

1. Закон України  “Про інноваційну діяльність”. Відомості  Верховної Ради (ВВР). – 2002. № 36.
2. Інноваційно-технологічний  розвиток  економіки. – К.: Фенікс, 2007. – 564 с. 2. Геєць В.М., Семиноженко В.П. Інноваційні перспективи України. – Харків: Константа, 2006. – 272 с
3. Федулова Я.І. Інноваційна економіка:підручник для  студентів вищих навчальних закладів. – К.: Либідь, 2006, - 477 с. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / За ред. д-ра екон. наук, проф. Л.Федулової. – К.: “Основа”, 2005. – 552с.
4. Статистична інформація Державного комітету статистики України. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.ukrstat.gov.ua/